___________________________________________________________________________________________ 

 

 

Декоративно-ужиткове мистецтво – це один із видів художньої діяльності, втори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає “прикрашувальне”. Що ж до терміна “ужиткове мистецтво”, то його ввів В.Січинський. “Ця назва, - зазначав він, - починає загально прийматися у всіх європейських мовах для означення тих галузей мистецтва, що залишаються поза архітектурою і малярством... Досі у мистецтвознавчій термінології для означення усіх цих галузей не було якогось одного терміна... Говорилося “артистичний промисел”, “прикладне мистецтво”, також “мистецтво декоративне”, “промислове”, “виробниче”. Всі ці терміни... не відповідають сучасному розумінню мистецької праці та не означають у належній мірі властивостей усіх галузей мистецького виробництва”.

Основне завдання декоративно-ужиткового мистецтва – зробити гарним предметне середовище людини.   

Краса творів ужиткового мистецтва досягається завдяки декоративності. Декоративність є єдино можливим засобом вираження змісту та художньої образності. Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета (меблі, посуд тощо), за технікою виконання (різьблянка, ткацтво, розпис), за матеріалом (дерево, кераміка, текстиль).

Спільною рисою роботи художніх промислів і підприємств художньої промисловості в сучасних умовах є їх звернення до народного мистецтва, збереження і розвиток його традицій, національної своєрідності.

Народне мистецтво – це творча, історична, художня система, що розвивається через спадкоємність традицій і колективність, яка визначається родовою сутністю. Суть родового містить духовно цінне для народу. Відомі три аспекти родової сутності: 1) природний, 2) національний і 3) досвід шкіл народної майстерності.

Перший аспект зумовлюється первісним зв’язком людини з природою. Поетизація природного опирається на міфопоетичні образи й на місцеві природні матеріали (дерево, глина тощо).

Другий аспект відображає національний життєвий досвід народу. Національний аспект підтримується стійкістю образів народного мистецтва, які набувають типізованого характеру. 

В цьому виявляється тісний зв’язок національного аспекту з етнічним.

Третій аспект відображає колективну основу і водночас виявляє індивідуалізацію до загального. Народне мистецтво індивідуалізується у спільностях шкіл – національних, регіональних, краєвид, шкіл окремих промислів.

Народні художні промисли – це товарне виробництво художніх речей, де переважає висококваліфікована ручна творча праця у поєднанні з назначеним використанням механізмів і пристосувань. Вони розвиваються, як на основі традиційних ремесел (гуцульське різьблення, інкрустація, петриківський розпис) і на основі нових матеріалів і технологій.

 

 

 

 

 

Розділ 1.

Різьба по дереву в житті людини.

 

 

Дерево відіграє не останню рол в інтер’єрі житла, громадських будівель.

Історія художніх робіт по дереву не менше давня, ніж історія кераміки. Сліди стародавніх виробів губляться в часі. В Стародавній Русі слово “тесляр” означало “майстер з’єднувати й обробляти  окремі частини дерева”. Тесляр, він же й будівельник, і художник. Одвічна краса природи втілювалася в народному мистецтві дерев'яних справ майстрів. Тонкі берізки, корабельні стовбури твердих порід, могутні дубові стовбури так чи інакше знаходили відгук і в різьбі по дереву, зливалися в єдиний поетичний образ мистецтва – справи.

Вершина народної майстерності – дерев’яна архітектура. Мистецтво тесляра охоплювало величезний цикл – від будинків, обробки фасадів, інтер’єрів, начиння до дрібної пластики з дерева. Невипадково у побуті великого поширення набув посуд з дерева – гігієнічно і красиво. Серед предметів селянського побуту виділяються як особливий світ мистецтва і ремесла дерев'яної справи, прялки і обробні дошки. І зараз вони радують погляд городянина, але вже як предмети етнографічної спадщини й національних гордощ

 

Розділ 1.

1.1. Історія розвитку різьби по дереву.

 

 

Різьбленням по дереву у нас займалися з найдавніших часів.

Деревина – красивий і приємний загальнодоступний матеріал, який досить легко обробляється найпростішими інструментами. Вона тверда, міцна і пружна. Протягом багатьох віків людина, широко використовуючи для своїх потреб цей природний матеріал, поступово вивчила різноманітні породи дерев, їх властивості, набувала практичних навичок, відточувала майстерність. Прикладом глибокого знання властивостей деревини й засобів її обробки є українська народна архітектура, побутові та декоративні предмети з дерева. У музеях республіки зберігаються численні речі хатнього вжитку, оздоблені геометричними або рослинними орнаментами: скрині, столи, миски, різноманітний дерев'яний посуд, дошки для вибійки, форми для пряників, прачі, рубелі, частини ткацького верстака, а також сільськогосподарський реманент – ярма, візки тощо.

