Сьогодні ми пильно вивчаємо і вчитуємося в історію "Просвіти" села і низько вклоняємося тим невтомним просвітянам, які віддавали всі свої сили і знання справі державного відродження та пробудження національної самосвідомості наших краян.

Цю подвижницьку діяльність започаткували в селі священники Ганушевський, Герасимович та Луців.

Після того, як згорів будинок "Просвіти" (тепер на тому місці побудовано каплицю) звести новий виявилось не так легко, і просвітяни збиралися по хатах. Хоча питання спорудження хати-читальні не залишилось поза увагою. Воно хвилювало кожного микуличинця. Під забудову хати-читальні виділив власну землю Лесь Федорович Костюк. Він взяв також на себе відповідальність за ходом усіх робіт. Йому деколи допомагали Федір Мироняк, Лесь Мироняк, Микола Стефанюк, Гнат Попович, Лесь Куртяк, Іван Куртяк, Лесь Вередюк, Гнат Гундяк. Відкриття споруди відбулося 1932 року.

З того часу у хаті-читальні завжди було людно. Особливо велику громадсько-освітню роботу проводила учителька Ольга Пасіка. Книгами новоствореної бібліотеки послуговувались, як школярі, так і дорослі. При "Просвіті" працювали аматорські гуртки, молодь у дні національних свят виступала з концертами, виставами. Польська влада НІІрильно стежила за роботою просвітян, як могла, обмежувала ц*,

 

Та, незважаючи на заборони, діяльність "Просвіти" не згасала. Людей єднало рідне слово, надихала пісня, додавала сил і натхнення.

Найактивнішими просвітянами були В.Москалюк (голова), П.Збіглей, Ю.Яремчук, І.Белейович, П.Романюк, М.Домашевський, брати Богдан і Северин Луціви, Яків Берник, Андрій Пасіка, сестри Стефанія і Ольга Пасіки, Василь Філяк, Юрій Телитчук, Юрій Бойко, Василь Бойко та інші, які проводили громадську роботу скрізь, на найвіддаленіших присілках. Так, у Підлісневі виникла ідея створити хату-читальню і вона невдовзі тут запрацювала - під керівництвом Андрія Пасіки, пенсіонера, директора школи з Тернопільщини, який переїхав з дочками в Микуличин. Після, головою хати-читальні було обрано Василя Філяка.

Тут же створили бібліотеку. Частину книжок із власної бібліотеки пожертвував сам А.Пасіка.

Посвячення хати-читальні в Полумистому відбулося наприкінці 1932року. Доходи від коляди та вистав, концертів витрачали на хату-читальню. Не стояли осторонь доброчинної діяльності і сільські ґазди. Гнат Гундяк закупив для бібліотеки хати-читальні за власні гроші десятки примірників Шевченкового "Кобзаря" та "Історії України" М.Грушевського, продавши невелику ділянку власної землі. Те саме зробив і Лесь Куртяк.

При хатах-читальнях діяли курси крою і шиття, вишивання, а також з кулінарії.

Займалися просвітяни і спортивно-оздоровчою роботою. Працювали товариства "Луг", "Січ".

За сприяння "Просвіти" була створена кооператива. Товари зі Львова присилав «Маслосоюз». Кооперативою керували виключно українці, які давали людям товар у борг, на векселі. Тому бути членом кооперативи було і вигідно, і почесно. Як казали," ідемо свій до свого по своє".

Мала "Просвіта" і свою книгарню "Говерла", де продавалися виключно українські книжки.

Як відомо з "Просвіти" вийшла радикальна партія, основоположниками якої були І.Франко та М.Павлик, активними членами партії були микуличинці - брати Юрій, Василь, Петро та Микола Стефанюки.

Особливо активною була культурно-просвітня робота просвітян.

З приїздом у село Якова Берника, людини працьовитої, освіченої, талановитої, з числа сільської молоді почав діяти мішаний хор. Виступи просвітян мали великий успіх і в Делятині, в Космачі, в Яремчі, у

Ворохті. У святкові дні хори різних присілків об'єднувалися і виступали з концертами на вечорах, присвячених ювілеям визначних українських

діячів; просвітяни проводили так звані "чайні вечори", пропагуючи відродження (без алкоголю), любов до книги, історії України, виховуючи національну свідомість.

Природний талант мешканців Микуличина проявлявся в побуті, в одязі, у народному мистецтві.

Число бажаючих поповнити ряди Товариства ставало щораз більше, поступово почали зростати доходи, їх вистачало навіть на передплату газет "Народна справа", "Громадський голос", закупівлю книг, необхідного інвентаря, деяких сценічних реквізитів.

Про діяльність Підліснівської "Просвіти", яка мала уже й свою печатку, дізнались у Львові/ Голова Центральної філії "Просвіти" директор Іван Брик особисто привітав з 5-річним ювілеєм колектив Товариства і найбільш активних членів відзначив спеціальними "золотими" і "срібними" значками.

В Підліснів приїжджали референти і викладали право, вчили юнаків і дівчат правилам культурної поведінки тощо.       |

Ольга Пасіка на добровільних засадах в Хижках організувала "рідну школу", навчаючи місцевих мешканців грамоти, законів, не отримуючи за свою працю жодної копійки.

Самовіддано вона працювала також на просвітницькій ниві, навчаючи дітей у Полумистому, і керувала там створеним хором. Зокрема, широкою популярністю користувався гурток гумору і сатири. Раз у місяць проводився день сміху, де веселуни виступали з жартами, приповідками, читали твори Івана Сорокатого, Степана Руданського. Однак місцеві чиновники почали щораз брутальніше переслідувати просвНян. Забороняли ставити окремі п'єси, виступати з концертами. На більшості вечорів сиділи польські жандарми.

