Набутки майстрів у даній галузі — маловідома, але дуже цікава сторінка в історії вітчизняного мистецт­ва. Воно розвивалось в часи бурхливих змін в соці­ально-економічному житті України, які були пов'яза­ні з перемогою в національно-визвольній війні і ство­ренням першого після часів Київської Русі державно­го утворення — Гетьманщини, що не могло не відби­тися на розвитку науки і культури та сприяло розквіту різних галузей мистецтва. Цей розквіт торкнувся і зо­лотарства, однієї з найбільш стародавніх ремісничих професій, що підтверджується наявністю багатьох зо­лотарських пам'яток цього періоду в колекціях музеїв нашої держави. Недостатня вивченість питання, кіль­кість публікацій заважає їх точній атрибуції та вклю­ченню в науковий обіг.

Форма предмета, його декор, технічні прийоми — це ті риси, які характеризують поняття стилю в деко­ративно-прикладному мистецтві. Вони змінюються із зміною естетичних уподобань того чи іншого часу, і хоча існує єдина лінія розвитку мистецтва, властива всім країнам європейського ареалу, різні народи по-різному спричинилися до розвитку цієї лінії. В краї­нах Західної Європи були вироблені і змінювали один одного спільні мистецькі стилі — за готикою йшов ренесанс, за ренесансом — бароко і так далі. Україна, культура якої мала глибокі корені ще в дохристиянсь­кій добі і сформувалась на візантійській мистецькій основі, була також досить сильно пов'язана з мистец­твом Сходу. За своїм політико-географічним положен­ням після татаро-монгольської навали вона поступо­во все більше підпадала під вплив західноєвропейсь­кого культурного процесу, і це досить-таки помітно на золотарських пам'ятках XVII століття.

Існує ціла їх низка, де присутні елементи готики — як у формах, так і в орнаментах. Це — пірамідальні ажурні шпилі на гробницях та кадильницях, гранчасті бусини з готичними візерунками на хрестах, ступін­часті ребристі піддони, накладні мережані бордюри з зубчаткою (хрестоцвіт) на потирах, хрестах та оправах книжок зустрічаються в золотарських виробах протя­гом усього XVII століття. У напрестольному хресті 1641 року основну увагу привертає пукля стояна, що має мережаний готичний візерунок. Кожна грань цієї пуклі розроблена в стилі готичного вікна з розетками та арками і прикрашена на ребрах литими ажурними де­талями типу стрілчастої напіварки з орнаментом масверку. Піддон — шестиреберний з ажурною приступ­кою, карбований візерунком уже явно ренесансового характеру — спаровані валюти утворюють серцеподі­бні картуші з пальметами. Такі орнаментальні мотиви досить часто зустрічаються на речах 40-х — 80-х ро­ків.

Серед хрестів подібного типу слід ще назвати чудо­ву пам'ятку з Полтавського художнього музею — ве­ликий запрестольний хрест, що виконаний із некоштовного металу. Він має традиційну семикінцеву фор­му і гравійовані зображення Розп'яття та Хрещення на лиці та звороті. Стоян складається з шестиреберної пуклі біконічної форми, яка в верхній частині пе­реходить в напівпуклю. Пукля прикрашена ажурним пояском з дуже простим геометричним візерунком, зубчаткою та стрілчастими литими деталями на реб­рах. Це, безумовно, ремінісценції готики, але дуже пі­зньої. Піддон речі — конусоподібний шестилопасний, орнаментований візерунком серцеподібних мотивів, між якими розташовані карбовані постаті євангеліс­тів. Форма та декор піддону дозволяють датувати хрест уже другою половиною XVII століття.

