Вівторок
18-11-13
22:55

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Соціоінтегративна сутність туризму (соціально-філософський та праксеологічний аспекти) (В.К. Федорче


Соціоінтегративна сутність туризму (соціально-філософський та праксеологічний аспекти) (В.К. Федорченко)

Зростаючий авторитет міжнародного туризму, його економічна, політична та соціальна значущість у житті сучасного суспільства визнані урядами більшості країн світу. Активний туристський обмін дедалі більше розглядається як важлива складова частина передусім соціально-економічних і культурних інтеграційних процесів, як невіддільна ланка в розвиткові міжнародного гуманітарного співробітництва.

Саме в цьому значенні туризм по праву характеризується як надзвичайно значущий канал цивілізованої комунікації народів і особистостей, що й рефлексує поняття "народна дипломатія". Це поняття посідає почесне місце в ряду таких усталених категорій туриз-мознавства, як "туризм" і "міжнародний туризм", поняття яких зафіксовано в багатьох словниках та довідниках [ 1 ]. А щодо змісту поняття "народної дипломатії", то спочаткутреба визначитися з терміном "дипломатія". Дипломатія - це офіційна діяльність глав держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх відносин щодо здійсненню цілей та завдань зовнішньої політики держав, а також щодо захисту інтересів держави та громадян за кордоном.

Слово "дипломатія" походить від грецького "diploma" (в Стародавній Греції - здвоєні дощечки з нанесеними на них письменами, які видавалися посланцям як документи, що підтверджували їх повноваження). Отже, дипломатія - це насамперед продовження політики держави на зовнішньому рівні, у відносинах з іншими державами. Якщо ж перейти до визначення терміна "народна дипломатія", то слід зазначити, що деякі автори розглядають її як "громадські зв'язки країн із зарубіжними організаціями", акцентуючи при цьому, що народна дипломатія є "сферою рухів, активним засобом міжнаціонального і міжнародного спілкування".

Словосполучення "народна дипломатія і туризм", звичайно, не означає того, що її дійові особи діють відповідно до певних делегованих їм повноважень. Утакомутлумаченні туризм як фактор народної дипломатії, пов'язаний із обміном на рівні громадських організацій, тобто обміном делегаціями від недержавних установ, коли учасники цієї міжнародної комунікації не є офіційними особами і не репрезентують владні структури країни.

Проте зводити дипломатичну функцію туризму тільки до комунікації на рівні громадських об'єднань, на наш погляд, означає звужувати значення туризму, справді, як каналу народної дипломатії.

Народна дипломатія є не тільки системою погоджених, солідарних відносин, акцій і заходів двостороннього і багатостороннього характеру, а й активним засобом міжнаціонального і міжнародного співробітництва трудящих та молоді, формування світогляду, світорозуміння, взаємозв'язку та взаємозалежності процесів, зміцнення єдності та згуртованості демократичного руху, розвитку міжнародного спілкування молоді, взаємозв'язку групових і соціальних пріоритетів.

Міжнародні відносини припускають активне і прогресивне багатостороннє співробітництво демократичних сил, представлених різними політичними, соціальними, віковими, творчими, науково-технічними, культурними, антивоєнними та іншими об'єднаннями та організаціями на регіональному, національному, міжнаціональному і міжнародному рівнях. Сьогодні ці сили виступають як учасники народної дипломатії, широкий спектр яких не тільки дозволяє виявити нові методи включення світолюбивих намірів, а й адекватно відображає гуманістичні підходи до сутності народної зовнішньої політики, яка покликана послідовно відстоювати широкий вихід різних соціальних груп на взаємовигідне співробітництво, багатоманітні демократичні зв'язки з навколишнім світом.

У системі міжнародних зв'язків дедалі більшого значення набувають проблеми "соціального дозвілля", "свободи пересування" і "вільного обміну людьми та ідеями", що опинилися поза увагою вчених у 60-90 роки [2].

"Масовий", пересічний турист не бере у подорож жодного мандату, якщо не вважати за такий туристську путівку та відповідні посвідчення. Туризм і всі його суб'єкти є впливовим каналом народної дипломатії за своїм глибинним сенсом, завдяки тим гуманним функціям, які він здійснює. Так, будь-який міжнародний турист, що діє на рівні міжособистісних стосунків, виступає представником конкретного народу, конкретної культури, втому числі культури політичної.

Знайомство з іншою культурою, ціннісними парадигмами інших суспільств обов'язково приводить до порівняння того що є, і того, що спостерігається.

