У розмальовуванні практикується багатий світ декоратив¬них мотивів. Найдавніші і найпростіші розмальовування сяга¬ють ще до XVIII віку, коли ще невідома була техніка гравіру¬вання, тоді вже оздоблювали підсвічники й інший посуд. Зеле¬ні риски й зигзаги, бронзові кола з більших крапель, що їх ви¬конується ріжком, утворюють живий, гарний узір. Він вико¬нується дуже швидко, бо інакше з ріжка поллється фарба, тож тут теж потрібний добрий сприт майстра. Особливу красу ма¬люнкові надають струмочки зелені, що утворюються при об¬палюванні. Цей декоративний ефект був надзвичайно до впо¬доби гончарам і коли вони ставили посуд у піч для обпалю¬вання, то наперед враховували напрямок струмочків фарби.
Майстри-гончарі мають|багатий комплекс геометричних мотивів, з яких вони в кожному окремому випадку вибирають найпотрібніший. Вони широко застосовують кути і підківки що розміщуються на вінчиках посуду!і шарами на глечиках, кола і ромби, покриті, як і в різьбі по дереву, штрихівкою, прямі, хвилясті, драбинки, ялинки, закрутки і інші мотиви у найрізноманітніших комбінаціях. Узір часто відрізняється та¬кою стихійною свободою малюнка, що лише умовно може бу¬ти названий геометричним. Приступаючи до розмалювання, майстер ніколи не робить попередньої розмітки узору, а про¬водячи його по колу, не думає про те, скільки разів повто¬риться і чи зійдуться фігури. Він наперед знає, що завжди по¬єднає кінці, розтягнувши або скоротивши останні елементи.
Найчастіше декоративні розмальовування відображають рослинний світ. Вони пов'язані із загальними традиціями українського квітчастого узору, вони разом з тим відображають і безпосередні спостереження селянського мистця, що є надзвичайно чутливим до краси оточуючого світу. Пишні корови,деревостовбури дерев, кущі з прозорим листям, розквітлі галузки повні життя і здаються навіяними самою природою. Одначе це зовсім не значить, що мистець, взявши з натури образи, копіює їх, ні, він створює свій власний самобутній образ, використавши натуральний лише для кращої уяви і мистецької фантазії. ^Наслідуючи прийоми, які віддавна склалися в українському орнаментальному мистецтві, майстер дуже часто зображує квіти і бутони ніби відокремленими, оголюючи внут рішні частини, приховані вінчиком.
гранність гуцула. Це знамениті картини, в яких перемішаласдійсність із фантазією. Тут ви знайдете і працю гуцула-землероба, і працю гуцула-пастуха, ремісника. На керамічних виробах гуцулів можна знайти зображення всіх традиційних свят, ярмаркові вистави, різні розваги. Багато приділялося уваги в малюнках і релігійній та військовій тематиці, де зображалися різні картини зі Святого Письма або великі військові баталії з нашої історії.
Так, наприклад, часто зустрічається на малюнках зображен¬ня гуцула-селянина, який іде за плугом, налягаючи на чепіги, а в плуг запряжені пара коней. Над головою плугатаря вели¬чезна квітка, яка освітлює селянина, неначе сонце. Або пастух гонить кіз через вузеньку дерев'яну кладку, що перекинута че¬рез потічок, або трембітає, скликаючи овець. Мельник у млині спостерігає за тим, як крутяться жорна і струмочком сипеться з бункера збіжжя. Також часто зустрічаємо на малюнках зо¬браження праці спритного ткача, як він майстерно орудує чов¬ником і взагалі показується динамічність ткацької праці. Щ
Зображуюючи на малюнках різні види праці, майстри від розмальовування не могли поминути і свого власного фаху, а тому часто такий майстер позує себе за гончарним колом, де¬монструючи в усіх подробицях деталі його майстерні з усіма приналежними приладами й необхідним для малювання мате¬ріалом.
Як відомо, гуцули надзвичайно музичний нарід. А тому в малюнках на керамічних виробах часто зображуються картини з музичних сцен, гра на різних специфічно гуцульських інстру¬ментах, як трембіта, фрела, сопілка, скрипка тощо. Музичні сцени завжди супроводжуються співами, на що гуцули теж ду¬же багаті і обдаровані. А там, де музика, співи, там і розпи¬вання вина та інших напоїв. Не бракує в таких сценах і танців на що гуцули також великі майстри. На малюнках зображу¬ються пишні пари в танках. В більшості такі гуцульські тан¬цюристи наряжаються в національні вбрання, розцяцьковані різними металевими та шкіряними прикрасами.
Трапляється нерідко зображення сцени ревнощів і кохання. На малюнку можна бачити чудову гуцулку з запашними квіта¬ми, яка спостерігає за бійкою її легенів. А вона, дівчина, або розбороняє бійку або з гордістю спостерігає за нею.
На малюнках часто зображується мирне життя гуцульсько го села з його тихими гірськими вулицями, шумливими потіч¬ками, крамничками та шинками.
Також дуже поширені на гончарних виробах картини гу¬цульських кіннотників, які несуться на своїх гуцульських ко¬никах гірськими зігнутими плаями й провулками. їх брава по-
садка на коні, спритна їзда ■— все це становить дуже вдалі ми¬стецькі картини з відповідною сюжетною закінченністю.
