Клімат.

Особливості атмосферної циркуляції.

Циркуляційні процеси над Карпатами, які займають на Європейському материку серединне положення, досить складні і різноманітні. У середніх шарах тропосфери тут переважає західний перенос повітряних мас. Режим циркуляції в нижчих шарах тропосфери складається під впливом основних баричних центрів дії - Азорського і Сибірського максимумів, Ісландської і Середземноморської областей пониженоготиску. Загальна картина атмосферної циркуляції різко змінюється під дією складних орографічних умов. Баричний і вітровий режим. У холодний період (з жовтня по травень) територію Карпат захоплює могутній відрог Сибірського антициклону. Українські Карпати перебувають найчастіше в північній
частині антициклонів, через це тут переважає західний і південно-західний перенос.

У теплий період року гори захоплює відрог Азорського максимуму. Суміжні області зниженого тиску - Ісландська і Середземноморська - виражені в цей час слабіше. Основним є західний і північно-західний перенос повітряних мас. Таким чином, Карпати на протязі року перебувають у смузі підвищеного тиску. Гребінь цієї смуги О. І. Воєйков назвав "великою віссю континенту".

          

На протязі року переважає антициклональна циркуляція. Тут схрещуються шляхи різних антициклонів. Узимку панують східні, сибірські, антициклони, а влітку - західні, азорські, антициклони. Крім того, спостерігається вторгнення північних арктичних антициклонів. Антициклони приносять континентальне повітря, тому в цей час погода безхмарна, ясна, тиха, сонячна. Взимку відбувається різке похолодання, навесні та восени - заморозки.

Влітку і навесні інтенсивно розвиваються циклональні процеси. Взимку їх менше. Приходять циклони різного походження. Безпосередньо через Карпати проходять південні середземноморські циклони. Особливо активні вони взимку. В теплий період посилюються західні і північно-західні атлантичні циклони. У цей же час над горами формуються і місцеві серії циклонів.

Циклони приносять переважно морське повітря. Вторгнення їх викликає різкі зміни погоди. Небо покривають низькі хмари, дмуть сильні вітри, взимку бувають часті густі снігопади і відлиги, влітку - рясні дощі та грози. Переважають західні вітри. Особливо часто заходить морське повітря помірних широт, яке формується в помірних і північних районах Атлантики. У Карпати воно поступає мало трансформованим: дуже насичене вологою, відносно тепле зимою і прохолодне влітку. Це повітря приносить з собою прохолодну погоду влітку з частими зливами і бурями, а зимою викликає потепління, відлиги і снігопади. Великого поширення, особливо влітку і навесні, набуває континентальне повітря помірних широт, яке надходить із східними вітрами з центральних і південних районів Руської рівнини. Це повітря сухе, дуже нагріте влітку і охолоджене взимку. З районів Середземного моря в південно-західних потоках надходить морське тропічне повітря, особливо часто восени, а також навесні і влітку. Воно приносить велику кількість вологи, а восени - повернення теплої погоди із зливами. Континентальне тропічне повітря з районів Північної Африки надходить влітку і навесні. Воно має високі температури і низьку вологість. При його вторгненні стоїть суха, жарка погода. Відчувається в Карпатах і вплив арктичних повітряних мас. Іноді в зимові і весняні періоди з районів Баренцового моря далеко на південь прориваються хвилі холодного арктичного повітря. Воно викликає різкі похолодання, а навесні - заморозки.
Таким чином, над Карпатами взаємодіють різні за своїми фізичними властивостями повітряні маси, результатом чого є різка активізація тут циклонічної діяльності. Ця загальна картина розвитку циркуляційних процесів значно змінюється і ускладнюється впливом Карпатської гірської системи, яка утворює особливу місцеву циркуляцію і свій різко диференційований клімат. Вплив гір різноманітний. Насамперед, гірський бар'єр затримує повітряні маси і змінює напрям їх руху. Велике значення при цьому має орієнтація орографічних елементів і ступінь розчленування поверхні.

Західні, атлантичні, повітряні маси рухаються паралельно, вздовж гірської системи, майже не затримуючись нею. Південно-західні середземноморські і північно-східні арктичні і континентальні маси повітря, навпаки, рухаються перпендикулярно простяганню гір. При цьому гірський бар'єр впливає більш ефективно. Хвилі холодного північного повітря лише зрідка прориваються в Закарпаття, внаслідок чого зима тут м'яка. Середземноморські циклони, "ударяючись" об гірський бар'єр, залишають значну частину своєї вологи на його південно-західних схилах. Північно-східні схили одержують вологи менше. Інтенсивна розчленованість Карпат річковими долинами зумовлює розвиток місцевої гірсько-долинної циркуляції. Долини приймають вітри різних румбів, змінюють і підпорядковують їх своєму напряму. Тому вітри в Карпатах надзвичайно різноманітних напрямів. Вони відображають орієнтацію долин кожного регіону.

Гірсько-долинні вітри влітку мають добову періодичність. Вдень вони дмуть вгору по долині, забираючи з собою велику кількість водяної пари. Піднімаючись, повітряні маси охолоджуються, водяна пара конденсується, утворюються хмари, і в другу половину дня випадає дощ. Отже, місцеві вітри підвищують хмарність і вологість повітряних мас. Взимку котловини в горах і вузькі річкові долини заповнюються холодним щільним повітрям. Температури в них нижчі, ніж на сусідніх схилах гір.

Просторові зміни клімату

    www.VechervKarpatah.at.ua 

Кліматичні умови Українських Карпат, незважаючи на їх відносно невелику площу, надзвичайно різноманітні. Основним фактором диференціації є різка зміна абсолютних висот: від 150 м до 2061 м. Разом з висотою змінюються термічний режим і режим зволоження. Виразно намічається ряд висотних кліматичних зон (за М. С. Андріановим з доповненнями авторів).

І. Закарпатська зона дуже теплого, помірно вологого клімату.

II. Прикарпатська зона теплого, помірно вологого клімату.

III. Передгірна зона помірного, вологого клімату.

IV. Низькогірна зона помірного, досить вологого клімату.

V. Середньогірна зона прохолодного, вологого клімату.

VI. Середньогірна зона помірно холодного, надмірно вологого клімату.

VII. Високогірна зона холодного, надмірно вологого клімату.

Клімат всередині зон також не залишається однорідним. З північного заходу на південний схід зростає його континентальність. У Закарпатті на загальному кліматичному фоні досить різко виділяється Південно-західний район. Річна сума опадів тут менше 600 мм. Літо іноді буває пекуче. Трапляються посухи. У Прикарпатті виділяються три кліматичні райони:

1) Північно-західний, до м. Стрия, з найбільш "атлантичним" помірно теплим кліматом. Сума активних температур не перевищує 2500°. Зими тут теплі (середня температура січня -3,9°), літо прохолодне (середня температура липня +17°). Район найбільш зволожений -700 мм опадів на рік;

2) Центральний, до м. Коломиї, теплий. Сума активних температур вища - 2600°, опадів менше - 700 мм, відчувається деяка континентальність клімату;

3) Східний, до м. Чернівців, з дуже теплим, але менш зволоженим кліматом. Сума активних температур 2800°, опадів - 600 мм. Середня температура січня -4,8°, липня +18,8°.Прикарпатське передгір'я також ділиться на три райони:

1) Північно-західний, до м. Болехова, найбільш зволожений, з м'якою зимою і нежарким літом;

2) Центральний, до м. Косова, з більш континентальним і менш вологим кліматом; 3) Південно-східний з найбільш континентальним кліматом. Ще більше на диференціацію клімату впливає рельєф. Кожна улоговина, річкова долина, схили різних експозицій мають свій особливий місцевий клімат.

 

Характеристика основних метрологічних елементів

 

Метеорологічні елементи є якісними і кількісними показниками фізичного стану атмосфери. Найбільше значення для формування ландшафтів і розвитку сільського господарства мають температурні умови і режим зволоження.

