Тоді вже було товариство ім. Качковського. Я ще в 1874 р., таки зразу по матурі, був на перших зборах товариства й тут мене втішив трохи Наумович, що по-людськи заговорив до хлопів і про хлопів. "Але ж бо, — думаю собі, — все перей-де в руки попів, ремесло котрих не позволить говорити про хлопів, і вийде з усеї попівської просвіти одна чиста демо¬ралізація хлопів."
Тут бачив я, що конче треба науки всім хлопам, треба, щоб усі пхалися до школи; але перше виробити би в них свідомість, що й вони люди, що й їм можна, навчивши ся, ліпше в світі жити. І от що я подумав: віднести ся просто до галицьких хло¬пів, надрукувати для них євангелію їх мовою, щоб звідти пізна¬ли тільки те, чого не могли бачити в обході галицької інтелі-генції з ними. Якби вже се, то й хлопські діти певне вже всі ходили б до школи, а потім можна б писати колись і не попів-ську лиш літературу. І не повело ся мені."
Наведений лист М. Павлика до Драгоманова писаний уже тоді, коли він добре знався з Драгомановим так, що деякі дум¬ки, висловлені в тому листі, якраз належать Драгоманову, які Павлик перейняв на себе. Однак, якби там не було, але думку про переклад Святого Письма для народу М. Паклик подавав ще раніше, тобто ще до знайомства з Драгомановим.
Знайомство Павлика з Драгомановим припадає на початок 1876-го року, коли Драгоманів рішився стати політичним еміг¬рантом І ПереїЗДИВ Через
ЛЬВІВ ДО ВІДНЯ.
Одначе Павлик ще до особистого знайомства з Драгомано¬вим потрапив під сильний його вплив. Драгоманів дописував до органу "Академічного Кружка "І" Друг," в якому були на¬друковані листи Драгоманова перший, другий і третій, коли він уже був знайомий з Павли комі Про вражіння від другого листа Павлик так писав у своєму листі до Драгоманова:
"Не знаєте, як я втішився, прочитавши його; кажу Вам, що аж сплакав яз радости, що прецінь найшла ся в ученім світі така щира душа, що, бажаючи добра пониженому хлопові, без милосердя б'є всіх ворогів його тяжких,! що одурюють його розум і не пускають до науки, щоб ловити рибу в каламутній воді; Ваші всі думки так мені припали до серця, що я вже не попущу ся того, над чим я думав і терпів."
А від часу особистої зустрічі і знайомства з Драгомановим Павлик став гарячим його прихильником і пропагатором ідей Драгоманова.* Павлик цілковито підпав під вплив свого над-хненника і прецизно переводив» його ідеї в життя серед моло¬ді. Так він в 1876-му році мав реферат під назвою і, "Потреба етнографічно- статистичної роботи в Галичині." Цей реферат він виголосив на вечорі в пам'ять Маркіяна Шашкевича у Льво¬ві, а потім цей реферат було надруковано у "Друзі" в тому ж таки 1876-му році, р
М. Павлик у цьому рефераті ставив своїм завданням прихилити інтелігенцію до народу-селян і то далеко поза саму етнографію. Автор того реферату піддав нещадній критиці тодішні партії і висловив потребу звернутись до студій над народом, щоб пізнати, що йому потрібно та в якому напрямі вести працю для нього.
Між іншим, він говорив таке: "Молодіж має зробити якнай¬швидше те, чого не зробила досі інтелігенція; має не тільки позаписувати все, що народ знає співати й оповідати, але має вона анатомічно вистудіювати наш народ. З такої праці пока¬жеться, що церковщина... Але та праця відкриє нам в серці самого народу не невільницький принцип, що велить гнути шию і розум перед першим ліпшим диктатором-дикуном, але покаже нам така робота думку нашого народу до волі, до рів-ности всіх до науки...
