П’ятниця
18-09-21
09:36

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Гуманістична функція туризму (В.К. Федорченко)


Гуманістична функція туризму (В.К. Федорченко)

Проблема гуманізму в наші дні утворює своєрідний епіцентр соціогуманітарних наук. Виникнувши в античні часи, філософська гуманістика - вчення про смислоутворювальні аспекти людського життя, сенс існування особистості - поряд із філософською антропологією й іншими науками про людину, яких налічується більше сотні, прагне усвідомити ситуацію людини в сучасному співтоваристві, виробити ціннісні орієнтири її поведінки, адекватні часу. У суспільній свідомості дедалі чіткіше усвідомлюється необхідність виробітку нового уявлення про особистість соціуму кінця XX - початку XXI століття, підкреслюється важливість аксеологічного ставлення до життєдіяльності індивіда, його взаємозв'язків із суспільством і природою.

Сучасний світ дуже швидко змінюваний, динамічний, в ньому зростає роль і значення нелінійних процесів. Адже чим складніша система, тим більш нерівноважною вона є. Прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер у виступі на Давоському форумі зазначав: "Те, як ми живемо, як працюємо, - наша культура. Наша загальна мораль - усе перебуває під тиском інтенсивних змін... Початок XXI століття відзначається тенденцією до відходу від вузького, можливо , егоїстичного індивідуалізму і переходом до почуття належності до спільних інтересів.... Нації, як кажуть, діють, виходячи з власних інтересів.... Так воно і є. Але визнання того, що всі ми - частина одного світового співтовариства, і є нашим інтересом.... Ми знаємо, що наш успіх залежатиме від того, чи зможемо ми змінюватися так само швидко, як і світ навколо нас".

Плинність навколишнього світу вимагає від соціуму відповідального ставлення до регуляції суспільних процесів для досягнення гармонійної відповідності їх природно-екологічним процесам на планеті. Для цього необхідний органічний синтез наук природничо-технічного та соціально-гуманітарного профілів, підготовка великої кількості спеціалістів з вищою освітою найсучаснішого рівня, які б забезпечили належне розв'язання найпекучіших проблем світового розвитку. Найважливіші і найвідповідальніші посади у суспільстві мають займати високоосвічені люди. Наукомістким стає не лише процес безпосереднього виробництва, а й процес управління суспільним розвитком і регулювання всього спектра міжлюдських відносин. Завдяки цьому у сучасному світі стрімко зростає значення вищої освіти, яка б надавала індивідам найсучасніші знання і була спрямована на людиновимірні цілі, тобто йдеться про необхідність гуманізованої вищої освіти.

Гуманізація вищої освіти - поняття багатовимірне. Воно охоплює зміст освіти, способи її здобування, безпосередні й контекстуальні системні завдання її, кінцеву мету освіти, міру доступності, можливість особи у будь-який час розпочати певний освітній цикл і припинити його, а потім знову відновити його тоді, коли їй зручно, тощо. Важливим моментом гуманізації вищої освіти має стати не тільки розвиток особистості, яка здобуває освіту, а й розвиток того соціального середовища, в якому вже почалазастосовувати знання зазначена особистість, або в якому вона ще тільки почне працювати після здобуття освіти. Однак перед тим, як охарактеризувати складові поняття гуманізації вищої освіти, необхідно з'ясувати його сутність. А для цього потрібно визначити поняття "освіта", "гуманізація" та "гуманізм" у вузькому і більш широкому розумінні [1,16-21].

