П’ятниця
18-11-16
18:47

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Про Гуцульщину та Гуцулів їхня історія.55


Ой овечки, ой белечки, писаний ботею, А хто ме вас віпасати, як я ся поженю? Ой не мет вас віпасати ні брат, ні сестриця, Але мет вас віпасати чужа чужениця. А чужая чужениця, а чужії люди,    & А не вдати віпасати — сором мені буде! А не всі сі поженили, та й не всіх забрали, То ти будуть віпасати, що попідростали. Такі будуть вівчерики, що мут вас смотріти, Від вечєра до полудня в кошері держіти.

 

 

За вівцями з топірцями, за телички з бучки, Де будемо ночувати, та у Ріжевючки.

 

 

Ой казала голубаня сірому бичкови: Не меш мати, сірий бичку, гаразду ніколи, Ти узимі у саночках, а літі у плузі, А я собі, голубаня, вірикую в лузі.

 

 

В полонинці на кедринці вбив чоловік сою,

Кликала мя молодичка під зелену фою;

Кликала мя молодичка, війтова донечка,

Щоби она не виділа світлого сонечка!

Щоби єго не виділа, та і не бачіла,

Що вна мене молодого та й розволочіла!

Не я тебе волочіла, та й не моя ненька,

А чорнії мої очі, чівочка гладенька.

Не я тебе та й волочу, сам же ж сі волочиш,

Замість іти в полонинку, гуляєш по ночі.

 

 

Ой ішов я в полонинку, тьижкі зимки вбили,

Я повернув до бідашки, два гайдуки ймили.

Як ймили та кочуют гет до отамана,

А я ж таку любку маю, що не боюсь пана,

Пана сі не бою, війтом не требую,

А що любка наказує, гаразд добре чую.

Моя любка наказує нікуди ходити,

Лише добре розумочком дома поводити.

 

 

Вівчєрику, золотару, покинь вівці пасти! Не покину, хоч загину, навчи-сме сі красти. Ой украв-сме два баранці, а трету ягницу,

 

Подивю сі суди-туди, робє шибеницу. Шибениця старенькая, линовки новенькі, А щоби сі покаяли старі і маленькі, І.']

 

Війшла любка в полонину вівчєра шукати, Подивила сі у стаю, нігде го приймати^! Ой вілізла та на подрю втєла букат сира, Подивила сі в кошєру, милого уздріла. "Ци я тобі не казала, покинь вівці пасти, Тепер ше ти молоденький, хочеш тут пропасти". Ой не плач же, любко люба, та не бідкуй, бідко, Бо з моего подвірєчка та на твоє видко. Відколи тебе не виджу, нічка мені мала, А от тота полонинка вогником палала. "Я й гадала, леґінику, гасити, гасити, Писаними горщиками водиці носити".

(

Ой волики сіроманки, чом ви не орете? Літа ж мої молоденькі, чо так дармо йдете? Літа мої молоденькі, вами лиш сі свічу, ^ Пішли есте в округ сьвіта, нігде не зістрічу. Кобис, мамко, осідлала коні вороненькі,   Щ Може би я та здогонив літа молоденькі, Лишень коні вороненькі ноги утомили, Літок моїх молоденьких та не вдогонили. Як я собі нагадую данную давнину, Мині слізки кочєються личком у долину.

 

 

Пішли вівці в полонинку самі біленькії, А за ними вівчєрики самі молодії. Пішли вівці в полонинку, а єгньита бліють, Та що наші вівчєрики в полонинці діють? Де ви свої співаночки та подіваєте? А чому ви, вівчєрики, та не сьпіваєте? Ой ми свої співаночки подінем, подінем, В полонинці з овечками на шварах посієм, Ой посієм співаночки довгими шварами, Будемо сі умивати дрібними сльозами. Ой мут туда вівчєрики з вівцями ходити; Будут наші співаночки любі находити, Мут за ними вівчєрики та й овечки пасти, Будут наші співаночки за кресаню класти.

 

Ой розлука, пане брате, розлука, розлука, Бо ти ідеш поза граба, а я поза бука!

 

Ой кувала зазулейка, кувала, кувала, Від свєтої неділеньки до сьвєтого Йвана. Ой засьвіти, місяченьку, засвіти, засвіти, Та на то ті полонинки, на хороші цвіти.

 

 

Ой овечки, ой белечки, писаний ботею, Хто буде вас віпасати, як я ся поженю? Ой буде вас віпасати бгй хлопец-молодец, В правій ручці свирілочка, а в лівій топорец.

 

 

Ой піду я в полонину, та й там і загину, Скажу собі посадити в головах калину; Будут пташки прилітати, калотионьку їсти, Будут мені приносити від милої вісти.

 

 

Ой кувала ми зазулька, кувала, кувала, Як упали тьижкі зимки, она сі сховала. Як упали тьижкі зимки, кувати забула, Далеко сі ісховала, за мене забула.т

$

Ой ввійшов я в полонинку по зелене сіно, Та не зайшов в полонинку, бо вже сонце сіло. Не зайду я в полонинку, бо там ожеледа, А я тебе, любко, люблю, за ручку поведу. Веду бідне за рученьку, бідне не веде сі, Під зеленим явориком спатоньки кладе сі.

