___________________________________________________________________________________________ 

 

 

Ринкова площа у Маркополі розпланована у формі близькій до квадрату, розміром 120х115 м. Розміри міста, обмежені валами, становлять 190х230 м. Внаслідок обрахунку співвідношення площі міста та властивої для ринку площі виявлено, що ринок менший за площу міста утричі.

В архітектурний комплекс ринкової площі Маркополя входили церква, ратуша, житлова забудова. Ратуша Т-подібної форми планування, розташована на вертикальній осі ринку і фланкує головний проїзд містечка зі сходу на захід. Вона збудована з дерева, одноповерхова, крита ґонтом, чільним фасадом повернута на захід. Прототипом ратуші у Маркополі була хата, збільшена у розмірах, тому її годі порівняти з такого типу спорудами у Львові, Самборі, Дрогобичі або Нижанковичах: маркопільська ратуша була демократичніша, аніж того вимагало поняття адміністративної споруди міста [2, с. 18].

Загадкою ринкової площі у Маркополі є затирання пишноти цього містечка – замку, двору або палацику. Відповідь захована в актовій книзі Маркополя й у традиції будівництва такого типу споруд у Галичині. Перша згадка про замок в актовій книзі датується 1688 роком, а саме: «згадується, що Іван Остапейко продав свій батьківський дім Янові Ікачові навпроти замку, тобто дім у плані із зрубленою світлицею, пекарнею, стрихом і сіньми, без ґрунту та без саду» [7, арк. 3]. У 1695 році наказано дати 10 гривень на замок і 10 гривень на ремонт міста [7, арк. 63]. У 1696 р. наказ сплатити 20 гривень на замок і воску на церкву [7, арк. 10]. У 1699 р. виплата на замок становила 50 гривень, а на уряд – 12 [7, арк. 14]. У 1700 р. замкові треба було сплатити 12 гривень [7, арк. 17]. У цьому році замок згадано востаннє.

Вартим уваги є й те, що 1698 року вимагалося 12 гривень на Золочівський замок, а 20 гривень на місто Маркопіль [7, арк. 62]. З 1717 року ведеться мова про двір: «Григорій Попович повинен дати на двір 12 гривень, на Маркопільську церкву 12, на Звиженську церкву 12 гривень» [7, арк. 20]. У 1722 році 10 гривень на двір і 10 фунтів воску на церкву у Маркополі [7, арк. 24].

Від 1736 року замок або двір не згадується: «Лущиків Василь дав 10 золотих на Маркопільську церкву»[7, арк. 28]. 1744 року міщани дають гроші на церкву [7, арк. 30]. У 1752 році міщани дають гроші на церкву, натомість замок або двір не згадується [7, арк. 34].

У 1790 році згадується фільварок внизу у місті за валом [7, арк. 49]. У наступних роках пишеться про четверті поля за греблею, над ставом нижче церкви (1794 р.) [7, арк. 55] або про поля, які простягаються від міського валу (1820 р.) [7, арк. 98].

У першій половині XIХ століття територія ринкової площі деформується внаслідок побудови двох кварталів у південно-східній частині та однієї садиби на північному заході. Західну частину ринку творять п’ять садиб, північну п’ять, східну п’ять, південну чотири. Загальна кількість будинків у сторонах ринку 19, а у цілому містечку в межах валів 27, з них 5 у новостворених кварталах. Обрахунки кількості житлових будинків дозволяють зробити висновок, що незабудована частина ринкової площі і вали містечка визначили координати рукотворної геометрії простору (рис. 8, 9).

