4. Буковинська Гуцульщина й опришківський рух.

Ще й до бунту Лукина Кобилиці історія Буковинської Гу-цульщини знає народні рухи проти утисків і кривд шляхтою над селянством. Ці рухи мали соціяльний і національний ха¬рактер, бо утиски приходили від неукраїнської або зденаціо¬налізованої шляхти.
 
Першим із відомих нам рухів було повстання проти Польщі під проводом Мухи 1490 р. (походив правдоподібно з Буковини) — "простого хлопа, православного, і до зброї і бою
завзятого"-2). Повстання відбувалося з буковинської території,як випадної бази. У наступному 1491 р. відбувся подібний виступ, також з молдавської території, Андрія Борулі (Барулі),з претенсіями на спадок Русі, загарбаної безправно Казимиром, Польщею.28). Молдавський господар Стефан Великий прихильно ставився до повстання Мухи й Борулі, бо це збігалося з його плинами по відношенню до Польщі.24). Та ці рухи мали відгомін на Буковинській Гуцульщині * остільки, щГуцульщина була тоді "фортецею волі" та ідеальним сховищем для волелюбних і переслідуваних. в Голосним був гуцульський ватажок Іван Пискливий (1703-1712), з Руського Довгополя (цебто буковинського), в якого загоні були буковинські й галицькі гуцули, бойки й навіть молдовани."98).
Але найголоснішим був опришківський рух на Гуцульщині, який часово збігався з гайдамацьким рухом на Правобережжі. Цей рух був протестом проти соціяльної несправедливости й утисків шляхти. Опришки часто ставали месниками за народні кривди. Славою перевищив усіх гуцул з Печеніжина, Олекся Довбуш (1710-1745), якого загнала в опришки*соціяльна не¬справедливість, корчми та утиски бідних.
Генезу та історію опришківського руху Іван Франко бачив у своєрідних суспільних відносинах українського народу. 'Поневолений, битий, кривджений підданий, не можучи знайти ніде полегші ані справедливости, тікав у ліси, в гори, приста¬вав до купи таких самих одчайдухів, і хоч чув над собою в кожній хвилині загрозу смерти, все таки рад був хоч під тою загрозою прожити свобідно, а надто ще мститися на своїх кривдниках".26). В українському фолкльорі й^літературі тер¬мін "опришки" означає борця за справедливість і людську гід¬ність, отже позитивного типа.
Опришки були примушені революційно вирівнювати су¬спільні контрасти, забираючи від багатих та роздаючи бідним. Довбуш оперував також на Буковині і часто перебував на бу¬ковинській частині Гуцульщини. Шляхетність Довбуша була в

 
Першимрз відомих нам рухів було повстання проти^іолщ щі під проводом Мухи 1490 р. (походив правдоподібно з Бу¬ковини) — "простого хлопа, православного, і до зброї і бою завзятого"-22). Повстання відбувалося з буковинської території,
як випадної бази. У наступному 1491 р. відбувся подібний ви¬ступ, також з молдавської території, Андрія Борулі (БарулІ), з претенсіями на спадок Русі, загарбаної безправно Казими¬ром, Польщею.28). Молдавський господар Стефан Великий прихильно ставився до повстання Мухи й Борулі, бо це збіга¬лося з його плянами по відношенню до Польщі.24). Та ці ру¬хи мали відгомін на Буковинській Гуцульщині остільки, що Гуцульщина була тоді "фортецею волі" та ідеальним схови¬щем для волелюбних і переслідуваних.
Голосним був гуцульський ватажок Іван Пискливий (1703-1712), з Руського Довгополя (цебто буковинського), в якогозагоні були буковинські й галицькі гуцули, бойки й навітьмолдовани.25). *
Але найголоснішим був опришківський рух на Гуцульщині, який часово збігався, з гайдамацьким рухом на Правобережжі. Цей рух був протестом проти соціяльної несправедливости й утисків шляхти. Опришки часто ставали месниками за народні кривди. Славою перевищив усіх гуцул з Печеніжина, Олекса Довбуш (1710-1745), якого загнала в опришки соціяльна не¬справедливість, корчми та утиски бідних.
Генезу та історію опришківського руху Іван Франко бачив у своєрідних^суспільних відносинах* українського народу. 'Поневолений, битий, кривджений підданий, не можучи знайти ніде полегші ані справедливости, тікав у ліси, в гори, приста¬вав до купи таких самих одчайдухів, і хоч чув над собою в кожній хвилині загрозу смерти, все таки рад був хоч під тою загрозою прожити свобідно, а надто ще мститися на своїх кривдниках".26). В українському фолкльорі й літературі тер¬мін "опришки" означає борця за справедливість і людську гід¬ність, отже позитивного типа.      І
Опришки були примушені   революційно   вирівнювати су¬спільні контрасти, забираючи від багатих та роздаючи бідним. Довбуш оперував також на Буковині і часто перебував на був ковинській частині Гуцульщини. Шляхетність Довбуша була в
 
