Українські Карпати.
Якщо ясного погожого дня піднятися на кам'янисту вершину Близниці, Попа Івана чи Говерли й з їх висоти оглянути привабливу панораму Полонинських Карпат, Горганів або Чорногори, то зразу можна помітити різницю у забарвленні гірських ландшафтів. Десь далеко внизу схили оперезані чересом бучин, які поступово переходять у темнохвойні смерекові праліси. Вище над ними гори встелені густим килимом криволісся з жерепу та зеленої вільхи. А самі вершини залишились відкритими для холодних вітрів, що вільно гуляють на полонинських луках, несучи в позахмарні простори аромат дикої природи.
Можливо, вам доводилось пролітати з півдня на північ над безмежними просторами нашої країни. То ви помітили разючі зміни ландшафтів. У Туранській низовині тягнеться одноманітна пустеля, на якій подекуди бовваніють жалюгідні кущики саксаулу. У пониззі Волги та Приаральських Каракумах ця зона поступово переходить у напівпустелю. А далі на північ розташована широка степова зона, що потім змінюється Лісостепом.
Зі збільшенням вологості клімату Лісостеп поступово переходить у зону мішаних лісів Руської рівнини, що межує з тайгою, з характерними для неї смерековими й сосновими лісами. У північних широтах клімат стає дуже холодним, несприятливим для росту суцільних хвойних лісів. І тягнеться далі зона лісотундри, а потім — тундри. Для останньої типовою є чагарникова й мохово-лишайникова рослинність. Крайні північні райони скуті вічними снігами. Простежимо це явище природи у гірських та рівнинних умовах, що має назву географічної зональності.
В обох випадках в основі географічної зональності лежать зміни клімату і, в першу чергу, температурного режиму. Як при переході з півдня на північ, так і при піднятті в горах температура поступово знижується. Температурний градієнт для 100 метрів висоти в горах дорівнює градієнту на 130 кілометрів широтної зональності. Наочно можна простежити географічну зональність за розподілом рослинного покриву. Розрізняють два її типи: широтну — у рівнинних умовах і висотну, або вертикальну — у горах. Останню називають ще вертикальною поясністю, або ступінчастістю.
В Українських Карпатах є п'ять поясів: букових, дубових і смерекових лісів, вище яких розташовані пояси субальпійський та альпійський. У межах цих поясів можна виділити дванадцять рослинних ступенів. У найтеплішій і найменш вологій рівнинній частині ростуть дубові ліси. У Закарпатській низовині перший ступінь проходить у межах 106— 200 метрів над рівнем моря. Тут — чисті й мішані грабові та ясеневі діброви. У них зустрічаються такі теплолюбиві деревні породи, як клен татарський, дерен справжній і кров'яно-червоний, бирючина. Ліси з дуба звичайного на Прикарпатті розташовані, дещо вище — від 250 до 350 метрів. Тут є також липові та грабово-букові масиви.
На південних схилах Вулканічних Карпат, куди надходять теплі повітряні течії з угорської низовини, сформувався в межах 200—300 метрів рослинний ступінь лісів із дуба скельного. Це — теплолюбивий вид, поширений в Криму та на Кавказі. Дуб звичайний витримує низькі температури і доходить аж до Уралу. На Закарпатті є чисті і мішані насадження скельного дуба. Часто в його супроводі можна зустріти декоративну повстисту або сріблясту липу, береку, що має смачні плоди, дику грушу, яблуню, черешню. Добре почувають себе на цьому ступені горіх грецький, каштан їстівний, горобина домашня, мигдаль.
Що ж росте на аналогічних висотах у холодних умовах Прикарпаття? Від Добромиля аж до Буковини вузькою смугою тягнуться буково-ялицево-дубові ліси (із дуба звичайного). Ступінь проходить в межах 300— 500 метрів. Тут часто зустрічаються типові гірські рослини: крем'яник прегарний, сугайник австрійський, вероніка гірська та інші. Світлолюбивий дуб витісняють тіневитривалу смереку та бук. І тільки довголіття дуба, що живе 300—400 і більше років, допомагає йому втриматися.
Від Ужгорода аж до Великого Бичкова, у межах 300—500 метрів, тягнеться рослинний ступінь буково-дубових і дубово-букових лісів із дуба скельного. Він заходить частково і в тепле передгір'я Буковини та Прикарпаття, в околиці Надвірної, Болехова, Гошева, Добромиля. Бук — друг і суперник дуба скельного. Своїм багатим відпадом він удобрює ґрунт, але, як і ялиця, інтенсивно відновлюється, і витісняє дуба.
Піднімемося на один ступінь вище, зайдемо у помірну, вологу кліматичну зону. Тут теплолюбивий і світловибагливий дуб уже не може конкурувати з буком, який із межі в 600 тягнеться до 1200—1380 метрів над рівнем моря. Приполонинну смуту займають буково-яворові ліси.
У Полонинських Карпатах бук утворює верхню межу лісу. Але це так звана господарська межа. Природна межа проходить на 150—250 метрів вище і збереглась тільки на вершині Кременця у Бескидах, на полонині Красна, у районі Усть-Чорної та в деяких інших місцях. Про природне висотне поширення бука свідчить тут його криволісся. Легко було зруйнувати верхню межу бука у високогір'ї, а як важко відновити її тепер! Бук — надзвичайно делікатне дерево. Він боїться і холоду, і гарячого сонця, і суховіїв.
У межах висот 600—1100 метрів формується ступінь мішаних ялицево-букових та буково-ялицевих лісів. Найбільшу площу вони займають на північних схилах Бескидів. У помірно холодній і вологій кліматичній зоні з'являється смерека, і в межах 800—1000 метрів формується ступінь смереково-ялицево-букових лісів, який вище 1000—1200 метрів переходить у ступінь буково-ялицево-смерекових. Ці ліси відзначаються найвищою продуктивністю й стабільністю проти вітровалів та інших стихійних явищ. На жаль, за останні два століття вони інтенсивно вирубувались й змінювались чистою смерекою, що часто плутає картину висотної поясності Карпат.
У помірно і частково холодній, дуже вологій кліматичній зоні східної частини Карпат (від 1200 до 1500—1600 метрів) шумить гірська смерекова тайга. Значні площі займає вона в гірській частині Горганів, Чорногори, на Мармароському кристалічному масиві. На висоті 1250— 1860 метрів — субальпійський ступінь криволісся, сформований із гірської сосни, зеленої вільхи, ялівцю сибірського. Тут же — субальпійські луки-полонини. Вище нього — від 1860 до 2061 метра (Говерла) простягнувся альпійський рослинний ступінь, з характерними мохово-лишайниковими пустищами, формаціями із чорниці, брусниці, ситнику трироздільного, осоки зігнутої, біловуса та інших трав.
Отже, по стрімких карпатських схилах ми піднялися на двокілометрову вершину Говерли і познайомилися з різними рослинними поясами, починаючи від теплолюбних дібров, і кінчаючи суворою гірською тундрою. Для такого знайомства в умовах рівнин треба було б пройти з півдня на північ кілька тисяч кілометрів.
Описані висотні межі рослинних ступенів Карпат не постійні. Вони змінюються залежно від змін клімату, піднесення або опускання гірських хребтів, життєвої сили деревних порід. У сучасному вологому і м'якому кліматі бук легко витісняє дуб, а іноді й смереку, і так би мовити, розширює свої позиції. Потепління, яке спостерігається в наших широтах протягом останнього сторіччя, сприяє просуванню смереки у високогір'я. Питання динаміки висотних ступенів надзвичайно цікаві. Вони старанно вивчаються природознавцями. 