Етнографічна праця покаже нам, що Галичина й Україна одно; вона взможе українську літетатуру через те, що наша лі¬тература при гарячій нашій роботі стане незабаром реальною, живою; вона викличе і в нас, як уже викликала на Україні, ти¬сячу поборників народного діла: вона піднесе тут і там наш народ, проти думки котрого нічого злого не устоїть, а все пі¬де до волі, до рівности кождої людини на землі
Нехай буде, що та мова, яку звуть малоруською, стільки й значить, що в серцях 17-ти мільйонів, але ж уже велику зробить вона нам і світові услугу, коли перекажемо на ній усю добру науку нашому темному і голодному братові і коли ми, маючи за собою увесь малоруський народ, виборемо їй разом з ним таке місце на світі, яке колись вибороти мусить совість і думку усім темним робочим масам не лише в Европі, але й на цілій землі."
іш Тяжко нині сказати, чи справді Павлик вірив у таку всемо¬гутню силу етнографії, а чи може він лише вживав свідомо за¬собу етнографії, щоб не накликувати на себе переслідування. В усякому разі, якби там не було, а наведені думки з того ре¬ферату є й нині живі й актуальні, бо в них говориться про єд¬ність українського народу, про волю і рівність всіх людей, про новий лад на світі та про виборення українському народові належного місця в новому устрої. Ці якраз думки й лягли в основу програми і дій Радикальної партії.
Зв'язки М. Павлика з Драгомановим, що започаткувалися в 1876-му році, далі все міцніли і розвивалися. Павлик на кош¬ти Драгоманова мав мешкання у Львові, де зберігалася соція-лістична література, до Львова заїжджали однодумці Драгома¬нова, а Павлик був тим, ніби, головним представником тих ідей і тієї праці, яку розгортав Драгоманів. На це звернула увагу поліція. І на початку січня 1877-го року його було заарешто¬вано, але не надовго, бо по двох з половиною місяцях слідства його було засуджено на в'язницю протягом восьми днів. Але влітку того ж року його знову заарештовано разом з Іваном , Франком і цілою редакцією "Друга." На цей раз Павлика за¬суджено на три місяці в'язниці за приналежність до світового таємного соціялістичного товариства.
Відбувши ув'язнення, М. Павлик знову поринає в кипучу політичну діяльність, започатковуючи видання разом з Іваном Франком журналу "Громадський Друг," який мав стати цен¬тральним органом української соціядістичної групи. Павлик був відповідальним редактором цього журналу, який у скоро¬му часі було закрито. Але як продовження того закритого журналу ще вийшли збірки "Дзвін" і "Молот." У тих збірни¬ках і журналі М. Павлик помістив свої белетристичні твори, як "Юрко Куликів," "Ребенщукова Тетяна" і "Пропащий чоловік.*
Головні лейтмотиви названих белетристичних творів М. І равлика це антимілітаризм, осуд неволі в подружньому жит¬ті і уболівання над "бідним гуцульським людом. Іван Франко про Павликові оповідання писав: "Дуже оригінальні і при всіх хибах композиції дуже цінні з літературного боку." А для до¬слідників тодішньої громадської думки вони цінні тим, що є документами поглядів і настроїв тодішніх перших проповідни¬ків соціялізму. Думаємо, що якби сьогодні ті перші проповід¬ники соціялізму підвелися і побачили півстолітні наслідки со¬ціялізму в СССР, які коштують 66 мільйонів невинних жертв, то напевне вони б тяжко сповідалися і покутували свою про¬вину, що й вони якоюсь мірою причинилися до народження того світового лиха, що його переживає і пережила кількасто-мільйонова людність Европии Одначе публіцистична і белетристична діяльність М. Павлика в скорому часі перервалася через арешти і в'язниці, яких він зазнавав систематично. Тож року 1879 він залишив рідні землі і виїхав до Швейцарії.
Опинившись в ролі політичного емігранта, М. Павлик і тут не припиняє своєї кипучої діяльности. Він пристає до М. Дра-гоманова і співробітничає в "Громаді," яку видавав Драгома-нів. Це було неперіодичне видання, своєрідна "українська збір¬ка", яка пізніше перемінилась в український часопис і мала Виходити один раз на два місяці. Перше число цього часопису вийшло в листопаді 1880-го року, а пізніше вийшло лише ще
одно друге ЧИСЛО.
