Четвер
18-09-20
04:15

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Етика туризму (О.І. Левицька)


Етика туризму (О.І. Левицька)

Етика туризму - це різновид прикладної етики, яка регулює відносини між людьми у сфері туристської діяльності. Прикладна етика як феномен являє собою новітній етап в історії етичної думки. Сам термін "етика" - досить давнього походження. В Стародавній Греції цим терміном (ethоs) називали місце перебування, спільне житло, пізніше - звичай, вдачу, характер. У науковий обіг термін "етика" був введений давньогрецьким філософом Аристотелем (384-322 до н.е.). Він означав науку про людські чесноти. Це, однак, не означає, що етика почала розвиватися тільки від Аристотеля. Етичною проблематикою займалися грецькі філософи, мудреці ще удоаристотелівський період. У стародавніх міфах, казках формулювались різні правила поведінки, виділялись певні санкції за порушення заборон і приписів, давались окремі орієнтири людській життєдіяльності. Слід підкреслити, що ця давня етимологічна вказівка на місце перебування, на просторовість загалом не є для етики зайвою: вона звертає думку до зв'язку вдачі людини з її соціальним, культурним, природним середовищем [1,21].

Латинським аналогом слова ethos виступає слово mos, mores, воно теж означає вдачу, звичай, характер. Пізніше від цього слова був утворений термін moralitas - мораль.

Зараз неможливо здійснити реконструкцію виникнення понять "етика" і "мораль": створені вони філософами тих часів штучно чи, може, ці ж філософи, вивчаючи природну та соціальну дійсність, відкрили в буденній свідомості існування цих слів. Для нас важливо зазначити, що етимологічно єдині поняття "етика" і "мораль" у процесі культурного розвитку наповнились різним змістом. Поняття "етика" зберегло своє початкове значення і визначає науку, а "мораль" розуміється як реально існуюче явище, яке регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла. Саме це явище вивчає наука етика.

Доля терміна "мораль" в історії етики непроста. Протягом майже трьохтисячоліть цієї історії моральтрактувалась досить по-різному, її називали "життєвою мудрістю", "механікою поведінки", суспільними настановами обов'язківлюдини, або, навпаки, внутрішнім знанням належної поведінки (остання інтерпретація моралі зустрічається, наприклад, у Дж. Бруно й Спінози). Мораль інколи визначали як розумне начало в людині на відміну від почуттів (Кант), або, навпаки, як особливі почуття на відміну від раціональних понять (Шефтсбері).

Різні трактування моралі ускладнювали і ускладнюють завдання етики. Тому на кожному етапі розвитку моралі етика не обмежується вивченням знань про мораль, вона бере участь у виробленні певного розуміння моральних чеснот, норм, ідеалів. Саме в цьому полягає нормативність етики. В цій ролі вона перебувала і перебуває більшу частину своєї історії.

Не можна не сказати, що в історії етики виник період, коли моральні проблеми людини зникли, вони перестали її цікавити. Цей період дістав назву метаетики, для якої було характерно здійснення логіко-лінгвістичного аналізу моралі, її основних понять. Метаетика була характерною для західної етики і проіснувала в активній формі близько 60-ти років. Хронологічно цей період пов'язують із виходом відомої праці Дж. Е. Мура "Принципы этики" (1912 р.). Зазначений автор виступив із критикою всіх традиційних напрямів етики, закликаючи до побудови, на зразок інших метатеорій, формалізованої, аксіоматизованої моделі своєї предметної теорії, тобто етики.

Але вже перший досвід у цьому напрямі показав, що етика не вкладається в загальні наукознавчі схеми внаслідок органічної, ціннісної спрямованості, нормативності самих її положень.

Поступово в самій метаетиці серед її представників визріло розуміння, що етика не повинна зводитись до формального аналізу мови моралі, її основним завданням є розв'язання змістовних ціннісних проблем. Метаетика повинна відмовитись від ціннісної нейтральності і взяти безпосередню участь у захисті (або спростуванні) тих або інших нормативних концепцій. Це означало відхід від основних постулатів метаетики і перехід до емпіричних (дескриптивних проблем) моралі реальної людини. Саме ці процеси вивели на новітній етап розвиток західної етики - період прикладної етики. Це закономірний органічний результат процесу розвитку етики впродовж всього XX століття.