Так, туризм дає можливість поєднати відпочинок з пізнанням побуту, історії, культури, традицій, звичаїв свого та іншого народів. Знайомство з країнами та народами під час історичних, культурно-освітніх, наукових, архітектурних, етнографічних та інших подорожей та екскурсій розширює світогляд людини, розвиває його інтелект, допомагає краще осмислити соціальні та політичні реалії, а це значною мірою сприяє розвиткові мирних, дружніх відносин між народами. У свою чергу, дружні відносини між державами є найважливішою передумовою для подібного туристського обміну. Тому невипадково туризм називають "послом миру" [3].

У науковій літературі міжнародні взаємозв'язки та взаємозалежності розглядають з двох сторін: по-перше, як об'єктивно обумовлені, що породжуються рівнем розвитку національних виробничих сил, характером виробничих відносин та пов'язані тим або іншим типом міжнародного розподілу праці, і, по-друге, як встановлені людьми, старанно налагоджені відносини між країнами, які реалізують об'єктивні потреби країн відповідно до пануючих у них суспільних відносин.

З урахуванням даного наукового положення правомірні вимоги нового підходу до системи міжнародних зв'язків і народної дипломатії, які сьогодні повинні представляти собою не просто суму декларацій і закликів, а філософію дії, філософію життя, яка продовжує розвиватися разом з ходом об'єктивних процесів у світі. Саме філософія дії закономірно потребує дедалі більшого впливу економічних та наукових досліджень на всесвітній розподіл праці та ресурсів. Науковий, технічний та виробничий потенціал об'єктивно необхідний як значна частина світогосподарських зв'язків, що вирішальним чином розширює та закріплює матеріальну базу всеохоплюючої системи миру та міжнародної безпеки [4]. Такий висновок обґрунтовує матеріальний шлях і цілі різноманітних сфер народної дипломатії.

Туризм у своїй дипломатичній іпостасі виконує в сучасному світі інтегративну функцію. Він є фактором, що сприяє подоланню ксенофобії, непорозуміння, недовіри, ворожнечі. Знайомство з іншими культурами, різними "життєвими світами" розширює рамки культурної, моральної, навіть політичної самоідентифікації людини , сприяє розумінню єдності плюрального людського буття, формує ставлення до "іншого" як водночас включеного до розряду "ми"(Р.Рорті).

Це підтверджується, наприклад, і високим рівнем показників в сфері міжнародного спілкування народів із колишніх соціалістичних країн, що реалізовувався ними переважно в рамках співробітництва громадських організацій. Так, у середині 80-х років між ними було зареєстровано майже 95 млн відвідувань. На їхню частку припадало 30% світового туристського обміну і понад 40% загальних об'ємів іноземного туризму в Європі [18]. Основна частка відвідувань (85%) припадала на країни соціалістичного співтовариства. Виїзд із соціалістичних країн в середині 80-х років становив майже 43 млн чол. Достатньо зазначити, що наприкінці 90-х років, тобто через 10 років, названі вище обсяги знизилися в десятки разів.

Наведені приклади є актуальними і для країн Співдружності Незалежних Держав. В основі народної дипломатії - зміцнення економічних зв'язків між союзними країнами, перехід до всезагал ьної інтенсифікації виробництва, подолання тенденції до зниження динамізму економічного розвитку країн-членів СНД, реформа управління зовнішньоекономічними зв'язками в рамках Співдружності.

Нині зміст народної дипломатії залишається, як і у 60-80 роки, двоєдиним: це і світорозуміння, і принцип дії. Інакше кажучи, принципи суспільного розвитку, національної солідарності і взаємної соціальної підтримки, поваги до незалежності та рівності, невтручання у внутрішні справи.

Так, наприкінці 70-х років обсяги масових форм спілкування та контактів усередині країн Співдружності становили понад 70 млн чоловік, або 30,4% загального об'єму світового туризму і 49% - туризму в Європі. Частка молоді в молодіжних обмінах становила 89 млн туристів, що на 16,7% більше порівняно з 1983 роком; в абсолютних цифрах ріст становив 12,8 млн чоловік. У східноєвропейських країнах у 1984 році побувало загалом 76,2 млн чоловік. Таким чином, тільки за один рік (1984 р.) в обмінах і контактах брало участь понад 114,8 млн чоловік. Число учасників туризму та поїздок могло б бути більшим, якби не економічні та адміністративно-візові перешкоди з боку Європейського економічного співтовариства, США, Канади, Японії та інших країн - туристських центрів, які звужували можливості в'їзду громадян соціалістичних держав до країн "західної цивілізації".

Реалізація цієї світоглядно-культорологічної місії туризму забезпечується масштабністю і величезними матеріально-соціальними потенціями туризму.