Ці пам’ятки народного мистецтва засвідчують тривалий історичний шлях розвитку народного різьблення протягом якого вироблялися специфічні риси творчості різьбярів України.

Твори українських народних різьбарів дореволюційного часу свідчать про те, що в окремих регіонах України побутували свої уставлені форми художнього різьблення, характерні тільки для усієї місцевості. Вироблені часом традиції народного різьблення з його локальними особливостями нині продовжують майстри Радянської України, твори яких відомі далеко за межами нашої країни.

З кожним роком на різних виставках народної творчості збільшується кількість експонованих творів тих, хто любить займатися у вільний час різьбленням по дереву. Більшість таких виробів привертає увагу красою форм, багатством орнаменту, вдало підібраною деревиною.

Перша зарубка, перший жолобок, зроблені людиною колись на дереві ножем чи сокирою, поклали початок практичному використанню деревини, розвитку художньої обробки дерева. Скісні, горизонтальні або перехресні лінії – позначки на дереві стали основою майбутнього орнаментального багатства в оздобленні дерев'яних виробів.

 

 

Розділ 1.

1.2. Регіональні особливості різьби.

 

Твори різьбярів Гуцульщини завжди вражають високою майстерністю виконання, дивовижним багатством художнього вирішення. Протягом тривалого часу майстри виробили свої принципи, традиційні методи різьблення по дереву.

Засвоївши у процесі виконання початкових вправ техніку різьблення, можна приступати до вивчення особливостей техніки гуцульського різьблення. Для початківців краще починати з предметів простої форми: скриньки, прямокутної таці, рамочки, обкладинки або футляра для альбома, дошки для нарізування хліба, овочів тощо. Тим, хто тільки починає, потрібно підібрати орнамент для різьблення, ретельно виконуючи рисунок на міліметровому папері.

Спочатку треба знайти центр площини, наприклад скриньки, від якого краще розміщати (у центрі, по боках та кутах) основні зображення орнаменту. Після цього основні контури орнаменту наносять на поверхню виробу шилом або ніжкою циркуля за допомогою лінійки та косинця. У такий спосіб на поверхні виробу утворюють тоненькі лінії – заглиблини.

Потім поверхню скриньки зачищають скляною шкуркою, а потім – дрібнозернистою. При цьому треба стежити, щоб не пошкодити нанесений малюнок. Готова поверхня повинна бути чиста і рівна. Її ретельно протирають ганчіркою, щоб зняти пил, залишки скла й приступають до ґрунтування. Для цього ватою або тампоном наносять тонесенький шар льняної олії так, щоб вкрити всю площину (краще це зробити долонею). Після того, як деревина вбере в себе олію, починають полірувати поверхню зо допомогою тампона та політури. Колові рухи треба робити швидко упоперек волокон, 5-6 разів на одному місці. Потім змоченим тампоном цей процес повторюють 2-3 рази і відставляють виріб на кілька годин.

Закінчують полірування обережно, пам’ятаючи, що чим тонший полірований шар, тим краще буде робота. Під час полірування іноді доводиться добавляти 2-3 краплі олії, щоб політура рівномірно розподілилась на поверхні і тампон легше рухався.

Дальшим етапом роботи є вирізування трикутною стамескою контурний ліній орнаментального малюнка, який виразно видно під політурою. Стамескою виконують основний елемент орнаменту, а також такі мотиви, як “січені зубці”, “зубці”, “огірочки”, “медівники”, “бесаги”, “вісімки”, “головкате”, кривульки”, “листочки”, “драбинки”, “дамки”, “сосенки-смерічки” та площини, заповнені “ільчастим письмом”.

Для неглибокого тригранно-виїмчастого різьблення користуються прямою стамескою, а для глибокого – скісною.

 Напівкруглою стамескою виконують такі елементи, як “заячі вушка”, “трилисник”, “напівколосок”.

“Колосок” ріжуть так. Проводять вузеньку смужку з чотирьох рисок, по дві з кожного боку (ширина смужки 3 мм). Потім прикладають під кутом 45⁰ напівкруглу стамеску між лініями (ширина смуг між лініями – 5 мм) з кожного боку смужки і роблять заглибини до 2 мм. Далі, повертаючи стамеску, повторюють те саме, викидають стружку деревини гострими кутами до себе.