З Полтавського художнього музею походить і сріб­на кадильниця, яка своїми формами нагадує славноз­вісну Горностаєву кадильницю 1541 року і вписується в коло пам'яток готичного стилю. Чаша її складаєть­ся з двох напівсфер. Вона карбована видовженими ло­жками, верхня половина має пірамідальну шестиреберну верхівку з прорізним візерунком арочок та зиг­загу, а ребра густо прикрашені зубчаткою. Піддон — шестилопасний, орнаментований серцеподібними мо­тивами. Цікаво, що на коптильнику, який має вигляд розетки, зображені реалістично трактовані квіти. Ренесансовий орнамент кадильниці вказує на XVII сто­ліття, але ця стилістична двоїстість не стає на заваді речі, вона виглядає досить художньо виразною.

Впливи готики ми бачимо і на таких культових пре­дметах, як дарохранильниці. Прикладом цього може служити гробниця 1673 року з Макотинського монас­тиря, що на Чернігівщині. Вона має вигляд прямоку­тного саркофагу, на кришці якого закріплено три пі­рамідальні шпилі з прорізним геометричним візерун­ком — розети, прямокутники, кружки, хрестики. Вер­хній та нижній краї дарохранильниці оформлені ме­режаним бордюром з зубчаткою. Стінки прикрашені гравійованими зображеннями, з одного боку — це сце­ни пасійного циклу — «Бичування Ісуса Христа», «По­кладення на Христа тернового вінця» та «Покладення в домовину», з другого — представлена Богоматір Печерська з Антонієм та Феодосієм, святим Миколою, апостолами Петром і Павлом.

Зображення виконані дрібним штрихом у вільній ма­нері. В центральній композиції — «Покладення в до­мовину» відчувається бажання передати напруженість дії. Подібний тип дарохранильниць походить, мабуть, від середньовічного релікварію, але нагадує також сво­їми формами типові українські трьохбанні церкви. Такі гробниці були розповсюджені на Україні не тільки у XVII, а й у XVIII столітті, але вплив готики на пізніх пам'ятках майже відсутній. Він мало вчувається вже наприкінці XVII століття. Так, на гробниці 1682 p. з Чернігівського історичного музею прямокутний сар­кофаг поставлено на ніжки у вигляді пташиних лапок з галькою в пазурах, а пірамідальні шпилі на кришці мають прорізний візерунок у вигляді виткої стеблини з квітами. На стінках закріплено шість круглих меда­льйонів з гравійованими сценами пасійного циклу. Зо­браження виконані на дуже високому рівні, компози­ції — багатофігурні, вдало вписані в коло медальйо­нів. Персонажі подані в русі, і це підкреслює дина­мізм композиційної побудови сцен, в яких простежу­ється вплив графічного мистецтва. Між медальйона­ми карбований рослинний візерунок — стилізований лист аканту та «ж»-подібні пучки рослин з квіткою в центрі. Дарохранильниця виглядає ошатною, декора­тивно виразною, і це споріднює її скоріше з мистець­кими засадами стилю бароко, незважаючи на невиба­гливу форму та ренесансову орнаментику, яка, до ре­чі, не має вже чистоти стилю — акантовий лист дуже вигнутий, пучки рослин — розхристані, розпливчасті, без чіткості ліній доби ренесансу.

Як ми бачимо, відгомін готичного стилю зустрічає­ться в ювелірному мистецтві України протягом май­же всього XVII століття, причому готичні риси про­ступають у формах та орнаментах речей в сполученні з рисами інших стилів, частіше за все ренесансових, а з середини століття і барокових. Це свідчить про до­сить глибокі корені цього стилю в попередніх часах.