Упродовж століть зростала кількість жителів та будинків, які були внутрішньою культурною топографією містечка. У 1785 році дворів – 115, жителів 337 [6]. Невідомий І. Л. у 1871 році пише про містечко: «Маркопіль був колись більшим ніж тепер; панщини у ньому люди не робили. У 1717 році вогонь знищив його, з цієї причини тільки три гебрейські родини залишилися в ньому і до сьогодні з міщан утрималися, а інші були вимушені залишити Маркопіль. Маркопіль разом з Межигорами, що числили до 12 номерів, та Гаївцями містить в собі 100 руських родин. Посеред Маркополя взноситься досить добра церква Рождества Пресвятої Богородиці. Є нова школа. Є також ратуш, з широким ринком, та всього 12 міщан» [8, с. 125]. 1880 року – 1047 мешканців, 43 римо-католики, 942 греко-католики [15, с. 125]. У 1931 році Маркопіль займає 34 місце у реєстрі містечок за кількістю мешканців у Тернопільському воєводстві – 1111 мешканців [13, с. 61].

Розміри парцелі у Маркополі відрізняються від розмірів парцель в інших містечках Галичини (там вони видовжені у глибину ділянки). У Маркополі середній розмір парцелі становить 26х23 м. Геометрія парцелі і ринкової площі формально наближалися до квадрату. Співвідношення площі парцелі до площі ринок – 1/23. Співвідношення площі парцелі до площі міста – 1/73. В інших містечках Галичини такі співвідношення значно більші.

Більшість маркопільчан працювали з землею, яка визначила характеристики житла. Забудова мала такі планувальні характеристики: світлиця, сіни, комора або ще одна світлиця. У західній та східній стороні ринкової площі будинки сильно видовжені у глибину ділянки, з півдня до них прибудовували господарські будівлі, таким чином форма будинку визначала границю приватної ділянки. Складовою частиною майже всіх парцель були сади, натомість земля для вирощування городини була за валами містечка. Йозеф Рот так писав про дрібне галицьке міщанство: «Вони жили так убого, наче живилися з праці власних рук. Але то була праця інших. Завжди в русі, завжди в дорозі, з меткими язиками і ясними мізками, вони могли б здобути півсвіту, якби знали, що то є – світ. Та вони того не знали. Бо вони жили осторонь від світу, далеко від нього, затиснуті між Сходом і Заходом, між ніччю і днем, самі подібні до таких собі живих примар, що їх сплоджує ніч задля появи вдень» [11, с. 138].

Від часу надання маґдебурзького права [5], передачі на відкуп Жечиському Миколі [3], пожежі 1648 року [4] у будівництві застосовували дерево, яке згладжувало конфлікт між рукотворним і нерукотворним. У системі конструктивних розв’язків використовували зруб та каркас з дилями.

Фасадна площина будинків повернута на південь. Чільні фасади широкі, три або п’ятиосеві (характерні для цілої місцевости [1]). Фасадні площини змінювалися з приходом холодів – стіни утеплювалися в’язаними стеблами кукурудзи, що отримало назву загата. На неї звернув увагу Йозеф Рот, який писав: «Кукурудзою називаються качани маїсу. Коли вони достигають, ними, мов великими жовтими китицями, схожими на довге пишне волосся, встеляють стріхи селянських хат» [9, с. 151]. Вікна прості, із двох частин, на чотири або шість секцій. Фасадні стіни побілені вапном, стріхи золотисто-зеленкуватого кольору.

Внутрішньоміські архітектурні впливи не були активізовані у геометричному просторі Маркополя. Значне місце формуванні Маркополя посідають регіональні впливи. Саме тут постає проблема розмежування внутрішньоміських та регіональних впливів, оскільки образне вираження архітектури Маркополя й було власне регіональним, такою «нерухомою межею, яка «містить у собі» об’єкт, тобто яка об’єктивує явище в нерухомій величині» [17, с. 222]. Нерухомість величини властива для традицій, які потребують відповідного простору. У Маркополі він був, бо до сьогодні збереглася традиція «посипання підлоги зеленню або квітами. Влітку по неділях і у свята, а саме на зелені свята і на Божого тіла, у цілому краї розповсюджений звичай посипати підлогу татарським зіллям або аїром. У Литві люблять додавати пелюстки квіточок, найчастіше троянду, волошку, півонії, або присипати ялівцем. У скромних будинках шляхти або селянських садибах можна помітити цей давній звичай, даремно б його було шукати на воскованих підлогах» [18, с. 156]. Геометрична межа валів і геометрія міської забудови органічно взаємно доповнювалися.