Досить цікавим є те, що в історії етики було оприлюднено багато декларацій з приводу необхідності йти в життя, бути ближче до повсякденного життя людей. Але довгий час етика не могла перейти від теорії до практики, від науки до життя, знайти методологію подолання їх відриву.

Відомий московський етик Л. В. Коновалова у своїй праці "Прикладная этика" пояснює це таким чином. Цей крок (мова йде про поєднання теорії і практики) можна було здійснити лише пройшовши певний період після накопичення метаетикою основних достатньо високих теоретичних знань, які могли б стати основою прикладної етики [2,13-14]. Прикладну етику будемо розуміти як буквальне прикладання етичних і моральних понять до конкретних складних, часто драматичних, суперечливих суспільних явищ. Є кілька причин виникнення прикладної етики як артефакту кінця XX століття, для нас важливо зупинитися на виділенні причини, пов'язаної з бурхливим розвитком суспільства, науки, політики, економіки другої половини XX століття, які послужили імпульсом для звернення етики до розв'язання нових для неї практичних проблем. Саме в руслі цього багатогранного суспільного розвитку і виникає таке соціальне явище, як туризм. Для етики, як і для людства в цілому, це явище в оформленому вигляді нове. Але оскільки в нього включені люди, які діють у специфічних умовах, то проблема моральної регуляції відносин, які формуються всередині туризму, заслуговує становлення такого напряму прикладної етики, як етика туризму.

Як уже зазначалось, туризм як галузь економіки, господарювання і в певному розумінні політики-дуже молоде явище. Досить сказати, що в такій багатій і акцентовано орієнтованій на прибуток країні, як США, головне державне агентство, відповідальне за розвиток туризму, було засноване лише у 1981 році. З того часу в США і всьому світі з'явилися перші підручники з туризму, стали проводитися наукові конференції... Однак у центрі уваги цього початкового процесу освоєння туризму, домінує економічний, технологічний та індустріальний підходи.

Колосальний економічний ефект туризму в найзаможніших країнах світу призвів до того, що цей феномен без уваги до вивчення теорії і передісторії туризму, без розуміння його соціокультурно-го, моральнісного змісту не сприяє обгрунтуванню ідеї про його відбудовчу функцію в системі суспільства, про тенденції і закономірності розвитку.

Потяг людей один до одного - родова риса homo sapiens. Зрозуміти іншого, об'єднатися з ним, знайти їжу, побудувати житло поруч і разом - без цих рис людство не досягло б сучасного етапу розвитку. Але потяг до іншого не завжди був (і буває понині) дружелюбним, він може бути й агресивним. Контакти, взаємодія між людьми в тій чи іншій формі - неминучі. І цей шлях, добрий чи злий, пов'язаний із пізнанням іншого, інших.

Вся історія підтверджує ідею про те, що всі значні досягнення суспільства пов'язані з процесами інтеграції і взаєморозуміння людей. Проте не можна називати всі контакти, взаємодії міжлюдьми, які відбувалися в історії людства, туризмом. "Передтуризм" багато в чому відрізняється від власне "свідомого" туризму. Справжнім періодом народження і розвитку туризму, на нашу думку, можна назвати лише другу половину XX століття. Стосовно ж України, то туризм в ній починає розвиватися, відповідно до європейських і світових стандартів,переважно в останнє десятиріччя XX століття.

Проблемним полем у теорії туризму є саме визначення туризму. Це не означає, що конче необхідним є ще одне його визначення. Важливо вибрати з тих визначень, що вже існують, ті істотні риси, які виступають сутнісними у розумінні цього явища.

Не можна не зазначити одразу, що туризм - це ознака якщо не багатого, то принаймні забезпеченого суспільства. Як справедливо підкреслюють дослідники, інтенсивному розвитку туризму сприяло економічне відродження після другої світової війни. Відзначено декілька хвиль цього відродження у Західній Європі: перша хвиля - "Вдосталь наїстись", потім - "Нормально одягтися", далі - "Свій дім і автомобіль" і нарешті - "Туристська хвиля" [3, 33]. Проходження всіх цих етапів для населення нашої країни можливе лише за умов економічного відродження.