Гуманізм не є суто інтелектуальним витвором групи освічених людей, котрі з певних моральних, релігійних та естетичних міркувань вирішили створити якесь утворення - гуманізоване суспільство. Гуманізм є могутнім чинником гармонізації не тільки суспільного буття, а й гармонізації відносин людини з довкіллям. Так, антропний принцип, якого дотримується сучасна наука, встановлює, що якби певні фізичні константи хоча б на декілька відсотків відрізнялися від тих, котрими вони насправді є, то виникнення атомів, молекул і, відповідно, біологічного і соціального життя було б неможливе. З цього випливає, що виникнення складних форм соціального, культурного і духовного життя, хоча і є дуже малоймовірною подією у Всесвіті, але не є випадковим, і що процеси утворення складних форм переважають над процесами руйнування цих форм. З цього можна зробити висновок, що найважливіші принципи соціальної та екологічної етики певним чином відповідають фундаментальним закономірностям природного буття і можуть бути використані як найважливіший ресурс виживання та розвитку соціобіосфери. Тому і гуманізм у контексті сучасної науки отримує і іесподівано глибоке обгрунтування. Гуманізм у такому розумінні є одним з найважливіших принципів не тільки етичної поведінки, а й людським відповідником принципів природного буття [2,16-23]. Сфера вищої освіти є чи не найважливішою для утвердження і поширення сучасного гуманізму, поступової гуманізації масової свідомості й суспільних відносин. Водночас певні недоліки системи вищої освіти не дозволяють їй повною мірою виконувати свою гуманізуючу функцію. Тому гуманізація вищої освіти є одним з найважливіших засобів гуманізації всього суспільного життя, своєрідною творчою лабораторією формування гуманних меж людських стосунків, а також каталізатором, котрий має прискорити гуманізацію соціуму як цілого.

У звичайному розумінні гуманізм означає забезпечення індивідів такою системою благ матеріального, соціального й культурного характеру, які б гарантували реалізацію прав людини, що їх має забезпечити соціальна держава. У більш широкому розумінні гуманізм передбачає, що держава лише створює загальні правові умови для громадян і громади індивідів, солідарного громадянського суспільства, котре власними зусиллями реалізує людський потенціал своїх членів, що гарантуватиме їм можливість самостійно розв'язувати питання власної екологічної безпеки, матеріального забезпечення умов життя, вибору і реалізації такого соціально-політичного режиму, котрий створював би передумови політичної, економічної і культурної свободи кожному індивідові за умови, що він не порушує свободу інших. Другий із зазначених типів гуманізму безпосередньо пов'язаний із суспільством активних, ініціативних і високоосвічених людей. Ці люди не чекають манни небесної від держави, яка при такому пасивному очікуванні може набути якостей тоталітарної держави (євразійський або європейський варіант середини XX століття), або деспотичної (азійський варіант), а своїми власними зусиллями і діяльністю гуманізують навколишнє соціальне середовище і соціальну структуру в цілому.

Сучасна філософська концепція людини не сприймає трактування особистості як одного з чинників анонімних соціальних сил, "агента" суспільних відносин. Ідея коеволюції виходить із принципу органічної єдності космосу, природи, соціуму і людини. Нове розуміння індивіда виходить також із того, що кожна особистість абсолютно значима в цьому світі. її неповторність, суб'єктивність роблять людину унікальним створінням, рівноправним "будь-якій дійсності". Самим фактом свого існування особистість "цементує" буття, надає світові сутнісного значення [3].

"Перевідкриття гуманізму-головна риса сучасного стилю мислення" - вважає впливовий американський філософ С. Тулмин. "Повернення до людини" забезпечується взаємодією двох теоретичних процесів: розробкою на основі досягнень сучасних гуманітарних наук (антропологія, соціопсихологія, онтологія людини, педагогіка, соціоніка, етнологія, культурологія, етика, біоетика і т.і.) і "новим прочитанням" класиків світової гуманістики. XX сторіччя, втім, піддало серйозному сумніву класичні версії гуманізму. Людина в сучасному світі знову опинилася в ситуації, яку М. Шелер охарактеризував у такий спосіб: людина не знає, що вона собою являє, однак при цьому вона усвідомлює своє незнання. Розгубленість у зв'язку з цим породила цілу серію робіт, у яких доводиться неминучість "антропологічної катастрофи", "смертьгуманізму". Цій песимістичній тенденції протистоїть "стримано-оптимістична", що обґрунтовує можливість людства впливати на несприятливий хід суспільних подій. Ця тенденція, офіційно позначена в міжнародних документах як "стратегія виживання", базується на різноманітних проектах "реконструкції" суспільства на принципах "людського виміру". Ці проекти не просто рефлексують бажання "приборкати" кризові процеси. Вони спираються на той величезний науковий, матеріально-технічний, інтелектуальний потенціал, що його створила цивілізація, на багатовіковий досвід не тільки щодо породження криз і конфліктів, а й вирішення їх культурними, вольовими зусиллями, економічними і соціально-політичними засобами.

