___________________________________________________________________________________________ 

 

 

Основою для створення геологічного музею послужили зразки мінералів, гірських порід та скам’янілих решток тварин і рослин, зібраних автором протягом чотирьох десятиріч роботи (починаючи з 1960 р.) в колишньому Кременецькому, а з 1969 року в Тернопільському державному педагогічному інституті. Значну допомогу в зборі зразків, особливо рудних мінералів надали близькі друзі-геологи, що працювали в різних регіонах України та колишнього СРСР (А.Богуцький, Ю.Ляхов, М.Павлунь, В.Харкевич та ін.). За станом на 1.01.2004 р. в музеї нараховується понад 1100 експонатів. Тут є зразки з Поділля, Карпат, Донбасу, Полісся та інших регіонів України, а також з Казахстану, Середньої Азії, Забайкалля, Кавказу, Уралу, Хібінських гір тощо. В останні роки (починаючи з 2001 р.) музей поповнився колекцією порівняно рідкісних і оригінальних зразків гірських порід – травертинів, зібраних і опрацьованих нами спільно з асистентом кафедри фізичної географії О.Волік.

   До 1977 року зібрані експонати зберігалися в основному в кабінеті геології у спеціальних скляних шафах, призначених для медичних препаратів та інструментів, решта – у підсобних приміщеннях кафедри. Після завершення будівництва нового начального корпусу інституту у 1997 р. і переведення у нього кабінету геології, розпочато підготовку до створення геологічного музею.

   Ректором інституту О.Явоненком було дозволено використати для експозицій музею центральну рекреацію п’ятого поверху, що розташована поруч з кабінетом геології, та виділено кошти для оплати за виготовлення спеціальних шаф з вітринами для експозицій і зберігання зразків. Завдяки тому, що нами в екстреному порядку, практично за одну ніч, було підготовлено ескізи шаф і вчасно їх подано на Тернопільську меблеву фабрику, усі 15 штук шаф були виготовлені за порівняно короткий термін, всього за один місяць, і в них розміщено більшість експонатів. Згодом, професійний художник Олександр Синельников намалював серію картин із зображенням палеоландшафтів та окремих видів рослин і тварин, що населяли наш край в геологічному минулому.

   Остаточно музей було сформовано у 1991 році, коли було виготовлено і встановлено дві таблиці та дванадцять майстерно виготовлених художником картин, що відображають палеоландшафти основних етапів розвитку Землі. Причому більшість палеоландшафтів, показаних на картинах, максимально наближені до реальних умов, які були у ті часи у нас на Поділлі. На них показано такі види рослин і тварин, рештки яких знайдено тут у викопному стані.
   Щорічно музей відвідують сотні студентів університету, учнів шкіл міста Тернополя і області та численні гості університету.

   Геологічний музей став одним з джерел збагачення студентів та учнів знаннями про рідний край, виховання любові до нього. Він відіграє суттєву педагогічну роль в естетичному, моральному, екологічному, і чи не найбільшу – в патріотичному вихованні молоді.

   Нині, коли український народ вступив у нову еру свого історичного розвитку в Україні розроблена і реалізовується державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) в якій одним із пріоритетних напрямків є “формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати для розквіту держави, готовності її захищати”, навчально-виховна роль краєзнавства особливо зростає.

   Геологічний музей географічного факультету є однією з форм пропаганди краєзнавчих знань. Він містить сотні зразків мінералів, гірських порід і викопної фауни та флори, зібраних переважно на території Тернопільської області. Серед них є унікальні зразки кристалів кальциту, які зустрічаються лише у 3-4 – х місцях світу, ряд різновидностей гіпсів із знаменитих Подільських печер, добре збережені рештки викопної фауни і флори з різних періодів історії Землі тощо. Ці природні утворення нікого не залишають байдужими. У процесі їх вивчення у студентів не лише формуються глибокі знання, але й естетичні смаки, збуджується інтерес до пошуків, досліджень і любов до прекрасного.