У деяких творах гуцульських майстрів модна побачити заглиблений матовий фон, на якому більш контрастно виділяється орнамент. Після того, як відокремили лінію основні елементи орнаменту, фон вибирають до глибини 1-2 мм вузькою та схиленою стамесками. Його можна покрити тисненням, вдаряючи по чеканах або гребінчиках молотком. Від дрібного тиснення одержують матовий шорсткий фон.

Одним з найдавніших способів є покриття виробу розчином бджолиного воску в скипидарі.

Приємного оксамитового полиску поверхні деревини надає полірування. Яким користуються гуцульські майстри,            

У наш час поширеним способом обробки дерев'яних поверхонь є лакування. Різьблені вироби лакують так, щоб блискучою була випукла частина орнаменту, а заглибини залишались матовими.

 

 

Розділ 1.

1.3. Композиційна структура художнього різьблення даного регіону. Образність їх орнаменту.

Народне декоративне прикладне мистецтво втілює в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси й добра, його життєве світобачення. Воно є одним з показників досягнення нашої культури. Нині в нашій країні відкриваються нові перспективи розвитку народної художньої творчості.

В сучасному процесі розбудови народного мистецтва багато важить активність художнього життя окремих осередків, шкіл, яких так рясно на Україні. Серед них особливо виділяються відомі центри – Опісля, Богуслав, Дубниці, Дігтярі, Решетилівка, Климбівка, Кролевець, Косів, Яворів та багато інших.

Життєствердна сила народної творчості виявляється в постійному розвої художніх традицій, у діалектичній єдності колективного та індивідуального. З цього погляду надзвичайно цікава творчість родини Шкрібляків, майстрів з відомого регіону народного мистецтва Гуцульщини. Це велика династія талановитих різблярів, ткачів, вишивальниць, писанкарок, маятників. Усі вони – яскраві майстри своєї справи.

Їх самобутні творчості почерки формувалися на залежній основі традиційного мистецтва Гуцульщини.

Шкріб ляки зуміли осягнути таємниці народного мистецтва і завжди впевнено йшли шляхом удосконалення вже вироблених традицій. Початок формування творчих особистостей, виосіблення доробку майстрів з родини Шкрібляків на тлі багатогранного мистецтва Гуцульщини йде від видатного майстра сухої різьби по дереву Юрія Шкрібляка.

Пройшло більше ста років від тоді, як пішла по гуцульських селах і присілках слава про “гарного сточника” Юрія Шкрібляка. Його баклажки, барильця, пістолі, кріси, порохівниці, плашки, чарки – “порції”, ложки буди так майстерно мережані “писанням”, тобто сухим різьбленням, викладанням і жируванням, що про нього ще за життя заговорили як про найкращого різьбяра серед усіх майстрів Гуцульщини. А різьбярів там було вельми багато. Але особливо вславився серед них Юрій Шкрібляк. Його вироби були надзвичайно популярні серед народу. Вони вражали й радували людей, були їм близькі й зрозумілі. У них мовою орнаменту втілювався самобутній світ поетичних образів, створених народною уявою, його естетичні ідеали, його віра в краще майбутнє. Неписьменна людина, Юрій Шкрібляк пройшов тернистою стежкою до мистецької слави. Його твори з успіхом експонувались наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.. на виставках у Коломиї, Стрию, Тернополі, Львові, Одесі, Кракові, Тріесті, Відні а інших містах.

З юних літ Юрій полюбляв різьблення, уважно придивлявся до батькової роботи й сам роби барильця, посуд для зберігання бринзи – ракви. Захоплювався ще й виготовленням традиційних лож для вогнепальної зброї – “пістолів”, “крісів”, прикрашаючи їх писанням, викладанням, жируванням. Юрій Шкрібляк уважно вивчав традиційні гуцульські дерев язі побутові вироби, їх форми й прийоми декорування їх плоскою різьбою, випалювання, інтарсією, інкрустацією. Він жив у такому середовищі, де створювались за допомогою примітивних інструментів справді чудові речі, де неповторна краса карпатської природа надихала на творчість. Навколишня краса, давні традиції плекали й формували смаки молодого майстра, визначаючи ґрунт для його нових творчих пошуків. Працюючи в межах усталених традицій, Юрій Шкрібляк поступово робив усе нові й нові кроки по шляху їх дальшого розвитку. І що більше працював різьбяр, то яскравіше розпалювався вогник пошуків нових прийомів різьблення, то частіше не покидала його думка поліпшити знаряддя праці. Після повернення з царської армії, де він прослужив шість років, Юрій сконструював оригінальний на той час токарний верстат. Це значно полегшало працю й дало можливість добиватися різноманітних форм виробів, котрі були б найдоцільніші в побуті, зручні в конструюванні. Зокрема, це держало для коси, жердка, без якої не обходився жоден інтер’єр гуцульського хати, домашній посуд – боклажки, бочівки, берівочки, плесканки, палочки-“кемфи”, копірці, кріси, пістолі, що також були потрібні в суворому гуцульському житті. Таким чином практичні потреби зумовлювали необхідність численних різноманітних виробів. У свою чергу потреба естетичного збагачення життя диктувала необхідність їх декорування. Майстри домагалися органічної єдності краси й доцільності. Скажімо, не випадково стільки уваги різьбярів приділяли орнаментуванню окіля. Гуцули завжди заздалегідь готувалися до косовиці, щоб провести її вчасно й швидко. Заготівля сіна – один з найважливіших і найважчих їхніх клопотів.

