___________________________________________________________________________________________ 

 

 

Благоустрій природного джерела та спорудження на ньому фонтана вважалося богоугодною справою - і тому багато знатних заможних кримців не жаліли витрат, аби подарувати місту чи селу фонтан. Цей добрий звичай наслідували й самі хани, що також споруджували фонтани для жителів столиці й інших кримських міст. Фонтани називалися за іменем будівника й іменувалися, наприклад, "Фонтан Мехмеда Ґерая хана", "Фонтан Ісляма Ґерая хана", "Фонтан Сефера Гази-аги", "Фонтан Абу-Ахмед-аги" і т.д. Ім'я того, хто побудував фонтан, висікалося на кам'яній плиті (іноді разом із коротким віршем), щоб люди, що прийшли за водою, могли помолитися за нього

Один з публічних фонтанів на вулиці Бахчисарая

Доліна ріки Чурук-Су, в якій лежить Бахчисарай, була багата на природні джерела, що збігають по крутих схилах Бахчисарайської ущелини. Будівельники Ханського Палацу скеровували води цих джерел по підземних керамічних трубах, створивши щільну й складну водогінну мережу, що була здатна забезпечити водою сьомититисячну столицю з її 120 вуличними джерелами (а також із численними фонтанами Ханського Палацу) виключно за рахунок місцевих водяних ресурсів.

 МАЛИЙ ХАНСЬКИЙ МЕЧЕ

Малий Ханський мечет: вид із Гаремного дворика

Державною реліґією Кримського ханату був суніцький Іслам ханафіцького мазгабу. Повноваження провідника кримської мусульманської громади належали муфтію. Він був надзвичайно значущою постаттю не тільки в духовнім, але й у політичному житті країни, оскільки саме він оцінював відповідність тих чи інших законодавчих актів віровченню та правовим нормам Ісламу. Муфтій Криму був незалежний від ханської влади, підпорядковуючись не ханові, а безпосередньо вищому реліґійному чину - халіфу (цей титул з 1517 р. належав турецьким султанам). Висновки муфтія були обов'язковими до виконання. Відомі випадки, коли при виникненні суперечок між членами ханського роду з приводу права на престол муфтій приймав остаточне рішення про те, хто мусить зійти на трон - і претенденти, що сперечалися, підкорялися його слову.
Бахчисарай був центром реліґійного життя країни. Тут розташовувалися медресе - реліґійні навчальні заклади (й серед них - давнє славетне Зинджирли-медресе), азіси (святі місця) і щонайменше три десятки мечетів. Діяльність духовних наставників не обмежувалася богослужіннями - вони відповідали також і за освіту молоді. По школах-мектебах у Бахчисараї йшло навчання дітей писемності.

 

Портал при вході до мечету,  прикрашений написом з ім'ям Селямета II Ґерая

Примітною особливістю реліґійного життя ханської столиці була наявність тут кількох громад дервішів (софу) - членів містичних братств, що намагалися осягти таємниці буття через особливі ритуали - колективні моління й танці. Дервіші мали в місті кілька текіє - свого роду монастирів. Прихильники суфізму траплялися й у ханській родині. Зокрема, суфіями були Мехмед IV Ґерай (1641-44; 1654-66) та Хаджи Селімо I Ґерай (1671-78; 1684-91; 1692-99; 1702-04).

Характерною рисою, притаманною ханській адміністрації, була її толерантність стосовно послідовників інших віровчень - вельми рідкісне явище в світовій історії тих часів. До складу кримського населення входили, крім мусульман, групи християн грецького, вірменського і римського закону, караїмів і юдеїв. Факти реліґійних переслідувань з боку держави в Кримському ханаті невідомі. Навпаки, деякі з кримських ханів навіть надавали фінансову допомогу грецькому монастирю, розташованому в околицях фортеці Кирк-Єр. Усі немусульманські громади Криму мали власне судочинство. Шаріяцькому суду підлягали лише найтяжчі злочини. 