Температурні умови

Положення Карпат у південних широтах помірного поясу і особливості циркуляції атмосфери визначають загальний, досить великий запас тепла. Річний радіаційний баланс тут 35,8-44,1 ккал/см2, з яких близько 20-25 ккал/см9 на рік витрачається на випаровування і близько 15-20 ккал/см2 - на нагрівання повітряних мас. Тому клімат передгірних рівнин і низькогір'їв в основному помірно теплий. Однак такий загальний термічний фон різко змінюється під впливом орографії. Із збільшенням висоти місцевості знижується температура її повітря. Ізотерми, як правило, повторюють хід ізогіпс. Так, середні річні температури повітря змінюються від 7-10° на рівнинах до 5° в низькогір'ях, від 3° в середньогір'ях до 0,6° у верхньому ярусі гір. На вершинах Свидовця і Чорногори вона близька до 0°. З підняттям у гори істотно зростає тривалість періоду з негативним радіаційним балансом і від'ємними середньомісячними температурами повітря. Так, у Закарпатті холодний період триває 2,5 місяці, в Прикарпатті - 3 (грудень - лютий), у горах вище 800-1000 м - 5 місяців (листопад - березень). Найнижчі температури повітря бувають у січні: -3° в Закарпатті і -4, -5° у Прикарпатті. З підняттям угору на кожні 100 ж температура знижується на 0,4°. На висоті 1200 м (Турбат) середня температура січня -7,9°, на Свидовці і Чорногорі – 12°

Взимку в горах розподіл температури часто має інверсійний характер. У тиху морозну погоду щільні охолоджені шари повітря стікають вниз по схилах в улоговини і долини річок. Тому передгір'я (300- 500 м), схили і вершини невисоких хребтів тепліші, ніж долини невеликих річок. З березня радіаційний режим стає додатнім. Починається загальне потепління. Стійкий перехід середньодобових температур повітря через 0°, зміна зими весною найраніше спостерігається в Закарпатті - в третій декаді лютого, в Прикарпатті - на початку березня, а в горах весна затримується до середини березня - початку квітня. У цей період відбувається інтенсивне танення снігу, дзюркотять струмки, розмерзається грунт, з'являються перші весняні квіти.Стійкий перехід середньодобових температур повітря через 5°, що збігається з початком вегетації більшості деревних порід і озимих культур, відбувається в різні строки: в Закарпатті - 20 березня, в Прикарпатті - 1 квітня, в горах - з середини до кінця квітня. У цей час розпускаються перші клейкі листочки. Але активний розвиток більшості культур починається лише при температурі 10° і вище. Початком цього періоду активної вегетації в Закарпатті вважається середина квітня, в Прикарпатті - кінець квітня. А в горах бурхливий розвиток життя настає, лише з середини травня. Випадають перші теплі дощі. Рівнини і схили гір покриваються ізумрудною зеленню. Цвітуть сади. Іде сівба.Для розвитку рослинного покриву велике значення має тривалість періоду активної вегетації і сума температур за цей час. У Закарпатті рослинність активно вегетує протягом 185 днів до середини жовтня і дістає 3300-2800° тепла. У Прикарпатті цей період коротший (165 днів) - до 10 жовтня з сумою температур 2800-2200°. У нижньому і середньому ярусі гір період активної вегетації скорочується до 125- 80 днів, а сума активних температур - до 1000°. Температурний режим найвищих вершин ще менш сприятливий. Тут навіть період загальної вегетації триває не більше 90 днів і закінчується до середини жовтня. Сума активних температур не перевищує 600°.Найтепліший місяць - липень. Найвищі середньомісячні температури в Закарпатті +20°, в Прикарпатті +18°, +19°. Цвітуть луки. На полях колоситься пшениця і жито. В поясі гір до висоти 1500 м середня температура липня знижується до 10°. Ще вище максимальні температури відзначаються в серпні: +9°, +8°. Вертикальний термічний градієнт влітку 0,7°.У жовтні температури ще додатні. Стоїть глибока золота осінь. Повітря чисте і прозоре. Ліси починають втрачати своє барвисте вбрання. В усьому відчувається наближення холоду. В листопаді температури різко падають. У горах вони вже від'ємні. Вершини гір покриті шапками снігу. В кінці місяця зима спускається з гір на рівнину.             

 

Режим зволоження

Важливими показниками вологозабезпеченості території можуть бути відносна вологість повітря і річна сума опадів та їх розподіл за сезонами року.

