Етнополітична карта світу XXІ століття

Очевидно, особливого розгляду потребує варіант відокремлення від Техасу його південно-західної частини. Цей варіант досить імовірний, оскільки ще здавна в долині Ріо-Ґранде проживали індіанці папаго, яких після приєднання цих земель до іспанської колонії, а потім і незалежної мексиканської держави вельми успішно асимілювали мексиканці. Коли ж ці землі перейшли до Техасу (а пізніше до США), папаго вже не вважалися індіанцями. Їм було надано такі ж самі права, як і іншим мексиканцям на завойованих Сполученими Штатами мексиканських землях. Незважаючи на всі переслідування, папаго-мексиканці (разом з великою кількістю новоприбулих мексиканців) аж до нашого часу контролюють територію за течією Ріо-Ґранде. А сепараційні процеси в самому Техасі, очевидно, спричинять сильні націоналістичні настрої серед техасців, та й малоймовірно, що в одному державному утворенні досягнуть консенсусу дві зовсім різні етнічні спільноти: молодий техаський протоетнос та індіано-мексиканці. Асимілювати ж чи витіснити індіано-мексиканців, які віками жили на цій землі, навряд чи буде техасцям до снаги. Тому, найімовірніше, територія вздовж Ріо-Ґранде приєднається до Монтеррею.

Сполучені Штати Заходу. На цих землях активно розпочався процес відродження індіанства, що сприяє їх відособленню від «чорно-білих» приатлантичних штатів. Захід США завжди розглядався як щось окреме, аж ніяк не схоже на решту території країни. Вже тепер можна говорити, що в цьому регіоні формується особливий протоетнос, основу якого становлять білі колоністи та частково місцеві індіанські племена, а в культурі відчувається значний індіанський вплив.

Арізона. Територія, яка до захоплення Сполученими Штатами входила до складу Мексики, хоча мексиканського населення там майже не було. Реально цю територію тривалий час контролювали тоді ще досить сильні індіанські племена (апачі, команчі, навахи тощо). Коли ж індіанців було приборкано, переселення сюди американців затримувалося через пустельні умови цього штату. У наш час в Арізоні збереглися найбільші в країні індіанські резервації. Вони займають значну частину території штату. Хоча останнім часом в Арізону почало активно переселятися біле населення (особливо навколо центру штату — міста Фінікса), індіанці залишаються впливовою силою. До того ж специфічний сухий клімат штату витримують далеко не всі білі переселенці, тому й надалі можна прогнозувати збереження балансу між індіанським і білим населенням. Тому під час розділення США прогнозується виникнення на основі цього штату самостійного державного утворення індіанців та тих білих переселенців, яким вдалося тут укорінитися. До цього утворення, очевидно, приєднаються й суміжні території індіанських резервацій за межами штату.

Луїзіана. Лише невелика частина колишньої французької колонії Луїзіана, яка займала на початку ХІX століття більшу частину американського південного заходу і яку було придбано Сполученими Штатами, увійшла до складу сучасного штату Луїзіана. Це сталося через те, що саме в дельті Міссісіпі було найбільше французьких переселенців. З часом там на основі французької мови сформувався особливий луїзіанський діалект, який, серед іншого, спричинив до того, що луїзіанці не були остаточно асимільовані. Хоча в наш час «французькою» вважається лише південна частина Луїзіани і франко-луїзіанців у США навіть не визнають національною меншиною, прогнозується процес росту національної самосвідомості луїзіанців. Англійська частина луїзіанців навряд чи буде активно противитися цьому процесові, оскільки у всьому Новому Світі колоністи, бажаючи вкорінитися на колонізованій землі, шукають тут свої корені й приймають її особливості. А коренем для всіх луїзіанців є перші французькі переселенці, які оселилися в дельті Міссісіпі. Особливого поштовху відновленню етнічної ідентифікації франко-луїзіанців, очевидно, надасть потужна й успішна сепарація франко-канадців у Квебеку. Отже, прогнозується сепарація Луїзіани, що має передусім етнічну основу. Ймовірно, що економічно це державне утворення буде цілком залежним від сусідніх Техасу та південних штатів, проте етнічна та культурна відмінність Луїзіани дасть їй змогу обґрунтовано претендувати на самостійність.