"Криза гуманізму" у цьому аспекті означає лише вичерпаність існуючих форм розв'язання проблеми людини. Незважаючи на всі несприятливі обставини інтенції гуманізації громадського життя можна додати позитивних імпульсів. Широке використання нетрадиційних, "м'яких" технологій, інноваційні засоби інформатики і комунікацій, посилення діалогу та полілогу різноманітних культур, нові форми інтеграційних процесів, конструктивний досвід гуманітарної діяльності численних міжнародних, регіональних і місцевих організацій, рухів та ініціативних об'єднань (феміністичних, екологічних, релігійних, демографічних, антимілітаристських, молодіжних тощо) створюють нові сприятливі умови для практичного розв'язання проблеми облаштованості людського життя на принципах гуманізму. Хорошим прикладом щодо цього служить цілий ряд європейських соціально-орієнтованих держав [4].

Потужним чинником гуманізації міжнародних відносин, удосконалення інтерособистісних контактів служить і такий соціальний інститут, як туризм. Туризм відіграє винятково пріоритетну роль у формуванні "комунікативної культури", адекватної нинішньому етапу переходу до цивілізації XXI століття [5, 6]. "Комунікативна культура" - основний елемент концепції "нового гуманізму" - синонім культури людських взаємовідносин. Вона формується дією цілого ряду чинників. Це і зв'язки в сфері бізнесу, і політичні переговорні процеси, і культурні, освітні, інформаційні обміни, й етнічні зв'язки. Однак туризм у структурі комунікативної культури посідає особливе місце. Як підкреслювалося в Гаазькій декларації з туризму (1989 p.), сучасний туризм перетворився "на основний засіб міжо-собистісних зв'язків і політичних, економічних та культурних контактів, що стали необхідними внаслідок інтернаціоналізації всіх секторів життя націй".

Характеризуючи туризм як "феномен XXI сторіччя", його дослідники й експерти наводять переконливі аргументи, які підтверджують правомірність такого узагальнення. У 2002 році міжнародні подорожі здійснили 715 мільйонів чоловік. А якщо до цього додати внутрішні туристські поїздки й екскурсії, то, виявляється, що більше третини всього населення земної кулі перебуває нині в статусі туристів. Туризм сьогодні перетворився на потужну галузь суспільного виробництва. Відповідно до даних ВТО за темпами розвитку туристська індустрія вийшла на одне з перших місць серед інших галузей світової економіки. Туризм дає 12 відсотків світового валового національного продукту, його прибутки в 2002 році становили 474 млрд доларів США. Саме туризм дав можливість багатьом країнам перебороти або ж істотно пом'якшити економічну кризу, підтягнути всі інші галузі економіки [7]. При цьому туризм виконує винятково важливу суспільну функцію - забезпечує зайнятість населення. За експертними оцінками ВТО у світовому туризмі зайнято близько 260 млн чоловік. В Україні, де туризм ще не досяг високого рівня, в цій сфері працює близько 1,8 млн чоловік, використовується майже сотня спільно з суміжними професій і фахів. При цьому туристська індустрія України працює бездержавнихдотацій. Після досягнення незалежності імідж України у світовому туристському товаристві став більш привабливий. Свідченням зростання її авторитету став вступ України до Всесвітньої туристської організації. Вітаючи це, генеральний секретар ВТО Франческо Франжіаллі підкреслив: "ВТО зміцнилась завдяки вступу до неї п'ятдесятимільйонної України".

Свідченням високого авторитету України у міжнародній туристській спільноті стало її обрання до складу керівного органу ВТО- Виконавчої ради. Україна зараз головує у раді країн-учасниць Співдружності Незалежних Держав по туризму. Піднесенню іміджу держави сприяло встановлення Указом Президента України від 21 нересня 1998 року Дня туризму, який щорічно широко відзначається по всій країні 27 вересня. Розширенню туристичного обміну між нашим найближчим сусідом і стратегічним партнером - Російською Федерацією сприяло і проголошення 2002 року Роком України В Росії, а 2003-го - Роком Росії в Україні. У 2002 році з 6 млн іноземних туристів, які відвідали Україну, 46% становили росіяни.

