Четвер
18-11-15
15:17

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Про Гуцульщину та Гуцулів їхня історія.53На полонині, біля Ворохти. Ватаг і його люди.


У коморі стоїть бриндза, бараболя, мука, будзи й інший добуток на потреби для полонинського життя.

Піддашшя має стелю, на якій сушаться будзи.    

Усі загороди власник обгороджує у 2-3 метри високими ділницями, спорядженими з ломів смерек. Для того вівчарі провалюють зрубані смереки вздовж межі загороди одні гу¬зирями, а другі вершками до себе. Суччя тих смерек обтинають укісно, лишаючи довгі спиці, що стерчать гостро вгору. Це ро¬биться проти ведмедя, щоб не переліз через ділницю. А якщо коли і поважиться, то ступаючи суччям, він ломить його, на¬робить тріскотні, від чого прокинуться і пси і люди.

 

 

На полонині, біля Ворохти.

 

Старі ведмеді мудріші. Вони коли йдуть на полювання, то беруть у лапи моху і так лізуть поверх ломів у кошару. Тоді їх не чути, бо суччя не ламається, а коли перелізуть через діл¬ницю, тоді кидають мох, а вхопивши вівцю, тікають з нею. Та хоч тоді нароблять шуму, але вже запізно, бо ведмедя вже "не зіпре і не йме ніяка сила".

Рідко хто з власників кладе вориння навколо загороди. По-перше, тому що тяжко вбивати кілки глибоко в кам'яни*

 

стий ґрунт, а по-друге, тому що до тіей праці треба багато людей і, крім того, ведмедеві легше потім перелізти через во¬ринна.   ,г.      5

*• Серед кожної загороди вівчарі кладуть для себе стайки-заватри. Заватра — це похилений дашок,, укриггий норою, та привалений каменем, що опирається спереду на вищих, а з-за-ду на нижчих чотирьох сохах. Стайка не має звичайних бічних стін тому, щоб можна було кожної хвилини дивитися на всі бо¬ки загороди. У такій стайці вівчар лагодить собі постіль, бо на землі підмивав би вівчаря дощ.

Для постелі вівчар забиває з вищої 'сторони стайки дві низькі сохи, які сполучує сволоком-поперечним вїблянком, а з противного боку стайки, де дашок нижчий, накладає вели¬кого каміння. На верху сволока і каміння кладе валоби — по¬колені грубі дошки смереки, а поверх них мостить мох, сіно, суччя з хвоєю, щоб м'ягше було спати. Навколо стайки копа¬ється рівчак, щоб вода не заходила у стайку, а спливала геть. Вночі перед кожною стайкою горить ватра.   *

Кошара для овець переділяється на дві частини стрункою

      місцем, де доять вівці — це кошара перед стрункою, і ко¬шара за стрункою, де вівці відпочивають.

В загороді, де доять корови, уставлений посередині жолоб під дахом, в якому під час подою дають худобі басарунок.

Іноді треба не раз за літо переносити кошари з одного мі¬сця на друге. Це в тому разі, коли маржина вимісить землю, згрузить її, а дощ переполоче глину так, що з землі тільки стирчать каміння, на якому маржина вже не може перепочивати. А коли стійбище тверде, то на ньому можуть стояти кошари й три і більше років. Місце, де раніше стояли кошари, назива¬ється старе стійбище. 3 часом на ньому виростає гарна трава, бо земля добре вигноєна. А коли земля порівняється, тоді ту траву косять на сіно.

к Деякі власники зразу закладають два стійбища: одне в затінку — в рідкому лісі, а друге проти сонця. У затінку маржина перепочиває в часи непогоди (дощу і холоду), а проти сония в добру погоду.

Кішннця — це гладке поле, поросле буйною травою до ко-шення. Кішниця огороджується плотом з ворипня або ломом

      проваленими смереками. Посеред кішниці стоїть зимарка і колешнями. Зимарка — це звичайна стая або хата без печі, и якій живуть люди, що приходить із села на убирання сіна. На кішниці стоять стоги сіна, огороджені плотом. Сіно те приго¬товляється восени, щоб було чим годувати маржину, доки ве¬сною наступного року наросте добра паша або буває так, що і в саму Петрівку випаде сніг та й лежить кілька днів, бо зима в полонинах приходить дуже скоро. Тоді треба заганяти стри¬жені вівці у колешні, покладені при зимарці. Тож потрібно го¬дувати маржину у колешні так довго, доки сніг розтопиться.

 

Ватаг і його люди.

Як тільки приходить весна, власник або його наймит ви¬ражається на веснування (веснованє). Він шукає за ватагом, на якого добирається статечного ґазду, що забезпечив би мо¬шенникам обіцяний дат, а власникові найбільший прибуток (хосен) з полонини. Деякі власники ватагують самі.

