Художнє різьблення декоративно-ужиткового призначення.

Найдавніші знаряддя праці й предмети побуту людини були “підготовлені” самою природою. Споглядання навколишнього світу розвивало художнє сприйняття та образне мислення. Одним із об’єктів такої підготовки стали предмети побуту, які, не втрачаючи суто утилітарних функцій, почали набувати й естетичного значення.

Для прикрашення найперших виробів із дерева використовували орнамент із крапок, штрихів, кіл, зигзагоподібної і хвилястої лінії. З'явилися стилізовані зображення й символи предметів.

(Стародавній Єгипет)

- хрест символізував птицю, зигзагоподібна лінія – змію тощо. Такі знаки можна побачити на стародавніх посудинах із дерева та інших предметах домашнього, що дійшли до наших часів. Як правило, вироби з дерева мають єдиний стильовий напрям із загальною культурою тієї чи іншої епохи.

Стародавній Єгипет по праву можна вважати батьківщиною деревообробного ремесла. Всі наступні покоління людства зобов’язані Єгиптові створенням основних форм меблів, інструментів, технологій обробки деревини та основних технік декорування виробів із дерева, які з невеликими змінами і доповненнями дійшли до нашого часу.

Саме в Єгипті вперше з'являються стілець зі спинкою, форма якого стала основою для всіх наступних форм стільців. Виробляли також скрині, чимало різновидів яких дійшли до наших днів. скрині мали вигнуте пересувне віко і великі замки. Прикрашували їх багатим плоским кольоровим орнаментом та ієрогліфічним письмом . великий інтерес викликають єгипетські саркофаги які за формою нагадують обриси людського тіла.

Разом з меблями виготовлялись предмети побуту: скриньки, туалетні ложечки, різноманітні коробочки для зберігання прянощів і пахощів. Єгиптяни переважно використовували для обробки привізні сикомор, кедр, тис, оливкове дерево, чорне дерево.

Грецьке мистецтво та естетична думка певною мірою служать нормою та взірцем.

Водночас із іншими видами мистецтва почала розвиватися художня обробка дерева. Вдосконалюються інструменти. З'являються рубанок, токарний верстат. Окрім цього, грецькі майстри користуються кутомірами, рашпілями, лінійкою. Значного рівня досягла й технологія виготовлення виробів. Ширшими стають можливості декорування – з'являються розпис, різьблення, інструктажів з срібла. Слонової кістки та черепашки.

Початок розквіту своєрідного гуцульського різьблення припадає на другу половину ХІХ ст.. та на початок ХХ ст. Водночас помітились центри цього промислу: Косів і села Яворів, Річка, Брустури. Тут з давніх часів прикрашали вироби переважно контурним різьбленням, яке виконували ножем. Прикрашали в хатах бояки – сволоки, одвірки, двері, полиці, лави, скрині, ліжка, столи, шафи, знаряддя праці (ткацькі верстати, прядки), речі домашнього вжитку. Прикрашали музичні інструменти. Розвиткові різьблення сприяла та обставина, що Гуцульщина своєю самобутністю з кінця ХІХ ст. приваблює багатьох туристів. Виготовлення виробів для продажі поєднувалось з виготовленням виробів для себе.

Під впливом уподобань споживача ускладнюється техніка виконання виробів із деревини. Найвідомішим різьбярем що значно розвинув та вдосконалив техніку гуцульського “сухого” різьблення був Юрій Шкріб ляк (1822-1884) із с.Яворів Косівського р-ну Івано-Франківської області. Першим учителем у нього був батько-бондар  і різьбяр.

Твори майстра Юрія Шкрібляка експонувалися на виставках у Коломиї, Кракові, Відні, Львові, Трієсті. Він створив композиційну схему, за якою вся декоративна площина розвивається на менші поля, де розміщуються візерунки. Шкрібляк був майстром дрібного, тонко виконаного різьблення. Основа його художньої творчості – традиції гуцульського різьбярського мистецтва.

На кінець ХІХ ст. припадає другий період розвитку художньої обробки дерева. Вдосконалюються мотиви плоского різьблення, вводиться інкрустація різноколірним деревом, рогом, керамікою, перламутром, металом, бісером. Збагачення виробів інкрустацією пов'язують із різьбярами-умільцями Марком Мегеданюком, Василем Девдюком.

