___________________________________________________________________________________________ 

 

 

Україну часто називають квітучим краєм. Це – земля, де знання, досвід людей і їх любов до природи можуть творити чудеса, тому дбайливе ставлення до природи мусить бути невід’ємною рисою характеру кожної молодої людини.

Невід'ємною частиною природи е птахи.  Птахи – одні із найцікавіших  створінь природи, які здавна приваблюють людину своїм умінням літати, поведінкою, барвами оперення, винятковим розмаїттям. Це – скарб, який природа дарує людству, це – наша спадщина, наші обереги і нести відповідальність за долю птахів. У лісі, на луках, у полі, в парку, саду, біля житла — скрізь вони привертають нашу увагу. Ми спостерігаємо, як одні з них у пошуках їжі стрибають по землі, інші — об­стежують гілки й стовбури дерев. Ми милуємося їх польотом, формою тіла, красою оперення, дивуємося з їхньої поведінки. Не можемо уявити собі лісу без співу птахів, нас зачаровує пісня солов'я, жайворонка, навіть тихеньке тенькання якоїсь непомітної серед рослинних хащів пташки радує нас, створює добрий настрій.

Птахи — окраса природи. А яку велику користь приносять невтомні крилаті захисники полів, лісів, лук, садів! Хижі птахи живляться гризунами, які завдають на полях шкоди, зерноїдні—насінням бур'янів. Особли­во корисні комахоїдні птахи, які поїдають дуже багато комах-шкідників. Серед птахів є мисливсько-промислові — людина використовує їх м'ясо, пір'я, пух. Деяких птахів людина приручила й одомашнила. За багато    років    завдяки    штучному    добору   створено чимало  порід свійських курей.  Так, лише в СНГ їх налічується близько п'ятнадцяти. Усі вони походять від птахів одного виду — банківської курки, або курки джунглів, що й тепер водиться в лісах Індії, Бірми, Малайського архіпелагу.

Птахи становлять велику   й. різноманітну групу тва­рин. Вони поширені скрізь, де для них є їжа, сприят­ливі   для   життя   умови.   На   земній   кулі   налічується 9400  видів  птахів і 1000 з них перебуває зараз під загрозою. Ця цифра вказує і на загальне погіршення стану нашого довкілля. В Україні зареєстровано близько 400 видів птахів, 67 з них занесено до Червоної книги України  “Тваринний світ”. 17% птахів можуть зникнути на наших очах, як уже практично зникли: орел степовий, дрохва, хохітва. Наприклад, до Червоної книги України занесено дятла великого строкатого, лелеку чорного, яструба, канадка сокола, зозулю, балабана, Філіна, дятла зеленого, сову вухату тощо. Отже, тепер людство усвідомлює, що екологічна проблема є надзвичайно важливою, бо небезпека загрожує існуванню цивілізації. Відновлення і збереження довкілля стало важливим завданням і розв’язати його можна, лише об’єднавши зусилля всіх країн світу.

Усіх птахів поділяють на 28 рядів. Найчисленнішим є ряд горобиних — (близько 4000 видів). За місцем оселення птахів поді­ляють на синантропних, або птахів культурного ланд­шафту, птахів лісу, лук, степу, берегових урвищ та ярів, птахів-водолюбів. Поділ на ці екологічні групи умовний, бо деякі птахи можуть оселятися в різних місцях. Наприклад, перепел гніздиться в степу і на луці, ОДУД — У будівлях і в лісі. Але більшість птахів дотри­мується певних рослинних угруповань, певного ланд­шафту.

Птахами цікавляться люди різних професій і різно­го віку. Вивченням же біології птахів займаються вчені-орнітологи. Вони спостерігають за ними в природних умовах, вивчають їх за допомогою різних приладів, зокрема радіопередатчиків і радіолокаторів, з допомогою кільцювання, ставлять різні експеримен­ти в природі й лабораторіях.

Проте життя птахів вивчене ще недостатньо. Ученим, безумовно, можуть допомогти учні, юні натуралісти. Ознайомившись з фауною птахів своєї місцевості, можна перейти до дослідницької роботи: .вести спосте­реження, коли прилітають птахи того чи іншого виду, вивчати поведінку їх під час прильоту на місця гніз­дування, їхнє гніздове життя (час будування гнізда, початок відкладання яєць, час вилуплення пташенят, кількість прильотів батьків з їжею до гнізда), значення птахів у сільському й лісовому господарствах (за характером живлення), способи приваблюван­ня й охорони птахів тощо.

Спершу слід ознайомитися з будовою птахів, при­стосуваннями їх до польоту та життя в різних умовах середовища на заняттях гуртків юних натуралістів у школах, на біологічних станціях, у палацах піонерів, зоопарках. Потім можна перейти до вивчення птахів у природі, до лабораторного експерименту. Цікаве й корисне заняття — фотографування птахів.