Не випадково туризм був визнаний "феноменом XX сторіччя". І це доводять такі дані:

За оцінками Всесвітньої туристської організації (ВТО), наприкінці 2000 року туризм вийшов на перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів та послуг. У сфері міжнародного туристського обміну щорічно обертається понад 2,2 трлн доларів [5].

Виробляючи 11% глобального (загальносвітового) національного продукту, залучаючи 7% світових інвестицій, туризм сьогодні є найпотужнішою сферою світової економіки. Ще 1996 року туризм випередив за валютними надходженнями, що зростають на 9% щорічно, експорт нафтопродуктів, автомобілебудування, телекомунікаційного обладнання, всі інші види послуг [5].

Сфера гостинності туристських комплексів - найпотужніша у світі. В ній зайнято понад 260 млн чоловік (або 8% існуючих робочих місць), половина з яких працює у готельному господарстві. У жодній індустрії немає такої кількості працюючих, які вступають у контакт з споживачами її продукції. На частку туризму припадає 11% споживацьких витрат, 5% податкових надходжень. 2002 року кількість світових туристських прибуттів, іншими словами туристів, становила 715 млн чоловік, що означає зростання порівняно з 2001 роком на 3,1%.

Можна зі всією відповідальністю стверджувати, що туризм і подорожі увійшли до першочергових потреб людини. Частка витрат населення натуризм у Великій Британії становить 19% сімейного бюджету,уФРН -16%, уЯпонії- 14%, Франції і США-12%. Середня американська родина витрачає на туризм 3900 доларів щороку.

Розвиток туризму в Україні також набуває особливого значення. Вже зараз галузь виробляє 8% валового внутрішнього продукту та 20% зовнішньоторговельного обороту України. Сьогодні кожен турист, який відвідує Україну, залишає тут майже 500 доларів. З урахуванням суміжних галузей туризм надає роботу приблизно 1,8 млн громадян.

2002 року Україну відвідало 6,3 млн іноземних туристів, а якщо розглянути динаміку останніх років, коли було запроваджено методику статистичної звітності за рекомендаціями ВТО, то вона виглядає таким чином: 1994 рік-3,6млн іноземних туристів, 1995-3,7,1996 -3,9,1997-7,3,1998-6,2,1999-4,2,2000-4,4,2001 -5,8 [6,195].

Для України, яка будує соціально зорієнтоване ринкове господарство, необхідно розв'язати цілий ряд проблем. Багато з них пов'язано з визначенням економічного стану та перспектив розвитку готельного господарства, а також сфери туризму в цілому, адже туристською діяльністю в Україні займається майже 5200 тисяч суб'єктів підприємницької діяльності.

Окрім важливого економічного та соціального важеля суспільно-економічного розвитку, туризм виконує важливі гуманітарні функції.

Значення туризму якфактора "народної дипломатії" особливо має зростати на фоні трагічних подій в США, які свідчать про глобалізацію загрози міжнародного тероризму.

Проте слід усвідомити, що на сьогодні міжнародний туризм є певною мірою асиметричним: головний потік туристів спрямований із багатих західних країн до східних чи південних, які у своїй більшості значно бідніші. Для того, щоб туризм зміг стати носієм дипломатичної місії народів, необхідна цілеспрямована підтримка з боку міжнародних, і не тільки власне туристських організацій, виїзного туризму з країн, що розвиваються [7]. Якщо цьому процесу допоможуть розвинуті західні країни, вони тим самим формуватимуть сприятливе для себе середовище на геополітичному просторі.

Зростаюче значення туризму як фактора "народної дипломатії" може забезпечуватись і розширенням "асортименту" туристських подорожей, позиціюванням турпродукту у нових сегментах міжнародного туристського ринку, орієнтацією на нові цільові аудиторії споживачів. З цього погляду найбільш гуманістичну інтенцію мають такі різновиди туризму, як культурно-історичний, освітянський, релігійний, "ностальгічний", "зелений".

Залучення до туристської активності різних прошарків населення планети значно збільшить кількість каналів кроскультурної комунікації, що, безперечно, сприятиме взаєморозумінню народів, перетворенню ще "закритих" суспільств на більш відкриті, на такі, що поступово і добровільно залучатимуться до світового товариства, сприяючи тим самим інтеграції людства на засадах толерантності та гуманізму.