Туризм часто пов'язують з мандруванням, але це не дає повного уявлення про його сутність. Важливо, на наш погляд, виділити такі характеристики у визначенні туризму:

1) це тимчасове переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну або іншу місцевість у межах своєї країни;
2) воно здійснюється у вільний час з метою отримання задоволення і відпочинку;
3) це переміщення людей в певні проміжки часу, не менш ніж 24 години, але не більше 6 місяців;
4) це переміщення не супроводжується здійсненням оплачуваної роботи із джерел місця перебування [4, 27].

Не можна не сказати, що туризм - це також і потужна індустрія, що забезпечує здійснення пересування та перебування людей у певному довкіллі. Індустрія, функції якої постійно ускладнюються в зв'язку із необхідністю залучити якомога більше бажаючих провести своє дозвілля у конкретному місці за конкретними маршрутами.

Але особливої уваги потребує людина як невіддільний компонент туризму. Вона - центр усієї системи туризму і на початковому, і на розвиненому етапі, тобто в сучасний період.

У процесі туристичної подорожі людина не просто перебуває в якомусь середовищі - природному чи урбанізованому, вона завжди вступає в певний контакт з довкіллям. Яким чином здійснюватиметься цей контакт, залежить не лише від рівня організації індустрії туризму, а й від самої людини. З яким ціннісним багажем включилася людина у взаємодію з довкіллям? Цесутнісний момент, який впливає на поведінку людини. Туристська подорож сама по собі не завжди позитивно визначає ставлення людини до природи. Взяти, наприклад, тимчасовість перебування, яка часто налаштовує на легковажність у ставленні особливо до природного середовища. "Я сьогодні тут, через тиждень поїду... Ну насмітив, щось зламав... Врешті-решт я заплатив гроші, то чому маю себе обмежувати?" - приблизно такі думки можна почути на туристських маршрутах. Почуття тимчасовості, "певної випадковості", яке в даному разі вживається нами як синонім негативності, посилюється використанням на туристських маршрутах одноразового посуду та столової білизни і т. ін. До того ж туристські підприємства не завжди включені в процес утилізації відходів, не сприяють тим самим послабленню негативного тиску на екологічний стан природи.

Сам термін "екологія" виник у 1866 році, його запропонував німецький зоолог Є.Геккель. Буквально слово "екологія" означає науку про "дім" (від грецк. "ойкос" - житло, місце перебування). Наука екологія виникла на початку XX століття, а в широкий обіг це слово увійшло в 60-х роках, коли стали говорити про екологічну кризу як кризу у взаємовідносинах людини із середовищем проживання [5,10].

Але зараз людство перебуває на початку третього тисячоліття, і людська діяльність під впливом сучасного наукового і технологічного розвитку набула нової якості, наслідком якої є не тільки поява засобів розв'язання кардинальних проблем цивілізації, а й спричинення таких всеохопних катастроф, що ставлять під серйозний сумнів подальше існування людства. Саме останнє було предметом обговорення "Круглого столу" журналу "Вопросы философии", присвяченого книзі академіка М. М. Мойсеева "Быть или не быть...человечеству?". Цю книгу вчені влучно назвали набатом. На Землі - пожежа, і якщо її негайно колективними зусиллями всього людства не загасити, воно згорить. Згідно з аналізом академіка Петрянова-Соколова, за останні 70-80 років забрудненість повітря зросла в 100000 раз. За цей же час людство понівечило близько 500 млрд т родючого ґрунту, що приблизно відповідає втраті оброблюваних земель Індії. До речі, для утворення шару родючого грунту глибиною один см потрібно 1000 років. Природний річний стік вже не може забезпечити достатнього розбавлення промислових і господарчих викидів і повернення води в нормальний кругообіг. Знищуються ліси, триває спустошування земель. Пустеля Сахара просувається на Південь зі швидкістю 1,5 км за рік. Щогодини на Землі зникає два види живого. Послідовний аналіз ситуації невмолимо призводить до висновку: скоро черга дійде і до нас, людей [6,17]. Немає потреби продовжувати перелік тепер загальновідомих фактів.

