П’ятниця
24-03-29
04:28

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Традиційний український обряд весілля


  Перейти - Головна, - карта сайта RU, UA)
___________________________________________________________________________________________ 

Традиційний   український   обряд весілля

Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах


 


 


Традиційний   український   обряд весілля умовно поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У різних етнографічних районах України кожному з них були властиві свої ритуали, обряди і звичаї. Основну увагу зосередимо на спільних загальноукраїнських рисах і традиціях українського весілля. До   п е р е д в е с і л ь н о г о   ц и к л у належать обряди, пов'я­зані з досягненням згоді; молодих і їх родин на шлюб: запити, сватання, оглядини й заручини. Запити це попереднє розвідування родиною молодого про наміри батьків молодої. Цей термін був поширений переважно на Харківщині та Сумщині; на Чернігівщині й Кіровоградщи-ні «допити», на Івано-Франківщині «визнавки». На розвідини йшли мама або тато молодого чи хтось з близьких родичів. У кінці XIXна початку XX ст. звичай поперед­нього розвідування щодо згоди на сватання перетворюється у ввічливе попередження про прихід сватів.


Сватання перша зустріч представників молодого з мо­лодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. В Україні посередників при сватанні найчастіше називали «старостами», але трапляються також назви «сват», «посла­нець», «сватач», «говорун». У старости просили, як правило, близьких родичів, поважних одружених чоловіків. Оскільки успіх сватання залежав і від уміння вести розмову, то при виборі старшого старости брали до уваги такі риси вдачі, як комунікабельність і дотепність.


Сватати дівчину вирушали пізно ввечері, щоб на випадок відмови зберегти сватання у таємниці. Зайшовши у хату з хлібом у руках і привітавшись, старости починали традиційну розмову про мисливців, що натрапили ні слід куниці (олениці) — красної дівиці, чи купців, що дізнаються про товар, тощо. Після традиційних вітай і промов старостів кликали дівчину й прилюдно запитували її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов'язковою і вирішальною.


На знак згоди сватів перев'язували рушниками або підносили їм на хлібі хустки чи рушники. Нареченого дівчина перев'язувала хусткою. У випадку відмови ста ростам підносили гарбуз або макогін (на Західній Україні). При позитивній відповіді нареченої обговорювали попередньо питання про придане.


Увесь передвесільний цикл обрядовості тривав два-три тижні, інколи місяць. Після сватання відбувалися оглядини (обзорини) і заручини. Батьки нареченого під час оглядин намагалися продемонструвати свій добробут. Н; Гуцульщині на обзорини ходили як до молодої, так і де молодого.


Заручини це своєрідне закріплення остаточної згоді на шлюб і прилюдне оголошення цієї події. Обов'язковими елементами були перший посад молодих (їх саджали поруч як наречену пару) і обмін подарунками. Назві обряду походить від з'єднання рук, що, за народним звичаєм, набирало юридичної сили. У призначений для заручин час батьки й родичі молодого зайшовши з хлібом в хату молодої, сідали до столі Старший староста брав рушник і накривав ним хліб, на нього клав руку молодої й молодого і перев'язував їх рушником. Після цього наречена перев'язувала рушниками старостів і обдаровувала усіх присутніх родичі) молодого хустками, сорочками, полотном. Часто бувало, що різні обряди передвесільного циклу відбувалися в один день: наприклад, сватання й оглядиш .або сватання й заручини. Оглядини могли здійснюватися формально, бо звичайно на селі добре знали родин] нареченого чи нареченої, їх матеріальний стан. Поступову зникає звичай попереднього розвідування на згоду сватання, оскільки молоді самі наперед домовлялися про сватання і сповіщали про це своїх батьків.


Після заручин ні дівчина, ні хлопець не мали права відмовлятися від шлюбу без вагомих на те причин. Відмова сприймалася як образа і безчестя, тому їх треба було матеріально відшкодовувати.