Проте зростання комунікативної поліфонічності туризму ставить на порядок денний і потребу у розробці наукового підґрунтя гармонізації туристської активності. Допомогти розв'занню цієї проблеми має інституювання соціології туризму, спроможне здійснювати своєрідний моніторинг стану суспільних відносин, на які впливає туризм. Без нього відносини народів на рівні міжособи-стісної комунікації не можуть бути враховані з точки зору того "дипломатичного" ефекту, який істотно впливає на політичне та культурне життя суспільств. Не слід вважати, що на цей аспект взагалі не зверталась увага з боку впливових міжнародних організацій. Питання ролі і значення туристського обміну і співробітництва у світовому співтоваристві перебувають на порядку денному діяльності ООН, починаючи з 1946 року, тобто з початку діяльності цієї міжнародної організації. 31946 по 1975 роки основну роботу щодо становлення і розвитку співробітництва в галузі туризму в системі ООН, тобто до створення Всесвітньої туристської організації, виконувала Економічна і Соціальна Рада - ЕКОСОС (Economic and Social Council-ECOSOS).

У цей період відбулася важлива подія - Конференція ООН з міжнародного туризму та подорожей (Рим, Італія, 21 серпня - 5 вересня 1963 року). Резолюція, прийнята римською конференцією, стала першим документом в історії світового туризму, в якому визначено, що:

туризм є однією з основних і бажаних сторін діяльності людини, що заслуговує на схвалення і заохочення з боку всіх народів і урядів;

туризм має велике соціальне, освітянське та культурне значення, він відіграє значну роль у розвиткові доброї волі і взаємовідносин між країнами та збереженні миру [8,195].

Римська конференція рекомендувала урядам запобігати в галузі туризму будь-яким кампаніям наклепів або дискримінації, заснованих на релігійних, расових або політичних міркуваннях. З часу проведення римської конференції ООН з туризму минуло 40 років, але якими актуальними і дотепер є її рішення! Генеральна Асамблея ООН вже у 1967 році проголосила цей рік Роком міжнародного туризму.

1969 року в столиці Болгарії м. Софії було проведено першу Міжурядову конференцію з туризму, на якій було прийнято резолюцію про створення міжурядової організації, яка у 1973 році почала називатися Всесвітньою Туристською Організацією (ВТО).

Датою створення ВТО прийнято вважати 2 січня 1975 року, коли офіційно набули чинності статутні норми та правила, які були схвалені більшістю країн-членів цієї організації [9]. Процес формування ВТО як міжурядової організації виявився досить складним, незважаючи на те, що вона створювалася на основі досить авторитетної міжнародної організації - Міжнародного Союзу офіційних туристських організацій (МСОТО).

Основоположним документом у заснуванні ВТО можна вважати Резолюцію 2529 (XXIV) "Створення міжурядової організації по туризму" Генеральної Асамблеї ООН, прийнятої 5 грудня 1969 року. В цій Резолюції особливо визнається "важливий внесок, що його робить міжнародний туризм в економічний, соціальний, культурний прогрес людства та його прогрес в галузі освіти і збереження миру в усьому світі".

Зараз ВТО об'єднує 146 дійсних та 6 асоційованих членів, а також понад 350 приєднаних членів, які у 1997 році створили ділову раду ВТО. До ділової ради ВТО входять понад 100 навчальних закладів світу туристського і готельного профілю різного рівня акредитації. Серед них з 1999 року - єдиний український заклад освіти - Київський університет туризму, економіки і права.

Починаючи з 1980 року, за ініціативою ВТО 27 вересня щорічно проводяться Всесвітні дні туризму. ВТО визначає теми (гасла) цього свята, перелік деяких з яких свідчить про місце і рол ь туризму як важливого фактора підтримання миру на нашій планеті:

1980 р. - Внесок туризму в збереження культурної спадщини, у зміцнення миру і взаєморозуміння
1984 р. - Туризм - фактор сприяння міжнародному взаєморозумінню, миру та співробітництву
1985 р. - Молодіжний туризм за збереження культурно-історичної спадщини, забезпечення миру і дружби між народами
1986 р.- Туризм - важливий фактор миру на Землі 1989 р. - Туризм створює єдність у світі
1992 р. -Туризм -шлях до соціальної та економічної інтеграції континентів, проспект відкриттів між людьми 1996 р. - Туризм - фактор толерантності і миру
1999 р. - Туризм: збереження світової спадщини для нового тисячоліття
2000 р. - Технології і природа: два актуальних аспекти розвитку туризму на світанку XXI століття
2001р.- Туризм - інструмент миру і діалогу між цивілізаціями 2002 р. - Екотуризм - ключ до стійкого розвитку

A 2003 року на всіх континентах Всесвітній день туризму проводився під гаслом "Туризм: рушійна сила подолання бідності, створення робочих місць та соціальної гармонії".

