Закарпаття охоплює тепліші південно-західні мегасхили Карпат, на яких формування рослинного покриву у польодовиковий період проходило дещо інакше, ніж на північно-східних, холодніших, мегасхилах. Цей істотний факт, а також вплив теплого клімату лісостепової зони Угорщини та Румунії наклали певний відбиток і на сучасний характер рослинного покриву.

Так, в Закарпатському передгір'ї зростають такі представники балканської та субсередземноморської дендрофлори, як липа пухнаста, бузок угорський, ясени білоцвітий і вузьколистий та інші. Вони заслуговують особливої уваги щодо охорони. Вище дубових лісів з дуба звичайного зональне поширені діброви з дуба скельного, які у північно-східному напрямку, крім Буковини, відомі тільки у вигляді острівних осередків на Розточчі, Поділлі, Поліссі, в Литві та Біловезькій Пущі. На Закарпатті у цій формації зустрічаються асоціації діброви деренової, бирючинової, відомі в південних Карпатах та інших районах Південної Європи.

У найтепліших районах разом з дубом скельним зростають південноєвропейські види — дуб бургундський, дуб багатоплідний, дуб Далешампе, дубова омела, первоцвіт безстеблий, шафран банатський, перлівка трансільванська та інші. Вони надають цим лісам специфічних фітоценотичних рис і вимагають дбайливого збереження. Незважаючи на дуже давню експлуатацію лісів Закарпаття, тут збереглись значно більші площі цінних у природоохоронному відношенні пралісів, ніж в інших областях. Організуючи їх охорону, потрібно пам'ятати, що завдяки теплому й помірному клімату, наявності різноманітних природних і слабоокультурених ландшафтів, а також великій кількості лікувальних мінеральних джерел, Закарпаття багате бальнеологічними й рекреаційними ресурсами. Тому мережу заповідних територій слід пов'язувати з завданням раціонального використання цих ресурсів.

Питанню територіальної охорони цінних для науки й народного господарства заповідних об'єктів живої й неживої природи в області приділялась постійна увага і тому справа організації мережі державного природно-заповідного фонду тут поставлена порівняно добре. Подаємо за висотно-зональним принципом природоохоронну характеристику важливіших, затверджених та запроектованих заповідних об'єктів.

ЗАПОВІДНИКИ

Угольський тисово-буковий масив Карпатського державного заповідника розташований в центральній частині Полонинських Карпат на південних мегасхилах хребта Красна, який тягнеться в південно-східному напрямку між річками Теребля й Тересва довжиною близько 25 км. Найвищі його вершини Топаш(1552 м), Грона (1568 м), Руса (1498 м), Климова (1495 м).

У передгір'ї в районі сіл Драгова, Кричева, Малої й Великої Угольки, Новоселиці та Широкого Луга залягають юрські вапняки, місцями вони виходять на поверхню, утворюючи стрімкі гребені, мальовничі скелі-останці, карстові воронки. В цих місцях збереглась багата й своєрідна флора й рослинність, представлена рядом реліктових видів та угруповань, що заслуговують охорони.

Завдяки сприятливим орографічним умовам, масив Красної не зазнав останнього зледеніння. Його південні схили покриті переважно буковими, місцями ялицево-буковими та смереково-ялицево-буковими лісами. Найкраще збереглись букові праліси на вапняках та флішових породах в околицях Малої й Великої Угольки. Вони у 1964 році були оголошені на площі 4734 га заповідними й узяті під охорону як частина Карпатського державного заповідника. З лівого боку до Угольського масиву примикає затверджений Закарпатським облвиконкомом Широколужанський фауно-флористичний заказник площею 5616 га, а справа розкинулися мальовничі, слабоокультурені ландшафти навколо штучного водоймища Теребля-Ріцької ГЕС та Синевирського озера. Наявність цінних в естетичному відношенні гірських ландшафтів цього району (Синевирський ландшафтний парк) у поєднанні з унікальними для Центральної Європи пралісами на південних мегасхилах згаданого гірського масиву дозволяє організувати в недалекому майбутньому національний парк Красна на площі понад 40 тис. га. Основою парку можуть бути заповідні угольські та широколужанські праліси, що збереглись на площі понад 10 тис. га.

Букові праліси Угольського масиву розташовані на південних макросхилах Менчула(1487 м) в межах висот 450—1300 м над рівнем моря. Клімат тут вологий, помірний та прохолодний. За даними метеостанцій Уголька (440 м) та Дубове (383 м), середньорічна температура становить +7,1°, температура січня —4,5°, липня +17,2°. Опадів — 1390 мм.