В цілому за рік вологість повітря над Карпатами підвищена - близька до 80%. Річний хід її протилежний річному ходові температур. Максимальною вологонасиченістю відзначається повітря зимового періоду - 80-89%. Влітку її значення трохи нижче - 77%. Найбільш сухим є весняне повітря, але і його вологість не падає нижче 55% у Закарпатті і 60% у Прикарпатті. Підвищена зволоженість Карпат зумовлена динамічним підняттям угору і охолодженням місцевих повітряних мас і тих повітряних мас, що надійшли. Річна кількість опадів велика. Вона коливається від 600 мм на рівнинах до 1600 мм на вершинах гір. Територіальний розподіл опадів надзвичайно строкатий. Основним фактором при цьому є висотне положення місцевості. Рівнини Прикарпаття і Закарпаття з висотами 150-250 м мають ще помірну кількість опадів - 600-700 мм. Смуга високих (300-560 м) передгір'їв зволожена більше. Річна сума опадів зростає тут до 800 мм, а в Закарпатті - до 1000 мм. У горах відбувається швидке наростання опадів, особливо інтенсивно на південно-західних, навітряних, закарпатських схилах. Тут з підняттям на кожні 100 м сума опадів зростає на 124 мм. На північно-східних, підвітряних, прикарпатських схилах кожні 100 м висоти приносять 69 мм опадів. Над зовнішніми низькогір'ями з висотами 800-1000 м буває 800-1200 мм опадів. Середньогір'я до висоти 1500-1800 м (Полонинський хребет, Горгани, Вулканічний хребет, Свидовець, Чорногора, Рахівський масив) характеризуються рясними опадами -1000-1400 мм. Найвищі масиви їх дістають максимальну для Карпат кількість опадів: 1400-1600 мм. Верховинські Карпати і Полонинсько-Великодільське низькогір'я мають також досить велику кількість вологи - 800-1100 мм, незважаючи на їх невеликі висоти. Це пояснюється наявністю на північному сході від них гірських бар'єрів - Горган і Полонинського хребта, по відношенню до яких ці території займають навітряне положення. Наведені вище загальні закономірності розподілу опадів надзвичайно змінюються й ускладнюються під впливом окремих елементів рельєфу та експозиції їх схилів. Так, улоговини передгір'їв дістають менше опадів (Станіславська - 500-600 мм), ніж навколишні височини (Дрогобицька - 800 мм). На навітряних схилах річна сума опадів зростає, на підвітряних зменшується. Так, у Рахівській улоговині, розміщеній на південно-західному схилі, випадає 1100 мм, а в селі Верховина, що лежить в більш піднятій улоговині, але на північно-східному схилі, сума опадів не перевищує 740 мм.Річний хід опадів на всій території однотипний. Більша частина їх (70-80%) випадає в теплу пору, переважно у вигляді злив. Найбільш дощовими є червень, липень, серпень. Максимуми опадів у Закарпатті і на південно-західному схилі спостерігаються в червні і жовтні. У Прикарпатті і на північно-східному схилі рясними дощами відзначається липень.

Взимку опадів мало - 150-450 мм. Особливо бідні на опади північно-східні схили і Прикарпаття. Так, у Дрогобичі взимку випадає всього 147 мм із загальної суми 792 мм. Мінімум опадів спостерігається в січні - 20-40 мм у передгір'ях. Зимові опади бувають переважно у вигляді снігу. Число днів із снігом, а, значить, тривалість і потужність снігового покриву в Карпатах, різні. Перший сніг на передгірних рівнинах з'являється в кінці жовтня - на початку листопада. Але формування стійкого снігового покриву закінчується лише під кінець грудня. Однак внаслідок частих відлиг він дуже руйнується, а іноді зовсім зникає. Найпотужніший сніговий покрив (10-30 см) спостерігається в середині лютого, а вже в кінці його і в другій половині березня сніг повністю сходить. Гірські схили одягаються в пухнасте зимове вбрання раніше. Під кінець листопада вони перетворюються в казкове царство снігу і сонця. Найбільша потужність снігового покриву в кінці лютого - на початку березня: 70-90 см на північно-східному схилі і до 300 см на південно-західному. Інтенсивне танення снігу відбувається в квітні. Гори наповнюються мелодійним передзвоном і шумом струмків.

Повністю сніг сходить на висотах 600-1000 м до третьої декади квітня, в поясі гір висотою 1000-1500 м - у першій декаді травня, вище - в середині травня.

Радіаційний режим

Сонячна промениста енергія є основною енергетичною базою, яка визначає термічний стан земної поверхні і атмосфери. Поверхня Прикарпаття при ясній погоді може одержати 160 ккал/см2. Але над Карпатами розвивається велика хмарність, особливо в холодну пору року. Так, у грудні і січні повторюваність похмурого неба 60-80%. Низькі темні хмари заволікають горизонт. Влітку ясних днів стає більше, але й тоді їх повторюваність 40-50%. Тому тривалість сонячного сяяння в Карпатах становить незначну (18-30%) частину порівняно з можливим сяянням сонця в цих широтах. Так, у Чернівцях за рік спостерігається 1826 годин сонячного сяяння. Якби небо було весь час безхмарне, то сонце світило б тут 10145 годин на рік. Внаслідок того, що тут велика хмарність і невелика тривалість сонячного сяяння, кількість сонячної енергії, що потрапляє на територію Прикарпаття, скорочується до 98-109 ккал/см2 на рік. Величина сумарної радіації для більш південних широт Закарпаття становить 110-115 ккал/см2. Із загальної кількості сумарної радіації тільки 77%, тобто 75-90 ккал/см2, збирає підстилаюча поверхня. Решта енергії знову відбивається в атмосферу.

Частина поглинутої енергії знову випромінюється в атмосферу. Величина ефективного випромінювання у Прикарпатті за рік досягає 35,8 ккал/см2. Таким чином, радіаційний баланс Прикарпаття, тобто та кількість сонячної енергії, яка йде на нагрівання земної поверхні і визначає її термічний режим, становить у західному секторі 35,8, а в східному - 40,0 ккал/см2 на рік. У Закарпатті величина радіаційного балансу трохи вища - 44,1 ккал/см2.

Річний радіаційний баланс позитивний, а на протязі трьох місяців - грудня, січня і лютого-негативний (до-1,8 ккал/см2). Земна поверхня віддає тепла більше, ніж одержує, тому температура повітря від'ємна. У березні намічається перелом. Радіаційний баланс стає позитивним (1 ккал/см2), після чого він стрімко збільшується і досягає максимуму в червні і липні - 8,2 ккал/см2. Підстилаюча поверхня і приземні шари повітря добре прогріваються. З серпня значення радіаційного балансу починає знижуватися, і в кінці жовтня він стає негативним.

У гірських районах Українських Карпат прибуток і витрата сонячної енергії протікають у зовсім інших умовах хмарності, прозорості і зволоження повітряних мас. Так, тривалість сонячного сяяння за рік у Ясині менша майже на 400 годин, ніж у Чернівцях. Отже, прибуток сумарної сонячної радіації в горах менший. Величина ж відбитої енергії (альбедо) вища: влітку-16-27%, взимку - 70-85% енергії, що надходить. Радіаційний баланс середньовисотного поясу Карпат за теплий період нижчий на 4 ккал/см2, ніж на рівнинах Прикарпаття. У зимовий час ці розходження ще більші. На висоті 1400 м радіаційний баланс в цілому за рік скорочується" до 15,4 ккал/см2.

3.2 Водне середовище

Водні ресурси області є невід’ємною і надзвичайно важливою частиною її природних багатств. Вони забезпечують потреби народного господарства та населення у воді за рахунок поверхневих та підземних вод.

Поверхневі води області. Поверхневі води області представлені річками басейнів Дністра і Прута, водосховищами, ставками та озерами. Основним джерелом поновлення водних ресурсів є атмосферні опади, щорічний об’єм яких складає 11,5 км³. За ресурсами місцевого водного стоку наш край посідає друге місце серед областей України.

Ріки області мають значні запаси гідроенергетичних ресурсів (514 тис.квт.), що становить 10 відсотків від загальноукраїнських. Потужність гідроелектростанцій на річках області могла б становити 263 тис.квт.