Кожен виріб Юрія Шкрібляка дбайливо оздоблював вишуканою плоскою різьбою, часто застосовував інкрустацією з баранячого білого  і чорного рогу, мідного дроту, цвяхів з головками. У ранній період своєї творчості він використовував характерні мотиви гуцульської плоскої різьби: “кривульок”, “пасочки”, “риски”, “головкаті”, “деревця”, “колоски”, “сливки”, “кучері”, “ружі” та ін. Дошкрібляківський період гуцульського різьблення був характерний тим, що майстри вирізували на деяких виробах домашнього вжитку названі мотиви, а потім у вирізані рівчаки втирали вугіль для виразності орнаменту.

Для кожного мотиву задумувались характерні, з відповідною глибиною і шириною прорізи. Найпоширеніші мотиви, зокрема “розетки”, мають тригранно-виїмчасті прорізи, а символічні “круги”, “кочела”, “сонечка”, “вічка” – контурні прорізи різної глибини. Їх комплексне поєднання в орнаментації пращин окремого виробу надає йому особливого емоційного звучання.

Розділ 2.

Ознайомлення з основами різьблення по дереву.

                      Перша зарубка, перший жолобок, зроблені людиною колись на дереві ножем чи сокирою, поклали початок практичному використанню деревини, розвитку художньої оброки дерева. Скісні, горизонтальні або перехресні лінії - познаки на дереві стали основою майбутнього орнаментального багатства в оздобленні дерев'яних виробів.

На Україні з давніх давен поширені різні види художньої обробки дерева – плоско-рельєфне та об’ємне різьблення. Крім цих основних видів, пізніше з’явилося прорізне або ажурне різьблення.

Плоско-рельєфне різьблення. Характерною рисою цього виду різьблення є те, що різьблений рисунок заглиблюється у верхній шар деревини оздоблюваного предмета. Верхні точки елементів рисунка лежать у площині поверхні предмета, а низькі – нижче від неї.

Плано-рельєфне різьблення має в свою чергу, своєрідні різновиди, в основі яких лежать специфічні прийомі виконання оздоблення. До них належать плоске (геометричне) різьблення, контури, тригранно-виїмчасте, плоско-рельєфне з вибраним фоном.

Різьблення з вибраним фоном – поширений метод оздоблення архітектурних деталей. різноманітних предметів побуту, адже крім геометричного орнаменту, в цьому випадку можна застосувати рослинні мотиви, зображення людей, птахів і тварин.           

Плоске різьблення. Одним з найдавніших способів оздоблення дерев'яних виробів вважається плоске різьблення, що виконувалося найпростішими інструментами – сокирою чи ножем. На Гуцульщині його називають: “сухим” або “чистим”. Елементами такого різьблення є прості геометричні фігури, утворені поєднанням горизонтальних, вертикальних та скісних (під кутом 45-60⁰) ліній. У неглибокі лінії – заглиблення іноді втирають вугільний пил або сажу з льняною олією, що надає рисунку графічної виразності, чіткості, наближаючи його до гравюри. Такий прийом оздоблення можна побачити на старих гуцульських скринях та столах.

В основ його – давній вид “чистого” плоского різьблення, так зване “кільчасте письмо”.

Неглибокі, тоненькі лінії, що утворюють діагональну або прямокутну дрібну, легеньку сітку на поверхні деревини, дають коли уявлення про такі найдавніші орнаментальні мотиви, як “січені зубці”, “зубці з головами”, “головкате”, “огірочки”, “бесаги”, “кривулька”, “медівники”, “бані”, “п’явки”, “душ” та ін.