Незаймані заповідні ліси цінні у ботаніко-географічному відношенні. Для них характерні майже всі представники середньогірської та гірської дендрофлори Карпат, серед яких чимало реліктів — тис ягідний, яловець козачий, смерека звичайна, у минулому сосна кедрова. До висоти 950—1000 м зростають такі теплолюбиві види, як дуб скельний, липа широколиста, бруслина європейська, граб звичайний, плющ, збереглись і типові лісостепові представники — клокичка периста, жостір проносний та інші. Праліси формувались на різних грунтотворних породах (масивні пісковики, алевроліти, гравеліти, діабази, габро,перигенно-карбонатнийфліш, мергелі,корало-мшанкові вапняки), що дозволяє вивчати вплив останніх на структуру фітоценозів.

У заповідному масиві поширені такі групи типів лісу, як бучини чисті, грабові, тисові, дубові, букові діброви з дуба скельного, липняки з липи широколистої та дрібнолистої, скельні букові яворини і ясенини. На вапнякових скелях трапляються фрагменти угруповань жостера, кизильника та таволги. У формації бука як на вапняках, так і на пісковиковому фліші переважають свіжа бучина маренкова, волога бучина зубницева та безщитникова.

Угольські праліси вражають своєю величчю й природною гармонією. Окремі 200—300-річні велетні досягають висоти 42—45 м при діаметрі 80—100 см. Це найвищі буки на Україні.

На кам'янистих вапнякових розсипищах серед суцільних бучин трапляються осередки яворових субучин, в трав'яному покриві яких переважає переліска багаторічна та реліктова папороть—листовик сколопендровий, або, як її в народі називають, турій язик.

У холодніших умовах приполонинної смуги бонітет бука нижчий, переважають біднопокривні вологі субучини. На узліссі ранньою весною неначе живі перли пробиваються крізь сніговий покрив до благодатних сонячних променів тисячі білосніжних і синіх квітів. Це білоцвіт весняний та шафран Гейфеля.

Свіжі грабові бучини й субучини маренкові та ожикові зустрічаються фрагментарне до висоти 450 м здебільшого на карбонатному фліші в урочищах, що знаходяться під впливом теплих південних повітряних течій. Сирі папоротеві вільшини з вільхи сірої приурочені до терас річок Великої й Малої Угольки, що виникли на різних материнських породах. Вони виконують тут важливу захисну функцію.

Угруповання за участю або перевагою дуба скельного збереглись у пасмі букових лісів у бідніших типах лісорослинних умов, де на поверхню виходять пісковики, алевроліти, гравеліти, конгломерати, на яких сформувалися малопотужні кислі грунти. Вони представлені здебільшого свіжими чистими і буковими судібровами та дубовими субучинами ожиковими. Місцями у вологих умовах на потужних грунтах формуються багатоярусні букові діброви зубницеві. Острівні осередки дуба скельного цікаві для вивчення історії розвитку лісів у польодовиковий період. Вони збереглись з середнього голоцену і мають реліктовий характер.

В Угольському масиві охороняється одне з найбільших на Україні місцезростань третинного релікту тису ягідного.

Група типів тисових бучин трапляється на північних схилах вапнякових гребенів. Вона представлена свіжою тисовою субучиною плющевою і сухуватим та свіжим тисово-буковим суборем сеслерієвим та чорницевим. На південних схилах збереглись фрагментарне з теплої доби польодовикового періоду в сухих суборах кизильники з кизильника цілокрайого, жостерники з жостера проносного та криволісся ялівцю козачого. Це єдине його місцезростання в Карпатах. У трав'яному покриві переважають лісостепові види. В аналогічних бідних лісорослинних умовах збереглись реліктові липняки та грабняки.

Скельні угруповання явора і ясена за участю в'яза шорсткого, липи серцелистої та широколистої, клена гостролистого, дуба скельного зустрічаються як на вапняках, так і на фліші пісковиків у сугрудках. У їх трав'яному покриві переважають переліска багаторічна, лунарія оживаюча, листовик сколопендровий.

В оптимальних для бука грунтово-кліматичних умовах останній відзначається виразною життєвістю і формує як на вапняках, так і на елювіо-делювії карпатських пісковиків чисті угруповання. Вплив материнської породи на видовий склад лісів проявляється лише в бідних типах з близьким заляганням грунтоутворюючих порід або ж виходом їх на поверхню. В цих умовах формуються переважно мішані лісостани.