На Правобережній Україні існував ще один етап передвесіль­ної обрядовості церковні оповіді. Протягом трьох тижнів перед шлюбом священик в церкві оголошував громаді про намір і згоду молодих одружитися. Це надавало події громадського статусу і можливості па­рафіянам виявити своє ставлення до молодих, їх родичів. Протягом усього періоду між заручинами і вінчанням сусіди і знайомі мали право повідомити священику все, що могло стати на перешкоді укладанню шлюбу.


Власне весільна обрядовість починалася із запро­шення гостей на весілля. Найпоширеніша форма запрошен­ня особисте відвідування молодими родичів. У більшос­ті регіонів України ще до 3040-х років XX ст. молода ходила з дружками селом у святковому народному українсь­кому одязі, прикрашена квітами і стрічками. Молодий з дружбами просив на весілля свою родину.


Напередодні весілля молодим виготовляли весільні вінки. Цей обряд не всюди був однаковим. Наприклад, на Гуцульщині вінки плели в хаті молодої, куди приходив по свій вінок молодий з дружбою. На Бойківщині вінки зберігалися в коморі у молодої до обряду посаду, коли молодим одягали їх на голову. В хаті молодого виготовляли «весільне знамено», «прапір»: до гарно витесаного древка прив'язували дві-три хустини, дзвіночок і зверху квітчали барвінком. На Гуцульщині древком прапора найчастіше був топірець. Окрім плетення вінків, дівчата прибирали гільце і квітчали коровай. Цією церемонією розпочиналося одне з найважливіших передшлюбних дійств — дівич-вечір, вінкоплетини, молодечий  вечір.


Це прощальний молодіжний вечір, на якому наречений і наречена прощалися з дівочою і парубоцькою громадою та переходили в стан одружених господарів. Крім приготуван­ня вінків і весільного деревця, на цьому вечорі ще здійс­нювалися такі обряди: посад, перепій молодих, розплетення коси   нареченій,   вбирання   вінка,   обмін   подарунками молодими та ін. В деяких етнографічних районах України цього   вечора   пекли   коровай   і   виконували   пов'язані з цим обряди.


Посад відбувався окремо в домі нареченого і нареченої, це не  тільки  прощання  з  дівуванням  і  парубоцтвом,  але й благословення дочки і сина на подружнє життя. Молодий чи молода сідали на кожух або рядно, під які клали жито гроші, та просили благословення у батьків і всіх присутніх В окремих районах Київщини, Житомирщини, Чернігівщи­ни, Сумщини і Запорізької області існував спільний посад молодих. На Бойківщині обряд посаду здійснювався у день весілля перед вінчанням. Батьки першими благословляли своїх  дітей   на  одружені я  і   «перепивали»  щастя-долю.


Дівич-вечір   закінчувався невеликою    гостиною з танцями й співом.


Найбільш пишною обря­довістю   відзначався  ве­сільний  день.  На Бойків­щині в кінці XIX ст. по­бутувало   вмивання мо­лодих у цей день у відварі барвінку,   що   залишався від   плетіння   весільних вінків. Церемонія одяган­ня   молодої   дружками і  свашками   відбувалась у коморі в супроводі пі­сень. Молоді обов'язково мусили мати нові сороч­ки, ще не прані. Спеціаль­но до весілля шили одяг, який зберігали і шанували впродовж усього жит­тя.


Весільний поїзд молодого, який вирушав за молодою, складався зі старшого боярина, бояр, світилки і родичів. За звичаєм, нареченого до воріт проводжала мати у виверненому вовною догори кожусі. Хлопця обсипали «на щастя» зерном і дрібними грішми.


В Україні після шлюбу в більшості випадків молоді поверталися до дому молодої. Там їх біля надвірного порога зустрічали батьки. Молоді тричі вклонялися їм, батьки ж благословляли дітей і підносили хліб-сіль. Залежно від місцевих традицій молодих зустрічали також медом (Кар­патський регіон, Полісся, окремі райони Західного Поділля). Цей ритуал здійснювався двічі: перед відправленням до церкви і після шлюбу.


