Так, чисельність працівників туристичної галузі в Україні у 2004 році становила 128,8 тис. осіб. У зв'язку з тимчасовою зайнятістю протягом активного туристичного сезону, а також наданням туристичних послуг підприємствами інших галузей економіки забезпечується зайнятість 2,04 млн. осіб.

Нині в Україні налічується понад 4,8 тис. закладів для розміщення туристів і відпочиваючих на 710 тис. місць. У модернізацію старих і будівництво нових закладів вітчизняними та іноземними інвесторами у 2004 році вкладено більш як 875 млн. гривень.

Останнім часом щороку збільшується консолідований обсяг туристичних послуг. В 2004 році цей показник перевищив 4,1 млрд. гривень.

Водночас подальший розвиток туризму гальмується: відсутністю цілісної системи державного управління туризмом у регіонах;  підпорядкованістю закладів розміщення туристів, санаторно-курортних, оздоровчих та рекреаційних закладів, які надають туристичні послуги, різним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади; нечітким визначенням у законодавстві належності підприємств готельного господарства до підприємств, які надають туристичні послуги; недосконалістю нормативно-правової бази;  недостатністю методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки суб'єктів підприємництва туристичної галузі з боку держави;  повільними темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму;  відсутністю відповідних об'єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості;  невідповідністю переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам; тенденцією скорочення кількості підприємств готельного господарства;  незадовільним стан туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних доріг та міжнародних транспортних коридорів; незбалансованістю соціальної та економічної ефективності використання рекреаційних ресурсів та необхідністю їх збереження тощо.

У зв’язку з цим в Україні розроблена і впроваджується національна туристична політика. Фундаментом даної національної політики виступає Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 рр. В Україні, Закон України “Про туризм”. Дана політика та нормативні акти покликані стимулювати ефективне використання наявних рекреаційних ресурсів, підвищити рівень міжгалузевого співробітництва, стимулювати розвиток ринкових відносин у туристичній сфері, визначити перспективи подальшого розвитку туризму на основі аналізу його сучасного стану.

Національною туристична політика передбачає здійснення комплексу заходів щодо удосконалення системи управління туристичною галуззю, розроблення відповідних нормативно-правових актів, нагромадження на підприємствах туристичної галузі необхідних для здійснення структурних перетворень матеріальних і фінансових ресурсів, зміцнення існуючої матеріальної бази, удосконалення системи статистики у цій галузі, створення умов для реалізації інвестиційних проектів. Крім того, під час виконання Державної Програми з розвитку туризму  проводитиметься робота із залучення коштів іноземних і вітчизняних інвесторів для розвитку туристичної інфраструктури, задоволення потреб галузі у висококваліфікованих кадрах, нарощування обсягів надання туристичних послуг за рахунок розширення в'їзного та внутрішнього туризму, здійснення заходів державної підтримки рекламно-інформаційної діяльності, розроблення інноваційних проектів і проведення наукових досліджень з питань туризму.  

1. Мета і основні завдання національної туристичної політики

в Україні

Основною метою є створення конкурентоспроможного на міжнародному ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини,

Основними завданнями Державної програми розвитку туризму є:

·        забезпечення сталого розвитку туристичної галузі та підвищення її частки в макроекономічних показниках;

·        підвищення рівня життя громадян і створення додаткових робочих місць;

·        збільшення частки очікуваних доходів від туристичної галузі у державному бюджеті;

·        підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.

Національною туристичною політикою визначаються такі напрями розвитку туризму:

·        удосконалення системи управління галуззю;

·        удосконалення нормативно-правової бази туристичної діяльності;

·        зміцнення матеріальної бази туризму;

  www.VechervKarpatah.at.ua 

·        розширення міжнародної співпраці у туристичній галузі;

·        підвищення якості та розширення асортименту туристичних послуг;

·        поліпшення транспортного обслуговування;

·        підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об'єктів культурної спадщини;

·        поліпшення інформаційного та рекламного забезпечення;

·        провадження ефективної інноваційної діяльності та створення наукової бази туризму;

·        поліпшення кадрового забезпечення.