В сучасний період уже не можна локально, в масштабах одного регіону, однієї країни вирішити питання раціонального природокористування, збереження життя на Землі. Інтереси людини вже не можуть бути замкнені колом особистих або групових інтересів, вони повинні сягати сьогодні масштабів людства. І це цілком закономірна тенденція, бо сучасна людина спроможна зрозуміти, що первинність суспільних, загальнолюдських інтересів - це турботи і про її особисте життя. В індивідуальній свідомості людини в епоху НТР повинно утвердитися розуміння того, що усамітнено, Робінзоном зосередитися на своїх власних інтересах та найближчого середовища - неможливо. Елементи глобалістики, екологізаціїзнань посідають важливе місце в системі моральної свідомості сучасної людини. "Зміни, які відбуваються в середовищі, яке оточує Людину, диктуються як збіднілою Природою, так і зміною цивілізаційної парадигми - поступовим перетворенням нашої планети на "Єдиний дім". Люди у всіх країнах світу стають дедалі залежнішими один від одного. І така тенденція стає все більш явною і нездоланною. У всіх людей виникає дедалі більше загальних інтересів, головний з яких - зберегти на Землі людство... Людство має навчатися жити у злагоді з Природою, з її законами. Люди зобов'язані сприймати себе не господарями, а частиною Природи. Нові моральні принципи повинні ввійти в кров і плоть Людини" [7, 5].

Екологія як наука вивчає взаємовідносини людського суспільства і його діяльності в сфері туризму в навколишньому середовищі.

Вже виникли терміни "екологічність" або "неекологічність" туризму, за допомогою яких визначається ступінь і характер впливу індустрії туризму на природне середовище перебування людини, тобто на атмосферу, водні ресурси, ґрунт, флору і фауну. Цей вплив може бути шумовим, електромагнітним, радіоактивним і т.ін. Поняття екологічності туризму включають у себе конкретні заходи, здатні захистити і відновити середовище [8,159-160].

Характеристика екологічного сюжету в системі туризму буде не повною, якщо не звернути увагу на подвійну роль людини в цій системі: людина-споживач послуг туризму і людина-працівник індустрії туризму. Тому доречне обговорення проблеми екологізації свідомості людини, її діяльності та відносин з іншими людьми, ставлення до природного середовища.

До речі, термін "екологізація" свідомості почав використовуватися лише в останнє десятиріччя. Відомий авторитет в Україні в галузі проблем екології філософ B.C. Крисаченко у своїй праці "Екологічна культура" надає цьому терміну універсального значення. Він називає процес екологізації, який торкнувся майже всіх наук -життєзнавством, основним засобом самоорганізації системи "людина - біосфера". За своїми масштабами, - пише Крисаченко, - екологізація може бути порівняна з такими універсальними зрушеннями, як, наприклад, гуманізація суспільства за часів Відродження або ж раціоналізація науки і практики Нового часу. Екологізація стала не тільки гаслом, а й смислом сучасної доби, оскільки від її успішної реалізації багато в чому залежить не лише стійкий та збалансований розвиток людства, а й, можливо, саме його існування [9, 23]. Порівнюючи екологізацію з гуманізацією, він визначає екологізацію як таку гуманізацію діяльності, коли до рівня найцінніших вимірів людини вивищується і її довкілля. Екологічна культура визначається як цілеспрямована діяльність людини, спосіб реалізації життя на певній основі. "Екологічна культура звернена да двох світів - природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі і на виховання високих гуманістичних смисложиттєвих цінностей та орієнтирів у людському житті" [10,14].

Втім, не можна погодитися з думкою про те, що виміром екологічної культури повинно бути не лише збереження хліборобських знарядь давнини, а й уміння ними користуватися, що потрібні не лише шумерське знання про іригацію, а й необхідність оволодіння технологіями регулювання водотоків [ 11,17]. Це здається нереальним і не зовсім раціональним напрямом в існуванні екологічної культури. Людство повинно не лише озиратися на досягнення предків, а й шукати нові шляхи збереження та відтворення природи.

Цікава позиція щодо підходу до розуміння проблеми екологізації свідомості молодого українського філософа О. О. Явоненка. У своїй статті "Екологізація культурної свідомості як комунікативна проблема" він підкреслює необхідність усвідомлення планетарної екологічної кризи, яка викликає нагальну потребу в універсально значущому дискурсі. Сам же феномен екологізації культурної свідомості визначається ним як "екологічний гуманізм". О. О. Явоненко порушує дві теми: 1 )хто є суб'єктом екологічної свідомості і 2) що означає бути суб'єктом екологічної свідомості. Торкаючись другої, автор зазначає: "Важливою особливістю екологічної свідомості є екологічна дієздатність, яка виявляється в спроможності до відповідної дії (наприклад, до природоохоронної активності). Щодо екологічної дії можна стверджувати, що вона завжди є взаємодією, а отже, має своєю передумовою комунікацію. Остання і визначає базовий рівень визначення суб'єкта екологічної свідомості" [ 12,223].