Міхраб Малого Ханського мечету

Малий Палацевий мечет має безліч цікавих архітектурних особливостей, зокрема - вітрильний купол, побудований з особливої легкої цегли плінфи. Головним об'єктом у мечету є міхраб: ніша в південній стіні будівлі. Міхраб орієнтовано на священне місто Ісламу - Мекку; до нього під час служби спрямовані очі людей що моляться. Вирізаний у камені орнамент верхньої частини міхрабу відтворює уявлення середньовічних ісламських теологів про Всесвіт: сім різьблених орнаментованих пасів відповідають сьома рівням небес. 

 

Печатка Сулеймана в Малому Ханському Мечеті

Над міхрабною нішею в стіні розміщений вітраж, прикрашений ориґінальним знаком, що складається з двох трикутників, накладених один на один. Цей знак використовується в багатьох культурах світу, будучи різним чином трактований в кожній окремій культурі. У традиціях мусульманських народів цей знак зветься "Печатка Сулеймана". Кримські татари використовували цей символ із давніх часів, прикрашаючи їм надгробки, вікна культових будинків, монети та ювелірні вироби

 ЛІТНЯ АЛЬТАНКА

 

Інтер'єр Літньої альтанки

фото Paul Barker

До 19 ст., коли між колонами Літньої альтанки з'явилися дощаті стінки й вітражі, альтанка складала одне ціле з Басейним двориком, що тепер видно за її вікнами. Альтанка й дворик становили разом один з рекреаційних комплексів, вельми характерних для Ханського Палацу. Подібні місця для відпочинку мали вигляд тінистих закритих двориків, оточених стінами, наповнених багатою рослинністю й квітниками. В них споруджувалися альтанки, павільйони, фонтани і басейни. Декоративні сади були важливим компонентом архітектурного ансамблю Ханського Палацу, займаючи значну частину його площі.

 

Фраґмент мармурового фонтана

в Басейному дворику

У Літній альтанці й Басейному дворику збереглися два фонтани, вирізаних із білого мармуру. Один з них, що стоїть у Літній альтанці, розміщено в центрі невеликого квадратного басейну. Другий, розташований у Басейному дворику, за своєю формою дуже схожий зі славетним "Фонтаном сліз", але, на відміну від нього, доповнений своєрідним каскадом - мармуровим різьбленим жолобом. Цім каскадом чиста вода з фонтану тече до басейну, над котрим у минулому стояла легка дерев'яна альтанка.

Комплекс Літньої альтанки й Басейного дворика, де панувала прохолода й дзюрчала вода, був перфектним місцем для відпочинку, де хани зі своїми наближеними могли вести бесіди, улаштовувати легкі трапези, слухати музику.

 

Сторінка кримської рукописної книги 18 ст.

Придворне життя в Ханському Палаці відзначалося інтеллектуалізмом у стилі своєї епохи. Дуже популярними темами для бесід на дозвіллі були містика, астрологія, філософія, а також поезія - в цьому випадку мали місце і своєрідні поетичні змагання між віршотворцями.
При ханському дворі мешкало чимало поетів. Імена деяких з них відомі з авторських підписів під епітафіями Ханського цвинтаря, розписів Великого Ханського мечету. Взагалі, література (й особливо красне письменство) була вельми розвинутою галуззю кримськотатарської культури. В країні створювалися історичні праці (на кшталт життєписів ханів, складених Раммал-Ходжой та Мухаммедом Різою, описів окремих епізодів історії на зразок праці Мехмеда Сенаї), наукові вишукування з теології, юриспруденції, мовознавства тощо.

Час від часу в якості поетів виступали й самі хани. Деякі з членів роду Ґераїв мали неабияке літературне дарування. Зазвичай вони приховували свої царствені імена під псевдами - наприклад, Гази II Ґерай був відомий шанувальникам поезії (а також музики) як Газаї, Мехмед IV Ґерай - як Кямиль (мав він також інше псевдо - Софу), в імені Резмі слухачі впізнавали Багадира I Ґерая, а в Ремзі - Хаджи Селіма I Ґерая. Віршовані твори складали й принцеси з роду Ґераїв - як, наприклад, Хан-Заде-ханим, сестра Газаї, вона ж дружина Резмі й мати Ремзі.

