Заповідники - зразки недоторканої, дикої природи - по праву називають природними лабораторіями. Вони особливо потрібні нам зараз, коли ми повинні зрозуміти напрямку змін природного середовища під впливом діяльності людини і відшукати шляху найбільш дбайливого і розумного використання її багатств.
Такі зразки необхідно було вдумливе і уміло вибирати. І місця для наших заповідників відшукували найбільші знавці природи. Вони віддали багато років життя справі створення заповідників і вклали в нього свою любов до справи. Заповідники наші прекрасні, і викликають замилування, у всякого кому приходиться бувати там.
Виняткова роль заповідників у збереженні і відновленні найрідших тварин, рослин, неповторних ландшафтів і ін. заповідників природи. Завдяки діяльності заповідників деякі рідкі тварини стали промисловими, вони дають нам зараз хутро, лікарську сировину й ін. коштовну продукцію.
Гостинний двір ""Вечір в Карпатах", відпочинок в м. Яремче, Карпати, Котедж... Перейти?
Багато вітчизняних географів, ботаніки особливо зоологи й мисливці пройшли важку, але гарну школу в заповідниках. Чимало великих учених нашої країни в плині десятиліть були співробітниками заповідників, а деякі і донині трудяться в цих природних лабораторіях. У далечіні від культурних центрів і всякого комфорту, у дощ і чи хуртовину під полящим сонцем пустель, вони добувають той первинний науковий матерьял, без якого неможливе рух уперед наукової думки. Самі яскраві і цікаві дослідження з екології звірів і птахів, були виконані в заповідниках.
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. На території Івано-Франківської області знаходиться Карпатський державний природний національний парк.
Карпатська гірська система, поряд з Альпами та Балканами, характеризується найбільшою біологічною різноманітністю на європейському континенті. В Українській частині Карпат інтенсивне природокористування розпочалось пiзнiше, нiж в Захiдних Карпатах. Завдяки цьому тут на значних площах збереглися дiлянки дикої природи, зокрема унiкальні пралiси. Питання про їх охорону постало ще на початку XX століття, коли було створено кілька лісових резерватів в Чорногорі та Марамороських Альпах для збереження i вiдновлення зникаючих представникiв флори та фауни. Особливо активiзувалася робота вчених щодо територiальноїй охорони природи Українських Карпат пiсля другої свiтової вiйни. Вже в 1949 роцi на північних схилах Чорногірського хребта був видiлений цiнний лiсовий масив площею 3,9 тис. га, який в 1955 роцi оголошено заповiдним. Велика увага питанням територiальної охорони природи придiлялась i на Закарпаттi. В 1958 роцi на пiвденних схилах гiрського масиву Красної, в басейнах Великої i Малої Угольки, створений Угольський лiсовий заказник площею 4600 га, а в 1969 роцi в басейнi Лужанки - Широколужанський флористичний заказник площею 5644 га. Таким чином були створенi всi необхiднi передумови для органiзацiї бiогеографiчно репрезентативного заповiдника в регiонi Українських Карпат.
В 1968 роцi уряд України для збереження унiкальних гiрських ландшафтів прийняв Постанову про органiзацiю Карпатського заповідника на площі 12,6 тис. га. За тридцятирiчну iсторiю iснування його територiя неодноразово збільшувалася. На сьогодні майже 2,5 відсотки території регіону знаходиться під охороною заповідника, що з 1992 року входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. У складі Карпатського біосферного заповiдника (КБЗ), загальна площа якого складає 57880 гектарiв, налічується шість вiдокремлених масивiв, а також регiональний ландшафтний парк "Стужиця" та ботанічні заказники державного значення “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Заповiднi масиви розмiщуються на висотах вiд 180 до 2061 м.н.р.м. в захiдному, центральному i схiдному секторах Українських Карпат. Така територiальна структура КБЗ практично повнiстю репрезентує ландшафтне та бiогеографiчне рiзноманiття Схiдних Карпат. Тут представленi мало порушені та практично незачеплені людською діяльністю передгiрні дiброви, гiрські букові, мiшані та смерекові лiси, субальпiйські та альпійські луки з сосново–вiльховим криволiссям і скельно–лишайниковими ландшафтами. Майже 90% територiї заповiдника вкрито лiсами - переважно пралiсами. В заповiднику охороняється понад тисячу видiв вищих судинних рослин, 64 види ссавцiв, 173 види птахiв, 9 видiв плазунiв, 13 видiв земноводних, 23 види риб, понад 10000 видiв безхребетних тварин. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi служать сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин i тварин. В заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до Червоної книги МСОП i України, а також до Європейського Червоного списку.
Також багата область на заповідні об’єкти місцевого та республіканського значення, державні пам’ятки природи, державні заказники. Серед них Скит Манявський, Урочище Сокіл, Болото Мшана, Садки, Бредулецький лісовий заказник, Скелі Довбуша тощо. Усі вони створюють самобутність природи Івано-Франківської області, роблять край цікавим для вивчення та охорони природи.
Заповідники з першого моменту їхнього створення призначалися “винятково для рішення наукових і науково-технічних задач країни”. У цьому специфіка і принципова відмінність заповідників від інших форм охоронюваних територій як у нас, так і за кордоном.
При організації мережі радянських та українських заповідників в основу були положенни наукові принципи, що не утратили свого значення і в даний час.
Сутність заповідників:
· Обирані під заповідники території були в найменшому ступені змінені під впливом господарської діяльності людини
· Природні комплекси заповідників уключали рідкі види тварин і рослин (чи рідкі екосистеми)
· Заповідники служили зразками ландшафтно-географічних зон
· Території заповідників були достатні для забезпечення саморегуляції природних процесів, що відбуваються
· У першу чергу заповідалися “еталони” тих ландшафтів, яким загрожувала небезпека зникнення.
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Використана література:
1. Атлас Івано-Франківської області. – К., 1990.
2. Географічна енциклопедія. В 4-х книгах. – К., 1994-1996.
