Рослинний світ Карпат

Скрізь розкидані пухнасті  різнобарвні головки конюшини гібридної, лучної, повзучої та польової. Вся ця яскрава різноманітність трав переплетена стеблами ляд-венця рогатого.

Різнотравно-злакові луки високоякісні. Вони використовуються як сінокоси, рідше - як пасовища. Урожай сіна таких луків від 15 до 25 ц з 1 га 1.
У знижених місцях заплав і по берегах стариць в умовах надмірного зволоження на болотних поверхнево-оглеених грунтах розвиваються болотисті крупноосокові і крупнозлакові луки. Основним компонентом цих луків є осоки: лисяча, струнка, пухирчаста. Притерасні зниження з постійним підтоком ґрунтових вод зайняті торф'янистими луками - густими щітками щучника дернистого, мо-лінії блакитної, медової трави, біловусу стиснутого, що ростуть на суцільній моховій подушці. Болотисті і торф'янисті луки відзначаються низькою якістю. Урожайність їх від 12 до 18 ц з 1 га.

СУХОДІЛЬНІ ОСТЕПНЕНІ ЛУКИ

Основні масиви остепнених луків уже розорані. Збереглися тільки незначні ізольовані ділянки їх на підвищених валах заплав, уступах і гривах надзаплавних терас, що непридатні для оранки, на старих покинутих перелогах Притисенської низовини і Придністровської рівнини. Представлені вони асоціаціями тонконога вузьколистого і стиснутого, типчака, рейграса французького високого, лисохвоста лугового. У травостої також входять кермек і вульпія мишохвоста - переселенці угорських степів, кульбаба бессарабська, цикорій дикий, звіробій звичайний та ін. Використовуються суходільні луки як сінокоси і пасовища. Сіно високоякісне, але врожаї його незначні - 10- 15 ц з 1 га. Острівці остепнених луків, які відображають природний хід широтно-зональних процесів формування ландшафтів, повинні стати резерватами і дбайливо охоронятися.

Безсистемний надмірний випас худоби в травостоях заливних і суходільних луків викликав істотні зміни видового складу, дигресію природних асоціацій і втрату їх продуктивності. В деяких місцях трав'яний покрив повністю знищено. Лукам потрібний надійний захист і допомога. Для того щоб створити міцну і стійку кормову базу тваринництва, необхідно масиви луків, придатних для оранки, включити в кормові і лучно-пасовищні сівозміни, їх потрібно розорати, удобрити, а перезволожені осушити, очистити від чагарників і купин, вирівняти. На протязі 2-4 років на удобрених площах слід вирощувати однорічні культури (коренеплоди, кормову капусту, вико-овес, льон та ін.). Потім сіють бобово-злакові суміші багаторічних трав, створюють сіяні луки. При такому корінному поліпшенні продуктивність луків зростав до 60 ц з 1 га, а лисохвостників - до 100 ц з 1 га.

ПІСЛЯЛІСОВІ ЛУКИ

Важко сказати, чого більше в Українських Карпатах - тінистих лісів чи яскравих сонячних луків. Барвисті лучні поляни-царинки пронизують гірську систему від передгір'їв до вершин з висотами 1000-1200 м.
Гірські луки вторинного походження сформувались на вирубках, пожарищах, розкорчовках лісу. Час утворення їх різний. Вони перебувають на різній стадії дернового процесу і надзвичайно різноманітні. 35-40% лучної площі становлять справжні луки. Переважають зла-ково-різнотравні угруповання, особливо асоціація мітлиці звичайної. Загальний інтенсивно фіолетовий аспект мітлиці розцвічений різноманітними кольорами. Золотисто-жовтим вогнем горять квіти арніки гірської, з ними контрастують білосніжні куртини королиці звичайної, лілово-рожеві красиві квіти билинця комариного, конюшини, гвоздик, волошок... Краса незвичайна! По схилах в середньому ярусі гір поширені асоціації костриці червоної, гребінника звичайного, зі-глінгії лежачої, вівсяниці червоної. За своїм складом і виглядом вони подібні до мітличників. Урожайність злаково-різнотравних луків 15-18 ц з 1 га сіна середньої кормової якості.

Гірські луки використовуються як пасовища. Безсистемний, нічим не регульований випас призвів до інтенсивного розвитку пасовищної дигресії - вимирання цінних злакових трав, заміни їх щільними дернинами біловусів і щучників. Ці пустищні луки тепер займають 40-50% усієї лучної площі. Особливо дуже поширені вони у верхньому ярусі лісової зони. Господарське значення їх невелике. Вони дають 7-8 ц з 1 га сіна низької якості.
Післялісові луки - основна кормова база гірських районів. Проте продуктивність їх надзвичайно низька. Необхідне глибоке планове поліпшення. Для луків крутих еродованих схилів рекомендуються заходи поверхневого поліпшення: очистка луків, боронування, внесення мінеральних і органічних добрив, знищення бур'янів, підсів трав високої кормової якості, обов'язкове введення загінної системи випасання. Луки-збої на відносно пологих (менше 15°) схилах потребують корінного поліпшення - розорювання і введення їх в лучно-пасовищні сівозміни. Це дасть можливість збільшити врожаї гірських луків у 3-4 рази.

5. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗМІЩЕННЯ

ТИПІВ РОСЛИННОСТІ

Охарактеризовані типи рослинності мають у Карпатах надзвичайно складне і мозаїчне просторове поширення. Головною закономірністю розподілу рослинності є висотна диференціація, зумовлена змінами гідротермічних умов з висотою. Кожний тип рослинності вибирає для свого проростання певний висотний ступінь - "поверх" з найсприятливішим співвідношенням тепла і вологи. Формуються такі висотні геоботанічні зони і підзони:
І. Остепнено-лучно-лісо-орна зона (150-300 м).
II. Лісова зона (300-1600 м):
і) підзона мішаних широколистих лісів (300-500 л<);
2) підзона букових лісів (500-900 м);
3) підзона хвойно-широколистих лісів (900-1300 м};
4) підзона хвойних лісів (1300-1600 м).

 

III. Високогірна лучно-чагарникова зона (від 1600 м до вершин):
1) підзона субальпійських чагарників-стелючок і луків (1500- 1800 м);
2) підзона альпійських чагарників і луків (1800 м і вище). Висотні рослинні зони і підзони в окремих частинах Карпат виражені по-різному. Всі підзони лісової і високогірної зон є лише в найбільш високій південно-східній частині Українських Карпат: на Чорно-горі, Свидовці, Рахівському масиві, Чивчинах, Покутських і Буковинських горах, Полонинському хребті і Горганах.
У напрямі на північний захід -до Бескидів, а також на північний схід і південний захід від Полонинського хребта в міру зниження висот і все більшого господарського освоєння території кількість висотних ступенів рослинного покриву зменшується. Тут немає високогірної , лучно-чагарникової зони, а також і верхніх підзон лісової зони. Подорожуючи по Верховині, Бескидах, Вулканічному хребту, ви зустрінете головним чином підзони букових і хвойно-широколистих лісів. Ялиново-смерекові насадження зустрічаються тут лише на найвищих вершинах, наприклад, на г. Парашка.

Усі місцеві луки мають антропогенове походження. Характер висотної зональності - набір підзон і їх висотні межі - дуже залежить також від експозиції схилів. На'північно-східних схилах хребтів висотні межі підзон знаходяться нижче, ніж на південно-західних. Так, на південних схилах Свидовця переважають букові ліси,-які піднімаються до верхньої межі лісу. На східних же схилах з'являється вузька смуга ялинових насаджень. Північні схили суцільно покриті похмурими ялинниками. На південно-західних схилах гори Петрос (2022 м) ялинові ліси піднімаються до 1650-1700 м, а окремі групи дерев ідо 1750 м. Протилежні схили на цих висотах уже безлісні. Південні схили невисоких хребтів Вулканічних Карпат поросли світлими дібровами, а північні - тінистими бучинами.

У деяких місцях ця залежність рослинного покриву від орієнтації схилів різко порушується. Так, окремі ділянки південних схилів Вододільного і Полонинського хребтів являють собою царство ялиново-смерекових лісів, а протилежні мають шапки кучерявих букових і ялиново-букових лісів. Це пояснюється місцевим, інверсійним розподілом температур. Зовнішні, північно-східні, схили тут тепліші; внутрішні, південно-західні,- більш холодні.

Швидкі локальні зміни клімату і грунтів в умовах гірського рельєфу ще більш посилюють строкатість, мозаїчність рослинного покриву.
В історичний період природні процеси розвитку і розміщення рослинних угруповань значно порушені господарською діяльністю людського суспільства. Людині потрібні були орні землі і пасовища, тому розорювались великі лучно-степові простори передгірних рівнин, вирубувались і спалювались великі площі гірських лісів. Залісненість Карпат коливається від 75% у Горганах і Чорногорі до 20% у Прикарпатті і Закарпатті. Змінився видовий склад і межі поширення лісів. На вирубках сформувались вторинні луки і нові рослинні формації - полонини. Поля, городи і сади просуваються все далі і вище в глиб гірської країни. Культурна рослинність стала невід'ємною частиною рослинного покриву.

Список ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.    Газета «Економіка України» за 2001-2003 рр.

2.    Географія України. Підручник. / за ред. Масляка. – К., 2001.

3.    Генсірук С.А., В.О.Кучерявий, Л.Й.Гайдарова, В.Д.Бондаренко Зелені скарби України. Київ, "Урожай", 1991.

4.    Заповедники Украины и Молдавии. Под.ред. В.Е.Соколова, Е.Е.Сыроечковского, Москва, "Мысль", 1987

5.    Заставний Ф.Д. Географія України. – К., 2001.

6.    Розміщення продуктивних сил / За ред. Качана Є.П. – К., 1999.

7.    Шаблій О.І. Соціальна та економічна географія України. – К., 2002.

8.    Стойко С.М., Д.С.Саїк, К.А.Татаринов Карпатський заповідник. Ужгород, "Карпати", 1982.