Характерною рисою петриківського розпису є те, що весь малюнок розпису, начебто розгорнутий на площині стіни, листа чи паперу декоративної тарілки, має поверхневе зображення. При цьому лінії стебел і галузок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листи, ягоди і т.п.) мають силуетне зображення, що саме собою підкреслює декоративне зображення розпису. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти - в анфас.

Виконуючи петриківський розпис, пензлик тримають трьома пальцями перпендикулярно до поверхні, що розписується. Це забезпечує вільний мазок від себе, від тонкої лінії до стовщення, тобто, починаючи з кінчика пензлика і закінчуючи натиском на його основі. При виконанні розписів використовують палець, паличку та інші засоби.

Педагоги і художники, що працюють у цьому жанрі, знаходять нову тематику, нові орнаментальні мотиви, творчо успадковуючи художні традиції минулого. Тепер декоративний розпис використовують в екстер'єрі й інтер'єрі, у порцеляновій, текстильній і поліграфічній промисловості, створюють оригінальні станкові декоративні панно, широко застосовують у предметах побуту.

Велике значення українського народного розпису знаходитися в естетичному і художнім вихованні дітей у сучасній школі.

Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український, народний розпис. Їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них - це вільна імпровізація, виконання розпису відразу фарбами, а іншої - виконання підготовчого малюнка і цілого ряду підготовчих вправ.

В.С.Кузин - відомий російський методист, який багато наукових праць присвятив вивченню і методиці викладання образотворчого і декоративного мистецтва в загальноосвітніх школах і педагогічних вищих навчальних закладах, рекомендує таку послідовність виконання декоративного малюнка:

- збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя дерев, репродукції, фотографії);

- вивчення об'єктів, форми яких повинні втілитися в декоративні форми (листи, квіти, фрукти і т.п.);

- виконання декількох варіантів декоративних елементів;

- виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;

- виконання декоративного малюнка олівцем;

- виконання декоративного малюнка фарбами.

У широковідомої Петриківській школі учитель В. Соколенко, палкий прихильник навчання дітей розпису із самого раннього віку, переконаний у доцільності виконання їх відразу фарбами, з визначенням квітів і композиції.

А професор Е.А.Антонович, що чимало працював над дослідженням в галузі декоративного мистецтва, рекомендує послідовне вивчення техніки петриківського розпису, досягнення навичок і звичок шляхом багаторазового виконання елементів аж до ґрунтовного їхнього засвоєння.

Ці та інші методи можна використовувати в педагогічній практиці, але остаточний вибір варто залишити за дітьми, вони самі визначають свій улюблений метод малювання декоративних композицій, Основне, щоб методика враховувала вікові психологічні особливості дітей.

Індивідуальність у мистецтві взагалі явище задоволене важливе, а в декоративному мистецтві - особливо.

Як відомо, наші прославлені майстри декоративного розпису працювали, застосовуючи власні методи і техніку. Часто вони самі робили пензлі, фарби та інші приналежності. Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювала все полотно, а іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додаткові шматки.

Зовсім інший метод малювання в Параски Хоми, що спочатку виконувала дуже точний контурний малюнок олівцем усього розпису, а потім виконувала малюнок фарбами. Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїй творчості, їхній талант високо оцінений не тільки в нашій країні, але і далеко за її межами.

Головним у мистецтві, як і в будь-якому іншому ремеслі, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, що стануть основою творчості.

Яскравою сторінкою ввійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Далеко за межами України відомі імена народних майстрів села Петриківки Дніпропетровської області. Ажурний, графічно чіткий орнамент, що у минулому розвивався як настінний розпис і декор побутових предметів, сьогодні широко використовується в художній промисловості, книжковій графіці, оформленні і.т.п. Чарівний петриківська квітка розцвіла на чудовому порцеляновому блюді, загадковим візерунком ліг на шовкову тканину, коштовним самоцвітом заблискав на лакованій поверхні сувенірної скриньки.

Своєрідний орнамент Петриківки мав давні традиції, свою пластичну мову, техніку і свій арсенал художніх образів. З покоління в покоління передавалися традиції розпису, самобутнього, переважно рослинного орнаменту, що згодом усе більш удосконалювалися. Побутові речі з петриківським розписом, що знаходяться в музеях, відносяться до ХVШ-ХІХ сторіч. Сам же орнамент бере початок від стародавньої традиційної орнаментики, що широко застосовувалася в побуті запорожців, які прикрашали ним житла, начинку і зброю.