В Україні в XIXна початку XX ст. побутував звичай: після шлюбу молода їхала до себе додому, де відбувалася гостина за участю переважно хлопців і дівчат, але без молодого. Він повертався додому, щоб зібрати весільний поїзд, який формувався вже після обряду вінчання їхали по молоду. На шляху молодому влаштовували «перейму», вимагаючи за неї викуп.


Перший викуп «ворітну» хлопці з вулиці молодої брали біля воріт її хати. Вони одержували дрібні гроші чи чарку горілки й пропускали весільний поїзд на подвір'я. Друга перепона була біля дверей або в сінях: молоду охороняли дружки, які віддавали її за цукорки і калачі. Щоб сісти біля нареченої, молодий мусив викупити її ще й у брата-підлітка (коли такого не було, його роль виконував близький родич, іноді сусід). Одержавши викуп, брат поступався місцем молодому, і всі гості сідали за стіл. Після викупу місця починалось дарування: спочатку родичі молодого наділяли подарунками родичів молодої, по­тім навпаки. В деяких місцевостях було узвичаєне лише одностороннє обдаровування родини нареченої родичами молодого.


Часто посад молодих завершувався обрядом покривання голови молодої очіпком і наміткою, що символізувало її перехід у стан заміжньої жінки. Найчастіше це робили мати й заміжні сестри. Після покривання голови відбувався обряд розподілу короваю.


У кінці XIXна початку XX ст. обряд покривання голови часто здійснювався уже в домі молодого. Тоді це виконувала свекруха або й сам молодий. Іноді молоду покривали двічі в своєму домі та чоловіковому. Після приходу молодої до чоловіка свекруха скидала з неї намітку, закидала її на піч і зав'язувала у свою.


Власне весіллям, гостиною керували хресні батьки. Напри­кінці весілля у домі молодої відбувався останній її ви­куп «весільний пропій». Після цього пізно ввечері молоду виряджали до дому чоловіка, її родичі передавали родичам і боярам посаг, вона виходила на подвір'я, а в той час гості співали пісні, в яких була туга і сум за рідною домівкою.


За народними віруваннями, віз з молодими і посагом мав переїхати через вогонь, щоб запобігти лихові і «очис­тити» молоду. Молодих зустрічали свекор і свекруха у вивернутому кожусі, яка обсипала їх пшеницею Молоду супроводжували дві-три свашки з її родини, які стелили шлюбну постіль. На Гуцульщині, коли в домі молодого починалася гостина, молодих до комори відводив дружба. Він стелив ліжник, роззував їх, за що брав гроші, приховані заздалегідь молодими для нього.


Головний весільний день закінчувався обрядами шлюбної ночі: переодягання молодої, виведення її до гостей, демон­стрування цнотливості. Важливе місце відводилося циклу обрядів після шлюбної ночі, що символізували приєднання невістки до родини чоловіка: розтоплювання печі, посилання по воду, скроплення водою господарства, приготування обіду, частування свекрів.


Післявесільні обряди повинні були зміцнити зв'язок між родинами молодих і полегшити призвичаєння молодої в чужому домі. Через день-два молодий кликав гостей на «пропій». За тиждень після весілля молоді йшли до батьків молодої на міни: батько молодої повинен віддати, що «мінив» (обіцяв) дати їй у віно під час сватання і заручин. З Нього приводу влаштовувалась гостина.

Останній післявесільний обряд — калачини (Гуцульщина), честь, дякування (Львівщина), хлібини (Хмельниччина, Волинь) або розхідний борщ — відбувався через місяць після весілля. Молодий купував калачі й напої, кликав весільних батьків та інших гостей, щоб запити своє ґаздівство. Цей останній акорд весілля відбувався зі співами і танц

          Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах       




[10-10-10][Все для туристів]
Маланки! (0)

[09-07-29][Легенди про Яремче, карпати.]
Мавки (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Європейське + арабське = ліванська кухня (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
Як правильно відпочивати з дітьми (0)