Багато місця в малюнках займає військова тематика. На тих картинах часто зображується цілі військові залоги: пушкарі, піхотинці, які вправляються в бійці на багнетах, летять на ко¬нях гусари тощо. Особливо з великим смаком гончарі переда¬ють на таких малюнках прекрасне військове одягання, театра¬лізовану пишність військового одягу та озброєння. У цих вій¬ськових малюнках часто зображуються не лише війська на па¬радах, але також і під час кровопролитних баталій, повних драматизму і трагедій.
Як знаємо з історії, в часі Першої світової війни через Гу-цульщину переходили російські військ і, зокрема, частини кав¬казьких і козачих військовиків. Від них гуцули зазнали багато лиха й руїни. А тому гуцульські мистці-гончарі не оминули й цих подій у своїх мистецьких розмальовуваннях, Так, наприк¬лад, живий свідок тих подій Петро Кошак присвятив багато сюжетів з тих подій на пічних малюнках в хаті гуцула з Пісти-ня С. Гаврилюка. Ті малюнки яскраво й наочно розповідають про тяжкі часи гуцулів, які й до цього часу збереглися в їхній пам'яті. На тих малюнках показано бравурних черкасів, які летять через колючі дроти, знищуючи все кінськими копитами, вриваються в гуцульські хати й чинять там різні прикрощі лю¬дям: грабують, ламають, торощать гуцульські скарби.
На багатьох малюнках можна бачити легендарного гуцуль¬ського ватажка Олексу Довбуша, який сидить з чаркою в руці на фоні порозвішуваної зброї. Його образ подається незвичайно відважним і войовничим, яким насправді й був цей ва¬тажок опришків з XVII століття.
Не мало місця на керамічних малюнках приділяється й сіль¬ським комедіянтам-гумористам, які водять вишколеного вед¬медя по селах. А цей ведмідь уміє танцювати, курити люльку, зображати пана тощо. В тих картинах повно народного гумо¬ру і веселощів, які так властиві гуцулам.
Як уже згадувалось раніше, що на малюнках не бракує й релігійної тематики, а серед неї особливо" часто зустрічаємо на керамічних виробах образ святого Миколая, якого гончарі вва¬жали своїм опікуном, а загалом гуцули почитали його як за¬ступника бідних і покривджених. Зустрічаємо чимало цікавої фантастики в архітектурних композиціях із зображенням різ¬номанітних гуцульських п'ятизрубних церков. Чудово і надзви¬чайно експресивно подається образ дзвонаря, який стоїть на верхньому помості дзвіниці і так по-мистецькому керує хором дзвонів.
А тому, що гуцули замешкують в горах, які дуже багаті на різну звірину, то й у мистців тема полювання на звіра й відо¬браження рослинного світу дуже широко охоплено. Часто на малюнках гончарів можна зустріти мисливця-гуцула, який на¬цілюється на зайця чи оленя, а також показується нерідко й боротьбу гуцула з якимсь лютим звіром, що його гуцул викін¬чує сокирою.
Подаючи тваринний світ, найчастіше зображується олень, який стоїть в кущах з гордо і боязливо піднесеною головою, з чудовим розгалуженими рогами. Цей величний образ оленя найбільше є улюбленим гуцульських гончарів, якого вони по¬дають при кожній мистецькій нагоді. А навіть писанкарі часто зображують цю прекрасну тварину на своїх мистецьких пи¬санках.
В мистецьких картинах гончарів, що ними вони оздоблю¬ють посуд, часто можна зустріти сюжети, в яких тваринний світ подається в гумористичному вигляді. Як, наприклад, козел з люлькою в зубах, який смачно затягається міцним тютюном і пускає через ніздрі дим. Лев чи ще інша тварина грає на бан¬дурі або ж товче мак у ступі. Звідки походять і де шукати за генезою таких гумористичних сюжетів? Деякі дослідники вва¬жають, що вони походять із бажання мистців-гончарів пере-дати ці образи в символічному значінні, тобто, зображуючи козла з люлькою, мистець має на увазі образ глупого, обме¬женого пана, над яким у такий спосіб він хоче познущатися.
Часто можна зустріти на гончарних виробах зображення тварин в чисто декоративній трактовці, з метою надати деко¬ративної краси картині. Такими тваринами часто трапляються два леви, що стоять дибки один проти одного, з піднятими гривами і розкритими пащами, які оберігають якусь визначну будівлю, а іноді замість левів малюють двох биків, що щепи¬лися у смертельній бійці не на життя, а на смерть. Такі й по¬дібні образи гончарі-мистці брали, мабуть, з геральдичних знаків або з титульних сторінок старовинних книжок.
Багато мистці-гончарі виявляють любови до птахів, щедро зображують і з великим замилуванням різних пташок. Серед цього пташиного світу найчастіше зустрічаємо звичайного свійського півня-когута, бо він від давніх часів затвердився в народній пам'яті як символ пробудження до праці. Кому ж не відомо, як півні по селах і то в певні години вночі та ранку перегукуються, даючи цим самим сигнал селянам до праці. А скільки в українському народі складено пісень про півня-когу¬та? І то цілком зрозуміло, чому з такою любов'ю і так часто на декоративних малюнках гончарних виробів ми зустрічаємо цього незаступимого селянського друга-когута.
