Своєрідний тваринний світ гірської частини району. Зараз у горах можна зустріти бурого ведмедя, оленя благородного, козулю, рись, дику свиню, вовка, білку, мишу, куницю, а з птахів – шинкаря ялинового, беркута, боривітра, глухаря карпатського.

В межах району (Поляницьке лісництво Делятинського лісгоспу) знаходиться орнітологічний заказник, де охороняється місце гніздування глухарів серед незайманих, цінних лісових угрупувань, що знаходяться на складному гірському рельєфі.

 В районі має місце також звірівництво – розводять таких хутрових звірів, як ондатра, тхір, норка, нутрія, куниця.

Найбільшими дикими тваринами на території району є зубр, лось, олень благородний, свиня дика, ведмідь бурий, вовк.

За останні роки у Карпатах вже не побачиш таких птахів, як чорний лелека, сірий журавель, білоголовий і чорний грифи, лебеді. На грані винищення знаходяться кіт лісовий, болотяна черепаха, куниця, горностай, а також карпатський глухар, білоспинний дятел, карпатська білка і карпатський тритон.

Бурий ведмідь (ursus arctos), що зустрічається лише в карпатських лісах, належить до хижаків. Звір великих розмірів. Довжина тіла, в середньому, два метри, вага досягає 250, а іноді – 300 кг. Приплід буває раз на два-три роки. Ведмедиця народжує одно-двоє інколи більше малят. Ми починаємо знайомитися з ведмедем уже в ранньому дитинстві. Любимо іграшкового ведмедика, майже в кожній казці зустрічаємося з цим, ніби добродушним, звіром. Але слід пам’ятати, що ведмідь небезпечний для людини. Особливо – в період весільної пори. Він нападає на домашню худобу і диких тварин, місцями витоптує посіви, грабує пасіки. Ведмідь серед хижаків всеїдний. Любить поласувати солодким вівсяним зерном. Живиться також зеленими пагонами рослин, ягодами, фруктами, горіхами, корінням деяких рослин, в а також дрібними хребетними та комахами.

Полювати на ведмедя заборонено. Відстріл дозволяється лише в окремих випадках, коли він стає м’ясоїдом.

У гірських районах серед хижаків, що належать до мисливських, водяться на Прикарпатті вовки і лисиці. Улюблена здобич вовка (canis Cupus) – свійські й дикі копитні тварини. Вовк може нападати як на великих звірів – оленів, лосів, кабанів, так і на менших – козуль, зайців, чим завдає істотної шкоди тваринництву і мисливському господарству. Вовк є і одним з розповсюджувачем небезпечного для людини інфекційного захворювання – сказу. При великій щільності поголів’я, вони нападають і на свійських тварин, чим завдають шкоду сільському господарству. Стадо з двох-п’яти вовків знищує, в середньому, двох копитних за кожні три дні. При цьому, наситившись жертвою, вони до її решток рідко повертаються, добувають іншу.

У Карпатах вовки водилися здавна. Особливо великою була їх кількість у післявоєнні роки. З того часу знищено біля п’яти тисяч вовків, у тому числі – на території Івано-Франківської  області понад півтори тисячі. Проблема вовка – серйозна проблема карпатського природного комплексу. Необхідні розробка і реалізація цільової програми охорони і відтворення, раціональне використання тваринного світу цього регіону. Останнім часом, у зв’язку з твердженням про санітарну роль вовка в природі, боротьба з ним була послаблена, і чисельність, звичайного, зросла. Тому виникла потреба всіма допустимими методами посилити боротьбу з цим хижаком.

Трапляються випадки, коли вовки схрещуються зі свійською собакою й утворюються вовко-собачі гібриди. Вони більш небезпечні для тваринного світу, ніж вовки. Значної шкоди тваринному світу завдають звичайні бродячі собаки. Вони знищують диких тварин, нападають на свійських.

У гірських лісах Прикарпаття водиться чимало лисиць.