 

Відділи музею

1. Відділ "Історія геологічного розвитку Землі"

   Експозиція першого відділу починається із схеми, на якій показано процес формування Землі та інших планет Сонячної системи за О.Ю.Шмідтом. поряд розташована геохронологічна таблиця, на якій подано поділ історії Землі на окремі відділи часу (ери і періоди та їх тривалість), а за нею – у хронологічній послідовності експонуються дванадцять картин, що відображають найтиповіші палеоландшафти окремих періодів історії Землі.

   На першій з них (“Архейська ера”) показано уявний фрагмент ділянки земної поверхні в археї: відбувається сильна вулканічна діяльність, лава розтікається по поверхні Землі, застигає, перетворюючись у гірські породи; рельєф створений вулканічною діяльністю, схожий на сучасний рельєф Місяця.

   На другій картині (“Кембрійський період”) показана ділянка дна кембрійського моря з характерними для цього часу видами організмів (трилобітів, губок, медуз, що плавають над заростями водоростей). Це було близько 500 млн. років тому.

   На третій картині (”Девонський період”) зображено середньо девонський ландшафт (405-350 млн. років тому). Рослини в цей час уже поступово завойовували сушу, хоч ще зосереджувались в основному біля водних басейнів, бо вони були споровими і для їх розмноження необхідна вода. На картині показано різні види псилофітів, хвощів, плаунів і папоротей. Судячи за викопними рештками рослин, подібний ландшафт був в девонському періоді у Придністров’ї. Рештки викопних рослин цього періоду (псилофітів, плауноподібних, членистостеблових та папоротеподібних) виявлено біля сіл Вістря Монастирського, Устя-Золоте Заліщицького районів Тернопільської області.

   На четвертій картині (“Кам’яновугільний період”) зображено ділянку лісового масиву кам’яновугільного періоду (близько 350-285 млн. років тому). Найхарактернішими рослинами цього лісу були деревовидні плауни лепідодендрони з могутньо розгалуженими кронами, стрункі високі сигілярії та хвощі, що досягали 20-30 м висоти, під цими деревами-велетнями росли у великій кількості мохи, кущисті і повзучі плауни та папоротники. Найвищими деревами кам’яновугільних лісів були так звані кордаїти, що відносилися до голонасінних рослин. Вони досягали висоти 40 м, мали гладкий стовбур і сильно розгалужену крону з довгими стручковидними листками. З усіх цих рослин, що буйно росли в умовах теплого вологого клімату, утворились великі поклади кам’яного вугілля в Донбасі, Львівсько-Волинському та інших басейнах. Натуральні відбитки листків папоротей та обвугленої кори лепідодендрона виставлені в одній з вітрин в середині другої половини зали музею.

   На п’ятій картині (“Пермський період”) показано типовий ландшафт останнього періоду палеозойської ери (285-230 млн. років тому). Тут ще збереглися окремі представники кам’яновугільної флори, але переважаючими вже стали голонасінні та хвойні рослини. На території України в цей час переважала суша.

   На шостій картині, що експонується на початку другої половини зали музею, зображено типовий ландшафт середини мезозойської ери (140-130 млн. років тому). Рослинний покрив суттєво відрізняється від рослинного покриву попередніх періодів. Провідними типами флори в ньому стали нові голонасінні рослини: саговики (як низькі з короткими кулястими або бочковидними стовбурами, покритими великими квітками різного кольору, так і деревовидні форми), хвойні, гінгкгові та ін. У вологих тінистих місцях і по берегах водних басейнів ще росли різні папоротники і хвощі, але вони вже не досягали таких великих розмірів і не користувались таким широким розповсюдженням, як в палеозої.

   На сьомій картині (“Юрський період”) на фоні середньо мезозойського ландшафту показано диплокока, одного з представників гігантських наземних ящерів з групи динозаврів, довжина тіла якого досягала 27 м, а вага до 60 т. живилися вони переважно рослинною їжею. Більшу частину свого життя проводили у воді.

   На восьмій і дев’ятій картинах (“Неогеновий період” і “Динотерій”) зображено типовий ландшафт неогенового періоду (близько 20-15 млн. років тому) і на їх фоні одного з представників тодішніх хоботних тварин – динотерія. Серед рослин тут переважали листопадні форми (бук, граб, дуб, клен, каштан) та хвойні.