Сучасний петриківський орнамент характеризується, насамперед, як рослинний, переважно квітковий. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори і створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі квітів (наприклад, "лучка" чи "кучерявки"). Широке застосування мають мотиви садових (жоржини, айстри, троянди) і лугових (ромени, волошки) квітів і ягід калини, полуниці і винограду. Характерними є також зображення листя, що називають "папороттю", бутонів і пір'ястого ажурного листя. Для петриківських орнаменталістів характерні надзвичайно точний окомір і дивна спритність руки - усі майстри малюють без попередньо наміченого контуру, не користаючись жодним вимірювальним інструментом. Віртуозність виконання досягається писанням за допомогою тоненького пензлика з котячої вовни. Крім кисті, Петриківські майстри застосовують стебла, щіпочки, а ягоди і деякі квіти малюють просто пальцем.

Петриківські майстри застосовують для розпису на папері яєчну темперу, у настінному розписі - гуаш, яєчну темперу й олійні фарби на ґрунті, а на дереві переважає підлаковий розпис олійними фарбами.

Основними традиційними композиційними сюжетами петриківського розписуи є декоративні панно, що часто нагадують мануфактурні килими XIX сторіччя, "вазон", "букет", окрему "гілочку" і "фриз".

Ці види композицій використовувалися в настінному розписі як компоненти архітектурного декору інтер'єра. Характерною рисою традиційної композиції, наприклад, петриківського "букета" є розташування в його центрі трьох великих квіток, зі сторін яких відгалужуються менші за розміром квіточки і бутони, що завершуються граціозно вигнутими вусиками і стеблинками лугових трав. Кольорове рішення такого букета завжди тримається на основних плямах, що акцентують, (у даному випадку - на трьох центральних квітах), яким ритмічно відповідають - перегукуються з ним - маленькі кольорові цятки другорядних елементів композиції.

Для колориту традиційного петриківського розпису характерне контрастне з'єднання основних і додаткових квітів спектра, причому переважають червоні і зелені фарби. Нині петриківські майстри, що мають уже визначену художню професійну освіту, часто виконують свої композиції в теплій або холодній гамі.

Цікаво відзначити, що пишуть вони від себе, а не до себе, як це роблять, наприклад, хохломскі майстри декоративного розпису.

Поступово з петриківських селян виділилася група напівпрофесійних майстрів, що розписувало не тільки інтер'єри будинків, а і скрині, народні музичні інструменти, сани, віялки, а на початку XX сторіччі почали робити паперові малевки.

До старшого покоління петриківських майстрів належать Тетяна Пата, Орина Пилипенко, її однолітка Надія Білокінь, Поліна Глущенко, і дещо з більш молодих Ганна Ісаєва і Надія Тимошенко.

Загальною рисою творчості майстринь цього покоління є безпосередність, щирість, загострене відчуття декоративності. Вони будують свої композиції на одночасному контрасті основних і додаткових квітів, досконало володіють традиційною технікою розпису яєчною темперою. Для композиційних схем їхніх малюнків характерна деяка статичність, урівноваженість всіх елементів, ритмічне повторення квітів. Проте, їхні сюжети не однакові, і несуть у собі риси неповторної індивідуальності. Одна з найстарших петриковских майстринь декоративного розпису - Тетяна Пата, її техніка надзвичайно різноманітна. Художниця поєднує широкий соковитий мазок з легкими, переривчастими, вицарапує щіпочкою тоненькі прожилки в середині листочка, кистю з котячої вовни виписує її краєчки, лозинкою вибирає пелюстки квітів, пальцем обрисовує прозорі округлі ягоди.

Ще з другої половини 1930-х років народні майстри з Петриківки починають розписувати олійними фарбами невеликі, різної форми коробочки з дерева, що використовувалися як пудрениці. Розпис робили безпосередньо по дереву, без усякої ґрунтовки, і тому вони були дуже неміцні. Після Великої Вітчизняної війни такі розписи відродилися на новій технічній основі - це була вже підлаковий розпис на чорному і кольоровому тлі, заснований також на традиційному петриківському квітковому орнаменті (такі розписи виконувалися петриківськими майстрами, що працювали на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі).