В неділю, 19 липня 1998 року микуличинці разом з церковною громадою села та гостями з усіх населених пунктів Яремчанщини вшанували пам'ять про загиблих повстанців-шугаївців, які п'ятдесят років назад - 9 липня 1948 року загинули в урочищі Росію. В той трагічний день родак Юри Кіф'яка Савчук - зрадник привів на гору

Росіш цілу зграю енкаведистів на чолі з оперуповноваженим капітаном Кірином і, замість обіцяних харчів та святочної петрівки-горілки, сигарет, сірників і газет, приніс "Шугаєві-ватажкові зраду і смерть усім боївкарям: без будь-якого опору були розстріляні Юрій Кіф'як -"Шугай", районовий СБ з 1945 року на микуличинсько-ворохтянському терені, Волощук Іван - "Кущ", Куртяк Михайло - "Малий", Вередюк Іван - "Довгий" і Бойчук Михайло - "Шабля". Найстаршому Волощукові було 38 років, а наймолодшому Куртякові 19 літ. Юра Кіф'як мав 27 років. Тільки б жити усім цим молодим чоловікам, ґаздувати, тішитися родом своїм і продовжувати кожному свій рід. Не судилося, бо і життя, як такого людського, вони майже не зазнали за воєнного лихоліття, а хто присягнув, як Кіф'як-"Шугай", на вірність Україні, то і не міг зламати присяги - не здобув Україну і мусів загинути. Про це все говорили виступаючі на громадському зборі після заупокійної панахиди на місці загибелі повстанців, яку з Божим натхненням і сумом-печаллю в голосі відправив отець Богдан Скірчук. Усі виступаючі - вчителька Олександра Сорохманюк, комбатант, голова Яремчанського осередку УПА Олекса Хомин, голова Яремчанської "Просвіти" Юрій Боберський, небога Юрія Кіф'яка Анна Кріпчук згадали добрим словом борців за волю України, які роками поневірялися рідними горами, мокли на холодних осінніх дощах і мерзли в темних, вогких криївках-бункерах, голодували, хворіли, але мужньо і терпеливо несли свій хрест борця за волю і незалежність Української Держави. Через 43 роки після смерті шугаївців Україна здобула незалежність, народ одержав благословенну волю і повернув Історії колись забуті, незнані, заборонені, викреслені ворогами славні імена - їх мільйони згоріли в полум'ї жертовної боротьби, без якої не було б України. Та найбільшою радістю для микуличанців, як і живою славою для повстання "Шугая", був у Росіши наймолодший Кіф'як -внук Олекса, гарний і стрункий юнак, який з волі самого Господа Бога зі всією родиною Юрія Кіф'яка - сина "Шугая" три роки назад ^найшовся в далекому Казахстані, куди московські нечистивці-упирі загнали його тата, тоді ще чотирьохрічного з сімдесятитрьохрічною бабусею, відібравши потім хлопчика в нещасної старої жінки, від чого вона в розпачі померла. Якийсь мудрий і добрий чоловік залишив хлопцеві його ім'я і прізвище, зробивши його "рускім" за національністю, а замість села Микуличина, де він народився, мусів, напевно, вписати в свідоцтво про народження казахське село "Піонєрскоє" (про все це "Яремчанський вісник" писав три роки назад). Дивно, що нічого не знаючи про свій родовід, внук "Шугая" вибрав

 

сор ім'я прадіда Олекси Кіф'ка - цю таємницю не може поясниіЦтато хлопця,ІЮрій Кіф'як, який повернувся в рідний Микуличий п'ятдесятилітнім сивочолим чоловіком, набагато старшим за віком, аніж його уславлений тато "Шугай".