Важливим кроком щодо визначення ролі і місця туризму як важливого чинника народної дипломатії стала Всесвітня конференція з туризму, що проходила з 27 вересня по 10 жовтня 1980 року у столиці Філіппін м. Манілі. У її підсумковому документі - Манільській декларації із світового туризму-широко розкриваються проблеми взаємозв'язку туризму і гуманітарної спадщини, підкреслюється важливість збереження історичних пам'яток, розвитку туризму і одночасно інтернаціоналізації туристських зв'язків. Як рекомендацію на конференції було прийнято "Мирне звернення", яке "урочисто закликає всі нації та уряди підтримувати мир, припиняти гонку озброєнь і сприяти взаєморозумінню між народами" [2].

Наступна Всесвітня нарада з туризму відбулася з 21 по 27 вересня 1982рокувм. Акапулько (Мексика). На ній обговорювалися дії зреалізації цілей, намічених Манільською декларацією по світовому туризму.

У прийнятому "Документі Акапулько" було підкреслено, що "сучасна світова обстановка та зростаюча кількість збройних конфліктів, що відбуваються у світі, перешкоджають розвиткові туризму". Тому нарада визнала за необхідне скликати представників держав та міжнародних спостерігачів, які зацікавлені у діяльності, пов'язаній з проведенням вільного часу, відпусток, що "може сприяти вивченню та вжиттю заходів, які, сприяючи розвитку туризму, зближують народи завдяки безпосередньому взаємному пізнанню".

Документ Акапулько знову підтвердив, що "світовий туризм може стати істотним фактором забезпечення миру на Землі, може бути моральною та інтелектуальною основою для взаєморозуміння і взаємного зв'язку між народами". Він також може "сприяти встановленню нового міжнародного економічного порядку, який би сприяв ліквідації економічного розриву між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються".

Головною тезою цього документа став безперечний факт того, що "розвиток туризму в усіх його формах і особливо як задоволення права на відпочинок і подорожі, що випливає з права на оплачувану відпустку, може здійснюватися тільки в умовах миру та міжнародного взаєморозуміння, яке має сприйматися всіма як звичайне і постійне" [3].

Всесвітня туристська організація на своїй 5-й Генеральній Асамблеї (3-14 жовтня 1983 р., Мадрид) та у зв'язку з Міжнародним роком молоді (оголошений ООН 1985 року) рекомендувала в резолюції (142.V) державам-членам ВТО включати питання молодіжних обмінів до програм освіти молодого покоління[10, 93-97]; розробити спільні програми обміну молодіжними групами, приділяти увагу питанням культури, освіти та спорту; вживати необхідних заходів на рівні компетентних урядових органів, заінтересованих національних та міжнародних організацій для розвитку молодіжного обміну; присвятити Всесвітній день туризму 1985 року молодіжному туризму; при проведенні наукових досліджень у галузі туризму передбачити та спланувати різні заходи, спрямовані на розвиток молодіжних контактів.

Спільний досвід співробітництва суспільства та держави реалізувався, починаючи з 1947 року, при проведенні таких відомих маніфестацій молоді планети, як Всесвітні фестивалі молоді та студентів в Москві (1968 p.), Гельсінкі (1962 p.), Відні (1959 p.), Софії (1968p.), Берліні(1973p.), Гавані(1978p.), Москві(1985p.), Пхеньяні (1988 p.), Гавані (1997 p.).

1985 року на VI сесії Генеральної Асамблеї ВТО було схвалено два важливих документи - Хартія туризму і Кодекс туриста. В них також розкриваються гуманістичні функції і роль туризму в забезпеченні мирного співіснування і прогресу людства [11,12].

У квітні 1989 року в м. Гаага (Нідерланди) була проведена Міжпарламентська конференція з туризму. На ній було прийнято Гаазьку декларацію по туризму, що стала інструментом міжнародного співробітництва, зближення між народами. В ній зосереджено увагу на тому, що "всім урядам слід прагнути до зміцнення миру і безпеки на національному, регіональному та міжнародному рівнях, що є важливою умовою розвитку внутрішнього і міжнародного туризму".

Декларація передбачає реальні дії урядів щодо того, що туризм повинен плануватися державою на комплексній і послідовній основі . Туризм має стати частиною комплексного плану розвитку будь-якої країни поряд з іншими пріоритетними секторами - такими, як промисловість, сільське господарство, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта і т.ін. [13].

Логічно, що подібні розділи з розвитку туризму повинні міститись у комплексних планах соціально-економічного розвитку всіх міністерств і відомств.