Юннати нашої країни беруть найактивнішу участь у проведенні Дня птахів, приділяють велику увагу охороні птахів, приваблюють їх у сади, парки, ліси, підгодовують у зимовий період. Вони повинні роз'яс­нювати всім, особливо учням молодших класів, яке велике значення мають птахи, як важливо оберігати їхні гнізда, дотримувати тиші в природі у той час, коли виводяться пташенята (червень — місяць тиші в природі). Адже наші пернаті друзі заслуговують на те, щоб ми постійно дбали про них.

1.     Фізико-географічна характеристика території дослідження

1.1.         Географічне положення

Площа Івано-Франківської області дорівнює 13,9 тис. квадратних кілометрів. Її конфігурація нагадує ромбовидну форму, витягнену по довгій осі з півночі на південь по меридіану 24^о 45’. Загальна протяжність території від крайньої північної точки до крайньої південної досягає понад 185 км, а з заходу на схід в найбільш розширеній частині – майже 150 км.

Найбільш компактний масив області розташований між 46 і 49^о15’ північної широти. На північ і південь від цих широт територія різко звужується, утворюючи два виступи, які нагадують півострови. Північний Опільський виступ шириною 25-30 км і довжиною 30-35 км, знаходиться на лівому березі Дністра, охоплюючи басейни рр.. Тилої Липи і Свіжу. Південний Чорноморський виступ, довжиною близько 50 км, на рівні с. Жаб’є має 35-40 км ширини, а на південь звужується, вклинюючись у верхів’я Білого і Чорного Черемоші.

Границі Івано-Франківської області завдяки своєрідній конфігурації території і особливостям природних рубежів (гірські хребти, ріки) дуже звивисті і мають велику загальну протяжність – приблизно 760 км,, майже дорівнюючи віддалі від Івано-Франківська до Києва. На півночі і заході на протязі 200 км. Івано-Франківщина межує з Львівською областю. Північний відрізок цієї границі проходить здебільшого по Прикарпатський горбистій рівнині, а південний (45 км.) – майже меридіонально по Карпатських хребтах.

Економічно-географічне положення Івано-Франківщини дуже вигідне. Вона має густу сітку шляхів сполучення з багатьма важливими економічними районами країн і з сусідніми країнами.

Коломийщина розташована в трьох різних за своєю природою ландшафтних зонах: Придністров’я, Передкарпаття, Українські Карпати.

Придністров’я (Придністровське Покуття) лежить на Подільській височині на північ від ріки Прут і простягається до долини Дністра. Тут переважають лісостепові ландшафти, що належать до західного краю лісостепової зони Руської рівнини. Придністров’я – це північно-східна частина Коломийщини, що простягається паралельно напрямках течії Дністра і Пруту та Карпат. Часто трапляються підвищення з висотами понад 300 м.

Передкарпаття (Передкарпатське Покуття) – середня частина Коломийщини на захід від ріки Прут. Тут панує піднятий і сильно розчленований рельєф – Переважають лісолучні ландшафти з широколистяних та мішаних лісів – бука, граба, дуба, ялиці, які займають межиріччя та їх схили. На понижених рівнинах і улоговинах поширені луки. Середні висоти перевищують 300-350 метрів.

Південно-західна невелика частина Коломийщини  заходить в Українські Карпати. Тут панують листяні, мішані та хвойні ліси. Середні висоти перевищують 370 метрів.

 

1.2.         Геологічна будова

Територія Івано-Франківщини входить в межі Подільської височини, Прикарпаття і Карпат. Рельєф цих районів вивчався багатьма дослідниками з точки зору морфометрії і генезису.

Місцевість області в орогідрофічному відношенні ділиться на дві частини: велику північно-східну, хвилясто-рівнинну, і меншу південно-західну, гірську. Границя між ними порівняно чітко виражена 400-метровою ізогіпсою, що проходить через Болехів-Долину-Перегінськ-Солотвино-Надрвіну-Яблунів-Косів-Кути. В рівнинній частині абсолютні висоти коливаються від 250 до 400м. Схили Карпат характеризуються середньо гірським типом рельєфу з переважанням висоти 1000-1500 м над рівнем моря.

Північно-східна (хвилясто-рівнинна) частина розташована в основному між Карпатами і долиною Дністра.

В орогідрографічному відношенні місцевість різноманітна. Рона не має єдиного нахилу. На півночі в південно-східному напрямку рівнина прорізується долиною р. Дністра. Тут найбільш знижена поверхня області.

Північний захід рівнини по обидва боки Дністра нахилений до його долини, і річкова сітка цілком належить до басейну Дністра. Південно-східна частина не має єдиного похилу, і ріки тут впадають у Дністер і Прут та їх притоки.

Прикарпаття в орографічному відношенні більш різноманітне. Північно-західна частина, між долиною світі і системою Бистриці, являє собою чергування знижених і плоских улоговин з розчленованими межирічними височинами, вищими, ніж Подільські.

Південно-східна частина Прикарпаття орфографічно простіша. Центральне місце тут займає Івано-Франківська улоговина. Вона чітко окреслена навколишніми височинами і на краях облямована долинами рр.. Бистриці Солотвинської і Ворони, які ще більш рельєфно виділять її. Плоска поверхня улоговини підвищується в бік Карпат, у цьому ж напрямку збільшується і її розчленованість.