Економічний прибуток туристської індустрії - вагомий. Водночас надмірне підкреслювання грошового критерію ефективності туризму, посилена експлуатація категорій "прибуток", "індустрія", туристський продукт", "ринкова ціна" не повинна дезавуювати соціально-гуманістичного аспекту туристської діяльності. Більше .Того, сучаснагуманітаристика, суспільствознавство в цілому як Шизначальну парадигму розвитку цивілізації XXI сторіччя виз-тае орієнтацію на "постматеріальні" цінності. Самий термін "інду-ВТріалізм" розглядається як певний архаїзм, відгомін минулого. Еослідників "феномена туризму" дедалі частіше приваблюють культурно-освітні, моральні, духовні можливості туризму, проблема підвищення не тільки його економічної, а й соціальної ефективності.

Які мотиви примушують людину здійснювати туристські вояжі? Порівняно невелика частина туристів вирушає в поїздки заради матеріальних вигод (шоп-тури). Переважна більшість керується цілком іншими мотивами: познайомитися з культурою і звичаями інших народів і країн, побачити їхні історичні пам'ятки, доторкнутися до ціннісного світу інших людей. У цих світоглядному, пізнавальному, інформаційному аспектах туризму і полягає його гуманістична сутність. Засобами, що властиві саме туристській діяльності - екскурсії, ознайомлення з визначними пам'ятками, перебування в сім'ях, зустрічі за інтересами, професійні знайомства (соціальний туризм), відвідування святих місць і т.і. [8], туризм сприяє розвитку самосвідомості особистості, дозволяє їй краще зрозуміти світ, усвідомити власну життєву позицію щодо соціальних подій і по-іюдження людей, свідком яких вона є. Особливо важливо це для правильної оцінки конфліктних явищ, на які так багатий наш час. У ході туристських контактів їх учасники опановують нові "моделі мислення", удосконалюють уміння доводити персональну точку зору, аргументувати її [9].

Зрозуміти себе, самоідентифікуватися можна тільки вдивляючись в інших, спілкуючись із ними, відчуваючи їхній "опір" або позитивну реакцію. Комунікативна культура, що реалізується засобами туризму, забезпечує входження людини у світ життєвих проблем, роботи, побуту, дозвілля інших людей, різних за своїми культурними традиціями, соціальним станом, переконаннями, життєвим досвідом.

Виконуючи інформаційно-комунікативну функцію, міжособистісне спілкування виступає важливою ланкою процесу взаєморозуміння, що, у свою чергу, забезпечує в остаточному підсумку суспільну і міжнародну солідарність. У цього погляду туризм має чимало переваг перед іншими формами людських контактів. У бізнесі, наприклад, таке поняття етики, як доброзичливість, практично відсутнє. Жорстко прагматичний характер бізнесу, закони конкурентного виживання найбільш "вертких" і "умілих" не залишає місця для співчуття, для сентиментальної чутливості взагалі. Не заперечуючи "повсякденних етичних норм" - справедливість і чесність, - теоретики бізнесу стверджують, що бізнесмен не обтяжений якимись обов'язками запобігати збитків іншого, піклуватися про інтереси конкурента. "Соціальний обов'язок бізнесмена - множити прибутки", - пише Мілтон Фрідман. Завдання бізнесу - "робити якнайбільше грошей, пристосовуючись до втілених у законах і етичних традиціях базових норм суспільства". Політика також відрізняється крайньою доцільністю, внаслідок чого Макс Вебер стверджував, що політика принципово несумісна з мораллю. Цілераціональність, прагматизм бізнесу і політики, обумовлені законами конкуренції, суперництва, правилами "гри", вимогами визначених процедур, об'єднують людей тимчасово, ситуаційно, умовно, протокольно.

Людські відносини, що забезпечуються туризмом, засновуються зовсім на інших уявленнях. Вони, як правило, не запрограмовані, відкриті, у них значно більше безпосередності, людяності, тепла, сердечності.