   Динотерій – вимерлий представник хоботних, дещо подібний до сучасних слонів. Довжина його тіла становила понад шість метрів, а висота – 5 метрів. Вага тварин досягала 6-7 тон. Шкіра була гладкою і безшерстою, бо в цей час клімат був теплий та вологий і шерсть динозаврам, як і сучасним африканським та індійським слонам, була не потрібна. Повний скелет динотерія знайдено у 1963 р. в неогенових відкладах біля смт. Гусятина, він зберігається у геологічному музеї НАН України в Києві. Окремі кості виявлено у Зборівському районі, вони зберігаються в експозиції Тернопільського обласного краєзнавчого музею.

   На десятій картині (“Четвертинний період”) показано типовий ландшафт четвертинного періоду (плейстоцену), а поруч, на одинадцятій – загальний вигляд однієї з дуже поширених тварин – мамонта.

   Мамонт – це гігантська хоботна тварина – сучасник людини кам’яного віку. У пізньому плейстоцену (40-10 тис. років тому) мамонти густо населяли територію Поділля і майже всієї Європи. За своїм виглядом вони нагадували сучасних слонів. Тіло мамонта висотою 3,5 м було покрите довгою і густою шерстю. Голова велика з хоботом і двома зігнутими бивнями довжиною до двох метрів. Вуха маленькі, покриті шерстю, хвіст короткий.

   У цей період, коли мамонти бродили по широких просторах Поділля, тут був холодний і засушливий клімат, який дещо нагадував сучасний клімат Якутії. В умовах такого клімату розвивався особливий при льодовиковий комплекс рослинності, утворений поєднанням тундрових, лісових і степових угруповань. Мамонти живилися дрібними гілками хвойних і листяних дерев та небагатою трав’яною рослинністю.

   Рештки скелетів мамонтів (зуби, бивні, стегнові кістки) порівняно часто зустрічаються у четвертинних відкладах нашого краю, їх можна бачити у краєзнавчих музеях Тернополя, Кременця. Є вони і у вітринах нашого музею.

   Завершується експозиція першого відділу музею картиною на якій показано групу первісних людей кам’яного віку плейстоценового ландшафту.

 

2. Відділ"Мінералогія"

   У відділі “Мінералогія” експонуються зразки мінералів, які вивчаються в університетських курсах геології, географії, хімії та біології. Для більшості мінералів у вітринах виставлено по декілька зразків, які відрізняються між собою кольором, розміром кристалів та іншими ознаками. Вони розміщені у дев’яти шафах

   Перша з них скляна у вигляді чотиригранної призми розташована посередині першої половини зали музею, решта – вздовж стін.

   У першій шафі на скляних полицях експонуються основні форми кристалів мінералів та їх агрегатів (скупчень): друзи, дендрити, конкреції, жеоди та ін. 

Найбільш ефектними серед них є друзи кальциту, самородної сірки, кам’яної солі, целестину, галеніту; конкреції фосфориту і марказиту та гіпсові і арагонітові троянди – скупчення пластинчастих кристалів у вигляді квітів троянд. Тут є добре сформовані монокристали гірського кришталю, моріону, гранату, турмаліну, самородної сірки і галіту. Кальцит представлений двома різновидностями: медово-жовтими прозорими кристалами довжиною 10-12 см та сірими піщанистими. Головною особливістю останніх є те, що вони густо пронизані дрібними піщинками кварцу, кількість яких досягає 2/3 їх ваги, і при цьому кристали повністю зберігають свою форму. Подібні кристали піщанистого кальциту виявлені лише у трьох місцях світу (у Франції біля міста Фонтенбло, США і в нас біля Шумська). У літературі вони відомі ще під назвою фонтебловські пісковики від міста Фонтенбло, де вперше були знайдені. У музеї поруч з шафою є декілька зразків, найбільший з них вагою близько 100 кг. Це унікальний зразок, він немає собі рівних у жодному з відомих музеїв України та СНД.

