Півниками не тільки удекоровуються різні вироби, але окремо вироби півників часто зустрічаємо не лише в гірських місцевостях, а по цілій Україні й Кубані. Пригадаймо наше дитинство, з якою насолодою ми під церквами любувалися різнокольоровими півниками, які зображувалися в найрізноманітніших позах, але найчастіше в мирній позі: змаг крил і дужий вигук "Ку-ку-рі-ку!" Також нерідко можна бачити на малюнках сердитого індика або чорногуза, який із злістю забиває гадюку — це символ добра. Так само дуже поширений на гон- чарних виробах образ двоголового орла — символ сили і могутности держави. Дехто з дослідників вважає, що двоголовий орел — це символ народної ненависти до будь-якого монархічного управління. Але це вже, мабуть, вигадки советських інтерпретаторів, які і в цьому малюнку хочуть бачити політичні мотиви.
Не бракує в гончарних малюнках і релігійних сюжетів. Особливо вони поширені в людських житлах. Так, наприклад, на фронті гуцульської печі, біля комина, зображується святого
Михолая як охоронника домашнього гуцульського житла, бо святий Миколай завжди таким уявлявся в українській й гу¬цульській пам'яті. Поряд з образом св. Миколая малювали хрести, дзвонарів. А ще понижче цих зображень подавалися різні святочні картини, як виїзд на баских конях музикантів, а ко¬лони маршуючих вояків подавалися, як правило, на бокових!? стінах печей.
Звичайно, вищенаведені приклади зображуваних картин не зразу прийшли в гуцульський побут і не зразу гуцульські ми-стці їх опанували. Процес засвоєння і зображування їх був досить тривалим і затяжним. Письмові документи стверджу¬ють, як протягом понад століття, починаючи від ранніх зразків гончарних малюнків з XIX століття і до наших днів, накопичу¬валося багатство і різноманітність сюжетних надбань.
Головною причиною, що штовхала гуцульських майстрів до удосконалення мистецьких малюнків, було їхнє зацікавлення в зображуванні чи показі образу людини. Це зацікавлення про¬ступає не лише в керамічних виробах мистецтва, але й в інших творах народного мистецтва гуцулів. Насамперед це найщедрі-ше виявилося в різьбарстві, що залишилося на різних церков¬них виробах і придорожних хрестах на Гуцульщині. Правда, сьогодні вже тих придорожних хрестів на Гуцульщині, як всю¬ди по всіх областях, немає, бо їх понищено, але дещо, хоч і дуже мало, збереглося їх по антирелігійних музеях України, а зокрема й на Гуцульщині, як у Косові, Коломиї, .Рахові, Ясині тощо.
Гуцульські майстри гончарних оздоблень не лише користу¬валися своєю багатою мистецькою фантазією й талантом, але часто й запозичували різні цікаві сюжети з старовинних кни¬жок, де часто подавалися прекрасні орнаменти із зображенням, тваринного світу, із геральдичних знаків. Все це гуцульські мистці переосмислювали і надавали йому свого самобутнього, оригінального характеру.
Для гуцульських мистців характерно, що в них нічого не¬має в деталях зображуваного предмету, щоб вони його не схоплювали, ніяка подробиця картини не може втекти від пильного, спостережливого ока гуцульського мистця. При ви¬конуванні малюнка все складне спрощується, а дрібне і непо¬трібне зникає. А звільнені від непотрібного окремі риси пред¬мету ще більше увиразнюють значні, істотні риси образу.
І Людські фігури й тваринні зображення виконуються дуже виразно. Розгорнені у профіль, вони ніби виконані для тінево-го театру, в якому вимагається цілковито чіткий силует, що легко й доступно читається (бачиться).
Так само зображується в його деталях рослинний світ. При¬гляньтеся на дерево чи листя — вони всі рівненько розправлені на картині, вони рядами розлягаються на світлому фоні пей¬зажу, виявляючи найтоншу красу обрисів, які так майстерно кладе на полотно чи папір гуцульський мистець.
З неменшим хистом і гончар-мистець подає на своїх виробах зображення так повно і докладно, що вони ніколи не здаються скороченими перспективно. Мистець, здаючи справу з того, що колесо є кругле, так він його й подає на полотні, ніби, не знаючи, що воно в ракурсі бачиться овальним. Він зображує й віз так само, щоб видно було повністю кола колес, і ніколи не подасть ані коня, ані воза так, ніби вони рухаються на глядача, так само, як ніколи не намалює людини, нахиленоюуперед від картини, або із простягненою в тому ж напрямі рукою.
Гуцульський гончар-мистець не знає законів перспективно¬го простору, його зображувані предмети розміщуються так, щоб не закривали один одного. Якщо, наприклад, мистець хо¬че показати дію, що розгортається вглибину, як, скажімо, овець із пастухом, то тих овець однакового розміру зображу¬ється одну над другою, як це робили мистці старовинних на-скальних зображень. В гончарному виробництві цей спосіб-прийом особливо сприйнятливий, бо малюнок, не маючи ілю¬зії об'єму і глибинного простору зберігає ту міру плоскости, яка конче потрібна, щоб не порушувати форми посудини, яку покривається відповідним малюнком. *!
В кожному такому малюнку наочно видно, як мистець у своєму творі хоче виявити ідею головного і другорядного. Ідею головного він висуває на перший плян, збільшуючи його, як наприклад, пан, що сидить у візку, завжди далеко збільше¬ний від візника, який везе його. А коли подається учень і май¬стер, то майстер завжди зображується більшим розміром за учня.
Керамічне мистецтво гуцульських виробів надзвичайно ба¬гате, воно ще далеко невивчене і недосліджене мистецтвознав¬цями. В ньому всюди проглядає помітна різноманітність мист-ців, їх індивідуальність. ЇКоли розглядаємо це мистецтво, то часто натрапляємо на подібність мистецьких виробів учня до його вчителя. Але всюди помітне щось особливе, відмінне. Кожний гуцульський майстер має властиву йому тематику, в якій особливо кохається, зберігаючи свою індивідуальність. Дуже часто мистецькі вироби двох гончарів дуже подібні і авторська особливість проступає дуже непомітно, але коли за¬глибитися в деталі малюнка, то оригінальність кожного наяву.