Крім того, принципи Гаазької декларації закріплюють важливі положення, що стосуються безпеки і захисту туристів, якими повинні керуватися уряди держав світу. У Принципі VIII підкреслюється, що "тероризм являє собою реальну загрозу туризму і туристським пересуванням. До терористів треба ставитися як до будь-яких інших кримінальних елементів, і їх необхідно переслідувати та карати без застосування до них строків давності; в цьому разі жодна країна не стане для терористів безпечним сховищем" [13].

Ось чому народна дипломатія на початку XXI століття покликана стати продуманою системою патріотичного виховання людини, створення всіх необхідних умов для формування громадської особистості [14], її позитивних соціальних та народних якостей. При цьому завдання полягає в тому, щоб розширити рамки цієї діяльності, зокрема, не тільки на молодь та підлітків, організованих робітників, а й ветеранів, неформальні та творчі об'єднання людей.

І знову повернемося у недалекі 70-80 роки минулого століття, які можна назвати "піком" розвитку народної дипломатії. Це можна простежити на прикладі матеріалів та документів, які розкривають міжнародну діяльність молоді в кінці 60-х - на початку 70-х pp. Так, молодь Одеси активно брала участь у реалізації рішень та матеріалів міжнародних засідань молодіжного руху планети, тим самим солідаризуючись з основними лозунгами, цілями та завданнями антиімперіалістичної боротьби. Архівні матеріали тих років розкривають характер заходів та акцій, пов'язаних, наприклад, з проведенням в області Днів В'єтнаму (літо 1969 року). Всі молодіжні організації брали участь у програмі дій, приурочених 40- річчю Союзу робітничої молоді Хо Ші Міна, створенню фонду для " Корабля ударних загонів", направленого до Демократичної Республіки В'єтнам в 1971 році. Молодь Одеської області виступила на підтримку Всесвітньої компанії "Юність звинувачує імперіалізм". Матеріали розкривають ефективний внесок одеської молоді у проведення інтернаціонального походу по територіях СРСР, Румунії та Болгарії (літо 1971 року), декади болгарських кінофільмів, обмін студентськими будівельними бригадами між ВНЗ м. Одеси і ряду міст соціалістичних країн [6].

Важливою ланкою народної дипломатії були й українські профспілки. Так, у матеріалах об'єднаного архіву Укрпрофради вказано, що представники республіканської профспілкової організації регулярно беруть участь в сесіях Генеральної конференції МОП, а також у третій Європейській конференції Міжнародної організації праці (МОП).За ініціативою профспілок республіки пройшли зібрання громадськості м. Києва, присвячені Дню визволення Африки і Тижню солідарності з народами Південної Африки. У міжнародних зв'язках Укрпрофраду були задіяні всі обласні профспілкові організації, особливо рада профспілок Донецької області, ради профспілок Ворошиловградської, Львівської та Київської областей [6].

Накопичений досвід, рух, який склався, течії, форми цих зв'язків привели людство в 60-80 роки до розуміння необхідності нових правил міжнародного співжиття в умовах взаємозалежного світу, а також нового виклику часу в переддень XXI століття в сфері міжнародних відносин.

Готуючись до зустрічі нового тисячоліття, Всесвітня туристська організація розробила і 1 жовтня 1999 року прийняла на XI11 Генеральній Асамблеї в м. Сант-Яго (Чилі) Глобальний етичний кодекс туризму. У кодексі закладені ідеї попередніх декларацій та інших основоположних документів ВТО, про які вже йшла мова. Але цей кодекс несе в собі нове мислення, що віддзеркалює зміни улюдсь-кому співтоваристві на зламі тисячоліть.

Враховуючи те, що згідно з прогнозами ВТО обсяги міжнародного туризму у найближчих 20 років зростуть утричі (1,6 млрд туристів у 2020 p.), а надходження від туристських послуг сягнуть 1 трлн доларів, Глобальний етичний кодекс туризму покликаний допомогти максимально підсилити користь від розвитку туризму для населення туристського центрів, звести до мінімуму його негативні впливи на довкілля і культурну спадщину [15].

Цей кодекс був схвалений Комісією ООН по стійкому розвитку, атакож ЕКОСОС. Прийнято рішення про створення Всесвітнього комітету з етики туризму.

Від імені членів ВТО кодекс затверджує право на туризм і на свободу туристських подорожей.

Стаття 1 Глобального етичного кодексу туризму, яка називається "Внесок туризму у взаєморозуміння і повагу між народами і суспільствами", лаконічно і переконливо доводить роль туризму у розумінні та поширенні загальнолюдських етичних цінностей в дусі терпимості й поваги до різноманіття релігійних, філософських і моральних переконань народів світу.