 

 

Ішли вівці в полонинку, та всі біленькії, А за ними вівчерики всі молоденькії." Іде один та наперед, сів собі на гірці: "Порахуйте, легіники, ци є усі вівці?" Стали вони рахувати, не було одної, "Нема, нема, дегінику, тої спутаної".

 

 

При сім боці полонинки ватерка палає,

Ходім, хлопці, до дівчини, она умирає.

Ой прийшли ми до дівчини, просили нас сісти,

Та дали нам нелуплену бурьишечку їсти.

А тоті бурьишечки цілцем проковтаю,

Та на он ті варениці скоса позираю.

 

 

Ой піду я в полонинку по зелене сіно, Не перейду полонинки, бо сонечко сіло.

В полонинці на кедринці голуби сідають, Ми гаразду не зазнали, літа сі минают. Ми гаразду не зазнали, та й знати не будем, А по чому свої літа пізнавати будем? На сьвіті сі не нажили, красно не входили, Лиш по тому пізнавати, що-сме нагрішили.

 

 

Іде вівчар з полонинки в широкім ремени, Несе милій подарунок — кусок сира в жмені. Укушу я того сира — сирец солоденький, Єк вівчера не любити — вівчєр молоденький! Як вівчєра не любити, у него є вівці, У вівчєра у ремени білі сороківці.

 

 

Ой піду я в полонинку, а шо ся в ній діє?

Калинка сі розвиває, листок зеленіє.

У зеленій полонинці, в зеленій, в зеленій,

Стоїть стадо біленькоє, вівці недоєні.

Ой піду я в пслонинку, вівці зимовати,

Ци не будеш, файна любко, за мнов банувати?

Ой піду я в полонинку, та в зелену пущу,

Там я себе зарубаю, нікого не пущу.

 

 

Бідна ж моя головонько, що ж я наробила? Полюбила вівчєрика за кавалок сира. Покушаю я тот сирец — сирец солоденький, Подивю сі на вівчєра — вівчєр молоденький.

 

 

Пішли вівці в полонинку, писаний ботею, А хто мет вас віпасати, єк я сі поженю? Мут они сі сами пасти, сами віпасати, За вівчєрем-золотарем у край поглядати.

 

 

Ой вівчєрю-золотарю, покинь вівці пасти, Не покину, хоч загину, не вчив-сме сі красти. Украв би я два баранці, а трету єгницу, Та на мене збудували б в Сиготі темницу. Вбрали б ноги в кайданиці, а руки в скрепиці! Тото тобі, леґінику, за чужі єгниці!

 

 

Ой коники вороненькі, ой коники рижі, Доків я сі не оженив, то немав-сме грижі; А єк я сі бай оженив, та став сі журити: Треба лижки, треба миски, дітчеї колиски.^

 

Пішли вівці в полонинку, лиш егнета бліют, А що наші вівчєрики в полонинці діют? Ой я знаю, моя мамко, та що вони діют, Они сидьи при ватерці, білі ніжки гріют; Ой я знаю, моя мамко, що раненько встают Та білими волічками ніжки обвивают. Ой я знаю, моя мамко, коли вни лягают: Та як озмут трембіточки, на них трембітают.

 

 

В полонинці на кедринці ватерка сі крутит, Ходім, брате, до дівчини, дівчина сі журит. В полонинці на кедринці ватерка палає, Ходім, брате, до дівчини, дівчина конає. Яка ж то та полонинка весела, весела, Як до неї вирушела худібка із села! Полонинка веселая, лиш до розлучення, А як пішла худобонька, она засмучена.

 

 

Полонинко, верховинко, чим єс так згорділа, Ци не тими коровками, щос тілько уздріла? Полонинко, верховинко, чим єс так згорділа, Ци не тими овечками, щос тілько уздріла?

 

 

Ой коби я, молоденька, свої крильця мала, Я би в тоту полонинку щоднини літала.$ Ой коби я крильця мала, я би полетіла, Я би свому миленькому вівці подоїла. Ой коби я крильця мала, я би полинула, Я би свому миленькому вівці завернула.

 

 

А у тої Бондарючки зелена отава, Ой сталася в Криворівни велика неслава. Пішли вівці в полонинку самі біленькії, А за ними вівчєрики самі молодії. Пішли, пішли вівчєрики з білими вівцями, Ой та найшли Марієчку під колодочками; Ой почєли вівчєрики гадочку гадати, Єк би дати Боднарючці та у село знати? "Осідлай ти, Боднарючко, коня вороного, Та віведи з Криворівні попа молодого". Ой єк зачєв старий же дяк псалтирю читати, Стали люди Боднарючці так приповідати: "Ой озми ти, Боднарючко, жовтого пісочку,

 

З такими й іншими полонинками на устах, при голосі рогів та трембіт, вільній розмові, веселому настрої, в надії, на доб¬рий дат та заробіток з продажу випасеної маржини минають мішинники публічні дороги, пускаючись в гори то стрімкими кам'янистими ярами, то ломами лісів, то звалищами скель, по¬суваючись наперед обережно, поволі, щоб маржина не пола¬мала ніг, не розчахувалася.



[11-01-16][Все для туристів]
Гриби (0)

[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Кухня без вишукувань. Мальтійське живлення (0)
[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
На Говерлу исходные пункты. 1 (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Прикмети і повір'я: національна кухня Індонезії (0)