Багата й різноманітна за географічними елементами флора вапнякових скель Великої й Малої Угольки. Спільно з Л. О. Тасєнкевич нами відмічені такі рідкісні види рослин, як в'язіль стрункий, молодило шорстке, ломикамінь живучий, вероніка зубчаста, кортуза Маттіолі, клопогін смердючий, перлівка трансільванська, порізник гірський, кадило мелісолисте, квітучий плющ, дзвоники карпатські та багато інших, серед яких чимало реліктових. Трохи нижче трапляється середземноморський вид — еритроній собачий зуб.

Дещо відрізняються у типологічному відношенні ліси Широколужанського фауно-флористичного заказника, що пояснюється холоднішими кліматичними умовами та перевагою пісковиків (іноді крупнозернистих) серед материнських порід. Тому поруч з чистими бучинами тут є і хвойно-букові ліси.

Найбільш поширені свіжі та вологі бучини біднопокривні, квасеницеві, маренкові та зубницеві. В урочищі Татри на висоті 800 м у бідних лісорослинних умовах зустрічається фрагментарне субучина чорницева та орлякова. На вершині урочища (900 м) зберігся реліктовий вологий березовий субір.

Цікавим у типологічному відношенні є урочище Ялинковатий, недалеко від головного хребта Красної. Під впливом холодних повітряних течій у бідних едатопах на висоті 800—950 м збереглися мішані, зрідка чисті реліктові смерекові лісостани. В багатих типах лісорослинних умов трапляються невеликі осередки ялицевих бучин та букових яличин. Крім Ялинковатого, смерека та ялиця збереглись у Татрах, Щербановому Зворі, Поганському та Чурковатому. Острівні осередки цих темно-хвойних порід — цікаві об'єкти вивчення польодовикової історії лісів.

На терасах річки Лужанки сформувалися сирі вільшини з вільхи сірої, що мають важливе захисне значення. Вище водоспаду Гук на цій річці є сприятливі геоморфологічні умови для розведення форелі, тут можна створити гірське водоймище площею близько шести гектарів.

Угольський та Широколужанський заповідні масиви відносно бідні на фауну. З ссавців поширені бурий ведмідь, вовк, рись, кіт лісовий, горностай, куниця кам'яна й лісова, благородний олень, козуля, дика свиня. У вапнякових печерах Великої і Малої Угольки живуть колонії кажанів. У вологих біотопах масово поширені саламандри плямисті, що збереглись з третинного періоду і в Радянському Союзі відомі лише з Карпат.

З метою створення сприятливих умов для збагачення корисної фауни необхідно розширити площу ремізних угідь. Цікаві пам'ятки неживої природи — печери, гроти слід відповідно обладнати і зробити їх доступними для організованих екскурсій. Абсолютно заповідний режим потрібно встановити в місцях, де збереглись рештки реліктової флори. Належної уваги вимагає зміцнення верхньої межі лісу, яка знищується внаслідок безсистемного випасу худоби та дії лавинних процесів.

Вже зараз існують реальні можливості об'єднати Угольський і Широколужанський заповідні масиви і створити тут філіал Карпатського заповідника. В майбутньому на його базі можна організувати в центральній частині Полонинських Карпат національний парк, який сприятиме збереженню цінних у природоохоронному відношенні гірських ландшафтів і раціональному використанню їх багатих рекреаційних ресурсів.

Буковий заповідник Свидовець (проект). Його доцільно створити на місці затвердженого на площі 1471 гаодноіменного резервату, розташованого на південних мегасхилах Свидовецьких гір в межах висот 800—1600 м на території Косівського лісництва Великобичківського лісокомбінату. Південні схили Свидівця оптимальні для зростання бука, який формує переважно чисті, рідше мішані з явором, кленом та в'язом шорстким, фітоценози. Відзначається бук високою життєвістю навіть при верхній межі лісу, яка проходить на висоті 1380 м і є найвищою в Українських Карпатах. Про це свідчить його задовільний ріст і санітарний стан у приполонинній смузі, а також рясне відновлення, яке становить 50—60 тис. штук надійного підросту па гектар.

Найбільш поширеними є свіжі та вологі бучини, представлені маренковою,зубницевою та ожиновою асоціаціями. Рідше трапляється бучина квасеницева, а на еродованих схилах субучина куничникова. В приполонинній смузі переважають бідні вологі та сирі чорницеві субучини. На кам'янистих схилах поширені букові яворини переліскові. Фрагментарне букові яворини, а також чисті яворини трапляються на верхній межі лісу. Місцями тут добре збереглось букове криволісся.