Ватаг — це найстарший на полонині. Він порядкує там всім: людьми, маржиною, молоком, визначує, де і кому пасти, скли¬кає на обід, вечерю, розподілює поміж мішенниками скором, його, правда, всі й слухають і безапеляційно виконують його накази і зарядження. Ватаг має підшукати власникові людей, або добирає собі сам таких, що зможуть за цілий час випасу чисто обходитися аби стрималися від челядини, бо якби такий трапився, що буде заходити собі з' челядиною, то той мусить мати шкоду в худобі. Окрім того, пастух не сміє з-перед іншо¬го чогось украсти, бо худоба зразу ж розривається, губиться по лісах, а зрештою, це мусять бути люди, які вміють мирно з іншими жити.

З-поміж таких ватаг добирає собі людей відповідно до то¬го, для якої худоби надається полонина та яка вона завелика. Він підшукує вівчарів до дійних овець — одного на сотку (сот-це), стадаря до коней, єлочєра до ялового дробу (для ялових овець і баранів), ягничника — до ягнят, свинаря — до свиней, телєчера -— до телят, козаря — до кіз, нічника, що вартує ху¬добу вночі, спузара, що носить воду, у дрова до ватри та все підтримує ватри, його звуть спузарем тому, що він завжди ходить замащений у спузі-попелі.

Усі люди, що працюють на полонині, ходять у мазанках — білизні, вивареній у маслі й лою, під мазанкою тіло біле і до нього не пристає та не заводиться на ньому ніяка огидь-нужа. В одній мазанці вівчар ходить ціле літо, бо там немає кому прати, а тим паче, достачати чисту білизну. Коли пригріє сон¬це, то в мазанці дуже гаряче, а під час холоду так зимно, що шкіра тріскається.

Власник платить людям сембрилею — винагороджує нату¬рою або грішми/ Ватаг та старший вівчар дістають по 5-6 бер-бениць бриндзи (одна бербениця бриндзи вартує 8-10 зр.) або готівкою — 50 зр. та плюс до того пару постолів на місяць, харчі і вільний випас своєї худоби. Молодші пастухи дістають по 3-4 бербениці бриндзи або грішми — 25-32 зр. і харчі. Ли¬ше бовгар дістає близько 8 зр. на місяць і харч.

 

стаґі, а другим до лодви, яку притримує пастух. Навколо позе-мого патика ватаг перемітуе два рази ремінь, потім тягне за один кінець ременя, а пастух за другий, від того патик приво¬диться у рух — він крутиться то в один бік, то в другий, а губ¬ка треться об одвірки і до лодви й від того затлівається, а дим з неї починає фушкати далеко на всю полонину та стелиться далеко геть по горах. Це називається живою ватрою.

Як тільки покажеться дим і вже загориться ватра, всі звер¬таються до сходу сонця, клякають і проказують за ватагом молитву, яка кінчається словами: "Допоможи мені, Господи, як єс мені поміг сю живу ватру розкласти, єї ізгасити".       !

Один ватаг на прізвище Гнат Стефурак розповідав про жи¬ву ватру таке: "Жива ватра дуже добра на худобу і для лю¬дини, звір чує тот пух з не)ї, та вже так не бере сі ні маржини ні чоловіка. Відколи люди кладуть ватру із тих дітчих сірників, від того часу слабіє худоба, ведмідь єї хапає, прийшли подат¬ки, люди збідніли, Бог не благословить".

Тож, як бачимо, що люди колись вважали сірники за нечи¬сту силу, яка приносить людям лихо, а тому вважали природ¬ний вогонь, "живу ватру" за корисну, бо при цьому здобуто вогонь природним способом, а не штучним.

Зробивши ватру, ватаг відгашае її у воді — кидає вугілля до води, а тоді тією водою кропить струнки, кошари, маржи-ну, вим'я корів, решту води тримає у пляшці аж до розлучення.

Живу ватру ватаг несе у стаю і розкладає на підкові, про яку вище згадувалося, ватру, яка за цілий час, як довго пере¬буває ватаг на полонині, не сміє згаснути. Підкови з неї не можна вибирати, бо вона закладена у ватру проти граду. На таку стаю, де горить підкова у ватрі, ніколи град не б'є, бо во¬на вже бита і піхана.

З ватри, що горить у стаї, ватаг бере головню і обходить з нею ціле стійбище, проказуючи молитву, яка кінчається сло¬вами: "Так як мене нічо не перейшло, коли я тебе обходив з вогнем, так аби мені нічо не перейшло через ціле літо худобу". Потім кидає головню серед воріт, якими будуть переганяти худобу.  