Каліфорнія. Штат, в якому вже тепер відчувається боротьба місцевої політичної та економічної еліти проти Вашинґтона. Більше того, штат претендує на роль нового політичного та культурного центру США, альтернативного до півночі Атлантичного узбережжя. Хоча основною метою боротьби регіональної еліти наразі є розширення повноважень, це лише початковий крок до справжньої сепарації штату. Основне завдання місцевої еліти — зменшити федеральний податковий тягар на штат. У Каліфорнії живе значна частина американських мільйонерів, які власне й контролюють владу штату. Тому висуваються пропозиції щодо надання Каліфорнії більшого самоуправління, бо ж «навіщо каліфорнійцям спонсорувати безглузду політику Вашинґтона та годувати решту Сполучених Штатів». Таким чином, імовірність самостійності Каліфорнії (разом з Невадою, котра як політично, так і економічно тісно пов’язана з нею й залежна від неї) є досить великою.

Орегон. Колишній Орегон у ХІX столітті включав усе узбережжя Тихого океану на північ від Каліфорнії та простягався углиб континенту аж до Скелястих гір. Цю територію Сполучені Штати купили у Великої Британії. Спочатку американці заселяли Орегон дуже повільно. Віддаленість від центру та відсутність значних потрясінь (золотих лихоманок, великих війн з індіанцями) вплинули на ментальність орегонців. У наш час це швидше канадці, ніж американці. Це різко відмежовує їх від справжніх американців Центрального Заходу та етнічної суміші Каліфорнії. Малоймовірно, що Орегон буде активно проявляти сепараційні прагнення, проте відцентрові процеси в інших американських регіонах підштовхнуть його до самостійності. Отже, прогнозується виокремлення Орегону в державне утворення, оскільки приєднання його до Каліфорнії чи Сполучених Штатів Заходу малоймовірне, а об’єднання з канадським Ванкувером не в інтересах місцевої еліти, якій довелося б конкурувати з елітою Британської Колумбії (канадської провінції, на основі якої прогнозується виникнення державного утворення Ванкувер), до чого вона явно не готова.

Мічиґан (Озерні Штати Америки). Населення цих земель формувалося переважно другою хвилею європейської колонізації. На відміну від колонізації Атлантичного узбережжя, де переважали вихідці з Британських островів, у Приозер’ї з’явилися й вихідці з інших європейських регіонів, зокрема Східної Європи. І тепер Озерні Штати зберегли ці етнічні особливості. Крім того, на цій території значно менший вплив негритянського етнічного елементу. Можна говорити, що в етнічному плані Озерні Штати — це об’єднана британізована Європа. Але основним фактором, який пришвидшує сепарацію цих штатів, є боротьба місцевої фінансової, економічної та політичної еліти з федеральною. Конкуренція між Приозер’ям і Приатлантикою існувала віддавна і в різних сферах, починаючи від конкуренції мафіозних кланів Чикаго та Нью-Йорка й закінчуючи конкуренцією величезних корпорацій. Гострих форм набуває й політична конкуренція. Озерні Штати зі своєю розвинутою економікою, модерною інфраструктурою, активним і освіченим населенням можуть значно легше, ніж решта території США, пережити кризові процеси. Тому під час їх загострення сепарація Приозер’я, імовірно, набуде таких розмахів, що ця територія стане самостійним державним утворенням. Саме Озерні Штати, очевидно, є тією частиною США, з відокремленням якої супердержава остаточно перестане існувати.

Конфедерація Південних Штатів. Таке політичне утворення в середині XІX століття вже існувало на території сучасних Сполучених Штатів. Власне, виокремлення Півдня в державу й спричинило громадянську війну, наслідком якої було насильне повернення південних штатів до США. Навіть одна ця обставина дає підстави розглядати можливість нової сепарації Півдня за будь-яких сприятливих умов. У наш час Південь відрізняється від Півночі ще більше, ніж у період громадянської війни. Великий відсоток негритянського населення (в деяких районах воно кількісно навіть переважає білих), яке тепер активно бореться не тільки за рівноправність, але й за владу, дедалі більше впливає на політичну ситуацію на Півдні. Вікова неприязнь до північних янкі не тільки не зникла, а й набула нових сучасних обрисів. До того ж тепер Південь — не відсталий сільськогосподарський придаток, який не здатний самостійно існувати. Отже, прогнозується, що й Південь у кінцевій фазі дестабілізації США стане самостійним.

Нова Англія. Ця територія фактично є метропольною частиною США. Тут розташовані три столиці Сполучених Штатів (Нью-Йорк, Філадельфія, Вашингтон). Нова Англія відігравала основну роль в інтеграції та наддержавному існуванні США. Після розділення країни ця частина стане тим державним утворенням, що успадкує історію й ментальність як від перших британських поселенців, так і від центру найбільшої світової наддержави.

Аляску та Гавайські острови можна розглядати як колоніальні території, де є значна частка місцевого корінного населення.

На Гаваях місцеве населення чисельно не домінує (там проживає ще велика кількість переселенців з Японії та континентальної частини Сполучених Штатів). Але це не перешкоджатиме здобуттю островами незалежності, оскільки населення Гаваїв виступає як єдине ціле, об’єднане на основі гавайської культури.

Схожа ситуація й на Алясці, хоча переселенці з основної частини США становлять там абсолютну більшість. Місцеві ескімоси й індіанці активно борються за повернення своєї землі та відшкодування завданих збитків. Створюються ескімоські й індіанські політичні рухи, які виступають за повернення корінному населенню всієї належної йому землі, причому індіанці й ескімоси в боротьбі за Аляску виступають у повній єдності. Проте ідея незалежності Аляски може стати дійсністю лише тоді, коли її підтримає біле населення, що укорінилося на цій землі. Основними чинниками, що сприятимуть цьому, може бути криза у США та прагнення суверенітету над ресурсами. Приєднання Аляски до прогнозованої індіано-ескімоської держави на півночі теперішньої Канади малоймовірне, оскільки сепараційні процеси відбуватимуться в різний час. Крім того, на Алясці значно більший вплив білого населення, яке зовсім не зацікавлене у втраті свого домінуючого статусу.

МЕЖІ.

Техас — штат Техас, крім його південної та південно-західної частин уздовж ріки Ріо-Ґранде. Столиця — місто Остін.

Оклахома — штат Оклахома. Столиця — місто Оклахома-Сіті.

Сполучені Штати Заходу — штати Канзас, Колорадо, Небраска, Північна та Південна Дакота, Вайомінґ, Монтана та Юта, крім південно-східної окраїни, де розташовані резервації навахо. Імовірна столиця — місто Денвер (уже сьогодні це місто виступає як центр не тільки штату Колорадо, а й усього Середнього Заходу США).

Арізона — штат Арізона, південно-східна окраїна штату Юта (частина резервацій навахо), північно-західна окраїна штату Нью-Мексико (резервації навахо, зуні). Столиця — місто Фінікс.

Луїзіана — штат Луїзіана. Столиця — місто Батон-Руж.

Каліфорнія — штати Каліфорнія та Невада. Столиця — місто Сакраменто (сучасний адміністративний центр Каліфорнії).

Орегон — штати Орегон та Вашингтон. Столиця — місто Сіетл (хоча тепер і не є адміністративним центром жодного із штатів, проте виступає лідером цього регіону і, швидше всього, перебере на себе й функції центру державного утворення).

Мічиган (Озерні Штати Америки) — штати Огайо, Індіана, Іллінойс, Айова, Міннесота, Вісконсин і Мічиган. Столиця — місто Чикаго (хоча й не є адміністративним центром жодного із штатів, проте є справжнім лідером озерного регіону і, швидше всього, стане столицею цього утворення).

Конфедерація Південних Штатів — штати Вірджинія, Північна та Південна Кароліна, Кентуккі, Теннессі, Міссурі, Арканзас, Міссісіпі, Алабама, Джоржия та Флорида. Столиця — місто Атланта (центр штату Джоржия та основне місто всіх південних штатів).

Нова Англія — штати Мен, Нью-Гемпшир, Вермонт, Массачусетс, Род-Айленд, Коннектікут, Нью-Йорк, Пенсільванія, Західна Вірджинія, Меріленд та Делавер. Столиця — місто Філадельфія (одне з найбільших міст регіону, де, власне, й зароджувалися Сполучені Штати з метою створення «держави вільних людей», перша столиця США).

Аляска — штат Аляска. Столиця — місто Джуно (можливий варіант перенесення столиці ближче до центральних районів країни, імовірно — в місто Анкорідж).

Гаваї — штат Гаваї. Столиця — місто Гонолулу.

Монтеррей — штат Нью-Мексико (крім його північно-західної окраїни, де розташовані резервації зуні та навахо), південно-західна частина штату Техас.