М.Мегеданюк почав прикрашати вироби різноколірним фордюровим бісером В.Девдюк вводить інкрустацію різноколірним деревом, бісером, металом ,перламутром і полірування виробів. Він  був викладачем, зробив великий внесок у підготовку молодого покоління майстрів різьбярів.

На цей перід припадає і творчість синів Юрія Шкрібляка – Василя, Миколи і Федора.

Третій період розвитку різьблення збігається з післявоєнним періодом, коли активно розвивається народне мистецтво Гуцульщини. У Косові відновлюється робота в артілі художнього промислу “Гуцульщина” з філіалами у селах Річка і Брус тури. Створюється художньо-виробничий комбінат Художнього фонду України.

У 1947 році у відомому Косовському училищі декоративно-ужиткового мистецтва детально вивчається творча спадщина відомих майстрів. Виконуються портретні зображення у рельєфному різьбленні в поєднанні з інкрустацією та “сухим” різьбленням. Портери й сюжетні композиції виконуються в техніці інтарсії.

Плідно працюють і успішно розвивають кращі традиції гуцульського мистецтва майстри старшого покоління, учні В.Девдюка – члени Спілки художників М.Тимків і В.Кабин. Багато зробив М.Тимків для відродження інкрустації дерев'яних виробів вугільною пастою. В його орнаментальних композиціях значне місце посідає сучасна емблематика.

В.Кабин виконав велику кількість декоративних і декоративно-схематичних виробів. Частина з них призначалася для оформлення інтер’єрів побутових і державних установ країни.

До плеяди відомих віртуозів гуцульського різьблення належить майстер В.Гуз. Створюючи вироби побутового та декоративного призначення (тарелі, скриньки, обкладинки для альбомів тощо), він не залишає поза увагою і роботи сюжетно-тематичного характеру, які виконуються переважно в техніці рельєфного різьблення. Використовуючи традиційні форми і декор, поєднані з власними орнаментальними мотивами та композицією, В.Гуз створив ряд комплектів меблів. Починаючи з 70-х років, майстер багато працює в техніці інкрустації, використовуючи кольоровий метал, переважно латунь.

Одним із центрів різьблення на Буковинській Гуцульщині є м.Вижниця. Тут  у художньо-виробничій майстерні, що належить Чернівецькому відділенню художнього фонду України, плідно працюють, продовжуючи та розвиваючи художні традиції мистецтва гуцульського різьблення, відомі майстри: Г.Ходаківський, О.Гайдук, А.Бондаренко, М.Мірчук, І.Клим та ін.

У створенні виробів використовується ручна художня праця і тільки деякі допоміжні процеси механізовані. Продукція переважно має декоративний характер. У багатьох музеях і на різних виставках широко експонуються твори гуцульського промислу. Вироби гуцульського різьблення відомі шанувальниками народного мистецтва і за межами України завдяки міжнародним виставкам і ярмаркам, що відбувалися у Канаді, США, Бельгії, Японії, Німеччині, Індонезії, Австралії, Польщі інших країнах. Наприклад, декоративний таріль М.Федірка відзначений золотою медаллю виставки Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Варшаві 1955 р. Дерев'яні жіночі прикраси артілі “Гуцульщина” нагороджені золотою медаллю Всесвітньої  виставки в Брюсселі 1958 р., а також на аналогічні виставці в Монреалі 1967 р. Окремо тут були відзначені твори В.Гуза, І.Балагурака та ін.

1.     Гоберман Д.Н. “Мистецтво гуцулів” 1980

2.     Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження (Арсенич, Базак Е.Е.)

3.     Данченко О.С. “Народні майстри”. 1982.

4.     Запасно Я.П. “Орнаментальне оформлення рукописної книги”. 1960.

5.     Захарчук-Цубай Г.В. “Родина Шкрібляків”.

6.     Лащук Ю.П. “Народна творчість та етнографія”.

7.     Маздир М.І. “Українська народна деревина скульптура”.

8.     Свид С.П. “Художні техніки”. 1977.

9.     Селиванов М.Г. “Народне мистецтво та сучасність”. 1980.

10. Соломченко О.Г. “Сучасні художні промисли України”. 1979.

11. Федорук К. “Художні промисли: теорія і практика”.

12. Цугай Р.В. “Народне декоративне мистецтво України”.

13. Збірник. “Від ремесла до творчості”.

14. Тимків Б.М., Кавас К.М. “Виготовлення художніх виробів із дерева”, 1995.