22) Іван Крип'якевич: 3 історії Гуцульщини. ЛНВ І923, XI, 247. !3) Іван Крип'якевич, цит. твір, стор. 248.
Ig Moria Romaniel, Vol. II. pag. 538 urm. Я Іван Крип'якевич, цит. твір, crop. 250.
2в) Цитата за В. Тищенко: Народ про ДовбушаД Вступне слово, !crqp. Ж.
 
Великі зимові колибн лісорубів. (Ясінь-Кевелів, 1931 р.).

тому, що він не карав безборонних і не грабив тих, що його стрічали гостинно.27). Пам'ять по Довбушеві на Буковинській Гуцульщині (і на всій Буковині) оповита легендами народного героя, про Довбушеві криївки на Буковинській Гуцульщині кружляє в народі багато переказів. Письменник О. Ю, Федь-кович оспівав Довбуша в поетичному і драматичному творі.
Із смертю Довбуша опришківський рух на Гуцульщині не припинився. Ще в першій половині 19 ст. на Буковині діяли опришкиіКей, Мацелей з Довгополя, а вкінці ватага Мирона Штоли з Ростік (або Стебиів) на Буковині. Аж австрійському урядові пощастило зліквідувати опришківство поліційною силою і певними соціяльними реформами. *.
ІЗгідно з переказом, "Довбушева печера" мала б з'єднувати підземним ходом гору Берізки над Виженкою28) з Галичиною. І сховки Довбуша  мали б знаходитися на горі Стіжок біля Берегомету.

Народний рух знову вибух яскравим світлом, цим разом на Буковинській Гуцульїцині в роках 1843-1849 під проводом Лу¬кина Кобилиці (1812-1851), народженого в селі Сергії, непись¬менного гуцула, але людини величних духових прикмет. Коби¬лиця був дуже інтелігентним, говорив з великою гідністю. Був одружений і батьком шести дітей. Добрий господар, мав гар¬не господарство в присілку Красний Діл біля села Плоска.
Згідно закону, покривджені селяни завжди мали право вно¬сити скарги на своїх дідичів-панів, але дідичі завжди знаходи¬ли виправдання для своїх дій... Скарги від громад вносили об¬рані громадські уповноважені. Уповноваження списував ман-датор, а підписували двірник, священик і найменше % підда¬них — громадян села. Уповноважені мали право складати й касувати угоди з дідичами і пред'являти скарги на них. Таки¬ми уповноваженими були Лукин Кобилиця, а пізніше Юрій Федькович та інші. Часто цих уповноважених дідичі називали "бунтарями" та робили заходи заступити їх більш податливи¬ми в їх сторону. Так знаємо, що окружний староста в Чернів¬цях не визнав Кобилицю правним уповноваженим і 31. 8. 1840 р. заборонив йому та іншим виступати від імени громад.29),
На скарги гуцулів проти дідичів,* внесені до окружного старости в Чернівцях, цей 20. 1. 1843 р. відповів, що ліси Дов-гопільського околу, згідно з хризовом Дуки, є власністю ді¬дичів та що згідно з декретом від 16. 7. 1802 р. полонинами мають користуватися ті, що їх прочистили (і їх спадкоємці), але за користування зобов'язані виконувати"дідичам належні повинності.30). Така відповідь гуцулам розухвалила дідичів, ! вони посилили охорону лісів та почали забороняти гуцулам господарити в лісах, зрубувати дерево навіть на вже прочи¬щених полонинах.
Панські утиски, непосильні податки приводили до зубожін¬ня с.елян-гуцулів, а в додатку ще й рекрутчина — все це разом взяте привело до активних виступів гуцулів Довгопільського околу буковинської Верховини в 1843 і 1848-1849 рр. до гу¬цульського бунту проти дідичів і дідичівського правопорядку. Вони перестали платити державні податки та визнавати уряд мандатора.

