___________________________________________________________________________________________ 

 

 

Втрата Української самобутності.

Кожне народне свято в Україні має свою розмаїту самобутність. Вона виявляється в елементах обрядовості, варіантах пісень, іграх, забавах, прикметах, повір'ях тощо. Ця самобутність пов'язується з історичною особливістю формуван­ня української нації, що ввібрала в себе численну кількість близько споріднених племен. Не винятком тут є й одне з найбільших народних свят - свято зимового Миколи. Одначе, склалося так, що в східних та центральних регіонах України за час панування безбожницьких ідей і придушення всього наро­дного, майже повністю була знищена звичаєва традиція. Тому сьогодні, коли відбувається відродження традиційних наро­дних обрядів та звичаїв, стала побутувати така думка, що миколаївські дійства є характерними лише для західних областей України. Безперечно, в цих областях, завдяки більш сприятливим умовам, звичай святкувати Миколая, усталився. Тут, як і раніше, під це свято чоловіки старшого віку перевдя­гаються в «доброго Миколая» і заходять до оселі з подарунками для дітей; традиційно подарунки кладуть і під подушку, аби діти були чемними та слухняними, а вони відповідають на те вивченими віршиками, піснями, малюнками, грою на музичних інструментах і ін.; в громадських місцях, школах, дитячих садках влаштовуються вистави, де головною дійовою особою є Святий Миколай, а поруч нього ангели й чортик. Останнім часом цей звичай поширився і на Центральну та Східну Україну, і вже набуває своєї популярності. Свято Миколая стали відзначати в більшості шкіл Києва та інших міст, в дошкільних закладах. До проведення свята прилучаються громадські організації, партії, рухи, церковні громади. Діти сприймають це свято щиро, з великим захопленням і радістю. І для тих дітей, кого торкнулося свято, Миколай справді входить у душу, як добрий навчатель і довго очікуваний гість.

Разом з тим, спонтанно поширюючись по всій Україні, звичай святкування Миколая починає втрачати самобутність, все більше виявляє ознаки відірваності від традиційного наро­дного коріння. До його змісту привноситься багато загальників, надуманого, такого, що суперечить як народним уявленням про образ Святого Миколая, так і обрядовим дійствам, що пов'язані з цим святом. Скажімо, в сценарних розробках часто подибуються вирази на кшталт: "він прийшов до нас з далеких небесних просторів"; "звідси, з неба я бачу кожну дитину"; "у дитячий край щасливий йде весела вість, бо коником білогривим їде з неба гість" і т.ін. Але ж на білому коні традиційно з'являється інший Святий - це архистратиг Михайло, в якого своє призна­чення. А святий Миколай ніколи не мав білого коня. До того ж і вдягнутий він по простому. Ось як про це повідує легенда: "Аж за четвертим разом з'явився Святий Миколай перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті, руки в грязі...

- Де ти був? - спитав Бог.
- Помагав мужикові воза з багна витягнути..."

 

Та чомусь нині одягають його не в просту одіж, а в дорогі ризи, наче пана. Звичайно, може на це мати свій вплив церковно-християнський життєпис Святого. Та є його розуміння народне. Миколай допомагає нужденним, роздає дарунки і старається бути непоміченим, якомога менше звернути на себе увагу. Ратаєм і сівачем уславлює його споконвічна народна уява. До нього звернені наші молитви і молитви дітей. Так, саме молитви, а не листи, в яких замовляються подарунки: «...принеси мені велику ляльку». Та й звірі в його присутності стають миролюб­ними: «...сидить заєць поруч з вовком і не боїться його».

Традиційні Миколаївські забави.

А в тім, ще до початку (а в окремих місцях до середини) XX-го ст. це свято відзначалося по всій Україні досить гучно: з піснями, музиками, своєрідними обрядовими дійствами та заба­вами, коріння яких сягає дохристиянських часів. Відтворити ті форми і ту структуру обрядодійств, ті ігри та забави, що побутували до певного часу на Східній та Центральній Україні і збереглися лише в поодиноких фольклорних записах та ще пам'яті людей похилого віку - стало основним завданням цієї книги.

В різних місцях миколаївські обрядодійства мали різні назви: обходження дворів, миколаївські колядки, миколаївські скрипники (змагання музик) тощо. За свідченням Климентія Квітки у Києві на Юрковиці їх можна було почути ще в 20-х роках нинішнього віку.

В середині 80-х років нам вдалося записати від стареньких жінок у селі Сахнівка на Чернігівщині своєрідне обрядове дійство «Гоцання», що раніше проводились тут на зимового Миколу. В основі його - пошанування дідусів і бабусь, всіх тих, у кого вже народилися внучата. Оповіді людей старшого віку в різних місцях України містять також уривки обрядових дійств, що колись пов'язувались з водінням Кози на свята Введення та Миколая. Тексти миколаївської "Кози" вирізняються насампе­ред згадками про музик, про діда й бабу, про вовка, зайця:

Послухай, Козо,

де в дзвони дзвонять, (2)

де в бубни бубнять, (2)

де в скрипки грають.

Гоп, гоп, Козуню,

Гоп, гоп, сіренька,

гоп, гоп, біленька!

Погляди, Козо,

на села й гради, (2)

чи нема зради.

Старая баба,

то тая зрада:

Солому січе,

пироги пече,

а з носа каптить -

пироги мастить...

 

А в текстах миколаївських колядок - згадуються не лише музики, дід та баба, Святий Миколай, але йде мова й про звичай варіння пива, відсутність ладу між людьми:

Чом же так нема, як було здавна,

як було здавна, а з первовіку,

а з первовіку, з первопочатку:

Святим Миколам пива не варят...

 

Характерним для миколаївських колядок є змагання господарів і колядників-гоцальників в дотепах, жартах, каламбурах, знанні загадок, прикмет, прислів'їв, приказок, небилиць, скоромовок і т.ін.

 

 

 

 

Примітки:

Молитва до Святого Отця Миколая

 

Всеблагий Отче, Миколаю, предивний Ти наш Чудотворче,

усяку болість і недугу нам лікував Ти молитвами.

Своїм заступництвом від смерті Ти визволяв нас не один раз.

Опікою своєю пильно Ти відганяв біду прийдешню.

І щиро ми Тебе благаєм, о, потішителю наш скорий,

отих, що зараз в горі й нуждах в житті оцьому потерпають.

Іди до нас і стань на захист усіх людей,

що потребують Твоєї, Отче допомоги;

усіх отих, що потерпають від голоду, води, хвороби,

вогню чи пошесті, чи смерті, що нагло раптом підступає.

Охорони усе життя їм і особливо ту хвилину,

коли з дочасного у вічне, життя ми будем переходить.

І захисти нас, любий Отче, великий і предивний Творче!

щитом молитви пресвятої перед великим правим гнівом

Христа і Бога, захисти. Допоможи, о Миколаю,

щоб ми сподобились навіки разом з Тобою прославляти

і величати милосердя у Божій істині. Амінь.

 

 

 

Джерело: Надія Данилевська, Микола Ткач. Ішов Миколай. Київ "Сяйво" 1996