У першому числі того часопису було оголошено програму. Програма ця приймає за свою політичну основу соціялізм анархгстичиого напрямку. Під програмою підписаний комітет у такому складі: М. Драгоманів, М. Павлик і С. Подолинський.
Перебуваючи в Швейцарії як емігрант, М. Павлик не втра¬чав зв'язків з рідним краєм. Він мав систематичне листування ■*•!. Франком, утримував зв'язки зі своїми сестрами — Анною : Параскою. Особливо Анна була активною в реалізації ідей брата на рідній Гуцульщині, за що немало витерпіла поліцій-них переслідувань і тюрем.
Серед архівних матеріялів М. Павлика знаходиться багато документів, які свідчать про глибокий інтерес його до галицьких справ, коли він був на еміграції, як наприклад, лист до редакції львівської "Правди" в обороні М. Драгоманова, уваги про український правопис і українську мову, "друкований лист до всіх русинів у Галичині", "Конституція чи безправ'я" та ціла низка інших документів.
Перебуваючи серед російських та польських емігрантів у Швейцарії, Павликові часто доводилося серед них боронити і ніш українську справу, бо хоч вони й були соціилістами, але росі¬яни дивилися на Україну з позицій урядової Росії, а поляки з позицій шляхетської Польщі. Тож Павликові часто доводило¬ся входити з ними в гострий конфлікт. Але й тут він мужньо і безкомпромісово боронив українську справу.
Одначе Павлика не задовольняла еміграційна атмосфера, де він не знаходив належного грунту для ширеніія ідей укра¬їнського соціялізму. І він рішив повернутися до Галичини, від¬сидіти присуджену йому 6 місячну кару і тим здобути право громадянства на рідних землях. Він весь палав бажанням ши¬рити українські соціялістичні ідеї серед своїх вужчих земляків-гуцулів.
Повернувся Павлик до Відня 22-го лютого 1882-го року і там зголосився до відбуття шестимісячної кари. Його перевез¬ли до Львова, де він і відбував це ув'язнення. Але під час цьо¬го ув'язнення проти нього змайстрували нову справу — при¬належність до таємного соціялістичного товариства в рр. 1879-1881 та за статті, які він публікував у "Дзвоні*, 'Молоті" і же¬невській "Громаді."
Тож після відбуття шестимісячного ув'язнення його не випустили, а ще переводили слідство. І, зрештою, 31 серпня, 1-2 вересня 1882-го року відбувся новий процес, у висліді якого М. Павлика було звільнено і під охороною відпроваджено до рідного села Монастирська на Гуцульщині, де й випущено на волю. М.
Але в наступному році М. Павлик переїжджає на мешкання до Львова, де підшукує собі заробітків літературно-публіци¬стичною працею, що було надзвичайно трудно, бо він був біль¬ше публіцистом, ніж літератором, а на цей "хліб" у той час було дуже тяжко розраховувати. Тож треба було шукати за працею або в народовців або серед поляків. А тому, що він був найближчий до Драгоманова, а народовці поборювали дра-гоманівську групу, то й тут йому було тяжко знайти себе.
Влітку 1885-го року він знову був заарештований у рідному селі під закидом ширення СОЦІАЛІСТИЧНИХ ідей серед гуцулів. Знову відбувся судовий процес на початку 1886-го року, на якому його засуджено на місячний термін ув'язнення. Ь
ГПісля відбуття й цієї кари М. Павлик деякий час працює в Кракові, упорядковуючи бібліотеку по польському письменни¬кові Иосифові Гнаті Крашевськім. А пізніше десь у 1889-му році зближається з народовцями і стає редактором їхнього друкованого органу "Батьківщина." Але протримався він на тій праці тільки півроку, а потім зрезигнував через розходжен¬ня з народовцями.