Статті Кодексу регламентують "правила гри" учасників міжнародного туристського обміну. Особлива увага приділяється питанням захисту й безпеки туристів та їхнього майна.

Цей універсальний документ закріплює положення про те, що:

- туризм - це сфера, що використовує культурну спадщину людства і робить свій внесок у її збагачення;
- туризм - це діяльність, вигідна для приймаючих країн та співдружностей;
- туризм - це фактор стійкого розвитку.

Значну увагу в кодексі приділено питанню свободи туристських подорожей. Цьому має сприяти спрощення візових, санітарних та митних формальностей, щоб залучити до туризму максимальну кількість людей. Реалізація принципів Глобального етичного кодексу туризму у світовому масштабі має загальнолюдське значення [15]. Таким чином, туризм є ефективним засобом формування комунікативних відносин між народами планети. Саме він сприяє пізнанню та взаємообміну культурами і традиціями, а отже - виконує найважливішу гуманістичну функцію.

Туризм, як могутній канал народної дипломатії, формує у людей щире взаєморозуміння, взаємоповагу й довіру.

Адже, яку жодній іншій галузі, домінантою у туристській діяльності виступають саме люди, які працюють в ній. Фахівцям галузі повинні бути притаманні такі професійні й людські якості, як енциклопедичність знань, високий професіоналізм у роботі, миролюбний характер, здатність долати конфліктні ситуації, виявляти повну толерантність до людей, які мають різну освіту, національність, релігійні переконання тощо. Іншими словами, фахівець туризму повинен бути лідером у впровадженні засобами туризму "народної дипломатії" як могутнього руху об'єднання людей і народів на високих гуманістичних принципах.

Значення інтегративної функції туризму знайшло своє відображення і в останніх документах, прийнятих ВТО на зламі тисячоліть. Так, Балійська декларація по туризму, що була прийнята на Другому міжнародному форумі парламентаріїв світу у вересні 1996 року (Індонезія), зазначає, що "туризм може на ділі підвищити якість міжлюдських відносин незалежно від етнічних, расових, релігійних або соціокультурних відмінностей і що він покликаний відігравати помітну роль не тільки у забезпеченні взаєморозуміння і в поліпшенні міжнародних відносин, а й у справі досягнення миру в усьому світі" [4]. Ця декларація від імені парламентів країн світу постановила /п.21/: "При розвиткові туризму в приймаючих туристських регіонах слід підтримувати рівновагу між інтересами місцевого населення і туристів; розвиток туризму має сприяти формуванню доброзичливих відносин між туристами та місцевим населенням на основі рівноправності з метою посилення взаєморозуміння і поважливого ставлення до відмінностей, а також з метою гарантування безпечної, мирної та спокійної атмосфери".

Важливу роль у визначенні інтегративної функції туризму відіграла Монреальська декларація (1996) "До гуманного та соціального бачення туризму" [7]. її перша глава носить назву "Соціальний туризм - високий ідеал перед лицем дискримінації і проблем інтеграції". В ній справедливо зазначається, що: "Сьогодні у світі, в якому дедалі настійливіше постає питання про смисл існування,... в цьому світі туризм зростає стійкими темпами. Ми є свідками вражаючого збільшення обсягів подорожей з діловими цілями та на відпочинок, відкриття кордонів, диверсифікації туристських напрямків, нових засобів комунікації та транспорту".

Тобто декларація підкреслює ту інтегративну функцію туризму, яка зростає з кожним роком. Як наслідок і орієнтир для урядів світу стаття 2 (глави 1) цієї декларації проголошує, що "всі ініціативи з розвитку туризму мають бути націлені на повну реалізацію потенціалу кожної людини -як особистості, так іяк громадянина".

У вересні-жовтні 2001 року у містах Осака (Японія) і Сеул (Корея) проходила XIV Генеральна Асамблея ВТО. На ній були прийняті два важливих документи - "Осакська декларація тисячоліття" і Сеульська декларація "Мир і туризм" [16,17].

Осакська декларація визначила, що "ознайомлення з різними культурами та традиціями за допомогою туризму являє собою важливий фактор забезпечення миру і міжнародного взаєморозуміння, а обов'язковими умовами успішного розвитку туризму є мир і безпека".

Учасники Осакської конференції тисячоліття, що проходила в рамках Генасамблеї ВТО, висловили у декларації свою переконаність у тому, що "Туризм повинен і спроможний сприяти будівництву більш мирного, гуманного, стійкого, братерського та об'єднаного світу", виходячи з його інтегративної, гуманістичної місії.