Інші листяні породи піднімаються також досить високо. Клен гостролистий відмічений на висоті 960 м, а ясен — на висоті 1000 м. Окремі біогрупи смереки у високогір'ї свідчать про широке її зростання раніше на південних мегасхилах Свидівця.

Флористичне дуже цікаві вапнякові скелі — стрімчаки Світле Бердо та Соколове Бердо в долині річки Кісви — правого притоку Тиси. На них зростають такі рідкісні види, як листовик сколопендровий, блехнум колосистий, багаторядник Брауна, аспленій зелений, порізник гірський та інші. Поодиноко трапляється смерека звичайна реліктового характеру.

Вище межі лісу криволісся утворює зелена вільха та яловець сибірський. Останній на еродованих схилах заходить і в смугу бучин. Тільки на полонині Урда на південному схилі Близниці трапляються фрагментарне зарості гірської сосни. На полонині Герешасці збереглись два невеликі озерця польодовикового походження. 

Заповідний масив має важливе наукове значення для вивчення бучин в оптимальних екологічних умовах центральної частини Полонинських Карпат, а також для з'ясування впливу рельєфу на зональне поширення на різних мегасхилах букових та смерекових лісів. Ліси виконують тут важливу гідрологічну функцію, оскільки саме на цій території бере свій початок річка Кісва. Не менш важливе і їх захисне значення проти снігових лавин*.

* Запроектовані заповідні об'єкти.

Міждержавний заповідник Кременець (проект). Гірська система Українських Карпат, що безпосередньо зв'язує Південні та Західні Карпати, має важливе значення для розкриття закономірностей розвитку рослинного покриву Середньоєвропейської широколистяної провінції взагалі. Найбільш придатними для вирішення таких питань є території на межі або близько межі певних ботаніко-географічних регіонів. Саме таким є гірський масив Кременця (1214 м). Великої Равки (1303 м) та Малої Равки (1269 м), розташований у Бескидах, недалеко межі між Західними та Східними Карпатами, що проходить по Лупківському перевалу. В ньому добре збереглись основні групи типів лісу букового поясу — бучини, ялицеві бучини, ясеневі бучини, яворові бучини, букові яворини та яворини, що дозволяє вивчати структуру бескидських пралісів.

Для охорони унікальних фітоценозів Бескид ще до першої світової війни був створений невеликий резерват Стужиця. Завдяки зусиллям проф. А. Златніка (1935, 1938), він був згодом територіальне розширений. Ця частина Бескид цікава у флористичному відношенні. Тут ще трапляються східнокарпатські види, як апозеріс смердючий, живокіст серцевидний, крем'яник гарний, фіалка відхилена, осот Вальдштейна та ряд інших, які в західному напрямку зростають уже зрідка. У субальпійському пасмі зонально поширена зелена вільха, яка на території Словаччини відсутня. У Польщі її можна зустріти лише на Буковому Берді в Західних Бескидах. Отже, тут проходить східна межа ареалу зеленої вільхи в Європі. На горі Кременець, де сходяться кордони трьох братніх соціалістичних країн — Радянського Союзу, Чехословаччини та Польщі, для охорони унікальних природно-територіальних комплексів у кожній з них організовано невеликі резервати. У нашій країні створено резерват під горою Равкою (884,6 га), у Польщі — у Джерел Солонки (343,9 га) і в Чехословаччині— резерват Стужиця (423,9 га). Для охорони і збагачення природи Бескидів природознавці трьох країн підготували проект об'єднання існуючих резерватів, обгрунтували їх розширення і створення міждержавного заповідника. Цьому питанню присвячено ряд спеціальних публікацій (С.Стойко, 1966, 1971, 1973; Я. Косинова, 1966; Ш.Мігалик,1971).

Резерват під горою Равкою розташований у Ново-Стужицькому лісництві Жорнавського лісокомбінату в умовах помірного вологого клімату. Тут переважають невапнисті, здебільшого крупнозернисті пісковики, на яких формуються кислі буроземні грунти. Тому, незважаючи на сприятливі кліматичні умови, бук лісовий, на відміну від Центральної частини Полонинських Карпат, формує тут як чисті, так і мішані насадження. Найбільш поширена волога зубницева та живокостева бучина, рідко — свіжа маренкова бучина. В урочищі Семенівка на висоті 950 м є унікальна для Карпат бучина з домінуванням у покриві цибулі ведмежої (1,5 га). Біля верхньої межі переважає волога субучина папоротева та вологий буковий субір чорницевий. На багатих грунтах, переважно на північних схилах, поширена волога ялицева бучина квасеницева.