Щ Селянський рух на Буковині в 40-их роках 19 сзе—отог^_А56 *Бунт Кобилиці, відмінний від опришківського руху, був явищем Буковинської Гуцульщини, хоч цей рух мав широкий відгомін і поза Буковинською Гуцульщиною. В уяві гуцулів бунт під проводом Кобилиці не був революційним рухом, а ру¬хом за здійснення належного гуцулам права. За твердженням гуцулів, вся Гуцульщина, увесь простір Буковинської Гуцуль¬щини з його лісами й полонинами є власністю гуцулів, а діди¬чі безправно здирають з гуцулів повинності,31), а тому гуцули відмовилися їх виконувати та почали самі розпоряджатися лі¬сами й полонинами так дідичі, як і гуцули, покликалися на хризов з 1693 р., але кожна сторона інтерпретувала його по¬станови по-своєму.
Для втихомирення розрух уряд післав у гори військо й окрему комісію для прослідження причин розрух. Бунт здав¬лено військовою силою. 231 особу активних учасників покара¬но на місці буками або різками, а 14 найактивніших осіб — між ними й Кобилицю — під вартою ^відставлено до Черні¬вців для кримінальної відповідальносте перед судом. Там їх покарано кількамісячним арештом,* Військо перебувало на Гу-цульщині ще кілька місяців, живучи на господарствах і за ра¬хунок зворохоблених селян, завдаючи великих руїн господар¬ствам.
Революція з березня 1848 р. у Відні приносить зміну кон¬ституційного ладу, перетворюючи Австрію на конституційну монархію. Внаслідок цієї зміни переведено 15. 8. 1848 р. за¬гальні вибори до парляменту, в яких 5 українських селян з Буковини, а між ними й Кобилиця, отримали посольський ман¬дат. У цьому ж році знесено також і панщину.