На південному схилі Прикарпаття виділяються Коломийсько-Снятинська рівнина і Прутсько-Черемоська височина (Покутське Прикарпаття). Перша займає широку долину Пруту від Коломиї до Снятина і являє собою плоску терасовидну рівнину з невеликими абсолютними висотами, які зменшуються від 300 (біля Коломиї) до 200 м (біля Снятина). Прутсько-Черемоська височина піднімається на 300-450 м над рівнем моря і різко обмежується з півночі і сходу долинами Пруту і Черемошу, а з півдня Покутськими Карпатами. Вона глибоко розчленована рр. Рубницею, Пістинькою, Лючкою та ін. на окремі підвищені межиріччя. На південь від с. Печеніжина розташована найбільш піднята частина цієї місцевості – височина Рунгурської Слободи (до 700 м).

Третій крупний фотектонічний район Івано-Франківщини – Карпати, які займають всю південно-західну частину області. Їх орографія порівняно проста. Гори складаються з цілої серії паралельних хребтів південно-східного напрямку. Більша частина з них зв’язана з тектонічними законами (“скибами”). Поздовжні зниження між хребтами не відрізняються великими розмірами, вони звичайно вузькі, переривисті, зайняті малими річками і гірськими протоками. Навпаки, поперечні долини досить широкі і є основним місцями поселень в горах.

 

1.3.         Геоморфологія

Північно-східна частина Івано-Франківської області, що займає лівобережжя (Опісля) і правобережжя Дністра (Придністров’я) і Прутського-Дністровське межиріччя (Покуття) являє собою південно-західну окраїну Руської платформи, складеної в основному з докембрійських кристалічних порід, перекритих горизонтально залягаючи шарами палеозою і мезозою. На протязі тривалого часу платформа мало реагувала на гороутворюючі явища, зазнаючи тільки вертикальних рухів земної кори порівняно невеликої амплітуди, які приводили то до затоплювання її мілководними морями, то до утворення суші, непомітно піднесеної над водою.

Південно-західна частина області входить в межі Складчастої зони Карпат, яка утворилась на місці величезної Альпійської геосинкліналі, з якої виникли в кінці третинного періоду всі молоді гори Європи – Альпи, Карпати, балкони та ін. На протязі мезозою і третинного періоду тут проходило нагромадження морських осадочних товщ, які в результатів горотворних процесів сильно зім’яті в складки. Карпати – типова складчаста гірська країна, неоднорідна в тектонічному відношенні. На Івано-Франківщині вони (за О.С. В’яловим) підрозділяються на ряд тектонічних зон: Скибову, Кросненську, Могурську і Мармароську.

Простір між Карпатами і південно-західним краєм Руської платформи, зайнятий тектонічною зоною – Пере карпатським передгірним прогином, має проміжний характер. З одного боку, він несе на собі риси геосинклінальної структури.

Породи, що складають територію області, за віком належать до різноманітних геологічних епох – від силуру до сучасних.

Третинні відклади на території області поширені у всіх трьох текстонічних зонах – Карпатах, Прикарпатті і південній окраїні Руської платформи. Вони представлені майже всіма ярусами палеогену і неогену. В Карпатах третинні відклади являють собою переважно осадочні породи палеогенового флішу, а районах Прикарпаття і Придністров’я – осадочні товщі міоцену.

Міоценові відклади на території області поширені переважно в межах Прикарпаття і Придністров’я (південно-західна окраїна Подільської височини). Вони представлені головним чином крихкими, здебільшого горизонтально залягаючи ми породами: пісками, глинами, вапняками і т.п. Однак між шарами міоцену Прикарпаття і Придністров’я є істотні відміни. Так, на Прикарпатті переважають товщі порід фмілу від нижнього міоцену до нижнього сармату, які складаються з уламкового матеріалу: пісків, гравію, конгломерату, глин і т.п.

Породи середнього міоцену утворюють численні виходи на денну повінню. Нижні шари складені з глинясто-піщаних соленосних порід, товщі яких містять в собі поклади калійних солей.

Шари попередніх геологічних періодів на основній частині області (особливо рівнинах) покриті товщею четвертинних осадків, головним чином континентального походження, - алювіальними і демовіальними відкладами, лесовидними суглинками і лесом.

В межах Прикарпаття в складі четвертинних відкладів виділяються чотири горизонти, представлені алювіальними накопиченнями різноманітного за розміром уламкового матеріалу  галькою, гравієм, пісками, а також глинами і суглинками.

1.4.          Водні ресурси

Річкова мережа області досить густа. Переважають малі річки до 15 км. Найбільша річка Коломийщини Прут. Басейн Пруту – то живий організм, своєрідна екологічна система, що включає в себе прибережні зони і маленькі річки й потічки. У басейні Прута найбільшою водною артерією є Черемош.

Річка Прут – ліва притока р. Дунай, довжина якої  989 км.