   У цій же шафі експонуються оригінальні друзи кам’яної солі з Прикарпаття з добре вираженими кубічними кристалами, гіпсові троянди з Керченського півострова, арагонітові троянда з Алжиру, конкреції фосфоритів з Поділля та інші зразки.

   У вітринах наступних п’яти шаф, розташованих вздовж стін, зразки мінералів розміщені згідно з існуючою класифікацією, за якою вони вивчаються на лабораторних заняттях, починаючи з типу простих сполук і закінчуючи силікатами. У першій зліва шафі експонуються прості сполуки (графіт, сірка, золото в породі), сульфіди (галеніт, сфалерит, пірит, марказит, халькопірит, молібденіт, кіновар, антимоніт).

   У другій шафі – галоїди: кам’яна і калійні солі зі Солотвино (Закарпаття), Калуша, Борислава та декілька різнобарвних зразків флюориту з Забайкалля.

   У третій – оксиди і гідрооксиди: кварц (прозорий гірський кришталь і темний - моріон), магнетит, гематит, лімоніт, ільменіт, хроміт та боксит.

   У четвертій шафі – карбонати (кальцит, доломіт, малахіт, азурит) та сульфати (гіпс, барит і целестин). Милують око дрібні жовтуваті кристали кальциту з с. Лучки Тернопільського району, що утворюють скупчення у вигляді щітки, великі видовжені кристали з с. Жукова Бережанського району та уламки кристалів з добре вираженою спайністю з Кара-Дагу. На нижньому східці вітрини лежать великі зразки кристалічного та прозорого пластинчастого гіпсу з Кривченської печери Борівського району.

   У п’ятій шафі виставлено зразки фосфатів (апатит і фосфорит) та силікатів (берил, тальк, ортоклаз, егірин і азбест).

   Мінералогічний відділ завершується вітриною, в якій експонуються зразки напівдорогоцінних та дорогоцінних каменів. Тут можна побачити гарні смугасті уральські яшми, водно прозорий гірський кришталь, фіолетовий аметист, синій лазурит, фіолетовий чароїт, жовтий янтар та інші мінерали, що використовуються для виготовлення різноманітних прикрас. Вони зібрані в різних регіонах колишнього СРСР (на Уралі, в Казахстані, Забайкаллі, Алтаї та інших місцях).

3. Відділ "Корисні копалини"

   Цей відділ представлений лише трьома вітринами. У першій з них виставлено зразки залізних руд з Криворізького залізорудного басейну (магнетит, гематит і їх різновидності) та вміщаючих порід (кварцити, амфіболіти, талькові і хлоритові сланці). На нижньому східці вітрини демонструється зразок керну, одержаний зі свердловини, пробуреної на родовищі.

   У другій вітрині виставлено зразки кухонної та калійних солей з Калушського родовища у Прикарпатті. Тут можна побачити: галіт, сильвін, сильвініт, каїніт, лангбейніт та інші солі. Кольорові світлини дають уявлення про їх розробку.

   У третій вітрині цього відділу поміщено сировину для чорної і кольорової металургії у такому обсязі, як вона вивчається за шкільною програмою.

4. Відділ "Гірські породи"

   Цей відділ складається з трьох частин: осадові гірські породи Тернопільської області, магматичні і метаморфічні гірські породи та облицювальні матеріали. Гірські породи тернопільської області виставлені у чотирьох вітринах і розміщені у віковій послідовності від найдавніших силурійських до наймолодших четвертинних. Тут є можливість побачити всі основні різновидності осадових гірських порід, що беруть участь в геологічній будові області (силурійські вапняки і глинисті сланці; девонські пісковики, алевроліти, аргіліти і доломіти; юрські вапняки і конгломерати; крейдові мергелі, біла писальна крейда і крем’яні конкреції; палеогенові глауконітові піски та неогенові вапняки, піски, пісковики, гіпси і глини). Четвертинні відклади (лесовидні суглинки, піски, галька і торф) займають окрему (четверту) вітрину і експонуються разом з рештками костей хребетних тварин (мамонтів) та кам’яними знаряддями праці людей кам’яної доби (сокирами, скребками, нуклеусами тощо).