Туризм - найдемократичніша форма людських контактів, його головна мета-зміцнення і множення гуманістичного потенціалу співтовариства, сприяння миру і злагоді між народами [ 11]. Це кредо туризму чітко проглядається, зокрема, у тематичних гаслах Всесвітнього дня туризму, які щорічно проводяться в країнах - членах ВТО. Ось деякі з них: "Внесок туризму в збереження культурної спадщини, узміцнення миру і взаєморозуміння" (1980); "Туризм - важливий чинник миру на землі" (1986); "Туризм створює єдність у світі" (1989); "Зв'язок, інформація й освіта - рушійні чинники розвитку туризму" (1991), "Туризм - фактор зростаючої соціально-економічної солідарності та зближення народів" (1992), "Туризм - фактор миру і толерантності" (1996), "Туризм: збереження світової спадщини для нового тисячоліття" (1999), "Технології і природа: два актуальних аспекти розвитку туризму на світанку XXI століття" (2000), "Туризм - інструмент миру і діалогу між цивілізаціями" (2001), "Екотуризм - ключ до стійкого розвитку" (2002), "Туризм: рушійна сила подолання бідності, створення робочих місць та соціальної гармонії" (2003).

Проблема єдності світу, суспільної солідарності - це насамперед питання про можливість злагоди серед людей. При цьому йдеться не про злагоду ідеальних, високо свідомих особистостей, а цілком конкретних людей, що живуть непростим життям, сповненим соціальних конфліктів, суспільних суперечностей, власних драматичних подій. Особлива соціальна цінність і значимість туризму як інструмента комунікативної культури саме і полягає втому, що він здатний грати миротворчу роль у ситуаціях міжнародних та інших конфліктів, бути стабілізатором цивільної злагоди, чинником добросусідства, дружби і взаєморозуміння людей [12].

Суспільство XXI століття гостро страждає від придбаного соціального імунодефіциту - комунікативної обмеженості, браку щирого людського спілкування. Надії ідеологів "інформаційного суспільства" на те, що система масової, глобальної теле-радіокомунікації природно підсилить людську єдність, на жаль, не виправдалися. Будучи свідком радості або скорботи інших людей, особистість, яка позбавлена безпосередніх контактів із ними, не має можливості пережити спільну радість або висловити щиріше співчуття і залишається тим самим ізольованим індивідом, якщо навіть вона і підключена до системи Інтернету. Сучасна комунікативна культура гостро потребує безпосередніх діалогічних зв'язків. Діалог, що містить у собі все накопичене людством комунікативне багатство - бесіду і суперечку, конкуренцію і співробітництво, тираду й опонування - розвиває в особистості як самоповагу, так і повагу інших. Турист, як правило, - це людина "діалогічного стилю".

Тому туризм справедливо розглядається у широких верствах українського суспільства як дієвий чинник, що об'єднує націю. Він, завдяки своїй гуманістичній функції, сприяє злагоді та єдності в суспільстві.

Формування справжньої культури спілкування - річ непроста. Однак вкрай необхідна, тому що спілкування - визначальна умова існування людей як суспільних істот. Толерантність, така потрібна в мікросередовищі - сім'я, сусіди, об'єднання співробітників, тим більше необхідна у відносинах представників різних соціальних систем, носіїв різного віросповідання, переконань і уявлень. Туризм здатний примиряти людей, його комунікативні, гуманістичні можливості дозволяють забезпечувати "інтерсуб'єктивне узгодження змісту й істини" (К.О. Аппель}, домагатися обґрунтованого консенсусу, тобто розумної згоди. Але ці можливості не реалізуються автоматично, вони вимагають визначених вольових зусиль, бажання домовлятися, психологічного настрою на доброзичливі контакти [13].

Комунікативна культура вимагає і спеціальних знань, зокрема соціальної етики, і соціальної педагогіки, і психології, уміння вести усний діалог, ознайомлення з його обов'язковими правилами і вимогами. Звичайно, мова не йде про якийсь спеціальний тренінг для звичайного туриста, який, до речі, як правило, і не замислюється над подібними питаннями, а хоче під час туристської подорожі задовольнити свої інтереси або ж просто змістовно відпочити (оздоровчий туризм) [8]. Але для фахівців, що професійно працюють у сфері туризму, знання специфіки комунікативної культури, соціальних, гуманістично орієнтованих функцій туризму - обов'язкова ознака їхньої компетентності.