Турбота про майбутнє людства об'єднує вчених у пошуках шляхів подолання екологічної кризи. На думку більшості, саме виходячи з цього треба спрямовувати зусилля на виховання людини. В особис-тісному плані основною причиною екологічної кризи є цінності, якими керується сучасна людина. Чи можна змінити їх, яким чином це зробити і якими повинні бути нові цінності - таке основне екологічне питання на рівні людських якостей [13,175]. Невипадково постійно лунають заклики до розв'язання вічної проблеми: зосередження зусиль на моральному вихованні людини.

Отже, мораль. Не треба щораз доводити визначальну роль людини в системі туризму й у розв'язанні складних екологічних проблем. Але знати механізм, який дозволяє людині відігравати визначальну роль у названих сферах, - важливо.

Колись Дарвін сказав, що людина відрізняється від мавпи наявністю точки зору. Свідомість - це головне, що виокремлює людину в світі живих істот. Але є ще одна ознака, що підносить людину як особистість, - це наявність або притаманність їй моральної свідомості. Засадничою ознакою людської свідомості є здатність корелювати свої відносини з іншими людьми, з дійсністю в цілому. Інструментом цієї кореляції якраз і виступає мораль.

У філософсько-етичній літературі існує безліч визначень моралі. Це не повинно бентежити. Мораль настільки багатовимірне явище, що дати одне вичерпне визначення її просто неможливо. Тому, на наш погляд, на кожне із багатьох визначень моралі треба дивитися як на спробу висвітлити ще один із аспектів моралі. Тобто численні визначення моралі взаємодоповнюють одне одного, наче домальовуючи її складний образ. Але від надання певного пріоритету одному із визначень моралі не обійтись. Серед теоретиків етики найбільшої популярності набуло визначення моралі, яке належить московському професорові О.І. Титаренку і яке з невеличкими змінами наводить у своєму навчальному посібнику "Етика" київський філософ В. А. Малахов.

Мораль - це такий імперативно-оцінювальний спосіб ставлення людини до дійсності, який регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла. Мораль, таким чином, висуває перед людиною певні вимоги і навіть обмеження, приборкання згідно з суспільною думкою або голосом власного сумління. Вона також і оцінює поведінку: як добру чи злу, справедливу чи несправедливу, відповідальну чи безвідповідальну. В цьому проявляється сутнісна риса моралі [14,19].

В контексті нашої теми це визначення моралі дуже важливе. В історії етики та й у сучасних етичних теоріях такий підхід зустрічається не часто. Мораль, як правило, "замикають" лише на регуляції відносин між людьми: людини і людини (я і ти); людини і суспільства (я та інші); мораль також розуміють як нормативну регуляцію взагалі, яка покликана вирішувати суперечності між суспільною потребою і особистим інтересом. Позиція Альберта Швейцера - благоговіння перед життям, яка закріпилася у сформульованій ним аксіомі: "Я - життя, котре хоче жити, я - життя серед життя, котре хоче жити" [15,217], частіше всього сприймалася як різновид утопії.

Лише умови екологічної кризи в планетарному масштабі привели до усвідомлення значення моральнісного ставлення до всього живого на Землі. Настає час розуміння необхідності перегляду антропоцентричної парадигми в етиці (тобто однобічної орієнтації на людину та її потреби) і повернення на новому рівні до традиційного розуміння моралі саме як певного модусу ставлення до дійсності, до світу загалом - як до людей і соціальних груп, так ідо представників світу природи і цінностей культури, до космосу в усій безмежності його потенційних уособлень, до абстрактно-загальних категорій буття, таких як радість, страждання, смерть, любов та ін. [16,21].

Хотілося б при цьому зазначити, що функції регуляції, оцінки відносин людини і людини, людини і суспільства не втрачають своєї актуальності, коли ми визначаємо сутність моралі. Із функції регуляції відносин між людьми мораль починалася і потреба в цій функції ніколи не зникне.