Живиться лисиця (conis vulpis) переважно мишовидними гризунами, різними птахами, в тому числі свійськими. Дуже обережний звір. Знищує значну кількість дрібних мисливських тварин, особливо зайчат та деяких мисливських птахів. Хутро її досить цінне. Лисиця народжує четверо-п’ятеро, іноді і більше лисенят.

 На території гірських лісокомбінатів поширений ще один, досить великий хижий звір – рись (Lynx). Довжина тіла – 90-130 сантиметрів, вага – від дев’яти до п’ятнадцяти кілограмів. Полює рись на зайців, молодих кошенят, різних пташок. Може нападати на козуль, оленів і дрібну свійську худобу. Поселяється рись, здебільшого, в глухих ділянках високостовбурного старого лісу з густими заростями чагарнику.

У виводка буває двоє-четверо кошенят.

Незважаючи на зусилля лісової охорони, єгерської служби, підгодівлю, закладку солонців, боротьбу з браконьєрством тощо, поголів’я копитних зростає дуже повільно. В останні роки помітне навіть деяке зменшення таких звірів, як норка, видра та деяких інших.

До красивих і граціозних звірів середніх розмірів, що водяться в Карпатах, належить куниця лісова (martes foina). Це один з найцінніших хутрових звірів. Полювати на куницю дозволяється за спеціальними ліцензіями. Улюбленими місцями оселення куниці є листяні та мішані ліси, переважно старі ділянки з дуплястими деревами. У приплоді буває від двох до шести малят. Довжина тіла разом з хвостом досягає п’ятнадцяти сантиметрів. Хутро м’яке, густе і блискуче. Зверху темно-буре, коричнювате. На горлі і нижній частині шиї світло-жовта пляма. Живиться хижак дрібними гризунами, полює на білку. Може поїдати птахів, пташенят, яйця, комах, плоди, ягоди.

Раніше в карпатських лісах був поширений дикий кіт (silvestris), тепер він занесений до Червоної книги. Дикі коти ще зрідка зустрічаються у Верховинському та деяких інших лісокомбінатах. Оселяється у мішаних та листяних лісах. Живе у дуплах і старих норах. Веде нічний спосіб життя. У виводку буває троє-шестеро кошенят.

Живиться дикий кіт переважно мишовидними гризунами, рідше – дрібними птахами, влітку споживає плоди диких рослин. Як рідкісний зникаючий вид, взятий під повну охорону. Полювання на дикого кота суворо заборонено.

В Осмолодському, Вигодському, Брошнівському, Верховинському, Ворохтенському, Делятинському, Солотвинському, Болехівському, Кутському, Надвірнянському лісокомбінатах водяться благородні або карпатські олені (cervus elaphus). Це великі звірі, довжина тіла до 2-2,5 метра. Вага досягає 300-350 кілограмів. Полюбляють олені переважно гірські мішані та широколистяні ліси з галявинами і трав’янистою  рослинністю. Самка приводить одного, рідше двох оленят. Живляться олені трав’янистими та чагарниковими рослинами, жолудями, плодами диких дерев. Взимку об’їдають пагони, кору, листя, деревні лишайники.

За розмірами оленю поступається лань. Довжина дорослої тварини близько 1,2-1,4 метра, вага – до 50-80 кілограмів. Ноги порівняно невисокі. Голова невелика. Шия довга, вуха великі. Роги на кінцях розширюються у вигляді лопатки з кількома пальцеподібними відростками.

На територіях Івано-Франківського, Коломийського та інших лісокомбінатів водяться козулі. Тварина середніх розмірів. Шерсть влітку руда, взимку – бурувато-сіра. Роги невеликі, вертикальні, з незначною кількістю відростків. Тримається негустих листяних або мішаних лісів з трав’янистим покривом, а також окремих лісових масивів і дібров. Самка народжує одне-двоє, рідше троє малят. Влітку козуля живиться трав’янистими рослинами, ягодами; взимку – гілками, корою та жолудями, які викопує з-під снігу. Полювати на козулю, як і на багатьох інших тварин, дозволяється лише за ліцензіями.