У Західній Європі на зміну готиці прийшов стиль ренесанс з його новим світосприйманням, опертим на античні традиції. Про ренесансові пам'ятки до XVII століття в українському золотарстві нам не відомо, хоча в інших сферах мистецтва — архітектурі, скульптурі, вони, безумовно, є. Ті поодинокі золотарські вироби, які ми можемо віднести до XVI століття і серед них лише декілька датованих, зроблені скоріше в традиці­ях ще давньоруських або з впливами готики, про що мовилось вище. В першій половині XVII століття ри­си стилю ренесанс проступають досить виразно. Так, слід згадати прекрасний напрестольний хрест 1638 року роботи львівського майстра Андрія Касіяновича. Він має чотири кінці з закінченнями у вигляді трилисни­ків і спирається на восьмилопасний двоступінчастий піддон. Пропорції верхньої та нижньої частин вдало врівноважені за рахунок складного стояна з сферич­ною пуклею, яку підтримують постаті людей. На пук­лі і піддоні присутні мережані пояски з рослинним візерунком, на перехрестях штрали з намистинами, а краї хреста прикрашені бордюром з трилисників. На лицьовому боці високим рельєфом карбоване Розп'ят­тя і напівпостаті євангелістів, а на зворотньому у не­величких клеймах — сцени з життя Ісуса Христа. Зображення виконані в реалістичній манері, технічно досконало. Твору притаманна композиційна єдність, ритмічна побудова та динамізм. Але і ця пам'ятка по­значена деякими рисами готичного мистецтва. Це — і форма піддону з мережаними поясками, і форма цен­тральної пуклі, орнамент зубчатки на ребрах хреста, ажурні штрали на перехрестях. Однак, основні засади стилю ренесанс — врівноваженість та пропорційність форм, цілісність та гармонійність декору, реалізм у пе­редачі зображень, — роблять цю пам'ятку невід'єм­ною часткою доби ренесансу, а деякі архаїчні риси, вдало трансформовані в інше середовище, тільки під­креслюють основні ідеї нового творчого мислення. За­галом слід зауважити, що цілком ренесансних творів серед датованих пам'яток XVII ст. немає. Хрест Касіяновича — видатна пам'ятка Львівського золотарст­ва, яке в цей час уже втрачає свою провідну роль, і він виглядає поодиноко на тлі основної маси пам'яток, що походять переважно з міст Центральної та Лівобе­режної України — Києва, Полтави, Чернігова, Харко­ва. Тут характерні для Західної Європи прикмети но­вого стилю — потяг до ідеальної симетрії, панування горизонталі в архітектонічній побудові речі. А ще — складний скульптурний антикізований декор з вико­ристанням в орнаментиці речей арабесок та рольверку, який не набув належного поширення. Ренесансні виливи виявилися скоріше в заміні геометричної ор­наментики на рослинну. Тонкий спокійний візерунок великого пагінця з квітами та листям прикрашає опра­ви хрестів та богослужбових книг, щедро використо­вується акант, на піддонах потирів та хрестів часто зустрічаються спаровані волюти, що утворюють сер­цеподібні картуші з пальметами, пучки рослин у ви­гляді «ж»-подібних мотивів.

Тільки, мабуть, одна пам'ятка випадає з цього ко­ла — чудове напрестольне Євангеліє, яке зберігає­ться в Полтавському художньому музеї. Воно — по­в'язане з ім'ям гетьмана Івана Самойловича і може бути датоване 70-ми — 80-ми роками XVII ст. Оправа Євангелія — суцільнометалева, на лицьовій дошці в центрі в хрестоподібному картуші карбована ком­позиція «Воздвижения хреста». Картуш оточують 16 круглих медальйонів, в яких розташовані прорізні постаті ангелів з знаряддям тортур, сцени «Розп'ят­тя» та «Воскресіння». У кутках в хрестоподібних ро­зетах карбовані євангелісти. На нижній дошці зо­бражено портал, в якому в інтер'єрі споруди карбо­вана композиція «Благовіщення». Сцена вражає своєю масштабністю, високою технікою виконання та емоційною насиченістю. Композиція складаєть­ся лише з двох осіб, які розташовані по боках цен­тральної осі. Постать Марії, що стоїть схиливши го­лову, є уособленням смутку та покори, постать ан­гела з квіткою сповнена динамізму. Цю контраст­ність образів пов'язує відчуття внутрішньої напруги дійства. Воно вбачається в жесті нервово схреще­них рук Марії, у хвилястих лініях одягу, ритм яких повторюється в одязі ангела. За гармонією, внутрі­шньою цілісністю,-глибиною почуттів ця картина близька до творів італійського раннього Відроджен­ня. Під композицією в невеличкому овальному кар­туші зображено самого Івана Самойловича, з геть­манськими клейнодами біля Троїцької церкви Густинського монастиря, де він був донатором. Таке одночасне поєднання та відокремлення реального світу від ірреального характерно саме для доби ре­несансу. Бо в період бароко людина вже сама стає учасником божественних подій.

