"Обручка". — Леґінь бере обручку і кладе її на стіл, а сам іде геть від столу. А леґіні і дівчата, які стояли навколо столу, хтось із них бере цю обручку і ховає до кишені. У міжчасі приходить власник обручки і бачить, що вона зникла. Він по¬чинає ворожити з руки леґіня чи дівчини, якого підозріває в тому, що забрав обручку: "Укравись обручку, укравись вівці, укравись худобу, зробився злодієм і повисиш на шибениці." Коли ворожбит угадав, у кого є обручка, то той віддає обруч¬ку і стаеться ворожбитом.

Крім перелічених, ще багато різних забав і ігор влаштову-

ють ча привилях.          .:5

А до кімнати, де лежить покійник, сходяться переважно старші люди, вони посідають і говорять в більшісті про по¬кійника, яким він був у своєму житті. Як правило, по обіді дяк чи його помічники читають псалтир та відмовляють мо¬литви,** а в перервах поміж читанням трембітарі на подвір'ї трембітають. Під час читання псалтиря уважно слухають саме те місце з читання, де говориться про те, що мертвий руха¬ється. Очевидно всі в той час дивляться на покійника, чи він рухається.

У перервах поміж читанням псалтиря, члени родини голо-

сять [плачуть) і промовляють.       

Окремі члени родини під час голосіння (плачу) мають свої специфічні примовлювання, які подаємо нижче.

Ґаздиня плаче по ґазді:

Ґаздо мій дорогий!

Чом я тебе так прогнівала, Ци Господа Бога я не благала, Щоби я з тобов прожила. Ци я Бога не просила, Що я тепер на біду сі лишила! З ким я буду діти годувати, З ким я буду ґаздувати? Діти дрібні, ек дрібна полова, Я сама нешчіслива удова. (Ім'я) мій золотий, мій дорогий, Що ти тепер наробив?      І Ти пішов, а діти-с мині полишив. Нема кому ні діти годувати, Ні у місто піти, ні принести, Ні дати, ні взити, ні принести. Ти мене вдову саму полишив, Ти мене на віки засмутив!

 

Дочка плаче за мамою:

Мамко моя золота, мамко золота!

Хто м'я буде віддавати,

Хто мені вінок давати?

Хто буде мені поле паювати,

Хто маржину мні давати?

Як чоловік мні буде бити,

Кому піду сі жилювати?

Кому я си му казати?

Хто за мнов сі вступить?

 

Діти плачуть за мамою:

Мамко наша рідна, мамко любі!

Чи ми Бога прогнівили,

Що ви нас, мамко, сирітками лишили?

Тато маму поховає,

За другою пошукає.

Хто буде нас научати,

Хто буде нас єднати?

Чому до нас, мамо, не промовиш,

Чому не подивишся на нас

Чому наші мозолі на пальцях не позавиваєш? 

Мамко наша солодка, квітка наша пишна, золото наше.

 

Мама плаче за дочкою:

Дитино моя, з ким буду я жила,

Ким буду я си послуговувала?

Ти вже більше мені не будеш помагала,

Не будеш крутитися по хаті, 1;

Я тобі віна не дала, весілля не справила.

Ти булас у мене найдороща, тис була вірна,

Ти зімнов добре обходилася!

Дитино моя дорога,

Чому мн'я залишаєш?

Я на тебе не гнівалася, я тебе не била,

Чому мн'я залишаєш?

Під час цих привиль влаштовують обід чи вечерю, що на¬зивається комашня. Під час цього обіду мусять бути горнятка з водою і калачі. До горняток причіпають свічку і кожний, хто помолиться за душу померлого, дістає це горнятко. Комаш¬ню влаштовують на те, щоб люди молилися за душу покійно¬го і просили прощення, як у людей, так й у Бога.

Такі ритуали з забавами, комашнею і читанням псалтиря відбуваються протягом двох днів, а вже третього дня покій¬ника хоронять.

У той день, коли хоронять покійника, в хаті, де він лежить, вставляють у кожному кутку калачі, до яких прикріплюють свічку, але її засвічують тоді, коли вже священик приходить до хати.

Спершу священик відправляє обхід (читає відповідну мо¬литву, панахиду, кадить, читає Євангелію, кропить свяченою водою, а потім прощає (просить пробачення), кажучи: "Я прощию, та й Бог прощиє! Прощийте й ви!" На те присутні відповідають: "Прошиємо! Най Бог прощиє!"

По цій прощі, колись давно, ще в XIX столітті, покійника одягали у святочне вбрання. А вже між двома останніми війнами померлого зразу одягали, як тільки він помре, а тоді кладуть до деревища. В деревище кладуть трохи цукру, вовни, зілля і прикривають накривкою (наміткою). Під час цієї процедури жінки й рідні плачуть.

Коли деревище виносять з хати, то ним тричі вдаряють об поріг на те, щоб померлий одержав прощення і від порога, об який він під час життя не раз гримав, рубав дерево і не звертав уваги на те, що порогові теж тяжко тримати хату. На деревищі (домовині) ставлять ті чотири калачі з свічками, які стояли в кутах хати. А коли винесуть деревище на подвір'я, то зразу ж замикають хату, щоб смерть не могла знову увійти до хата.