Загальний об’єм річкових вод у середній за водністю рік – 8,7 км³, у тому числі місцевий стік (формується на території області) – 4,8 км³ . Загальна кількість водотоків на території області налічує 8321 річку, загальною довжиною 15656 км, із них 193 – мають довжину більш 10 км, а понад 100 км – тільки чотири: Дністер, Прут, Свіча, Лімниця. Із загальної водозабірної площі 13,9 тис. км², на басейн річкової системи Дністра припадає близько двох третин вказаної площі, а решта - на басейн Прута.

Забір свіжої води з басейну р. Дністер складає 107,5 млн. м³/рік, а з басейну р. Прут - 7,5 млн. м³/рік

Густота річкової мережі в межах області коливається від 0,2-0,3 км/км² у рівнинній частині до 1,3 – 1,7 км/км² у Карпатах.

Об’єм середньорічного стоку річок, який формується в межах області, складає 4,8 млрд. м³/рік, а у маловодні роки близько 2 млрд. м³/рік.

Основним водотоком і джерелом водопостачання із поверхневих вод області є р. Дністер, в Івано-Франківській області протікає на протязі 218 км, площа водозбору – 72,1 тис. км² , загальна довжина річки – 1362 км.

Найбільшим водоспоживачем є промисловість, на долю якої припадає 64,4 млн. м³ води, або 67 % від загального водоспоживання, в житлово – комунальному господарстві – 30,8 млн. м³ води, в інших галузях – 19,8 млн. м³ води. Одним з найбільших забруднювачів водних ресурсів в області є ДК “Екотехпром”, який в 2002 р. скинув в р. Бистрицю (притоку р. Дністер) 44,95 млн. м³ недостатньо-очищених стічних вод, що складає 45,7 % від загальної кількості забруднених стоків області.

Значний вплив на стан поверхневих та підземних вод здійснює ДП “Калійний завод” ВАТ “Оріана”, внаслідок складування на поверхні землі, глинисто-солевих шламів (хвостів) хімфабрики та Домбровського кар’єру.

Високомінералізовані води, які скидаються, в річки Сівку, Кропивник, далі потрапляють в р. Дністер, яка є джерелом водопостачання для багатьох міст України.

Незадовільний стан з очищенням стічних вод на підприємствах житлово-комунального господарства області. В результаті невідповідного технічного стану, неправильної експлуатації очисних споруд каналізації, вони працюють не ефективно. Це – очисні споруди в містах Івано-Франківську, Галичі, Косові, смт Брошнів.

Не вирішується питання очищення стічних вод в Яремчанській курортно-санітарній зоні, де всі практично всі санаторії скидають стічні води без достатньої очистки.

Для будівництва промислових і житлових об’єктів, автомобільних шляхів та благоустрою області, у великих обсягах здійснюється безсистемна розробка і вибір піщано-гравійної суміші, з русел рік басейну Дністра. Така розробка негативно впливає на гідрологічний і гідробіологічний стан річок, приводить до пониження русел, розриву цілісності берегів, активного розвитку долинної та бокової ерозії, а також їх забруднення.

Озера, ставки. Природних водойм на території області дуже мало. Представлені вони, невеликими озерами, які утворилися в старицях річок, а також карстовими водоймами в Тлумацькому і Городенківському районах.

Окрім заплавних озер природного походження в долинах рік поширені рукотворні водойми – ставки та водосховища.

Найбільше водосховище області площею 1260 га, яка забезпечує водою Бурштинською ТЕС, побудоване на р. Гнила Липа.

На ріці Чечва створено Чечвинське водосховище площею 184 га, а на ріці Свірж - Княгинецьке водосховище, площею 228 га. Сумарний об’єм цих водосховищ складає 63 млн. м³.

В області нараховується 630 ставків, загальною площею водного дзеркала біля 2373 га та сумарним об’ємом біля 31,0 млн. м³.

Водосховища і ставки відіграють певну роль у регулюванні стоку рік, а також використовуються для розведення і вирощування риби.