Проте, просвітян зупинити не могло ніщо. Вони розширювали і пожвавлювали свою діяльність. За приклад послуговує діяльність танцювального гуртка, яким керував Микола Домашевський. Талановитий майстер танцю Василь Петрашук (він вважав себе Мантилом) міг танцювати цілу ніч, а ранком іти працювати на каменоломні. Він навчив молодь танцювати козачок, чумака, голубку, мазурку, танго, вальс, польку.

Культурне життя у "Просвіті" продовжувалось до війни. Друга світова війна принесла нашому народові багато горя і страждань. Більшовицька влада нищила все українське, в тому числі бібліотеки, хати-читальні. Заборонили чужоземні зайди "Просвіту".

 

Просвітян переслідували. Найбільш непокірних і активних засилали в Сибір. За неповними даними із 175 репресованих мешканців села було 28 осіб просвітян. їх кати знищили фізично. Дуже багато активістів згодом поповнять ряди Української Повстанської Армії. Словом просвітяни ніколи не стояли осторонь у боротьбі за волю і свободу, за справедливість і людську гідність. Ніколи не відмовлялись від нелегкої праці в ім'я великої мети - здобуття Незалежної, Самостійності Української Держави.

 

СЯЙВО "КАРПАТСЬКИХ ЗІР"

 

Микуличинський осередок товариства "Гуцульщина" виник 1992 року. Очолила його Ганна Василівна Боберська. Виник з метою подальшого відродження матеріальної і духовної гуцульської культури. Першими його активістами стали люди різного віку і різних професій, яких об'єднала любов до рідного краю, його історії і його працьовитих та талановитих людей. Це - Марія Головата, Марія Мотрук, Ганна Дяченко, Юлія Тарнавська, Ганна Гундяк, Надія Філяк, Павло Гаврилюк, Володимир Ворежкін, Маря Ілитчук, Іванна Костинюк, Марія Дяченко, Люба Арабська, Марія Семенова, Ганна Боберська, і наймолодші - Юрко Боберський та Наталочка Томашевська...

Тематика програм перших виступів членів осередку була такою: "Гуцульські вечорниці", "Микуличинське весілля". Спочатку ми виступали, крім рідного села, у Ворохті, Дорі, Яблуниці... Потім взяли участь у багатьох Міжнародних Гуцульських фестивалях, де завоювали призові місця.

До речі, до відзначень і винагород нашим ентузіастам не привикати. Ось кілька прикладів. 1993 року на фестивалі, що проходив у Рахові, ми одержали Диплом другого ступеня. 1995-го в Путивлі Чернівецької області за постановку, яка розкривала героїзм визвольної боротьби українського народу у Другій світовій війні завоювали "гран-прі".

Не з порожніми руками наш колектив повертався із фестивалів, що проходили в різні часи в Яремчі, Косові, Надвірній, Коломиї. Та володарями найкращої нагороди стали у Львові, куди нас запросила дирекція телекомпанії "Міст" на другий Міжнародний фестиваль української пісні "Горицвіт". Микуличинці стали лауреатом у номінації найкраще театралізоване дійство". Грамоту вручала у Львівському= драмтеатрі ім. М. Заньковецької народна артистка України Ніна Матвієнко

 

Тут же, у Львові нашому колективу дали назву "Карпатські зорі"»

 

яка всім сподобалася і яка наміцно за ним прижилася. Має осередок нагороди - Диплом другого ступеня від обласного управління культури за участь у Всеукраїнському огляді народної творчості і Диплом третього ступеня від Яремчанського міського відділу культури. І всі ці дипломи завойовані наполегливою працею кожного аматора. Прагненням якнайяскравіше відтворити історію рідного краю, трудолюбивих і талановитих людей, словом творчим, пісенним і фольклорним донести до глядача всю правду про наш національний шлях до волі, яка сьогодні стала реальністю і яку ми повинні берегти, як зіницю ока, збагачувати, поглиблювати і утверджувати і талановитим словом.      <

І своїми талановитими діями.

Девіз, який визначає творчу діяльність Микуличинського осередку товариства "Гуцульщина".

 

Оксана Андрухович

МИКУЛИЧИН

 

 

Микуличин - князівство Микули,

Край розумних і щирих людей,

Я так хочу, щоби скрізь почули,

Про куточок чарівний оцей.

 

 

Микуличин - ти моя колиско!

До твоїх пригорнуся грудей.

В подумках вертаюся в дитинство, 

Мов у рідне гніздо журавель.

 

 

Микуличин - село моє рідне,

Спрагу серця тамуєш мою,

І тобою оновлююсь, квітну...

І щоночі тобою я сню...

 

 

Микуличин - кохання одвічне,

Що в безмежжі засяяло гір,

їх окраса прапраліски вічні,

Диво-зелень, що милує зір.

 

 

Микуличин - дороги у всесвіт,

Хай нуртує і б'є джерело .

Сонце вмилось травами росистими,

Ти надія моя і добро... І

 

 

Іван Мотрук

 

***

Іду до тебе, Полонино,

Моя зелена, чарівна.

Манить твоя неповторима,

Зелена пісня голосна.

 

 

Уклін низький, тобі, красуне,

ІМоя ти рідна, гомінка,

Летять ліси смерекострунні,

І річка плескотить дзвінка.

 

Я йду і йду до тебе знову...

Ти пригортаєш, як завжди...

Твоя краса -душі обнова.

Завжди мене стрічай - і жди ...