На територіях Шепарівського лісництва, Коломийського лісокомбінату, Майданського, Делятинського, Пукивського Тисменицького лісництв Івано-Франківського лісокомбінату зустрічаються лосі (Alces). Це великі і могутні звірі, довжина тіла яких сягає до трьох, висота – до 2,3 метра. Важить лось 300-350 кілограмів. Голова масивна, горбоноса. Ноги довгі, вуха великі. На спині високий загорбок, на шиї грива. Роги широкі, лопатоподібні. Шерсть на тілі темно-бура, на ногах білувата.

Влітку лось пасе траву, болотяну рослинність. А взимку живиться пагонами та гілками молодої верби, сосни, осики, об’їдає кору дерев. У місцях, де щільність поголів’я більша з оптимальну, він може завдавати шкоди лісам, особливо молодим посадкам. Спортивне полювання на лося дозволяється тільки по ліцензіях.

Досить поширена у наших лісах білка (Sciurus vulgaris carpathiens Pietr.). Хутро її в Карпатах чорне, в різних районах – бурувато-червоне. Водиться переважно у хвойних та мішаних густих високостовбурних лісах з добре розвинутим підліском. Зустрічається в садах і парках. Живе в гнізді, яке влаштовує в дуплах дерев, або будує його з сухих гілок, лишайників і моху. Приплід буває двічі на рік, від двох до десяти малят у кожному.

Основна їжа – насіння хвойних дерев, ягоди, горіхи, гриби, бруньки, іноді комахи. Чисельність поголів’я значною мірою залежить від урожаю хвойних. Якщо кормів удосталь, поголів’я білки зростає, нестача ж їх негативно впливає на розмноження. Білка промислового значення не має. Полювання дозволяється лиш в окремі роки і в певних місцях.

Водиться на Прикарпатті чимало зайців, хоча повної щільності їх не досягнуто. Зайці-русаки важать до семи кілограмів. У лісах тримаються галявини. Дають два-три приплоди на рік по двоє-четверо зайченят у кожному.

Живиться заєць тільки рослинною їжею – здебільшого трав’янистою. Перевагу надає злаковим і бобовим. Взимку обгризає кору молодих дерев і чагарників, а також садових культур. Полювання суворо регламентується.

На Прикарпатті „заяча” проблема вимагає особливої уваги. У зайця чимало ворогів. Його завжди переслідують мисливці, на нього полюють лисиці і вовки, бродячі собаки, здичавілі кішки, навіть ворони і яструби, не кажучи вже про браконьєрів. Поголів’я цього звірка по області катастрофічно знизилось. 70-80% лімітованого відстрілу припадає на перший день полювання, а тривалість 15 днів.

Тхір чорний тримається долин, річок, чагарників. Найчастіше поселяється поблизу господарства людини. Гніздо влаштовує в купі хворосту та каміння, у скиртах соломи, стодолах, під підлогою дерев’яних будівель. Живиться переважно мишовидними гризунами, птахами, рибою, молюсками, плазунами. Нападає  на свійську птицю та викрадає яйця в курниках. Уникає суцільних лісів, відкритих степових рівнин. Звіринка величини куниці. Хутро чорно-буре, по боках рижувате, навколо мордочки та кінчиків вушок біле. Парування тхора відбувається в березні і після вагітності близько 2-х місяців народжується 4-10 малят. Повного розвитку і зрілості молодь досягає тільки на другому році життя.

Норка європейська (Zutreola lutreola) – напівводяна тварина, що спритно плаває і пірнає. Для цього у неї є спеціальні пристосування у вигляді плавальних перетинок між пальцями ніг. Будова тіла нагадує тхора, ноги короткі, а вуха ледь замітно виступають із шерсті. Хутро коротке, одноманітне темно-бурого кольору. Підборіддя та губи нижні і верхні білі. Водяться у долинах річок, по заплавах берегів ставків, озер, а в Карпатах піднімається високо в гори. Взимку, коли річки замерзають, норка тримається біля струмків з швидкою незамерзаючою течією а літом біля захаращених річок, з перекатами і крутими берегами. Заселює малі річки, проводить біля оселі життя ніж видра. Поселення її розташовані в горах вище місць, зайнятих видрою, тому між ними немає конкретних стосунків. Нору свою робить біля самої поверхні води, але завжди вище її рівня.

