Карпати....
Сині гори в білих шапках наче підтримують небо. Десь там, на високогір'ї, одинока хмарина зачепилася за шпиль красуні-смереки. Та виглянуло сонце — розтанула вона, розчинилася серед задимлених вершин, зникла... Здається, ожили верхи й доли, розправили свої могутні крони кедри, буки, модрини, яскравішим став зеленоквітний килим карпатських полонин, веселіше зазвучала мелодія гірських потоків. Найрізноманітніших відтінків набирають схили Карпатських гір у різні пори року. Густо-зелений, засніжений, величний стоїть ліс узимку. Грає ніжно-зеленими кольорами навесні та влітку, вкривається подекуди золотом восени. Прадавня й завжди нова, неповторна у своїй чарівності гірська казка...
На березі швидкоплинного Пруту розкинулася Яремча. Історія не зберегла дату її народження, проте вже у 1788 році Яремча була відома як поселення, що належало до села Дори. На цих землях проживало в той час всього кілька сімей. У другій половині минулого століття багаті туристи рознесли чутки про цілющі властивості гірського повітря. Поступово ця місцевість почала перетворюватись на курортну зону. Після вересня 1939 року, коли збулась одвічна мрія про возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі, природні багатства Прикарпаття стали доступними для всіх трудящих. Щороку сюди приїздять сотні тисяч туристів і відпочиваючих не тільки з різних областей республіки, а й з усіх кінців Радянського Союзу — Сибіру, Далекого Сходу, Середньої Азії, Прибалтики. Кожного року Яремча приймає близько 150 туристських поїздів.
У місті виріс туристський комплекс «Гуцульщина». Це справжній витвір майстрів народної архітектури, який розташувався над Прутом неподалік від водоспаду, де гірська річка впродовж багатьох століть бореться зі скелями.
У 40-х роках XVIII століття в ці краї навідувався Олекса Довбуш. Дика, малодоступна місцевість сподобалася ватажкові опришків. Сюди він приходив зимувати. Недалеко від Яремчі, на горі (тепер вона зветься Довбушанкою), рано навесні збиралися народні месники, вислуховували скривджених, мріяли про майбутнє. Численні легенди, що збереглися донині серед місцевих жителів, наділяють Олексу Довбуша та його побратимів високими людськими якостями. В цих краях кожен житель
Гостинний двір ""Вечір в Карпатах", відпочинок в м. Яремче, Карпати, Котедж... Перейти?
покаже печеру й камінь Довбуша та інші пам'ятки, пов'язані з ім'ям легендарного опришка. А ще наспівають чимало пісень про нього.
Через Яремчу та її околиці влітку грізного 1943 року проходило партизанське з'єднання двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака та Героя Радянського Союзу С. В. Руднева. Про цю пам'ятну подію в історії Великої Вітчизняної війни розповідає Яремчднський музей партизанської слави. В ньому зібрано понад п'ять тисяч експонатів — документів, фотографій, листівок, особистих речей, партизанської зброї. Завдяки цим дорогим реліквіям наочнішим стає безсмертний подвиг партизанів-ковпаківців.
У центрі Яремчі височіє восьмиметрова постать відважного месника з піднятим над головою автоматом. Монумент споруджено у 1967 році за проектом народного художника СРСР В. 3. Бородая, архітекторів А. ф. Ігнащенка та Героя Радянського Союзу, колишнього партизана-ковпаківця С. П. Тутученка. Автори пам'ятника були відзначені золотою медаллю імені відомого радянського живописця-баталіста М. Б. Грекова. Добра традиція існує у ковпаківців. Кожних п'ять років збираються вони в Яремчі, згадують минулі бої, вшановують пам'ять загиблих. До складу Яремчі, яка стала в 1977 році містом обласного підпорядкування, входить селище Ворохта. За переказами, у перших жителів присілка Мочерняків був слуга на прізвисько Ворохта. Чутки про його надзвичайні здібності та кмітливість поширилися довкола. Тому до нього часто зверталися за порадами, примовляючи «їду до Ворохти». Звідси й пішла, як гадають, назва нового селища.
Наприкінці минулого століття в ці краї стали навідуватися багаті туристи. Цілюще гірське повітря, природні багатства привернули увагу численних підприємців, здебільшого іноземних. Особливо їх цікавила карпатська деревина. На вирубці та сплаві лісу нещадно експлуатували знедолених трударів. У постійній боротьбі за існування минали роки і десятиріччя життя багатьох поколінь селян і робітників. Змінилося життя верховинців за Радянської влади. На допомогу трудівникам прийшла нова техніка. Поступово зникають старі професії. Провели останні плоти бурхливими річками відважні бокораші. Тепер ліс у долини везуть потужні машини й лісовози. І тільки в свята змагаються у спритності потомки сміливих плотогонів.
На очах перетворюється Ворохта, набирає сучасного вигляду. Нині це відомий центр туризму та гірськолижного спорту, де розташований один з найбільших в Європі трамплінів. Тут збираються на тренування провідні спортсмени країни і просто любителі зимового відпочинку. Яскраве сонце, іскристий сніг, нові корпуси спортивних баз, барвисті костюми, веселі обличчя, дзвінкий сміх —таким ви побачите селище будь-якого зимового дня.
Чимало маршрутів прокладено по Яремчанській туристській зоні. На одному з них можна познайомитися з місцевістю, де бере початок Прут, З малесенького струмочка, що народжується біля підніжжя Говерли на висоті 1750 метрів, він розростається у стрімку річку, яка владно пробиває собі дорогу між скелями та урвищами. Численні туристи мають можливість здійснити захоплююче сходження на Говерлу — найвищу вершину Українських Карпат (2061 м). На південному схилі її трапляються дерева висотою до 50 метрів, в діаметрі до 180 сантиметрів. Окремим з них по 300—400 років. Щоб побудувати селянську хату, досить одного такого дерева.
Під час подорожей туристи побачать у лісах рідкісні породи дерев: кедр карпатський, чорну березу, гірський ільм, гірську сосну, карпатську ялину. Дуже цікавий тваринний світ краю, де мешкають олень карпатський, бурий ведмідь, косуля, дикий кабан, рись, борсук, куниця, видра, білка, глухар, беркут, сокіл.
Яремча і Ворохта зв'язані з обласним центром Івано-Франківськом та іншими містами автобусним і залізничним сполученням. Сюди легко дістатися з будь-якого куточка нашої країни.
Того, хто побуває тут, назавжди полонять гінкі смереки, долини яскравих квітів, дзвінкі потоки, високе небо, задумливий шепіт дерев... І обов'язково запам'ятаються сині гори в серпанку зимового сонця, що сходить поволі, урочисто, кришталевий дзвін засніжених ялин, стрімкі спуски з гір на лижах, почуття безмежних веселощів, незалежно від того, скільки вам років, коли вилітаєш з санчат і пірнаєш у пухнастий сніг...
