Четвер
18-11-15
10:59

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Туризм і політологія (Ф.М. Рудич)


Туризм і політологія (Ф.М. Рудич)

Нові реалії, з якими зіткнувся світ, виклики глобалізації на межі тисячоліть важко оцінити однозначно. З одного боку, маємо величезні технічні досягнення, вражаючі здобутки телекомунікаційної революції, з другого - спостерігаємо сплеск люті, сконцентрованої у світових війнах, страшний руйнівний потенціал міжетнічних конфліктів, міжнародного тероризму, що 11 вересня 2001 р. призвів до національної трагедії в США. Людство опинилося перед альтернативою - або знайти спосіб цивілізовано відповісти на виклик часу, або загинути, зникнути в глибинах всесвіту. Отже, майбутнє планети вирішальною мірою залежить від зрілості масової свідомості і рівня політичної культури.

Політична культура - частина загальної культури, яка формується і виявляється протягом історії народу в політичному житті. Поняття "політична культура" є похідним від понять "політика" (наука і мистецтво управління) та "культура" (сукупність фундаментальних цінностей, створених цивілізацією) і виступає як продукт історичного досвіду суспільства, індикатор його цивілізованості, інструмент узгодження інтересів влади і суспільства. А ставлення людей до політики, владних структур - це і є та реальність, яка стоїть за поняттям "політична культура".

Структуру політичної культури становлять політичні знання, політична ідеологія і психологія, політичний досвід, традиції, норми, зразки і засоби політичної діяльності. На відміну від політики як сфери безпосередньої дії, політична культура є сферою суспільних уявлень про світ політики і відповідних норм поведінки. Відомий дослідник політичної культури американський філософ і соціолог Даніел Белл слушно зауважив: "Вчинки людей залежать від того, що вони думають, як відчувають, у що вірять". Політична культура, за Беллом, складається з ідей, припущень, цінностей, переконань, які зумовлюють політичну дію. Вона служить фільтром або лінзою, через яку політичні актори бачать світ [ 1,297].

У цьому контексті пізнавальним є осмислення взаємозв'язку туризму і політичної культури, впливу туризму на формування загальноцивілізаційних цінностей у політичної еліти, політичних лідерів держави. Таке завдання кореспондується з тією роботою, яка проводиться в нашій країні щодо реалізації Державної програми розвитку туризму в Україні до 2010 року. Основні напрями цієї програми розглядалися на парламентських слуханнях [2], які переконливо показали, що туризм стає пріоритетним напрямом розвитку економіки і культури України, однієї із найпривабливіших країн, розташованої в центрі Європи [3].

Осмислюючи змістовні положення Державної програми розвитку туризму у політологічному аспекті, слід враховувати, що туризм якявище може сприяти становленню "відкритого суспільства". Він у масових масштабах забезпечує безпосередність контактів громадян з носіями інших культур, що створює особистий досвід, завдяки чому в суспільстві може утворюватися імунітет щодо ксенофобії і можливих на цьому грунті маніпулятивних антилюдських дій. Розвиток нових форм туризму, зокрема для людей з особливими, адресно спрямованими потребами, сприяє утвердженню толерантності в суспільстві. Поява таких демократичних форм, як "зелений" туризм, робить його доступним для всіх громадян і діє як фактор зміцнення відкритого характеру суспільства. Зв'язки в туристичній галузі можуть переходити в позатуристичні сфери (як особистих, такі, скажімо, економічних контактів). Участь у туристичній діяльності сприяє позитивному ставленню до ринкової економіки в суспільстві (щодо цього часу залишається проблемою), так само, як і зміцненню підвалин правової держави: оскільки стосунки агентів у цій галузі впорядковуються на основі правових норм, громадяни опановують їх у повсякденній практиці і право стає звичайним елементом життя суспільства. Загалом розвиток сфери надання туристичних послуг у країні здатний сприяти розвитку в ньому політичної культури більше, ніж візити громадян за кордон, оскільки тут присутній фактор системної дії, пов'язаний з усією інфраструктурою в країні; отже, принципи відкритості, толерантності, які мають бути в основі розвитку туристичної сфери, справляють вплив загалом на суспільний устрій країни, сприяючи її відкритості й інтеграції у світовий простір.

Важливим у розвитку форм туризму, призначених для політичної еліти (діловий, професійний туризм), є обов'язкове врахування елемента історії. За можливості треба використовувати в розробці програми політичних зустрічей та обмінів їх зв'язок з важливими історичними датами, особливо такими, що стосуються спільної історії учасників політичної акції. Ці події можуть бути як позитивними, так і негативними для сторін, представлених на цій зустрічі, але головне, щоб вони були належним чином виважено осмислені і сприяли утвердженню під час політичних контактів засад толерантності.