Історичні хроніки, написані в Кримському ханаті, є безцінними джерелами відомостей для сучасних істориків, а поетичні твори кримських авторів ханської доби (досить маловідома частина культурної спадщини кримських татар) нині починають публікуватися в Криму в віршованих перекладах.

Хоча ханська поезія й невідома абсолютної більшості читачів, літературні переклади ханських творів існують вже досить давно. Українська література може пишатися тим, що один з її найвидатніших представників - Іван Франко - збагатив її своїм перекладом деяких творів великого кримського поета й правителя - Гази ІІ Ґерая: 

ЗАЛА ДИВАНУ

 

Тераса з колонами

при вході в Залу Дивану

Зала Дивану була серцем політичного життя Кримської держави. Кримський Диван (державна рада) дуже різнився з однойменною установою при турецькім дворі. Якщо стамбульський Диван був радше "радою міністрів" (склад котрої мінявся за бажанням султана), то бахчисарайський становив собою свого роду "парламент": його постійні члени, кримські беї, були не міністрами, а повноправними представниками територіяльних громад, об'єднаних під їхньою владою. Від імені своїх громад (родів) вони й виступали на зборах високої ради. 

Стіни Зали Дивана - безмовні свідки епохальних подій в історії Кримського ханату. У цих стінах проводилися збори, на яких кримські государі спільно зі своїми беями, суддями та придворними чинами вирішували різні питання внутрішньої та зовнішньої політики, приймали закони, розглядали найважливіші судові справи, давали авдієнції іноземним послам. У цім залі визначалися долі Кримської держави, в нім урочисто сходили на престол кримські хани. В цім залі чиновники, що приїжджали з Істанбулу, оголошували султанські укази про скасування ханських повноважень нинішнього хана та призначення нового.

Коли хан сповіщав маґнацтво про засідання Дивана, беї залишали свої родові маєтки та прибували в Бахчисарай до ханської наради. Церемонії, що проходили за ханських часів у Залі Дивана, відзначалися врочистістю. Черговість уходу відвідувачів до авдієнцій визначав спеціяльний достойник ханської адміністрації - капиджи-баши, символом повноважень якого був прикрашений сріблом жезл. 

Входячи в Залу, відвідувачі чи іноземні посли наближалися до кримського государя (що всідав на троні з кольорового сукна, прикрашеного золотим шиттям), схиляючись у глибокім уклоні перед ним. Члени Дивану розсаджувалися по довгих лавах уздовж стін. Калга й нуреддін (два ханських наступника, як правило - молодші брати правителя) займали почесні місця праворуч і ліворуч від хана. Наступними за ранґом - і за місцем на лавах - були беї знатних аристократичних фамілій. На засіданнях були присутні також муфтій (провідник мусульманської громади країни) та каді-аскери (судді вищого рангу). Замикали шереґ численні придворні чини, серед яких іноді можна було зустріти й анабеї - матір (або старшу сестру) хана. Частим доповненням до церемоній у Залі Дивану була урочиста трапеза, під час якої хан власноруч подавав золоту чашу особливо шанованим гостям, що вважалося великою честю.

Величезна значимість Зали Дивану для державницьких традицій кримських татар проявилася в новітній історії в тім, що після Лютневої революції 1917 р. саме в цієї Залі Курултаєм (зборами народних представників) було проголошене створення незалежного кримськотатарського уряду. 

 

Тронне місце кримських правителів в Залі Дивану

Інтер'єр зали в ханські часи не був схожий з тим, що гості Палацу бачать сьогодні. У приміщенні було значно світліше: у всіх чотирьох стінах у два ряди були прорізані вікна, прикрашені витонченими вітражами (уяву про котрі дають кілька вітражів, що збереглися у вікнах східної стіни). Підлога Зали була вимощена мармуровими плитами, а в центрі приміщення тихо дзюрчав фонтан, встановлений усередині чотирикутного басейну. Іншою була орнаментація стін і стелі (нинішня здебільша є фантазією російських художників 19 в., але на розчищеній ділянці стіни можна бачити й первісні розписи на мотив виноградних грон та імітації мармуру).