Якщо до того часу ще не прийде маржина, ватаг докидає на те місце, де кинув головню, хворосту й лому, а сам іде по* рядкувати у стаї. А коли наближається маржина, ватаг вихо¬дить проти неї, а як вона починає переходити через межу, роз-ложену у воротах, вітає він її словами: "Абис мала таке горєче серце, як горєча ватра, абис була така остра, як остра ватра, що через ню переступаєш".

Пастухи заганяють кожний свою маржину у призначену за¬городу, вона, змучена переходом, лягає відпочивати, а вівчарі потім лагодять собі застайки та постіль.

Ватаг за той час упорядковує усе в стаї, зварив кулешу і на голос трембіти всі пастухи сходяться до стаї, щоб підживити¬ся та послухати наказів і науки ватага.

Під вечір старший вівчар збирає усіх молодших, бере вогню зі стаї, іде до своєї застайки і розкладає перед нею ватру, а коли з неї вже палахкотить полум'я, він говорить до зібраних "Товариші,   бутьте добрі,   послухайте мене і моєї промівки, падьмо на колшки, говорім молитву: насамперед за здоров'я всього народу православного по всьому світі, по Божім завіті і за наше! Заступи нас, Господи, заборони від усего лихого на росах, на усіх переходах, допоможи нам своє обістє вздріти, котре який має. Заступи, Господи, заборони християнську худібку на росах, на водах, на кожних переходах від усекого лиха і від припадку кожного. Єк нам Господь допоміг християнську худібку зібрати, так допоможи нам, Господи, єї усему народові православному віддати".

За той час ватра розгориться добре. Тоді пастухи беруть з неї по одній головні і несуть до своїх застойок, де розклада¬ють ватри, а розклавши, перед ними лягають перепочити.

На другий день ватаг встає дуже рано — на зорях, коли всі ще сплять. Він іде до своєї струнки, при якій він має доїти, затинає там три рази сокирою в обрубину і каже: "Як моїй со¬кирі ніхто не годен нічого зробити, бо вона залізна, криціна, так моїй худобі з моїми товаришами аби нічьо не годен зро¬бити почерез ціле літо: бо моя худоба тверда так, як моя со¬кира залізна, криціна". Потім, оглянувши, чи все до ладу на струнці, ватаг трембітає на вівчарів, щоб вставали доїти вівці та корови.

5У Кошара для овець складається з двох загород, переділених від себе струнками, В загороду перед струнками заганяють овець просто з пасовиська, а з тієї загороди перепускають по одній через струнки до здоєння, звідки пускають їх у другу загороду за струнками, де вівці, ремиґаючи, відпочивають.

Струнки уставлені в горлі — у звуженому місці кошари перед струнками. Вони зроблені з двох палюхів-стовпів, з'єд¬наних між собою победриною, уставленою на висоті бе¬дер сидячої людини; похилисто до неї (бедрини) прибито стільки дощок, скільки вівчарів засідає до доєння. Перед кожною дошкою уставлений у бік загороди за струнками сідець з утятого ковбка. Вівчарі сідають на сідці (обернені лицем до загороди за струнками), припираючи колінами один до другого, а опираються вони плечима до дошки, похиленої взад. Без такого опертя вівчар не міг би висидіти через весь

час подою. Гонішшк — наймолодший з вівчарів — бере до рук прут (прут не може бути голий, бо від голого прута пропадал молоко, за цим пильнує ватаг) і, накликуючи на вівці: "Рист!" Переганяє їх одну за другою поміж дошками у струнці. Інакше як "Рист", не вільно кликати овець. Старі вівці пхаються туди" на цей поклик самі, бо вони наїджеиі і їм усе прибуває молоко, від чого дуже болить вим'я, і вони раді якнайскорше позбути¬ся його та перепочити. А коли вівця увійде у струнку, вівчар ловить її за хребет та притягає задом наперед до сідця, а рів¬ночасно відвертає у бік коліна, щоб цим часом друга вівця, ще недоєна, не перебігла через струнку. Потім ловить аї за дійки і перше продоює їх пальцями, а потім гуркає рукою відразу з цілого вим'я, а потім решту відциркує у підставлену дійни¬цю. Здоєна вівця на той же поклик "Рист!" відходить, а за нею приходить друга. 1 так переходять усі, відходячи до кошари за струнками на перепочинок. Відпочивають вівці так довго, доки вівчарі впорядкуються з молоком та самі поживляться.



[10-02-09][Все для туристов]
Прощай, зима! (0)

[09-09-19][Відпочинок за кордоном.]
Загублене місто інків - Мачу-пікчу (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Мадагаскарські раритети (0)
[09-09-18][Яремче]
Яремча (0)