У XXI столітті економічна парадигма туризму зазнає значних змін, які були яскраво виражені та прискорені після трагічних подій 11 вересня 2001 року. У зв'язку з цією ситуацією Радаз освіти ВТО, що охоплює понад 100 членів ВТО (університети, інститути, вищі школи, коледжі), серед яких і Київський університет туризму, економіки і права, що з 1999 року є членом Ділової ради цієї організації, провів цілеспрямовану роботу щодо відповідних дій в умовах цих нових викликів. Якщо туристська освіта, навчання та наукові дослідження є завжди важливими, то зараз вони важливі як ніколи, оскільки споживачі туризму змінюють свої звички і шукають стійкої практики ведення бізнесу в цьому секторі. Спіткнувшись з необхідністю більшої безпеки, більшого вибору, кращого сервісу, більшого задоволення запитів, і, безперечно, більшої якості в туризмі, Рада з освіти ВТО на своїх 5-ти загальних зборах в Мадриді (5-6 червня 2002 р.) визначила, що "ці цілі можуть бути досягнуті тільки шляхом кращої підготовки, щоб відповідати потребам індустрії, урядів і громадянського суспільства".

Нині освіта і навчання страждають у багатьох випадках від недостатньої глибини та відриву від дійсності в цьому секторі. Дослідження в туризмі також потребують розгляду стратегії розвитку туристських центрів і туристських підприємств, прихильності споживача турпослуг, сумісності туризму з природним середовищем та суспільним розвитком, перед тим як розглядати такі вузькі проблеми, як зниження вартості обслуговування або перерозподілу ринкових квот.

Цей важливий висновок Ради з освіти ВТО ще раз підтверджує :аме гуманістичну функцію туризму і був врахований теоретиками га практиками туристської індустрії України при підготовці Державної програми розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки, головним розробником якої став Київський університет туризму, гкономіки і права. До речі, нині КУТЕП проходить сертифікацію навчального процесу за вимогами Ради з освіти ВТО.

Державна програма розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки була розроблена на виконання указів Президента України "Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року" від 10 серпня 1999 року, "Про підтримку розвитку туризму в Україні" від 2 березня 2001 року, Постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи подальшого розвитку туризму" від 29 квітня 1999 року.

Враховуючи досвід провідних країн світу з підготовки фахівців для галузі туризму, до зазначеної Програми було включено низку заходів щодо підвищення якості кадрового забезпечення туристської діяльності.

Зокрема, Програмою було ініційовано запровадження нового напряму підготовки "Туризм" зі спеціальностями, що охоплюють специфіку галузі.

На виконання Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки наказом Міністерства освіти і науки України на підставі ґрунтовних пропозицій Держтурадміністрації України, погоджених і міністерствами праці і соціальної політики, економіки та з питань європейської інтеграції, іншими установами, відомствами, організаціями до номенклатури державних напрямів і спеціальностей підготовки фахівців у вищих навчальних закладах був введений напрям "Туризм" зі спеціальностями "Туризм", "Готельне господарство", "Організація обслуговування в готелях і готельних комплексах". Міністерство освіти і науки України 24 квітня 2002 року створило Науково-методичну комісію з підготовки фахівців "Туризм"(0504).

Орієнтуючись на міжнародний досвід та враховуючи національні особливості і рекреаційні можливості регіонів України, робочою групою з розробки галузевих стандартів, створеною при Київському університеті туризму, економіки і права, на підставі консультацій з провідними туристськими фірмами, готелями, санаторно-курортними комплексами пропонується ввести такі спеціалізації фахівців для галузі туризму і готельного бізнесу:

Спеціальність "Туризм", спеціалізації: міжнародний туризм, внутрішній туризм, зелений (сільський) туризм, менеджмент туристичної індустрії, екскурсійна та музейна діяльність, інформаційні технології в туризмі, маркетинг на транспорті і в туризмі, спортивно-оздоровчий туризм.

Спеціальність "Готельне господарство", спеціалізації: організація готельної та ресторанної справи, менеджмент готельного, курортного і туристичного сервісу, менеджмент готельного господарства і туризму, стандартизація і сертифікація готельних і ресторанних послуг, інформаційні технології в сфері гостинності.