На сучасному етапі розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізація державної політики у цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду інших країн.

Транспортна інфраструктура є однією з основних складових частин функціонування туристичної сфери. Взаємодія транспортної та туристичної галузей допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, пов'язаних з розбудовою туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням вітчизняних та іноземних інвестицій.

Подальший розвиток конкурентоспроможного транспортного обслуговування туристичної галузі є надзвичайно важливим для досягнення наміченого збільшення обсягів надання туристичних послуг.

Туризм як вид економічної діяльності та важливий соціальний інститут має чітку орієнтацію на використання природних ресурсів та культурної спадщини. Тому важливим його напрямом є ефективне і раціональне використання природних ресурсів та об'єктів культурної спадщини з одночасним їх збереженням і відновленням, профілактика та мінімізація негативного впливу туристичної діяльності на навколишнє природне середовище. Крім того, необхідно здійснити заходи щодо визначення рекреаційного потенціалу всіх регіонів країни та визначення особливостей рекреаційних регіонів з метою створення колоритного національного туристичного продукту.

Одним з найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Становлення і розвиток інноваційної діяльності та наукове забезпечення туризму сприятиме створенню нових оригінальних туристичних продуктів, комплексному використанню та збереженню навколишнього природного середовища та культурної спадщини, патріотичному вихованню, пропаганді здорового способу життя, зміцненню міжнародного авторитету України як туристичної держави.

Розвиток туристичної сфери, що забезпечує створення нових робочих місць, особливо у регіонах з низькою зайнятістю населення, зумовлює необхідність удосконалення системи підготовки кадрів для туризму, доповнення Класифікатора професій ДК003-95 професіями у цій галузі, щорічного збільшення обсягу підготовки висококваліфікованих спеціалістів відповідно до реальних потреб, розроблення та впровадження сучасних освітніх технологій.

Також як складовою сучасного стану національної туристичної політики України став Указ Президента України "Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України".

Президент України Леонід Кучма підписав Указ "Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України".

Цим документом передбачається створення сприятливих умов для розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер, збільшення обсягів надання туристичних послуг.

2. Фінансове забезпечення  розвитку туризму в Україні

Заходи національної програми з розвитку туризму на основі державної програми з розвитку туризму на 2010 р. реалізуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, суб'єктів підприємництва усіх форм власності, громадських організацій, цільових кредитів банків, міжнародної технічної допомоги, інвестиційних коштів, інших джерел, не заборонених законодавством.

Фінансове забезпечення заходів щодо державної підтримки виконання Програми здійснюється в межах видатків Держтурадміністрації, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік.

Виконання Державної програми розвитку туризму дасть змогу відновити і зміцнити існуючу матеріально-технічну базу туризму, створити якісний національний туристичний продукт, здатний максимально задовольнити потреби населення, забезпечити комплексний розвиток регіонів України, створити передумови для залучення іноземних інвестицій, сприяти ефективному туристичному обміну та зміцненню іміджу України на міжнародній арені, підвищити якість науково-методичного та кадрового забезпечення туристичної галузі, а також забезпечить створення високоприбуткової галузі економіки, яка задовольнить потреби внутрішнього та іноземного туризму, з урахуванням природнокліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу України.

За період виконання Програми загальна сума надходжень до державного бюджету за рахунок сплати податку на додану вартість, податку на прибуток, інших податкових зобов'язань орієнтовно становитиме 22,8 млрд. гривень.

Координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаної з виконанням Програми, здійснює Держтурадміністрація, яка щороку подає Кабінетові Міністрів України звіт про стан її виконання.

Державна Програма з розвитку туризму передбачає здійснення таких заходів:

Державне регулювання туризму

1. Забезпечення удосконалення структури управління у туристичній галузі на державному та регіональному рівні, координації дій центральних і місцевих органів виконавчої влади з цього питання.