Так само важливим напрямом формування професійних якостей сучасних політичних діячів є культурно-пізнавальний туризм, пов'язаний з різноманітними святами і фестивалями. Вдало зазначено, що людина стільки разів особистість, скільки вона знає мов. На таких великих святах, де кожний народ демонструє краще, що він вміє, можна побачити, яким він є насправді; такий досвід розсуває межі сприйняття "іншого" і також сприяє утвердженню толерантності.

Ще однією можливою формою розвитку культури сприяння туризмові у політиків є різноманітні види обміну політичним досвідом під час конгресних заходів, від навчань і стажувань молодих парламентарів за кордоном, до візитів делегацій різного масштабу (як місцевого, так і загальнодержавного). Важливим у цій справі є залучення до процесу політичних обмінів професійних істориків і політологів, які можуть кваліфіковано виконати необхідну методичну і методологічну роботу (підготовка програм, розробка рекомендацій тощо).

Розвиток туризму, розширення доступу відвідувачів з усього світу до природних, культурних та інших об'єктів, окрім створення іміджу країни і налагодження міжнародних зв'язків, фактично зміцнює і розширює джерела інвестування. Тут треба зауважити, що об'єкти туризму не є чимось назавжди сталим - на туристичний об'єкт може перетворюватися той або інший витвір природи чи людей залежно від етапу розвитку суспільства, його "картини світу". Так, природні об'єкти стають об'єктами туризму досить пізно, на межі XVIII - XIX століть, шо було пов'язано з виникненням в культурному обігу романтичної ідеї "природи". Нетрадиційні форми, на кшталт "зеленого" туризму, виникають наприкінці XX століття як новий етап утвердження немасових, індивідуальних, локальних культурних практик.

Зрозуміло, що розвиток туристичної інфраструктури в усьому комплексі культурних, освітніх, інформаційних, технічних, політичних, правових, економічних, адміністративних тощо складових вимагає конструктивної співучасті різноманітних верств суспільства, співробітництва влади, бізнесу, ЗМІ, громадських спільнот і внаслідок самого характеру цього утворення сприяє утвердженню партнерських стосунків між цими акторами, що, безперечно, створює сприятливий ґрунт для розвитку громадянського суспільства. Оскільки велике значення мають принципові рішення і дії керівних постатей, вагома роль тут належить відповідним елітам, зокрема політичній.

Політична еліта - це носії політико-управлінських якостей, люди, які оволоділи певними позитивними цінностями і пріоритетами (влада, багатство, компетентність, культура, сила волі тощо), займають провідні, найбільш впливові позиції у суспільстві. Платон, наприклад, вважав, що "державні функції можуть виконувати тільки вибрані - ті, хто отримав особливе виховання і має достатній досвід управління державними справами" [ 1,257].

Політична еліта здебільшого визначається як меншість суспільства, достатньо самостійна, відносно привілейована група, яка має відповідні професійні, соціальні і психологічні якості й бере безпосередню участь у формуванні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних з використанням державної влади чи впливом на неї.

У сучасній Україні політична еліта, яка виросла в умовах союзної держави, не сформувалась як справжня еліта, а тому виявилась неспроможною вирішувати загальнодержавні завдання. В нашій державі політичну еліту репрезентують колишні партійні, профспілкові і комсомольські функціонери, а також представники національно-демократично налаштованих верств. Перші, прийшовши до влади, в умовах відсутності сталих законів, у своїй переважній більшості стали задовольняти свої власні інтереси. Другі, не маючи професійних умінь і навичок управління, часто-густо проявляють безпорадність при розв'язанні складних економічних і соціальних проблем, що, до речі, не заважає їм збагачуватися особисто. В результаті до влади у переважній більшості прийшла на всіх рівнях олігархізована, корумпована управлінська еліта [4].

Досвід пострадянськихдержав (Україна не є винятком) переконливо свідчить, що політика в них страждає на численні "дитячі хвороби", серед яких насамперед - проблема відсутності харизма-тичних політичних лідерів, неадекватність наявної еліти політики вимогам часу.

Політичний лідер у будь-якому суспільстві покликаний виконувати певні функції, серед яких: інтеграція суспільства, об'єднання мас довкола спільних завдань і цінностей; знаходження і прийняття оптимальних політичних рішень; захист мас від беззаконня; налагодження системи постійного політичного зв'язку з масами; запобігання відчуженню громадян від управління державними справами; генерування оптимізму і соціальної енергії; легітимізація політично-суспільного устрою.

