Коломийки - це один з найпопулярніших жанрів української усної творчості, що має місце не лише на теренах Західної України, але й сягає далеко за її межі. Про що складають коломийки? Про все: і про рідний край, і про найрізноманітніші події, і про боротьбу народу за волю і правду, і про кохання... Є багато жартівливих коломийок.

 

 

Тобі краю, я співаю, тебе краю величаю. Відчиняйте: люди, брами, бо іду до Вас з піснями.

 

 

Я вам хочу, люди добрі, пісень заспівати.

Про край славний Гуцульщину, про гори Карпати.

 

 

Верховино-полонино, зашуми лісами, Бо іду до тебе в гості з файними піснями.

 

 

А ще хочу заспівати про небеса сині,

Про свій рідний Микуличин, де я живу нині.

 

 

Під горою, над рікою, в нашім милім краю, Там село моє рідненьке, про него співаю. |

 

Ой піду я в Микуличин, у біленьку днину, Заспіваю по-гуцульськи, на всю Верховину.

 

Ой нігде так не танцюють, пісні не співають Як це в горах у Карпатах, у гуцульськім краї.;

 

Як би не ви сині гори, зелені Карпати, Хто би міг про Микуличин, пісні заспівати.

 

Та я файні Коломийки собі заспіваю,

В Микуличині родилась, у Гуцульськім краю.

 

 

Породила мене в горах гуцулучка-мати, Вона мені найдорожча і гори Карпати.^

 

 

Та я собі заспіваю, щоби люди чули.1* Які файні співаночки співають гуцули.

 

Коломийки-співаночки, дзвеніть над горами Прославляйте край Гуцульський, новими піснями.

 

 

Та я собі заспіваю, най мій голос лине, Поміж гори, понад доли - аж у полонини.

 

 

Як я собі заспіваю, бо я голос маю, Піде милий, голос знайде, у зеленім гаю.

 

 

Ой подиви, мій миленький, подиви, подиви, Які гори веселенькі, куда ми ходили.

 

 

Які гори високії, які вни крутії Куда наші пробували, літа молодії!

 

 

Ой співаю не гадаю голосу не маю, Виспівала я свій голос по зеленім гаюМ

 

 

Співаночки мої любі, де я вас подіну, Візьму я вас співаночки, горами розсію.

 

Ви будете співаночки, горами співати, Будуть мене мої гори довго споминати,

 

 

Будут іти вівчарики, білі вівці пасти, Будут мої співаночки за капелюх класти.

Записала Ганна Боберська

Параска Яремчук

ЕМІГРАНТ

 

Як тото колись в Карпатах було тяжко жити, Гуцули йшли в світ далекий грошей заробити. Збираєсі гуцул рано, шукає крисані, Йому серце застиває, як то буде далі. Попрощавсі гуцул з хатов та й з усьов родинов Та й подумав: "Чи сі верну, чи десь там загину".

 

 

Іде гуцул поміж гори, сльози утирає, Та й на свої рідні гори сумно споглядає. Рідні гори та й потоки шо течут зворами, Як сі важко розставати гуцулови з вами. Прийшов гуцул до потоку, бирилку виймає, Набирає повну води, сів та й спочиває. Подививсі назад себе, йому серце мліє, Устав гуцул та йде далі, бо вже вечоріє. Стежечки йому знакомі, шо ведут лісами, Ними ходив він ще босий літом з овечками.

 

 

Він уломив пласт з смереки, на пласту дві шишки, Та й нагадав, шо сюди йшли ше колись опришки. А вни мали провідника, шо Довбушем звали, Він був дужий що його сі всі пани бояли. Височезний стоїт камінь, гуцул прийшов близько, Здоровенна на нім рука, вібита опришком. Гуцул вийняв свій топірец, в камени довбає, . щ    Та й продовбав своє ім'я, як сі назіває.

Минув гуцул круті гори, зийшов на долину, Та й заплакав, шо лишєє рідну Гуцульщину.

Опинивсі славний гуцул аж за океаном, Гуцул думав, шо він буде на чужині паном. Але тяжко робит гуцул, норми відробляє І за свойов Гуцульщинов тяженько зітхає. Гуцул би хотів вертатись у рідні Карпати, Та прийдесі гуцулови в чужину вмирати. На чужині скучно жити, бо там чужі люди, Хоч бідніше дома жийте, не їдьте нікуди.

  

 

дивосвіт колискових ПІСЕНЬ

 

Людина приходить у світ земний з ласки Божої і з Божим благословенням і від того, де народжується дитина, залежить її становлення і буття на Землі!