2. Розроблення регіональних і галузевих планів заходів зприватизації підприємств туристичної галузі із збереженням профілю діяльності.

Фонд державного майна, Держтурадміністрація, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.

3. Проведення аналізу діяльності суб'єктів туристичної діяльності та розроблення за його результатами заходів щодо підвищення ефективності їх роботи на ринку туристичних послуг. Удосконалення єдиної статистичної звітності у туристичній галузі з урахуванням світового досвіду.

4. Створення умов для залучення іноземних і вітчизняних інвестиційних та кредитних коштів у розвиток матеріально-технічної бази туристичної галузі.

5. Розроблення заходів щодо державної підтримки організації туристично-оздоровчої та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків і молоді.

6. Розроблення і впровадження механізмів залучення та розподілу позабюджетних коштів, призначених для виконання Програми.

Розвиток матеріальної бази туризму

7. Проведення інвентаризації об'єктів туристичної інфраструктури.

8. Створення і ведення Державного автоматизованого реєстру підприємств туристично-рекреаційного комплексу.

9. Забезпечення розташування об'єктів туристичної інфраструктури відповідно до схем планування території України.

10. Розроблення регіональних програм будівництва, реконструкції та модернізації матеріальної бази туристично-рекреаційного комплексу з урахуванням пріоритетного залучення до їх виконання суб'єктів підприємництва.

11. Розроблення і виконання проекту інвестиційної програми розбудови інфраструктури туризму в туристично-рекреаційних зонах за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів.

12. Розроблення і виконання комплексних програм розвитку туристичних центрів України.

13. Створення матеріально-технічної бази державних аварійно-рятувальних служб з метою забезпечення безпеки туристів у регіонах з найбільш потужним туристично-рекреаційним потенціалом.

Використання рекреаційних ресурсів та культурної спадщини для розвитку туризму

14. Створення та ведення Державного кадастру рекреаційних ресурсів туризму.

3. Цивілізовані правові засади туристської діяльності

в Україні –  важлива умова реалізації національної туристичної політики

За оцінками Всесвітньої туристської організації (ВТО), наприкінці 2000 р. туризм посів перше місце серед галузей світового господарсько­го комплексу за обсягом експорту товарів і послуг. Так, у сфері між­народного туристського обміну щорічний обіг коштів становить понад 2,2 трлн доларів.

Виробляючи 11 % глобального (загальносвітового) національного продукту, залучаючи 7 % світових інвестицій, туризм нині є найпотужні­шою сферою світової економіки. На частку туризму припадає 11 % споживчих витрат, 5 % податкових надходжень. Ще в 1996 р. за валют­ними надходженнями, що зростають на 9 % щороку, туризм випередив експорт нафтопродуктів, телекомунікаційного обладнання, автомобіле­будування, всі інші види послуг.

Сфера гостинності туристських комплексів — найпотужніша в світі. У ній зайнято понад 200 млн чол. (або 8 % існуючих робочих місць), половина з яких працює в готельному господарстві. У жодній галузі індустрії немає такої кількості працівників, які вступають у контакт зі споживачами її продукції. У 2000 р. кількість світових туристських прибуттів, іншими словами, туристів, становила близько 700 млн чол., що означає зростання порівняно з 1999 р. на 7,4 %.

Можна зі всією відповідальністю стверджувати, що туризм і подо­рожі увійшли до числа першочергових потреб людини. Частка витрат населення на туризм у Великій Британії становить 19 % сімейного бюд­жету; у ФРН - 16 %, у Японії - 14 %, у Франції та США - 12 %. Середня американська родина витрачає на туризм 3900 дол. щороку.

Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до найрозвине­ніших у туристичному відношенні країн світу. Маючи вигідне геополі-тичне розташування, вона з давніх часів є перехрестям транспортних та людських потоків з Півночі на Південь та із Заходу на Схід. Держава володіє значним туристсько-рекреаційним потенціалом: сприятливими кліматичними умовами, переважно рівнинним ландшафтом, багатством флори і фауни, розвиненою мережею транспортних сполучень, культур­но-історичними пам'ятками, широкою індустрією подорожей та туризму.

В умовах розбудови української держави туризм стає дійовим засо­бом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

  Гостинний двір "Вечір в Карпатах", відпочинок в м. Яремче, Карпати, Котедж... Перейти?

Зважаючи на місце і роль туризму в житті суспільства, держава про­голошує його одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного макси­мально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економіч­них інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культур­ної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристсько-рекреаційних зон, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Закар­патська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська,  Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, м. Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки.

В умовах занепаду промислових підприємств спостерігається інтенсив­ний процес відтоку робочої сили з традиційно провідних галузей еко­номіки України (металургійної, машинобудівної, оборонної та ін.) у сферу надання послуг. Це закономірний процес розвитку світової економіки. Слід наголосити, що вартість створення одного робочого місця в сфері туризму в 20 разів менша, ніж у промисловості.

Туризм не тільки прямо або побічно охоплює більшість галузей еко­номіки, в тому числі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, зв'язок, торгівлю, громадське харчування, житло­во-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мис­тецтво, спорт тощо, а й стимулює їх розвиток. Отже, від функціонуван­ня туризму безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки і близько 10 — 15 % населення України.

Відсутність у 1989—1993 рр. структур і важелів державного регу­лювання туризму в Україні призвела до руйнування важливих складо­вих частин інфраструктури галузі, розпаду соціальне орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено си­стему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки й використання досвід­чених кадрів. Якщо в середині 80-х рр. Україну щороку відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, то в 1992 р. — лише близько 120 тис. Разом з тим 10 млн українських громадян виїжджало за кордон переваж­но за так званими «шоп-турами». Внаслідок цього в 1989—1992 рр. держава втратила майже 80 % валютних прибутків від іноземного ту­ризму.

Призупиненню цього негативного процесу сприяли вжиті урядом заходи. З метою реалізації державної політики в галузі туризму постано­вою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1992 р. № 616 було створено Державний комітет України по туризму (нині Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України). До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загально­державної власності. Це дало реальні можливості для виведення вітчиз­няного туризму з глибокої кризи.

Відродження туризму здійснювалось на чіткій, планомірній і систем­ній основі. Головною метою роботи Держкомтуризму стала необхідність посилення державного регулювання туристичної діяльності. У стислий термін було вжито заходів щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки й рекламування на міжнародному ринку націо­нального туристського продукту, підготовки досвідчених кадрів, ство­рення та зміцнення нормативної бази туризму.

Згідно з Указом Президента України «Про Державний комітет моло­діжної політики, спорту і туризму» від 31 травня 2000 р. № 740/2000, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України став правонаступником трьох державних комітетів, у тому числі Державно­го комітету України по туризму.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про туризм» Кабінет Мі­ністрів України прийняв постанову від 13 березня 1996 р. № 322 «Про Національну раду по туризму» і затвердив положення про неї.

Основними завданнями Національної ради по туризму є:

—  координація діяльності міністерств і відомств, Уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських дер­жавних адміністрацій, пов'язаної з реалізацією державної політики в галузі туризму як одного з пріоритетних напрямів розвитку національ­ної культури та економіки;

—  розгляд пропозицій щодо перспектив і напрямів розвитку внутріш­нього та міжнародного туризму, розроблення і запровадження системи управління галуззю туризму;

—   розроблення заходів щодо захисту інтересів держави в галузі туризму.