Галицькі містечка – це простір, у якому матеріалізувалася культура різних народів. Маркопіль – виняток. Під зовнішніми впливами вбачається вплив культури метрополій або культури Європи. Якщо дивитися на проблему з архітектурних позицій, то зовнішні впливи у Маркополі – це наявність поняття ринкової площі та ратуші. Урбаністика Маркополя мала просту і чітку форму, яка визначалася границями валів і домінантою-церквою. Церква стала зв’язком між зовнішнім і внутрішнім світами. Від XVII до кінця XІX ст. вона дерев’яна, одноверха, а з 1898 року – нова, мурована. Автор проекту мурованої маркопільської церкви Юліян Захаревич [19].

Сучасний стан містечка – критичний: вали розсипаються, ведеться нова неконтрольована забудова, сакральна ідея Маркополя затирається, церква не зареєстрована як пам’ятка архітектури.

 

 

Література

1. Aftanazy R. Materialy do dziejow rezydencji. T. VII B. Warszawa 1990. – S. 243, Fig. 424. Pieniaki, widok z dworu na okolice ok. 1914 r.

2. Kratochwil Z. Zloczow. Ulica Glinianska. Krakow 1996.

3. ЦДІА у м. Львові. Ф. №9; Оп. №1; Од. зб. №65. Акт передачі на відкуп руським воєводою Собеським Яковом Жечиському Миколі м. Маркопіль. – Арк. 1255-1258.

4. ЦДІА у м. Львові. Ф. №9; Оп. №1; Од. зб. №399. Заява міщан із Золочева, Зборова, Озерни і Маркополя про шкоди причинені цим містам, 1648 р. – Арк. 352-353.

5. ЦДІА у м. Львові. Ф. №146; Оп. №88; Од. зб. №188. Про надання Магдебурського права містечкові Маркопіль Королевичем Якубом Людвіком Собеським власником цього містечка. – Арк. 46.

6. ЦДІА у м. Львові. Ф. №146; Оп. №88; Од. зб. №188. – Арк. 46.

7. ЦДІА у м. Львові. Ф. №9; Оп. №1; Спр. №1. Актова книга бургомістерського, раєцького і лавничого урядів м. Маркопіль. – 120 арк.

8. І. Л. Городок Маркополь // Временник института ставропигийского. Львов: Ставропигийский институт, 1871.

9. Рот Й. Білі міста. Вибране. – Київ: Смолоскип, 1998.

10. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки-про-іншого. – Київ: Дух і Літера, 1999.

11. Рот Й. Марш Радецького. – Київ: Юніверс, 2000.

12. Aftanazy R. Materialy do dziejow rezydencji. Tom VII А: Warszawa 1990, s. 563.

13. Wojewodztwo Tarnopolskie. Nakladem komitetu wojewodzkiej wystawy rolniczej i regjonalnej w Tarnopolu,1931.

14. ЦДІА у м. Львові. Ф. №186; Оп. №6; Спр. №676. Кадастрова карта м. Маркопіль, 1830 р., лист 6.

15. Slownik geograficzny Krolestwa polskiego i innych krajow sіowianskich, Tom 6, Warszawa 1885.

16. Патріарх Димитрій. Церковне будівництво Західної України. – Львів, 1998. – С. 41.

17. Янарас Х. Нерозривна філософія. Київ: Основи, 2000. 314 с.

18. Golebiowski L. Domy i dwory. Warszawa 1830.

19. Автор вдячний С. Костюку за допомогу в отриманні проєктних креслень церкви у Маркополі. Креслення зберігаються у відділі мистецтв БАНУ ім. В. Стефаника. У лівому нижньому кутку листа з кресленнями, під написом «Проект церкви у Маркополі», є підпис J/Z, характерний для архітектора Юліяна Захаревича. Автор також вдячний за встановлення авторства проєкту і датування церкви В. Вуйцику та В. Слободяну.