Грунтовий покрив Тернопільської області
Сучасний ґрунтовий покрив Тернопільської області сформувався під впливом ґрунтотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та господарської діяльності людини. На лесах і лесоподібних суглинках утворилися чорноземні та сірі лісові ґрунти; на твердих карбонатних породах — дерново-карбонатні, на алювіальних відкладах у долинах рік — лучні, лучно-болотні і торфоболотні ґрунти.
Найбільшу площу в області (близько 72%) займають лісостепові опідзо-лені ґрунти, які об'єднують такі підтипи: ясно-сірі лісові, сірі лісові, темно-сірі, чорноземи опідзолені.
Ясно-сірі і сірі лісові ґрунти поширені в західній та південно-західній частинах області на високих плато і схилах. Східна межа поширення проходить по вододілу Стрипи і Коропця. Вони сформувалися на лесах і лесоподібних суглинках під лісовою рослинністю. Гумусовий горизонт у них незначний і майже безструктурний, уміст гумусу невеликий (1,3-1,8%). Ці ґрунти мають кислу реакцію, і тому для підвищення їхньої родючості необхідне вапнування, внесення органічних і мінеральних добрив.
Темно-сірі лісові грунти поширені в тих районах області, що й ясно-сірі і сірі, але вони займають знижені ділянки. Порівняно із сірими лісовими фунтами вони мають гумусований шар до 60 см, у верхній частині якого міститься 2,9-3,1% гумусу, а також кращу структуру. Для збільшення врожайності культур у ці фунти потрібно вносити органічні та мінеральні добрива.
Чорноземи опідзолені займають значні площі в центральній та східній частинах Тернопільської області. Вони утворилися на вирівняних плато під лісовою і степовою рослинністю, доволі родючі, бо мають глибокий гумусований шар (80-90 см), вміст гумусу у верхньому горизонті 3,6-3,9%.
У тих місцях області, де ґрунтові води залягають неглибоко, опідзолені ґрунти піддаються оглеєнню. Унаслідок оглеєння виникають токсичні речовини (закисні сполуки заліза, марганцю), тому на таких фунтах не хочуть рости дерева.
Оглеєні опідзолені грунти мають поганий водно-повітряний режим, бо часто бувають перезволоженими. У них також підвищена кислотність. Для поліпшення їхньої родючості необхідне проведення агромеліоративних заходів, угноєння і вапнування. Вони малопридатні для вирощування плодових і ягідних культур.
Найродючішими в області є чорноземи типові. Вони утворилися на ле-сах і лесоподібних суглинках під ділянками степу в центральній та східній частинах області. Ці грунти малогумусні (4-4,5% гумусу), лише подекуди — середньо-гумусні (біля 8% гумусу). Глибина гумусового шару 80-90 см. Мають сприятливі фізичні властивості, добре забезпечені поживними речовинами.
Чорноземно-карбонатні грунти не мають суцільного поширення, а трапляються окремими ділянками в тих частинах області, де на поверхню виходять вапнякові і крейдяні породи. Найбільше їх трапляється в північній і північно-західній частинах області та у Придністров'ї. Ці грунти мають досить поживних речовин, але ці речовини малодоступні для рослин. Гумусовий шар неглибокий (40-50 см), але вміст гумусу значний (4-5%). Ґрунти сприятливі для вирощування пшениці та цукрових буряків, але зовсім несприятливі для садівництва і ягідництва.
Лучно-чорноземні ґрунти займають незначні ділянки на знижених елементах рельєфу (днища балок, тераси рік), де близько до поверхні залягають ґрунтові води. Ці ґрунти мають глибокий гумусований шар (до 120 см), значну кількість гумусу (5-6% у верхньому горизонті), поживних речовин і сприятливі для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур, особливо овочевих. Нижні горизонти такого ґрунту оглеєні у вигляді сизих і бурих плям, що створює несприятливі умови для росту плодових дерев. Тому для вирощування садів ці ґрунти непридатні.
Лучні грунти утворилися на наносах у долинах рік і балок, у глибоких зниженнях на плато, де близько до поверхні підходять грунтові води. Як і чорноземи, лучні грунти мають глибокий гумусований шар (50-70 см), містять 4,5-5,0% гумусу, чимало поживних речовин. Але вони постійно перезволожені, і в них відбуваються процеси оглеєння. Основні площі лучних грунтів в області зайняті луками і пасовищами, розорюється незначна їхня частина.
Лучно-болотні грунти сформувалися в заплавах рік на перезволожених ділянках. Вони подібні до лучних грунтів, але процеси оглеєння охоплюють усі шари фунту — від гумусового горизонту до грунтотвірної породи. У верхньому горизонті міститься від 3 до 5,8% гумусу. Зайняті луками.
Болотні грунти поширені на заплавах рік, днищах балок. Вони утворилися на алювіальних відкладах при надмірному зволоженні. Поділяються на торфово-болотні грунти і торфовища. Торфово-болотні грунти мають шар торфу, менший від 50 см, а торфовища— понад 50 см. Використовуються ці грунти як пасовища і луки, подекуди вони осушені і використовуються для розробок торфу.
Дерново-підзолисті грунти займають 0,5% території області. Вони сформувалися в північній її частині (Мале Полісся) на піщаних давньоалюві-альних відкладах під сосновими лісами. їхній гумусовий горизонт становить 15-20 см, а вміст гумусу — 1,0%. Ґрунт безструктурний, вода проникає у глибокі шари грунту і виносить із нього поживні речовини. Це найменш родючі грунти в області. Для вирощування сільськогосподарських культур необхідно вносити в ці грунти вапно, добрива.
Ґрунтовий покрив Тернопільської області сприятливий для вирощування сільськогосподарських культур лісостепової зони. Значної шкоди родючості грунтів завдає водна ерозія. Розвитку ерозійних процесів (утворенню ярів) сприяє інтенсивне розорювання схилів горбів. Площа еродованих земель безперервно збільшується і становить зараз 38,7% від площі ріллі. Найінтенсивніше відбуваються ерозійні процеси в Монастириському, Бережанському, Підгаєцькому, Збаразькому, Шумському і Лановецькому районах, у яких значна частка земель розташована на крутих схилах. Вони посилюються в тих ділянках, де вирощують просапні культури (цукровий буряк, овочі тощо), і там, де проводиться оранка вздовж схилів.
Для зменшення ерозійних процесів насаджують полезахисні лісосмуги, засівають травою схили ярів, будують гідротехнічні споруди, проводять поперечну оранку схилів.