Оправа, безумовно, свідчить про неабиякий вплив, що чинив стиль ренесанс на ювелірне мистецтво Укра­їни, і це виявилося не стільки в декорі виробів, бо на більшості пам'яток риси стилю виглядають змазани­ми та невиразними, скільки в переході до нової худо­жньо-образної системи, до реалізму зображень. Ка­нони умовно-символічної іконографії поступаються перед реалістичним трактуванням сюжету, а без цього був би неможливим перехід до нового стильового на­пряму в мистецтві — до бароко.

Ідеї бароко, його форми та декор не були в готовому ви­гляді перенесені на національне тло. Потрібно було майже півстоліття пошуків, щоб осягнути досконалість. І це видно на всіх групах культових пам'яток розглядуваного періоду.

Прикладом можуть служити золотарські оправи книжок. Достатньо простежити датовані пам'ят­ки, щоб зауважити існування двох типів оправ. Один з них побудований на ви­користанні окремих клейм різної форми (квадрат, квадріфолій, трикутник, пря­мокутник) і має переважно гравійовані традиційні зображення. Він вийшов, оче­видно, з візантійської культурної тради­ції, бо така система клейм зустрічається на знаних нами стародавніх пам'ятках, наприклад, на оправі Мстиславового Єва­нгелія, що датується X1I-XVI ст. і де в центрі розміщено квадріфолій з погруд­ним зображенням Христа, євангелістів та архангелів, а по боках — накладки різної форми з вибраними святими. Саме ці на­кладки, прикрашені емаллю, дослідни­ки відносять до ХІІ століття. Карбовані клейма використані також в оформленні пізньовізантійської оправи XIV століття з бібліотеки Марчіана (Венеція). Тут у центрі прямокутника зображено Роз­п'яття з предстоячими, а в квадратних клеймах — напівпостаті святих.

Протягом століть цей тип зазнавав ти­ску з боку західних культур, тому на оправах XVII століття ми зустрічаємо вагомі впливи готи­ки та ренесансу, які відбилися в застосуванні в орнамен­тиці цих оправ зубчатки, кринів, рослинних пагінців, акан­ту, рослинного плетива, зв'язок плодів. Але й цей вплив не торкнувся самої системи творчого мислення і не змі­нив підходу до композиційної побудови речі та її сюжет­ної насиченості. До цього типу належить переважна біль­шість опублікованих оправ. Другий тип виник десь у 40-ві роки XVII століття і, на нашу думку, був обумовлений бур­хливим проникненням в українське мистецтво ідей ново­го стилю — бароко. Це вживлення відбулося насамперед через репродукційну гравюру. Такий висновок підтверджує і організація простору верхньої дошки за допомогою кар­туша або порталу, як на фортах книжкових видань, і роз­ширення палітри сюжетів та обов'язкове поєднання їх з місцевим тлом, застосування алегорій, використання до­сить пластичної техніки литва при зображенні людських постатей та карбування при створенні композицій. Таких оправ в музеях республіки збереглося небагато, але, на ща­стя, майже всі вони датовані.

Оправа 1651 року на Євангеліє московського друку з коле­кції Києво-Печерського заповідника — суцільнометалева і має на чільній дошці накладний хрестоподібний картуш з завитків, у якому розміщено «Розп'яття», а на кутках — кру­глі з фестонами наріжники, де закріплено постаті євангеліс­тів. На спідній дошці в овальному середнику гравійовано в зріст св. Миколая. Середник оточує рослинний прорізний орнамент. Картуш чільної дошки має специфічно бароковий характер, хоча і повторює традиційну усталену форму. Нав­коло нього в овальних медальйонах зображені «Знаряддя тор­тур» Христа, що характерно саме для західної іконографії.

                  

  1 2