Сприятимуть розвитку туризму в Україні й Укази Президента Украї­ни: від 28 вересня 1996 р. № 880/96 «Про Фонд «Намисто Славутича»; від 21 вересня 1998 р. № 1047/98 «Про День туризму», який відзнача­ється в Україні на державному рівні щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. № 973/99 «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року»; від 14.12.2001 р. № 1213/2001 «Про заходи щодо за­безпечення реалізації державної політики у галузі туризму», а також Послання Президента України до Верховної Ради України від 23 лю­того 2000 р. № 276а/2000 «Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 — 2004 роки», постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 728 «Про заходи подальшого розвитку туризму».

4. Активізація міжнародної туристської діяльності України

як складової зовнішньоекономічної діяльності

З метою підвищення ефективності туристської галузі України, поліп­шення просування національного туристського продукту на світовому ринку, проведення широкомасштабної та комплексної реклами турист­ського потенціалу, залучення туристів до країни, підвищення іміджу й авторитету нашої держави в туристському співтоваристві, інтеграції нашої країни в європейську спільноту, розвитку національної економіки та культури, ефективного використання туристських ресурсів, розбудо­ви інфраструктури, залучення до світового інформаційного простору,

визначення передового досвіду організації туристської діяльності роз­роблено заходи щодо розширення міжнародного туристського співро­бітництва. Серед них:

—  удосконалення договірно-правової бази зовнішніх відносин, укла­дання угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітни­цтво в галузі туризму. Перевага віддається встановленню договірних відносин з країнами, що є перспективними туристськими ринками для України, вивченню та впровадженню практики створення нормативно-правової бази туризму, організаційних засад функціонування високо­рентабельної туристської індустрії країн розвиненого туризму, прогре­сивного досвіду державного регулювання та стимулювання галузі;

—  активізація співпраці в складі численних спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, формування в їх складі робочих груп з туризму з метою аналізу" та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визна­чення шляхів збільшення обсягів туристських обмінів;

—  вироблення дійового механізму взаємодії з міністерствами, відомст­вами, іншими органами виконавчої влади України, насамперед з Міністер­ством закордонних справ і Департаментом зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Мінекономіки, а також обласними та міськими дер­жавними адміністраціями щодо оптимізації спільної діяльності з роз­витку міжнародного співробітництва України в галузі туризму;

—  розвиток інституційного співробітництва, використання організа­ційно-фінансових механізмів міжнародних і регіональних органів, по­глиблення безпосереднього партнерства між туристськими підприємст­вами та організаціями, насамперед у межах членства України у ВТО та в складі її керівного органу — Виконавчої ради ВТО, Ради по туризму держав СНД, Організації Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів: Організації Об'єднаних Націй (ООН), Ради Європи, Європейського Союзу (ЄС) тощо;

—  розвиток інформаційно-рекламної та виставкової діяльності, органі­зація міжнародних і регіональних туристських салонів, ярмарків, бірж в Україні тощо.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

В умовах розбудови української держави туризм стає дійовим засо­бом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

Зважаючи на місце і роль туризму в житті суспільства, держава про­голошує його одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного макси­мально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економіч­них інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культур­ної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристсько-рекреаційних зон, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Закар­патська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська,  Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області', м. Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки.

Туризм не тільки прямо або побічно охоплює більшість галузей еко­номіки, в тому числі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, зв'язок, торгівлю, громадське харчування, житло­во-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мис­тецтво, спорт тощо, а й стимулює їх розвиток. Отже, від функціонуван­ня туризму безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки і близько 10 — 15 % населення України.

. З метою реалізації державної політики в галузі туризму постано­вою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1992 р. № 616 було створено Державний комітет України по туризму (нині Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України). До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загально­державної власності. Це дало реальні можливості для виведення вітчиз­няного туризму з глибокої кризи.

Відродження туризму здійснювалось на чіткій, планомірній і систем­ній основі. Головною метою роботи Держкомтуризму стала необхідність посилення державного регулювання туристичної діяльності. У стислий термін було вжито заходів щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки й рекламування на міжнародному ринку націо­нального туристського продукту, підготовки досвідчених кадрів, ство­рення та зміцнення нормативної бази туризму.