Ще більш потужний акцент на місці і ролі туризму в світовому співтоваристві був зроблений у положеннях Сеульської декларації "Мир і туризм".

Декларація містить "Практичні принципи для сприяння миру в усьому світі на основі туризму". Зокрема перший принцип проголошує, що: "Намагаючись забезпечити мир в усьому світі на основі туристських обмінів, ми визнаємо унікальний характер та різноманітність туристського середовища, необхідність його гармонізації та взаємного співробітництва, і у зв'язку з цим втілюємо ці принципи на практиці".

У третьому принципі зазначається:" Шляхом розвитку та просування туризму ми намагаємося ліквідувати національні, регіональні, расові, релігійні, ідеологічні та інші форми дискримінації, зокрема за ознакою статі, а також сприяти гармонії людства та збільшити простір для взаємного співробітництва і співіснування".

Інтегративна сутність туризму дуже виразно представлена у сьомому принципі декларації: "Ми намагаємося сприяти співробітництву в сфері обміну знаннями, інформацією, технологією та людськими ресурсами в суміжних з туризмом галузях між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються; співробітничати з метою перетворення туризму на науковомістку галузь та заповнювати відсутні ланки в галузі економіки, соціокультурного середовища та технології, а також сприяти соціальному розвитку і процвітанню людства".

Декларація від імені країн-членів ВТО проголосила, що: "Ми визнаємо роль цих принципів у забезпеченні миру за допомогою туризму та їх значення для діалогу між цивілізаціями. Ми також визнаємо позитивний вплив мирних ініціатив на розвиток світового туризму як засобу досягнення та забезпечення взаєморозуміння і солідарності і ми оголошуємо вищевказані положення як практичні принципи забезпечення миру в усьому світі на основі туризму".

Зазначені рішення останньої, Чотирнадцятої Генеральної Асамблеї Всесвітньої туристської організації, що були втілені в Осакській і Сеульській деклараціях, ще раз підкреслили на світанку нового тисячоліття соціальне, освітнє та культурне значення туризму, а також його інтегративну роль, яку він відіграє у розвитку доброї волі та взаємовідносин між країнами у збереженні миру.

Актуальність постановки даної проблеми зумовлена також і тим, що на порядку денному початку XXI століття стоїть завдання формування нової концепції народної дипломатії, яка визначає подальше розширення участі соціальних інститутів у послідовному проведенні погоджених дій у межах національних та міжнаціональних зв'язків.
Література

1. Федорченко В.К., Мініч І.М. Туристський словник-довідник: Навчальний посібник. - К., 2000.
2. Манільська декларація по світовому туризму//Матеріали Всесвітньої конференції по туризму (жовтень, 1980). - Мадрид, 1981.
3. Документ Акапулько. - Мадрид, 1982.
4. Балійська декларація по туризму, Мадрид, 1996.
5. Александрова А.Ю. Международный туризм. М.: "Аспект пресс", 2001.
6. Федорченко В. К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посіб./ Передм. В.АСмолія. - К., 2002.
7. Монреальська декларація "До гуманного і соціального бачення туризму", Мадрид, 1996.
8. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні: Навч. посібник.-К., 2002.
9. Статут ВТО. - Мадрид, 1970.
10. Федорченко В.К. Інноваційні аспекти методики підготовки фахівців туризму // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: 36. наук, праць (Київ. нац. лінгвіст, ун-т; Нац. муз. академія України ім. П. І. Чайковського). - К.: 2002.ХХ
11. Хартія туризму. - Мадрид, 1985
12. Кодекс туриста. - Мадрид, 1985
13. Гаазька декларація потуризму, Мадрид, 1989.
14. Федорченко В. К. Вища освіта: педагогічна стратегія сучасності // 2002. - № 1. - С 35-41.
15. Глобальний етичний кодекс туризму. - Мадрид, 1991.
16. Осакська Декларація тисячоліття. - Мадрид, 2001.
17. Сеульська Декларація "Світ і туризм". - Мадрид, 2001.
18. Абуков А.X. Туризм на новом этапе: Социальные аспекты развития туризма в СССР.-М., 1983

Зміст


[11-01-16][Все для туристів]
Місто-парк на трьох ріках (0)

[09-08-20][Відпочинок і поради]
Кухня турецьких готелів - дешеві продукти і часті отруєння (0)
[09-09-19][Яремче]
Дизель поїзд в Яремчі на Вокзалі. (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Киргизстан: пам'ятники історії (0)