 

Посуд,* в якому була вода біля мертвого і якою його уми¬вали, одна із старших жінок розбиває, а куски з цього посу¬ду вкидає © ріку або в потік.

На подвір'ї відбуваються вдруге прощання і проводи. В цей час замітають хату чи кімнату, де лежав покійник, сміття палять, а спузу з цього сміття вкидають до річки або потоку.

По проводах і прощанні священик знову заходить до хати з людьми, всі сідають за столи і відбувається комашня (прий¬няття). Під час цього священик відправляє парастас. А після цього всі виходять на подвір'я.

Деревище кладуть на сани, які тягнуть кілька пар волів, або несуть на плечах. Деревище обов'язково мусить бути при¬крите, тобто завинене сукном або полотном.

Перед тим, як мають відходити від хати, родина збирається навколо домовини і схиляє голови, а в давнину було ще й так, що кладуть свої голови на домовину, тоді священик говорить до присутніх: Тїрощийте пораз перший! Прощийте пораз дру¬гий! Прошийте пораз третій!" Присутні відповідають: "Най Бог прощиє! Ми прощиємо!"

Потім уставляється похоронний похід у такий спосіб: по¬переду першим несуть хрест, за ним хоругви, а потім один з газдів перед домовиною несе хитавну миску (походить від сло¬ва "хитати"), в якій є зварена пшениця, сливки, мед. Це зва-риво називається "коливо", а до цього колива встромляють дванадцять воскових свічок. Коли похоронна процесія зупи¬ниться для проводів, то цю миску ставлять на домовину. Далі несуть або везуть покійника. За домовиною іде священик, дяк, хористи, а за ними найближча родина, а відтак за нею решта людей, що супроводжають покійника в останну дорогу.

Похоронна процесія, як правило, прямує до церкви, зупи¬няється на межах ґаздівства покійного, де ставлять домовину

 

Трембітарі

і відправляють оправний, читання Євангелії і мусить обов'яз¬ково бути триразове прощення. А як переходять через потії або річку, то обов'язково затримуються для відбуття оправив і прощення. Під час цієї сумної процесії часто трембітарі трем¬бітають, а жінки голосять (плачуть) і промовляють.

І так при проводах, трембітанні і плачі (голосінні) похо¬ронна процесія приходить до церкви на похоронні відправи. В церкві відправляє священик панахиду, а по багатих покійниках відправляється перше Служба Божа, а опісля панахида А по¬тім по відправі похоронна процесія йде далі на цвинтар (кла¬довище).

На цвинтарі деревище ставлять над ямою, відкривають йо¬го і виконуються церковні відправи, а потім трембітар трем¬бітає, закривають домовину і спускають до ями. Першою родина кидає до ями гроші і три грудки землі. Гроші кидають на те, щоб померлий мав за що проїхати на той світ, бо доро¬га до Бога далека — вона йде через моря, гори і т. д. і є дуже терниста. А дорога до арідника (дідька) є гладкою і навіть є й мости через моря. Так собі уявляли гуцули мандрівку по¬кійника.

Потім яму засипають землею, рівночасно закопують в го¬ловах хрест, а на могилі під хрестом ставлять хитавну миску. Для дівчини деревце закопують перед хрестом.

А коли священик запечатає гріб, грабарі моляться і миють руки^А як помиють, промовляють до присутніх: "Прошийте нам!" Присутні відповідають: "Прощиємо!" Так говорять три

 

рази. Це робиться для того, щоб усі знали, що цю працю вони виконували не із власної волі.

Потім ті, що несли домовину, клякають в чотирьох кутах гробу, а один з родини подає їм калачі і то лівою рукою тому, що клінчить на правій стороні, а правою рукою тому, що клін-чить на лівій стороні. Подають ті калачі, що були в кутах кім¬нати і на домовині під час похоронної процесії. Член родини, що подав калачі, від імени померлого просить прощення за те, що він мучив їх своїм тягарем під час похоронної процесії.

Потім коштують коливо з хитаної миски і повертаютсья до¬дому на комашню. Повертаються із цвинтаря тією самою до¬рогою, що і йшли на цвинтар. А це тому, щоб душа могла зно¬ву прийти до хати. У хаті на тому місці, де лежав покійник, нічого не кладеться і не сідають туди цілу добу.

Вечором того дня на стіл ставлять кварту з водою, хрест і свічку, яка горить цілу ніч. За народним переказом, душа по похоронах повертається до хати, але вже не сама, а з янгола¬ми. Вона сідає за стіл, п'є воду і їсть муку, а тому те місце, де стоїть свічка, посипають мукою. Другого дня видно, як ду¬ша їла муку, бо мука порушена. Залишки муки згортають і вкидають до печі, а воду з горнятка виливають на чисте поле.

[Драгобрат]

[Різне]

[Маківка]

[Івано-Франківськ]

[10-03-13]	[All for the tourists of]
Valley Narcissus love. (0)

[09-07-29]	[Легенди про Яремче, карпати.]
Легенда про Прут і Говерлу (0)

[09-07-30]	[Відпочинок за кордоном.]
Туніс: дайвінг (0)

[09-09-19]	[Відпочинок за кордоном.]
Високий сезон на Мальдівах (0)

[Івано-Франківськ]

[Драгобрат]

[Драгобрат]

[Драгобрат]