Живиться норка як у воді, так і на суші в прибережній смузі. У її корм входять лісові водяні нориці, жаби, раки, дрібні риби, рідше птахи, молюски, водяні комахи. Інколи робить запаси. Парування відбувається вкінці березня – в квітні, а після 42-45 денної вагітності самка народжує 2-7 малят. Самостійно молодь починає жити на початку серпня, а статева зрілість наступає в 10-ти місячному віці.

Видра річкова (Zutra lutra), як і норка веде напівводяний спосіб життя. Водиться в прибереговій смузі більших річок Карпат піднімається до 1000 м над рівнем моря. Улюбленим місцем поселення є річки з великою кількістю заводей, порослих чагарником, захаращених підмитими деревами та крутими берегами. Майстерно плаває і пірнає. Крім тимчасових сховищ у вигляді заглибин під берегом, хмизом чи між брилами каміння, видри риють постійну нору. Вхід до нори – просторої гніздової камери, є нижче рівня води. Видра більше рухлива, особливо коли кочує, шукає нові водойми та робить сухопутні переходи. Як норка, використовує льодові пустоти на річках і веде тоді життя. Ця тварина з блискучим хутром, темно-бурого кольору, веде нічний спосіб життя. Вдень спить у норі. Взимку тримається звичайно в незамерзаючих місцях річок, багатих рибою, влітку біля плеса. Живиться переважно рибою, поїдає також раків, жаб, молюсків, мишовидних гризунів, зокрема водяних полівок. Здобич звичайно виносить влітку на берег, зимою на лід.

 Парування проходить в лютому-квітні. В травні самка народжує 2-5 малят. Статеву зрілість молодь досягає в трирічному віці.

 В зв’язку з несприятливим екологічним становищем, тобто забрудненням гірських річок, ерозійними процесами внаслідок інтенсивної експлуатації лісів, річкова видра та європейська норка під загрозою зникнення.

 Борсук (Meles) – здебільшого водиться в лісостеповій зоні та Карпатах. Оселюється по ярах, балках, горбистих теренах, на південних експозиціях, біля річок, струмків та озер. Живе в глибоких норах, складної будови з декількома виходами, коридорами і камерами на глибині 2-3 метрів. Нора вистелена сухим листям та тримається в чистоті, постійно доглядається. У ній перебуває під час зимового сну від грудня до березня. Жирує вночі, вдень в норі віддихає. Під час відлиги у наших кліматичних умовах може на деякий час вийти з нори. Будова тіла конусоподібна, кремезний зад звужується до переду. Ноги короткі, міцні. Верх тіла вкритий сріблясто-сірою, рідкою, довгою й твердою щетиною. Спід і ноги чорні. Від рильця, через вузьку і витягнуту голову, через очі та вуха тягнуться дві чорні смуги і розширюються на карку. Живиться як рослинною так і тваринною їжею. Його корм, це різні корінці рослин, плоди, ягоди, букові горішки, жолудь, гриби, жуки, слимаки, черв’яки, жаби, ящірки, мишовидні гризуни, птахи і їх яйця. На осінь відкладає багато жиру – готується до зимової сплячки. Біологія борсука достатньо не вивчена. Парування старих борсуків в серпні-жовтні, молодих в березні-червні. Тоді маємо явище продовженої латентної вагітності, коли запліднене яйце через деякий час не розвивається. В березні самка після 340-376 денної латентної вагітності народжує 2-6 малят. Паруються борсуки через декілька днів після народження малят. Статевої зрілості борсук досягає на третьому році життя.