П’ятниця
18-09-21
23:52

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Головна » 2011 » Січень » 17 » Теплий, вовняний, смугастий і свій
19:43
Теплий, вовняний, смугастий і свій

Теплий, вовняний, смугастий і свій

 «Ой, прєду ім куделечку — бідка би ї прєла. Та покладу під лавицю, бо ми ручка ввєла»... Дві старші гуцулки в давніх автентичних ношах (одежі) працюють за ткацьким верстатом і співають коломийок. Це реконструкція побутової сцени, колись цілком звичної для села Кваси Рахівського району Закарпатської області. Втім, ткацтво в Квасах ще не вмерло. І тчуть тут пухнасті, теплі овечі покривала, що звуться ліжники.

«Откуда лєтом лижнікі?»

Мешканець Карпат здивується, нащо пояснювати слово ліжник. А от в інших регіонах України нині про ліжникарство як ремесло можуть і не знати. Один гість із Центральної України, потрапивши на недавній фестиваль «Барви квасівського ліжника», у розмові з місцевими зізнався: «а я єхал сюда і думал, откуда лєтом лижнікі?» Зрештою, про те, що в обласному центрі Прикарпаття Івано-Франківську, в районному містечку Косів чи туристичному Яремчі на ринку можна придбати ці особливі вовняні покривала, відомо достатньо широко. Зазвичай тамтешні (прикарпатські) ліжники називають «косівськими», хоч роблять їх не так у самому райцентрі, як у ближніх селах. Але є ще квасівські, що традиційно відрізняються — у першу чергу орнаментом. Колись у цьому закарпатському селі їх ткали величезну кількість, мало не в кожній хаті. А нині «май молода (наймолодша — ред.) ткаля має шісдисєт років, май стара (найстарша — ред.) — вісімдисєт». Молодь ставиться до цього ремесла скептично. Хоча добрий ліжник — це і красиво, і тепло, і навіть лікувально. Як кажуть квасівчани: «Лігаємо в него — і нема радикуліту». Та й гроші, на думку ткаль, цією справою заробити можна.

Не даремно гоноруються своїм

Отож сільський голова Квасів Василь Дімич, міркуючи, як відзначити День села, вирішив організувати фестиваль. І зробити його таким, аби гості побачили місцевий колорит, а односельці відчули, що їхнє, традиційне, сформоване століттями, складає цінність.

Почалася акція з параду. Коло церкви сформували колону, яку очолили гуцули верхи на конях. Вершники одягнені в традиційну ношу; у коней заплетені хвости й гриви, збруя оздоблена дзвониками та червоними кутасами. На бричці — ткалі в розкішному гуцульському одязі, певно, вийнятому зі старих скринь. Слідом за ними квасівський фольклорний колектив, тобто музики — з трембітами, цимбалами, сопілками, скрипками... Далі група лісників в уніформі, за ними — гості...

Рушили з музикою та коломийками. А на фестивальному майданчику вже зібралося чимало люду. В казанах булькав боґраш (густа м’ясна юшка), над ватрою смажився баран, коло мангала у вишиваній сорочці, підперезаний широким чересом (гуцульським шкіряним поясом) крутив шашлики... афганець Фарук. Гість (чи вже свій) із Кабулу віртуозно поєднував секрети карпатської та східної кулінарії, додаючи святу колориту і екзотичності.

Кінний ескорт в’їхав у ворота, за якими починалося свято. Чуємо — трембітають...

«Як вна файно ткає...»

Попри все розмаїття фестивалю, в його центрі виразно виділялася тема ліжникарства. Ткаль урочисто запросили на сцену, щоб вони — гордість села — показалися публіці. Їх менше двадцяти. А в Квасах — 2 700 мешканців. Виголосили невеличку промову про історію ліжникарства. І от троє з жінок підходять до ткацького верстата, встановленого поруч сцени, і починають роботу, весело приспівуючи коломийок:

...Бог би тоту ткалю побив
Та й на бідку віддав —
А я з ночи не вечеряв,
Нині не обідав...

Коли телевізійники, фотографи, туристи та й місцеві надивилися, як воно виглядає — ткати ліжник, одна з майстринь, 66-річна Василина Батурчак розповіла нам про минуле квасівського ткацтва, про ремесло загалом. Адже займається ним уже років сорок...

Отже. «Перше вовну стрижут, тоди помиют простим милом. Давно прали спузов (попелом — ред.) з бука. Як попрали, сушат на сонци». А далі вовна чекала свого часу в мішках, в «кошарках» (коморах) до осені...

Далі вовну «чіхрали», тобто чесали де¬рев’яними щітками із залізними гачкуватими зубами. Тоді пряли на веретені нитку, намотуючи її на мотовило...

...Отже, тканє пофарбоване, і жінки стають до верстата. Працювали вони часто в парі.

Робота за верстатом над одним ліжником тривала приблизно тиждень. Очевидно, не так уже й багато ліжників потрібно було в одній хаті. Але ж їх і дарували, і давали за придане на весілля.

Та зіткати ліжник — це ще не все. Далі його «купають» у так званому валилі. А це таке пристосування, яке варте окремої уваги.

Викупаний у крижаній воді

На прохання журналістів донька нашої співбесідниці-ткалі влаштувала екскурсію до валила. ...Ми опинилися на подвір’ї, розташованому поблизу дороги через Кваси. На жердях висять класичні квасівські ліжники в кольорові «партки». А он і та важлива конструкція: зі стрімкої річечки виведена залізна труба. Вона високо піднята над дерев’яною ванною, чи коритом. У цю «ковбаню» (а так гуцули називають яму, наповнену водою) через велетенську лійку падає потужний потік. У кориті купається, обертаючись, «валяючись» на всі боки, новий ліжник. Господиня пояснює, що тут йому доведеться валятися добу. А буває, ліжник у валилі знаходиться і дві-три доби. Лише тоді він може бути щільним і пухнастим. Щоправда, після того, як висохне, його ще доведеться добре розчесати. Оце валило змайстрував господар обійстя. Воно зроблене у дещо новітньому варіанті... Такий пристрій у селі — єдиний. Він навіть єдиний на три села. Ліжники звозять сюди із сусідніх Білина та Ясіня, а то й райцентру — Рахова. Роботи жінці увесь рік не бракує. Але з іншого боку, якщо на три села вистачає одного валила...

...А нині на тому ж фестивалі-ярмарку «Барви квасівських ліжників» виробів було не так уже й багато, особливо на продаж. Тим часом село має дві тисячі овець. І ремесло, як бізнес, має перспективу. Що вже й казати про цінність ліжникарства як етнічної ознаки місцевого побуту. Турецькі «одіяла» нам ніяк не замінять правдивих, вовняних, пухнастих, теплих ліжників.

 

 Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"



[11-01-17][Все для туристів]
Що складніше, то цікавіше (0)

[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Дайвінг у В'єтнамі (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
Як правильно відпочивати з дітьми (0)
[09-08-20][Відпочинок і поради]
Їдете на гірськолижний курорт? Ознайомтеся з радами експертів (0)


Категорія: Все для туристів | Переглядів: 684 | Додав: vechervkarpatah | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: