ВИЗНАЧНІДІЯЧІ МИНУЛОГО

ВАСИЛЬ БАЮРАК

Василь Баюрак народився в 1722-му році в селі Дора. В лип¬ні 1744-го року вступив до опришківського загону Олекси Дов-буша. Коли ж у серпні 1745-го року Олекса Довбуш загинув, Баюрак по нім очолив загін і став ватажком. Керував загоном до 1754-го року, тобто до дня своєї смерти.

Про опришківський рух Василь Баюрак знав ще з молодих літ, бо його батько Гнат був опришком. В загоні Баюрака та¬кож була його жінка, його брати та їхні жінки.

По смерті О. Довбуша Василь Баюрак розгорнув широкий опришківський рух, чим дуже стривожив польську шляхту. Так, наприклад, 16-го лютого 1745-го року яблонівський губернатор Ян Колендовскі писав до свого зверхника, що "опришки, які виступають проти двірської зверхности, дуже старанно скриваються, роблять непрохідні дороги і ховаються по лісах так, що для людей стають непомітними.

Зброю й одяг опришки Василя Баюрака добували в багачів під час нападів, або іншим способом. Наприклад, зустрівши па полонині багатія Пазху, Баюрак покарав його, а відтак відпу¬стив живим під умовою, що він доставить йому сім пар пісто¬лів, сім рушниць, дві пари вовняного одягу, сім пар сіряків і сто талярів.

Баюрак із своїм загоном робив напади на шляхтичів Коло-мийщини, Закарпаття і Буковини. Він завжди тримав добрі зв'язки з гуцулами по селах в Галичині, Закарпатті й на Буко¬вині. Селяни-гуцули радо переховували опришків, постачали їм харчі, давали різні інформації про розташування урядових військ та місцевих охоронних жандармських загонів. Так одно¬го разу, переходячи з походів в Угорщину й Галичину, в селі Довгополе на Буковині опришки Баюрака, за згодою місцево¬го війта Андрія Підлоги, зазимували. Там вони, розташував¬шись, перебували зиму в Турянків, Біщуків, Івана Шмуйляка та Василя Дячука, а Олекса Кубай лікував рани Баюрака. Взагалі Баюрак часто зупинявся на Буковині в селі Довгополе, бо там він мав досить своїх побратимів і тісні зв'язки з місцевим на¬селеннями.

Опришки Баюрака за харчі і постій у гуцулі» завжди пла¬тини Грішми, а також за вказівками місцевих людей карали шляхтичів. В 1751-му році загін Баюрака спрямувався в село Перерів, щоб там покарати якогось пана. По дорозі вони зу¬стріли гуцула, який сказав їм: "У корчмі небагато знайдете, але у дворі поживитеся добре. Коли мене послухаєте і поїдете у двір, то прошу вас, убийте того пана, бо дуже лихий.

У тому ж році шляхтич Лісовскі із Бурштина писав: "Про гультайство підгірське, яке так рано почало бушувати, мав уже кілька листовних повідомлень." А далі він повідомляє, що орендарі яблонівські "дуже тривожаться і просять надіслати жовнірів", бо виступи опришків Баюрака впливають на селян, і вони "відмовляються виконувати повинності й сплачувати податки.

Активна діяльність Василя Баюрака приневолила шляхту до розгортання самооборони під проводом полковника Пшелу-ского. Він намагався всякими способами спіймати нового ва¬тажка та знищити його загін. Так, навесні 1751-го року йому таки пощастило завдати сильного удару Баюракові і при тій сутичці було захоплено до полону кількох опришків. Тож після того Баюрак змушений був на деякий час перемаршувати в Угорщину і на Молдавію, що він завжди практикував під час великої небезпеки.

Після того опришківський рух дещо уповільнився, і галиць¬ка шляхта навіть вирішила висловити подяку полковникові Пшелускому за його тривалу боротьбу — раніше із загонами О. Довбуша, а тепер В. Баюрака. У вересні 1751-го року на чер¬говому соймику Пшелуского було нагороджено двома тисяча¬ми золотих.

Але Василь Баюрак дещо оправившись після того удару, повернувся в Коломийський повіт, де, переховуючись у ябло-нівських лісах, він поповнював свій загін свіжими силами, а відтак зробив напад на Косів, де належно розправився зі шлях¬тою та орендарями.

Згодом опришки Баюрака, заховавшись в ясенівських лісах, куди харчі доставляв їм ясенівський гуцул Гринь Кривоплечий. Відтак, вступивши в Ясенів, опришки в побратима Теклейчукл забезпечилися хлібом і через Яворів пішли на Рожнів. Таи во¬ни напали на шляхтича Пшебиславського, орендарів і корчма¬рів, а в корчмах попалили списки гуцульських боргів. Пщеби-славському випадково пощастило врятуватися, і він дав знати до Кут і Косова, щоб військо йшло переслідувати опришків.

Після того нападу опришки вступили в село Річку. Таи від* почили в гуцула Капюка, а відтак пішли до Псрерова. де на¬пали на панський двір, захопивши багату здобич.

Поновні походи Василя Баюрака затривожили шляхту, і вона змобілізувала більші каральні загони. Щоб уникнути небезпеки, Баюрак рішив перебратися в Молдавію. І коли його загін переправлявся через Черемош, сильні військові відділи із засідки заатакували його. Одначе самому Баюракові і більшій частині опришків таки пощастило уникнути розгрому, і вони перебралися иа Буковину в село Доброполе.  

Там Василь Баюрак з'єднався із загоном опришків під проводом Василя Шешорського, який прославився у боротьбі з гнобителями, і вони разом розгорнули активні дії. Але уряд кинув проти опришків біля Довгополя великі військові сили. Тут знову опришки зазнали значної поразки і кількох їх було захоплено в полон.                

Після цієї поразки загін відступив на Кути, де був сильно розгромлений польськими військами, яке несподівано напало із засідки. У цих боях згинуло багато опришків, а в тому числі і Баюракова дружина та брати^Сам же Василь Баюрак, зали¬шивши Довгополе ще перед наступом, деякий час перехову¬вався у рідному селі Дорі, але під загрозою польського охо¬ронного війська змушений був перенестися в Угорщину.

Потім Баюрак постійно, мандрує, щоб зорганізувати нове опришківське військо, але за час 1752-54 років мало трапля¬ється згадок про нього. Мабуть, під час спроби створити но¬вий загін, підкуплений шляхтою, Василь Бойчук, запросив Ба¬юрака до себе в гості, напоїв його і видав шляхті,   и

У квітні 1754-го року ста н и с л а в і в с ь к и й міський шляхетський суд засудив Василя Баюрака на страту. Польський поет Кар-пінскі, що був свідком страти Баюрака, писав: ""Баюрак, іду¬чи на площу смерти, казав собі дати улюблену гірську сопіл¬ку, на якій заграв сумні гірські мелодії."

а£і На місце закатованого В. Баюрака став другий наступник Довбуша Іван Бойчук. Опришківський рух не припинився, а тривав далі.    Володимир Андрушко