У деяких елементах (“січені зубці”, “огірочок” та ін.) основною рисунка є “ільчасте письмо”, але в більшості орнаментів “ільчасте письмо” використовується як фон, на якому лінії сітки паралельні лініям малюнка. “Кільчасте письмо” органічно співіснує з основним рисунком і можна сказати, що воно створює орнаментальний мотив, підкреслює його особливості.

Особливо багате декоративне оформлення можна отримати від поєднання плоского різьблення з тригранно-виїмчастим. Геометричний орнамент тут складається з трикутників, ромбів, квадратів тощо. У деревині вибирають пірамідальні скибочки, і тому орнамент виходить заглибленим з похилими стіночками. У криволінійно окреслених елементах орнаменту деревину вибирають похило з двох боків так, щоб найбільше заглиблення було в центрі елемента, наприклад, у кожній пелюстці розетки, квітки, косиці тощо. Різноманітне поєднання простих елементів і водночас чітких геометричних, дає можливість створювати нові й нові варіанти композицій орнаменту.

На Гуцульщині здавна ??? різноманітних геометричних елементів створилися усталені орнаментальні мотиви. До найдавніших належать ті, що складаються з форм прямокутника, квадрата, трикутника, вони називаються: “журавлі”, “зубчики”, “моршінка”, “кривулька”, “зубатові зубчики”, “завиваник”, “ширинка”, “копанці”, “крижики”, “глибока різьба”, “сікачці”, “очкате”, “віконця”. Основна частина цих орнаментальних мотивів має стрічкову композиційну дубову, їх вживання для оздоблення країв виробів, щоб підкреслити центр композиції.

До іншої групи можна віднести орнаментальні мотиви, що утворюються за допомогою півкола еліпса, а саме: “гадючки”, “дужки”, “копитця”, “плайси”, “жолобки”, “парканець”, “ряска-сльози”. Окрему групу становлять мотиви, які мають у своїй основі коло, поєднане з квадратом або прямокутником, як –от: “соняшник”, “сонечко”, “віночки”, “пацьорки”, “калачики”, “зорки”, “кучері”, “ружа”, “грибки”. Ці найскладніші мотиви вживають для створення центральної частини композиції.

 

Розділ 2.

2.1. Техніка різьблення.

 

 

        

Щоб виконувати складні орнаментальні композиції, початківець повинен засвоїти деякі прийоми геометричного різьблення. Тримаючи різак у правій руці, виконують вправу: ріжуть окремі лінії уздовж й упоперек шарів деревини. Дошку потрібно тримати перпендикулярно до напряму руху різака.

Для початкових вправ краще брати дошку з деревини липи або осики розміром 10 х 20 х 2 см. Вирізувати легше уздовж шарів деревини, важче – упоперек. Треба вчитися правильно тримати різак і водити ним у різних напрямках з неоднаковим нахилом.

Під час роботи треба стежити за тим, щоб своєчасно змінювати напрям руху різака, згідно з вирішуваним рисунком незалежно від напряму шарів деревини.

Вправа І. Мета – різьблення правильних ліній (уздовж шарів). На поверхні дощок за допомогою лінійки та косинця наносять паралельні лінії на відстані 8-10 мм. Дошку закріплюють і підтримують лівою рукою. З нахилом у правий бік під кутом 45⁰ ведуть різак на себе по наміченій лінії. При цьому п’ятка різака повинна бути на 3 мм піднята над площиною дошки.

В кінці лінії рух руки з різаком треба трохи притримати, щоб не було зарізування. Потім дошку повертають на 180⁰ і знову проводять різаком по цій самій лінії і під таким самим кутом, але вже з другого боку, тобто роблять підрізку. Натискуючи на кінчик різака, відокремлюють стружку трикутного перерізу.

Повторення нарізування і підрізування прямих смуг зверху вниз допомагає засвоїти різьблення паралельних ліній уздовж шарів деревини.

Вправа ІІ. Різьблення паралельних ліній упоперек шарів деревини виконується так само, як і у здовж шарів. У цьому випадку рух різака дещо утруднений, бо доводиться перерізати торцеві частини шарів деревини, які завжди тверді. Виконуючи цю вправу не треба забувати піднімати п’ятку різака: рух його буде вільнішим.

Добре засвоївши різьблення прямих паралельних ліній уздовж і впоперек шарів, можна приступати до виконання складніших вправ, в основі яких – сполучення горизонтальних та вертикальних смуг,  а також навчитися відчувати можливості матеріалу, інструментів підкоряти їх своїм рукам.

Вправа ІІІ. Мета – вирізьбити сітку з квадратів за допомогою перетинів горизонтальних та вертикальних ліній.