Але напруження між гуцулами й дідичами продовжувалися, бо дідичі вважали себе власниками лісів і пасовищ і за кори-ристування ними вимагали плати, а гуцули покликуючись на хризов Дуки, вважали, що їм належить сервітутське право вільного користування лісами й пасовищами.
Маючи свого посла у Відні, надії гуцулів почали рости, а сам Кобилиця писав на Гуцульщину підбурливі листи, закли¬каючи гуцулів твердо стояти за своє право. І селяни відмови¬лися виконувати повинності для панів.
Через поновні розрухи у Відні парлямент перервав працю, і Кобилиця повернувся в гори. Звітуючи перед гуцулами, він заявив, що домініяльна влада (мандатори) перестали існува-ти. Він додавав, що тепер він отримав від цісаря уповноваж-нення завести лад у горах, а тому відтепер гуцули повинні слу¬хати тільки його: ані панів, ані урядників, навіть і старостів — бо вони діють на користь панів і фальшиво інтерпретують за¬кони, подаючи центральним державним і установам фальшиві реляції. Він змінював і призначував двірників і мандаторів та інших урядників. Тепер боротьба вже ішла не за сервітути» а за власність лісів і полонин. Кобилиця уважав і говорив це се* лянам, що вся гірська земля належить гуцулам і що такі вимо¬ги гуцулів будуть урядом задоволені, бо землі були забрані панами безправно. У такому дусі селяни гірських громад були внесли ще в 1848 р. скаргу до австрійського центрального уря-Ір2). Гуцули з подивом і довір'ям відносилися до Кобилиці та віддавали йому шану, мов королеві.
Так почався поновний гуцульський рух проти дідичів у 1848 р. Він спалахнув з великою силою та перекотився і на сусідні повіти Буковини, але там Кобилиця особисто не брав участи. Цей рух ширився під кличем: "То Лукин Кобилиця з Плоскої, наш посол, він нам привіз із Відня свободу, каже нам,що відтепер маємо бути самі в собі, нікого не знати над собою, крім Бога і цісаря".33). і
Дідичі заалярмували урядові кола, вимагаючи позбавлення посольського мандата Кобилиці й притягнення його та гуцу¬лів, учасників бунту, до карної відповідальности за злочинні насильства, для ліквідації анархії. Окружний староста вислав на Гуцульщину і до Сторожинецького повіту спеціяльних ко-щрарів для заспокоєння селян, щоб вони иовинувалися розпо-
6
|кам влади. Селяни Сторожинецького повіту послухали по¬їм комісара, але гуцули стояли на своєму, себто, що ліси влежать селянам, заявляючи, що вони слухатимуть тільки озпорядження Кобилиці й ніякої іншої влади.34).
Для придушення розрух у листопаді 1848 р. вислано на Гу-вльщину знову військо й розташовано його в різних місцево¬стях, по господарствах активніших в русі гуцулів. Вояки тво¬рили різні насильства, тероризували населення. Частина розмі-стилася на господарстві Кобилиці, розграбивши господарство й прогнавши з села дружину з діть"Ми.
Засідання парляменту відкрилося знову 22. 11. 1848 р., але Кобилиця вже не являвся на засідання, і його 6. 2. 1849 р. позбавлено посольського мандату. Арештовано багато гуцулів, конфісковано худобину, але Кобилиці не знайдено. Хоч скоро запанував певний спокій на Гуцульщині, але уряд війська не відкликав, боячися поновлення розрух. ;ї!
Аж 11. 4. 1850 р. підступно арештовано Кобилицю у Жа-б'ю.35). Понад 5 місяців просидів Кобилиця у слідстві перед Військовим судом у Чернівцях (під час розрух було введено винятковий стан). Але суд знайшов проти Кобилиці вину тіль¬ки за організування підготови до повстання і за цю провину
 

Колнба біля озера Громо т в Микуличині.
 
засудив його на один місяць ув'язнення! беручи до уваги об- ставину, що під час розрух Кобилиця заборонив гуцулам гра- бувати й убивати, а гуцули дотримувалися цієї заборони. Але Іуд заборонив Кобилиці вертатися на його рідну Гуцульщину, призначаючи на місце його побуту Гурагомору, де він 24. 10. 1851 р. скінчив своє життя. ). Деякі джерела подають чао арешту Кобилиці на весну 1849 p., а також як місця заслання місцевість Солку.37).       ЩШ 4 :Щ> $і     ф Щ
Так закінчився один епізод революційної боротьби Буко¬винської Гуцульщини за народне право, за долю народу і йо-Н вільне життя на своїй землі. Провідник цієї боротьби Лукин
 
Кобилиця став народним героєм, що змагав і впав на шляху змагу за народне добро. Його велич перейшла в легенду і гли¬боко залягла у вдячних серцях народу, була прославлена в на¬родній фолкльорній творчості та в творах клясиків українсько? літератури — Федьковича, І. Франка та інших.
Є деякі підстави уважати, що єдияоутробний брат Федько¬вича Іван Дашкевич, був замішаний у народному русі Коби¬лиці?'