Про народження маляти на Гуцульщині споконвічно сповіщали трембіти, розголошуючи по усіх горах і долах радісну звістку. У хату урочисто заносять дерев'яну колиску, підвішують під сволоком. Немовля купають і кладуть у колиску, яка оживає, гойдаючи новонароджений скарб, під мамині пісні-колисанки.

 

 

Колисочко яворова, колиско дубова, най ся в тобі виколише       -р-мамина розмова.

 

"Колисочко яворова, колиско з горіха", "колисочко яворова, вороски

з амберю" - ці всі слова пісні пояснюють, з якої деревини найкраще

робити колиски. Зазвичай колиску майструє батько, а ще краще, якщо

у сім'ї є колиска-реліквія, що передається із покоління в покоління.

Мені випало щастя знати поважну гуцулку Євдокію Вацик, славну

вишивальницю. Так ось вона могла співати тих колискових

безперестанку. Такий спів створює своєрідну ауру, яка сприятливо діє

і на дорослу людину.   ;р      1«

Пісні-колисанки - це перші провідники дитини у життя. Глибоко у підсвідомість закладається основа усього людського. Материнські переживання, молитви над колискою за здоров'я, добру долю дитини І про все розказують колискові пісні^

Аби спало, не плакало, №що не болшо: № рученьки, т ноженьки, Ат бше тшо.

 

 

Мати, звичайно надіється на поміч дитини, на заслужену повагу під старість.

Аби'с мамці віріс,

аби'с мамці дровець врубав

та й водички виніс...

 

 

У піснях-колисанках відображена щоденна турбота, праця батьків. 1

 

 

Ой спи, дитя, хоч годину, я йду по калину,

назбираю калиноньки, буде на всю зиму.

 

 

Дуже важко виколисати немовля,

поставити на ноги, зберегти здоровим.

 

 

Ой як тяжко вікопати на камени яму,

та й так тяжко вибавити дитиноньку мамі.

 

 

Гуцульські пісні-колисанки супроводжуються ніжними словами:

"гойда-люлю-лю-лю-люлю", що навіює дитині спокій, добро, мир.

Заколисані такими піснями немовлята щасливо сплять, посміхаючись

уві сні. Мелодії колискових розважливі, протяжні, якраз у такт

погойдування колиски.         .«а     > і

Гойда-люлю-лю-лю-люлю,

під зелену дулю,

а ой дуля буде цвисти,

а дитина рости.

 

 

Через колискові пісні дитина вперше вбирає в себе рідну мову, яка урочистою, мелодійною і милою залягає їй у душу. Можна із впевненістю сказати, що дитина, якій співали колискових пісень, ніколи не занедбає рідне слово, батьківську оселю, а колиску берегтиме в майбутньому, як великий скарб для своїх дітей.

 

 

 

Хочу відзначити, що оцей багатий світ колискових ми відкрили у Микуличині. І ці пісні-колисанки є суто микуличинськими. В інших селах колискові пісні різняться як мелодіями, так і словами, хоча єдиний гуцульський колорит збережено всюдих

Гірко дивитися на молодих батьків, які вмикають дитині магнітофони, щоб вона засинала під джазову музику, замість дерев'яної колиски (а дерево, звісно, дихає) купують дорогі гойдалки.

Адже який буде колисковий світ дитини, такою людиною вона стане. Бо в тих піснях-колисанках наша вічність і життєдайність. Наша сила і воля. Наша мелодійна мова, наша дума, і наша душа.

 

Колискові

 

Колисочко яворова, колиско з горіха,

Най сі в тобі віколише мамина потіха.

 

 

Ой колишу дитиночку маленьку, маленьку,

Аби спала в білу днинку і нічку біленьку.

 

 

Аби спала, не плакала, ніщо не боліло,

Ні ніженьки, ні рученьки, ані біле тіло.

 

 

А, ой, тіло, кажи тіло, як папірок біло,

А як би вно захоріло, вно би розболілось.

 

 

Татко зробив колисочку новеньку, новеньку,

Вна колише дитиночку маленьку, маленьку.

 

 

Ой спи, дитя, без повиття та й без пеленочок,

Прийде мамка та й упів'є в шовковий шнурочок.

 

 

Колисочко яворова, вороски з амберю,

 А я тебе заколишу, спи-но ти, ангелю.

 

 

Гойда-люлю-люлю, люлю, та люлю, та люлю,

А заким'тя повібавлю, то й си набідую.

 

 

Ой дитино, дитиночко, дитино маленька,

Шоби в тебе твоя доля та й була добренька.

 

Ой колишу дитиночку, колишу, колишу,

А як піду шось робити, на Бога тя лишу.