Спеціальність "Організація обслуговування в готелях і туристичних комплексах", спеціалізації: організація обслуговування в оздоровчо-курортних комплексах, організація комерційної діяльності в готелях і ресторанах, організація обслуговування приватно-сільського туризму, організація обслуговування подорожей.

На п'ятому році навчання передбачено підготовку магістрів з кваліфікаціями: науковий працівник та викладач вищого навчального закладу, що передбачає набуття студентами в процесі навчання відповідних знань, умінь та навичок.

Водночас створюється необмежений вибір щодо високооплачу-ваної та захоплюючої кар'єри. "Туризм", "Готельне господарство" є новими спеціальностями, яких в Україні до цього часу не існувало. Попит в Україні на фахівців туристської, готельної і ресторанної справи у сфері відпочинку і розваг уже зараз є досить великим і він дедалі зростатиме, оскільки сьогодні готельний і туристський бізнес - один з найрозвинутих у світі. Будемо сподіватися, що це - близьке майбуття України.

Київський університет туризму, економіки і права, перейнявши кращі традиції зарубіжної і радянської педагогіки та економіки туризму, вивчивши системи професійної туристської освіти інших країн, розвинув у сучасних умовах концепцію професійної туристської освіти в Україні, правильно визначив професійно- і соціально-кваліфікаційну структуру сучасного туризму, створив парадигму і педагогічну концепцію сучасної туристської освіти.

Практичному збагаченню змісту освітньо-навчального та науково-дослідного процесів сприяє створення в університеті за пропозицією Освітянської, Наукової і Культурної Організацій ООН кафедри ЮНЕСКО "Гуманітарна освіта і культурний туризм "За мир і розвиток".

КУТЕП є членом Всесвітньої асоціації навчальних закладів готельного та туристського профілю АМФОРТ. Участь університету удвох всесвітніх форумах і семінарах під егідою АМФОРТ, присвячених вдосконаленню туристської освіти, сприяло більш глибокому осмисленню функції туризму, визначенню наукової основи функціонування галузі. Зараз АМФОРТ концентрує увагу вищих навчальних закладів на необхідності створення наукового базису - "туризмології". Це питання зараз широко обговорюється у багатьох країнах світу.

На базі нашого університету проведені міжнародні науково-практичні конференції "Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія" [14]та "Туризм у XXI столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості" [ 15] за участю спеціального представника Генерального секретаря ВТО, міжнародний конкурс фахівців-юніорів ресторанного сервісу "Гостинність-2000", регіональний семінар ВТО з нових інформаційних технологій у туризмі за участю Генерального секретаря ВТО Франческа Франжіаллі та ціла низка інших міжнародних заходів, матеріали яких є надзвичайно цінним джерелом інформації для студентів і викладачів, у науково-методологічному плані сприяють підвищенню рівня їхньої культури, причому не тільки фахової, а й комунікативної, соціальної, моральної, тобто формують якості особистості, особливо важливі в процесі адаптації молодих фахівців до ринкових відносин.

У жовтні 2002 року Генеральний секретар ВТО Ф.Франжіаллі вдруге відвідав університет, де виступив з лекцією "Тенденції розвитку світового туризму" [7]. Йому було присвоєно звання почесного доктора КУТЕП.

У 2003 року на базі КУТЕП відбувся черговий міжнародний науково-практичний семінар під егідою ВТО, присвячений проблемам якості туристської освіти.

Структурна перебудова вищих закладів освіти на сучасному етапі є вимогою часу, зміною їх соціальних функцій, потребою посилення гнучкості та варіативності системи післяшкільної освіти, яка передбачає розвиток різноманітних навчальних закладів з різними напрямами та рівнями підготовки майбутніх фахівців.

У контексті сказаного зрозуміла актуалізація проблеми підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників сфери туризму, персоналу, задіяного в ній. Нині організацією туристської справи зайняті сотні міжнародних, національних державних і громадських організацій. Серед них - Всесвітня туристська організація, Міжнародна асоціація готелів, Міжнародне бюро соціального туризму, Європейський інститут вивчення і досліджень в галузі туризму, Міжнародна академія туризму, Вища школа туризму і готельного господарства (Гданськ, Польща), Коледж туризму (м. Бургас, Болгарія), Київський університет туризму, економіки і права і т.д. З огляду на накопичений досвід їхньої роботи, продемонстрований, зокрема, на міжнародних науково-практичних конференціях, проведених спільно з Вищою школою туризму і готельного господарства (Гданськ), видається доцільним і своєчасним об'єднання зусиль теоретиків і практиків туризму в справі подальшої розробки теорії сучасного туризму як особливої суспільствознавчої науки й освітньої дисципліни - туризмологія.

Проблематика туризмології в узагальненому вигляді подана наступними питаннями: підвищення соціальної й економічної ефективності туристської сфери, її роль у формуванні культури міжл юдсь-ких відносин; теоретичні основи туризмології як галузі суспільствознавства; роль туризму в утвердженні гуманітарних цінностей: гуманітарна складова культури в сфері туризму; єдиний туристський простір і стандарти сфери гостинності; туризм і "народна дипломатія", культурний туризм як один із пріоритетних напрямків діяльності ЮНЕСКО; наука про освіту фахівців туристської сфери; значення туризму для розвитку громадянського суспільства; правові аспекти сфери туризму; рекреаційні ресурси і проблеми екологічної безпеки; екологічний туризм і збереження природної спадщини як чинник стійкого розвитку суспільства; туризм як важливий чинник інтеграції України в європейське і світове співтовариство.

Проблеми гуманістичної функції туризму були і є предметом комплексного обговорення на згаданих Міжнародних науково-практичних конференціях. Розробка цих питань передбачена в угодах про творче співробітництво Київського університету туризму, економіки і права з Вищою школою туризму і готельного господарства, Академією фізичного виховання та Інститутом туризму (Польща),

Російською міжнародною Академією туризму, Шанхайським університетом іноземних мов, Вищою школою готельного господарства м. Веммель (Бельгія), Баварською вищою школою готельного і ресторанного сервісу, Балтійським міжнародним інститутом туризму (Санкт-Петербург), Мінським університетом.

Спільними зусиллями ми здатні теоретично осмислити досягнення і проблеми міжнародного і національного туризму як суспільного феномена і на цій основі надати практиці туризму нових творчих імпульсів, здатності якомога повніше реалізувати його гуманістичну природу.
Література

1. Федорченко В. К. Гуманізація вищої освіти: імперативи та проблеми // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: зб. наук, праць/ Ін-тут педагогіки і психології, професійної освіти Академії педнаук України; Запоріз. обл. ін-т післядипломної освіти. Київ -Запоріжжя, 2002, вип. 25.
2. Гуманізація вищої освіти на порозі XXI століття // Наукові записки КІТЕП. - К., 2001. - Вип. 1.
3. Пазенок В. С Феномен туризма - "человеческое измерение". -//Гостиничный и ресторанный бизнес. -№1 (4), 2001, Киев.
4. Гуманізм: сучасні філософські інтерпретації та перспективи. Інститут філософії ім. Г. С Сковороди НАН України та Інститут туризму, економіки і права. Відповідальний редактор Пазенок В. С. -К.,2001.
5. Осакська декларація тисячоліття. ВТО, 2002р.
6. Сеульська декларація "Світ і туризм". ВТО, 2001 р.
7. Франческо Франжіаллі "Тенденції розвитку світового туризму", лекція.-К., 2002.
8. Федорченко В. К. Мініч І. М. Туристський словник-довідник: Навчальний посібник. - К., 2000 р.
9. Кодекс туриста. - Мадрид, 1985.
10. Глобальний етичний кодекс туризму, 1999 (Чилі).
11. Документ Акапулько. - Мадрид, 1982.
12. Манільська декларація по світовому туризму (Прийнята Всесвітньою конференцією по туризму, яка проходила в Манілі (Філіппіни) з 27 вересня по 10 жовтня 1980 року).13. Хартія туризму. - Мадрид, 1985.
14. Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (19-20 жовтня 1999 року).- Київ, 1999.
15. Туризм у XXI столітті. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - К., 2002.

Зміст


[11-01-16][Все для туристів]
Не так уже й багато українців їздять до Бірми. (0)

[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Перу: визначні пам'ятки (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Індонезія: що привезти в подарунок (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Єгипет: національні особливості (0)