Мова йде проте, що мораль постійно розширює ареал свого існування. Сучасна моральна людина почала активно включати в коло своїх інтересів ставлення, регуляцію своїх відносин з природним світом, з усім живим на Землі. Останнє особливо актуальне саме в сфері туристської діяльності. Велике коло людей сьогодні активно включене в цю діяльність. Якщо говорити про працівників туристської індустрії, то сьогодні, на жаль, немає впевненості втому, що вони повною мірою мають достатній освітній і культурний рівень, щоб сприяти процесу екологізації моральної свідомості "масового туриста".

Викликає подив, що в деяких публікаціях про освіту в туризмі не звертається увага на набуття знань з екології. І це відбувається в ситуації, коли на край небуття поставлене людство, а з ним усе життя на Землі загалом.

У безперервній освіті працівників туризму, на жаль, ще не зайняло належного місця краєзнавство. Зрозуміло, що працівник сфери туризму не може бути знавцем всієї земної кулі, але вкрай потрібна спеціал ізація у краєзнавстві окремих регіонів того чи іншого континенту або країни. Туристські стежки обов'язково повинні включати такі загальні маршрути, які б могли дати найповнніше уявлення про комплекс характерних духовних, інтелектуальних і емоційних рис народу, країни (яка стала об'єктом туризму), вони (маршрути) мають знайомити не лише з різними видами мистецтва, а й зі способом життя, основними правилами людського буття, системами цінностей, традицій і вірувань народу.

"Ми там відпочиваємо. А вони живуть" - ця важлива думка наводиться в журналі "Туризм" №10, 2000. При цьому розповідається про одну драматичну історію, пов'язану з туризмом. Над Гавайями проносився жахливий ураган "Інікі", який особливо жорстоко обійшовся з острівцем Куай. "Інікі" знищив тут практично все житло, вивів із ладу енергопостачання. Без питної води і їжі місцеві жителі змушені були будувати на березі хатини і розраховувати лише на продовольство, яке скидали з американських транспортних літаків. Відчай, який спочатку охопив людей, невдовзі змінився почуттям захоплення: корінні жителі побачили, що острівець покинули всі туристи, що туристська інфраструктура вщент зруйнована. Вони знову відчули давно втрачене почуття єдності, відчули себе господарями на своїй Землі, а не випадковими людьми, які плутаються під ногами. Старійшини прославляли богів за насланий ураган [ 17,24]. До речі, цей сюжет назвали: "З етикою туризму зрозуміло. Залишилось придумати, як примусити її дотримуватися". Ця історія - свідчення "екофобного туризму". Туріндустрія не звертала уваги на корінних жителів. Велетенські розкішні готелі зводились на місцях, які були священними у корінних жителів, котрі залишалися найбіднішими, найгірше забезпеченими житлом, найменш освіченими і найбільше зазнавали хвороб серед усіх народів США, включаючи індійців...

В зв'язку зі сказаним слід вітати появу "Глобального етичного кодексу туризму". В цьому кодексі втішає те, що його положення, вимоги адресовані в першу чергу працівникам туристської сфери. Не всі, хто цікавиться туризмом, або працює в цій сфері, можуть познайомитися з цим кодексом, тому здається доцільним навести окремі його формули досить повно. У пункті 2-ому статті третьої "Туризм - фактор стійкого (тривалого) розвитку" - фіксується увага на необхідності фінансово стимулювати всі ті форми розвитку туризму, які дозволяють дбайливо ставитися до рідкісних і цінних природних ресурсів, особливо води й енергії, а також максимально уникати утворення відходів.

У 3-му пункті рекомендується зменшувати тиск туристської діяльності на природне середовище, рівномірно розподіляти потік туристів у часі і просторі, максимально намагатися згладжувати сезонність. А у 4-му пункті йдеться про забезпечення захисту природної спадщини, яка складає екосистеми і біологічну різноманітність, а також охорону видів дикої фауни і флори, котрим загрожує зникнення, про необхідність установлення певних обмежень і меж діяльності учасників туристського процесу й особливо професіоналів сфери туризму, яку вони здійснюють в особливо вразливих місцях - у зонах пустель, полярних і високогірних районах, прибережних зонах, тропічних лісах і вологих зонах, які підходять для створення природних парків або заповідників [ 18].

Кажуть, що недоліки - це продовження позитивних якостей. Так і у випадку з кодексом. Добре, що він адресований переважно працівникам сфери туризму. Екофільність туризму значною мірою залежить від них. Але моральні вимоги повинні бути звернутими і на адресу туристів. Про їхню поведінку часто говорять, що вона буває важко керованою, невгамовною.