Соціальна значущість політичного лідерства залежить від рівня політичної культури й активності громадян і власне політичної еліти. Управлінська еліта має володіти політичною культурою, тобто професійно знати закони суспільно-політичного устрою, професійно вміти застосовувати ці знання в своїй сфері, професійно налагоджувати відносини з колегами по управлінню.

В умовах нинішнього багатофакторного плюралістичного світу туризм також має вигляд багатоманітного утворення, котре відповідає різним запитам індивідів (релігійним, культурним, рекреаційним, медичним тощо). Цим природно спричиняється диференціація, децентралізація, відхід від уніфікації, виникнення численних і різноманітних груп туристичних об'єктів і, відповідно, туристичних центрів. Добре відомий вираз - "усі шляхи ведуть до Риму" в наші дні вже трохи застарів. В одній і тій самій країні можуть бути розташовані і промисловий, і культурний, і релігійний центри світового значення, але при цьому їх значимість не обов'язково збігатиметься. Потенційно кожний регіон, центр може мати такий статус: адже спеціалізація із підвищенням рівня складності цивілізації зростатиме. Ця структурна особливість сприяє утвердженню регіональної, місцевої автономії, регіональних еліт, що зміцнює підвалини громадянського суспільства.

Особливе значення туризм має як фактор соціалізації молоді (недаремно в поділі управління його часто поєднують зі справами молоді, спорту і культури), зокрема політичної. Це виявляється, зокрема, в розвитку туристичної освіти, феномена, що з'явився порівняно недавно. На міжнародній науковій конференції "Освітні програми ЮНЕСКО в галузі спорту, культури і туризму", яка проходила в Красноярську (Росія) 17-18 липня 2001 року, при розгляді питань, пов'язаних з місією туристичної освіти, зазначалося, що остання відзначається подвійним характером: "а) вона має брати активнуучастьурозв'язанні великих проблем світового, регіонального і місцевого масштабу, таких, як соціальне відчуження, поглиблення нерівності на міжнародному рівні і всередині окремих країн, збільшення розриву між розвинутими регіонами і такими, що розвиваються, охорона навколишнього середовища; б) наполегливо сприяти, зокрема шляхом вироблення пропозицій і альтернативних рекомендацій, сталому туристичному розвитку, обміну знаннями, всезагальному дотриманню прав людини в галузі туризму, порозумінню між народами, між етнічними, релігійними, культурними та іншими групами; утвердженню культури миру і відмови від насильства; вияву "інтелектуальної і моральної солідарності".

Одним з найважливіших завдань туристичної освіти в суспільстві є виконання його культурної і етичної місії; туризм, спорт, культура покликані зберігати та зміцнювати культурну самобутність, заохочувати поширення і створення культурних цінностей, охороняти багатоманітність культур і сприяти їх розквіту, активно допомагати поглибленню розуміння і гармонії між культурами, їхньому взаємозбагаченню; передача культурних цінностей, які мають етичне значення, повинна червоною ниткою проходити крізь усі програми туристичного навчання і просвіти" [3].

Таким чином, зв'язоктуризмуз перспективним розвитком політики в сучасному світі, позначеному впливом глобалізації, спрямованим на утвердження засад толерантності, взаємовигідних стосунків, розвитку громадянського суспільства і соціального партнерства, незаперечний.

Вплив туризму на формування політичної культури громадян, політичної еліти надзвичайно великий, і більш ретельний аналіз цього питання надзвичайно важливий.
Література

1. Цит. за: Політологія: Підручникдля студентів вищих навчальних закладів//За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К., 2001.
2. Цит. за: Стативка Б. Индустрия гостеприимства: какой ей быть. // Зеркало недели. - 2001,9 июня.
3. Міжнародна наукова конференція "Освітні програми ЮНЕСКО в галузі спорту, культури і туризму", Красноярськ (Росія) 17-18 липня 2001 poкy // http://www.iape.ru/news/pages0701/20_07_01.htm).
4. Див.: Рудич Ф. Політична наука в Україні: стан і перспективи.// Політичний менеджмент. - 2003. - № 1. - с.8.

Зміст


[10-02-16][Все для туристов]
Музыка гор (0)

[09-07-29][Легенди про Яремче, карпати.]
Легенда про с. Вороненко (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Шомон: Лиса гора (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Болгарія очима туриста (0)