Підземні води. В області налічується 22 родовища прісних підземних вод, які занесені до Державного балансу запасів корисних копалин України. Загальні затверджені запаси вод на цих родовищах складають 275,8 тис. м³/добу. На сьогоднішній день лише 3 із них експлуатуються. В той же час, 15 родовищ підземних прісних вод, які використовуються для централізованого водопостачання населення, експлуатуються без розвіданих запасів

За ресурсами прісних підземних вод Івано-Франківська область відноситься до малозабезпечених, причому поширені вони нерівномірно. Переважна кількість родовищ підземних вод приурочена до четвертинних алювіальних відкладів долин рр. Дністер, Прут, Бистриця та ін.

Водопостачання населення в сільській місцевості переважно здійснюється за рахунок підземних вод. Забезпечення питною водою міст Івано-Франківська, Калуша, Коломиї, Долини, Надвірної, Болехова, Яремчі, населення яких становить третину від загальної чисельності по області, здійснюється, в основному, за рахунок вод змішаного типу (інфільтраційні водозабори).

На території області виявлено близько 300 проявів мінеральних вод, на 26-ти із яких проведені пошуково-оціночні роботи і затверджені запаси по категорії С₁. Води 32 мінеральних джерел області занесено до державного стандарту "Води мінеральні питні", із них 12 – лікувально-столових і 20 – природно-столових. Сульфідну воду, яка використовується на відомому бальнеологічному курорті в с.Черче Рогатинського району, внесено в галузевий стандарт України "Води мінеральні лікувальні".

Станом на 01.01.2003 року на базі джерел мінеральних вод працювало 30 підприємств з розливу та реалізації лікувально–столової та природної столової води.

Використання мінеральних вод в області недостатнє, особливо, з лікувальною метою. Виявлені ресурси дозволяють значно розширити їх використання для бальнеології та розливу.

За якісним складом (вміст катіонів і аніонів, мінералізація) серед підземних вод Івано-Франківської області, які використовуються для водопостачання, суттєво переважають гідрокарбонатно-сульфатні кальцієво-натрієві води з міне-ралізацією 0,2-0,8 г/дм³. І лише на Городенківському родовищі підземні прісні води мають гідрокарбонатно-сульфатний кальцієво-натрієвий склад при загальній мінералізації 0,5-0,7 г/дм³.

В Тлумацькому, Городенківському та Снятинському районах підземні води, що використовуються для господарсько-питного споживання, характеризуються підвищеною твердістю (9,7-15,0 мг-екв/дм³ при нормі 7 мг-екв/дм³).

Мінеральні води поширені по всій території області. За результатами досліджень виділені наступні види мінеральних вод:

– води без специфічних компонентів і властивостей;

– води із специфічними компонентами і властивостями:

а) води типу "Нафтуся"(з вмістом активних органічних речовин);

б) вуглекислі;

в) сульфідні води;

г) залізисті;

д) содові;

е) бальнеологічні йодо-бромні розсоли;

– хлоридно-натрієві і сульфатвміщуючі розсоли;

1. Води без специфічних компонентів і властивостей поширені на значній території області в Рогатинському, Галицькому, Тисменицькому, Тлумацькому, Городенківському, Калуському, Коломийському районах.

Ресурси мінеральних вод в області складають 8812 м³/добу, в тому числі води: кишинівського типу – 186 м³/добу; українського типу – 6985 м³/добу; казанського типу – 397 м³/добу; кашинського типу – 293 м³/добу; угличського типу – 26 м³/добу; каспійського типу – 242 м³/добу; хіловського типу – 10 м³/добу, миргородського типу – 606 м³/добу, мінського типу – 67 м³/добу.

2. Мінеральні води з специфічними компонентами і властивостями:

а) мінеральні води типу "Нафтуся" поширені смугою в південно-західній частині області в межах Верховинського, Косівського, Надвірнянського, Богородчанського, Долинського районів. Попередньо оцінені запаси складають 175 м³/добу по категорії С₂. В результаті гідрогеологічних досліджень в межах області виявлено понад 60 водопунктів мінеральних вод типу “Нафтуся”. Із них активно використовуються лише вода “Горянка”, родовище якої розташоване в с.Новий Мізунь Долинського району та "Гута" в с. Гута Богородчанського району. Ресурси мінеральних вод типу "Нафтуся" складають 3540 м³/добу;