На нашу думку, є сенс у створенні "Екологічної пам 'ятки туриста", в якій слід розповісти про особливості природного чи урбанізо-ваного середовища, його стан, пам'ятки і зазначити при цьому необхідність дбайливого ставлення до довкілля. Не зашкодить підкреслити, що заподіяння шкоди довкіллю, грубе поводження з місцевим населенням каратиметься штрафом, а в разі потреби - і поверненням туриста додому.

Йдеться про те, що можна завжди створити таку систему взаємовідносин, яка примушує людину бути стриманою, терплячою, уважною до потреб іншихлюдей, турботливою щодо довкілля, навіть коли вона перебуває у такій тимчасовій спільноті, як колектив туристів.

Отже, проблеми туризму через свій специфічний зв'язок з соціальним і природним середовищем обов'язково наповнюються моральним змістом. Саме соціальне середовище - специфічне; людські зв'язки там здебільшого тимчасові, що пов'язано з необхідністю набуття відповідальності за встановлені контакти і підвищеною толерантністю як до членів туристської групи, так і до представників туристської індустрії та до місцевого населення. Але разом з тим моральні проблеми туризму-це й екологічні проблеми, але туризм і екологія лише тоді набувають моральної якості, коли потрапляють у сферу протистояння добра і зла. Золоте правило моральності -"чини щодо інших людей так, як би ти хотів, щоб діяли стосовно тебе", трансформується згідно з розширенням множини об'єктів застосування цього правила. Екологізація моралі постає важливим чинником "унормування та гармонізації людиною своїх взаємин з довкіллям" (B.C. Крисаченко).

І на завершення - рядки з вірша українського поета Василя Буденного. Вони цілком перекладаються на мову моральних норм і цінностей.

Лише рівчак, а річки вже немає,
Невже її цілющість віджила?
Невже не засміється водограєм
й по берегах не висвітить зела?

Хто жтак тебе покривдив, рідна Земле,
На муки розіп'явши на хресті?
Пілата я розшукую дарем но -
Він, певне, у надійнім прикритті.

Тінь річки, наче в чорній хустці мати
(Лишилась найдорожчого ж - води)...
Ще буде довго в нас, в людей, питати:
- Що робимо?
Куди йдемо?
Куди?
Література

1. Малахов В. А. Етика. Курс лекцій. - К., 1996.
2. Коновалова Л. В. Прикладная этика. - М., 1998.
3. Биржаков М.Б. Введение в туризм. Москва - Санкт-Петербург, 1999.
4. Биржаков М.Б. Введение в туризм. Москва - Санкт-Петербург, 1999.
5. ГореловА.А. Экология. - М., 1998.
6. "Круглий стол" журнала "Вопросы философии", посвященный обсуждению книги Н.Н. Моисеева "Быть или не быть... человечеству?"//Вопросы философии, № 9,2000.
7. "Круглий стол" журнала "Вопросы философии", посвященный обсуждению книги Н.Н. Моисеева "Быть или не быть... человечеству?" //Вопросы философии, № 9,2000.
8. Биржаков М.Б. Введение в туризм. Москва - Санкт-Петербург, 1999.
9. Крисаченко B.C. Екологічна культура. -К., 1996.
10. Крисаченко В. С. Екологічна культура. - К., 1996.
11. Крисаченко В. С. Екологічна культура. - К.,1996.
12. Явоненко О. О. Екологізація культурної свідомості як комунікативна проблема // Мультиверсум. Філософський альманах. -К, 2000, Випуск 15.
13. Горелов А. А. Экология. М., 1998.
14. Малахов В. А. Етика. Курс лекцій. - К., 1996.
15. Швейцер А. Культура и етика // Швейцер А. Благоговение переджизнью.-М., 1992.
16. Малахов В. А. Етика. Курслекцій. - К., 1996.
17. С этикой туризма ясно. Осталось придумать, как заставить ей следовать. //Туризм: практика, проблемы, перспективы. - Октябрь. 2000.-№ 10.
18. Глобальный этический кодекс туризма. ВТО. - 1999.

Зміст


[10-01-23][All for the tourists of]
Christmas (0)

[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Бірма: тонкощі збереження здоров'я (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Мальта. Корисне в дорогу (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Інтересноє в Нью-Йорку. Найвідоміший хмарочос. (0)