Внук Олекса говорив притишено, мудро і на гарній літературній українській мові, яку вивчив напрочуд швидко, проживши рік в родині Анни Кріпчук, яка є племінницею Юрія Кіф'ка - "Шутая". Нині Олекса вже студент історичного факультету Прикарпатського університету, що також є красномовним фактом в біографії цього славного роду. Що сказав юнак людям? Сказав мудро, що він дуже щасливий, осягнувши прадавню, нині вже свою батьківщину діда Юрка і прадіда Олекси, які загинули, як борці за волю великої Батьківщини - України, він щиро дякує всім людям, які прийшли віддати шану його дідові "Шугаєві", що пам'ятають про нього, і що він, дуже молодий, вихований чужою школою, культурою, історією, вже багато знаючи і розуміючи про теперішній час України, не може давати оцінку тому шляхові, по якому йшли в трагічну пору свого життя старші Кіф'яки, зокрема, дідо "Шугай"! Це не просто мудрі слова мудрого хлопця, а це вже філософське логічне мислення досконалого за розумом філософа. Нехай Господь пошле юнакові своє благословення!

Милозвучними патріотичними і повстанськими піснями, що їх співали микуличанки-членкині Союзу Українок, завершувалось недільне пам'ятне дійство в Росіши. Пісні роз'ятрювали людську уяву, краяли серце, стелилися материнським смутком по розквітлих полонинських травах, рвалися в погідне небо блакитною димкою і затихали у зворах разом з замовклим на мить птаством. Так колись нуртувало життя загиблих шугаївців - жили, любили, боролись і вмирали, як затихла пісня, щоб через пам'ять людську перейти в тисячі живих сердець навічно.

 

Щісня про "Шугая" (із народних вуст) Послухайте файні ґазди Та й файні ґаздині, Що сі стало в сорок восьмім В нас, в Микуличині.

 

 

Послухайте люди добрі, Що хочу казати,      

Та я хочу про "Шугая" Всю правду сказати.

Та як жили шугаївці, Як орли літали

За Вкраїну боротися, Людей закликали.

 

 

Самі вони боролися, До кінця, до краю,

Хотіли вни України, Як світлого раю.

Ой хотіли більшовики Та так схитрувати,

Щоб "Шугая" - провідника, Живого спіймати.

 

 

Не вдалося більшовикам | Живого спіймати,

Він був сильний і моторний, Тай вмів відпір дати.

Казав йому Гриць Гаврищук, Він керував владов,

Даю тобі самольота Тікай у Канаду.

 

 

Незгодився він з нанашком, Нізащо, нізащо,

Не залишу Україну, Най вмираю важко.

Того року, у Петрівку У суботну днину

Загинули шугаївці За свою Вкраїну.

 

Підвів Савчук - більшовиків В Росоши на поле,

Як хлопці сі підстригали Тай байдужі були.

Та не встигли шугаїві^Г Зброю в руки взяти,

Постріляли з кулеметів, Ворожії кати.

 

Перший упав вірний "Шугай" За "Шугаєм" Бойчук,

За ним Куртяк і Вередюк І п'ятий Волощук.

Тай зробили лісоруби їм посмертні нари,

Тай зносили наших друзів В Левущик на льори?'

 

 

А той Савчук зрадник вражий Ворогам продався,

Щоби вбити шугаївців, У Росіш подався.

Не боявсі Савчук Бога Ні одну хвилину,

Що він видав своїх друзів, Зрадив Україну.

 

 

Ой по гаю дрібне листя, По гаю, по гаю.

Та ти міг ще довго жити, Дорогий "Шугаю".

 

Та ти міг ще довго жити, Себе уріднити,

А ти пішов молоденький, В сиру землю гнити.

 

І звезла їх та колейка В село на Бараки,

Сходилася родиночка, Щоб всю правду знати.

Тай довго їх не тримали, Може з півгодини,

Викинули шугаївців Просто на машину.

 

Повезла їх та машина В Яремне, до гміни,

Та де тіла шугаївців, Не знаєм донині.

Ой кувала зозулечка, На вітер подула,

Та це не є придумано Це все правда була...