Біля доріг, струмків, на берегах річок, озер, недалеко від будов, у скве­рах, парках можна зустріти великі хащі верболозів або ж дерева з розкинути­ми гілками, які деколи досягають трид­цятиметрової висоти. Верба (лоза) найбільш поширена як природний ма­теріал. Здавна люди запримітили її чу­дові властивості. Міцна, зручна в плетінні, вона годилась для створення великих та малих виробів.

Плетіння з лози — один із найдав­ніших видів народного мистецтва. За свідченням археологів, воно виникло ще в епоху неоліту, набагато раніше від гончарства, ткацтва, обробки дере­ва, металу. Поява плетених виробів зу­мовлена наявністю сировини в дос­татній кількості, а також простими тех­ніками виконання, які не вимагали складних знарядь праці. У цей період виникли основні види плетінь: просте, спіральне та ін.

Ми майже не знаємо імен народ­них майстрів минулого. Свою май­стерність вони передавали від батька до сина, від діда до внука, як у народі кажуть — "з рук в руки". З покоління в покоління вдосконалювали свої ви­находи, фантазію. Час відкидав усе випадкове, недовершене, шліфуючи й зберігаючи тільки цінне та високохудожнє. Так пошуки й досягнення ок­ремих майстрів об'єднувалися, утворю­ючи скарбницю народної творчості.

Найбільшого поширення плетені вироби набули на початку XIX століття з окореного прута. Про це свідчать акварелі львівського художника Юрія Глоговського, де постаті людей в на­родному одязі доповнювали плетені кошики та інші речі, якими користу­валися селяни, а інколи міщани. Ко­шики мали круглу або витягнуту фор­му вінця, густоплетені, ажурні, з на­кривкою й відкриті.

Поширенню й розвитку народного промислу в XIX столітті сприяла місце­ва керівна влада, яка дозволяла й до­помагала створювати навчальні май-стерні-школи. Одна з перших шкіл була відкрита 1879 року в с. Нижневі Тлумацького району Івано-Франківсь­кої області. Подібні школи пізніше організовувались у м. Сторожинці (1891) на Буковині, у с. Іза на Закар­патті та інших місцевостях.

Велику роль у популяризації плете­них виробів відігравали господарські виставки-ярмарки, які відбувались у Полтаві (1837), Харкові (1849), Києві (1852), на західних землях України — Львові (/877), Коломиї (1880), Терно­полі (1884). У цей період розширюється асортимент плетених виробів і меблів (столи, крісла, дивани, дитячі качалки, дорожні речі, кошики, хлібниці)

У даний час плетіння набуло чи не-найбільшої популярності і як вид ху­дожнього промислу ввійшло до про­відної групи ремесел, поступаючись лише вишивці, ткацтву та кераміці.

Для плетіння використовують од­норічні пагони різної довжини, при­датний також окорений і нескорений прути. Кору знімають двома способа­ми: очищають від кори свіжозрізані прути (липень—серпень, березень – квітень), які кип'ятять протягом 30— 120 хв. (залежно від об'єму посудини та кількості води). Після очищення прутики сортують, просушують, зв'я­зують у невеликі пучки та ставлять у сухому приміщенні на зберігання.

Для початкових занять із лозоплет­іння потрібні однорічні прутики дов­жиною 30—120 см різної товщини. З них можна виготовляти нескладні, ма­лої форми вироби: квіти, ромашки, хлібниці, кошики, за основу яких бе­реться кругле денце.

Для виготовлення круглого денця потрібно 6—8 паличок однакової тов­щини завдовжки 8—12 см. Половину

їх розколюють посередині так, щоб утворився отвір, у який вставляємо другу половину паличок. У результаті отримуємо хрестовину. Потім беремо два тоненьких прутики і тоншим кінцем закріплюємо в хрестовині, після чого починаємо плести косичкою з двох прутів. При плетінні денця кінці хрестовини розгалужують від центру на рівні відстані, поступово їх запліта­ючи. Кругле денце можна виплітати різних діаметрів, залежно від того, як воно буде використано в подальшій роботі.

На перших заняттях, використову­ючи кругле денце, рекомендується виготовляти нескладні вироби. Так, добавивши до круглого денця кілька прутів, матимемо квіти, сонечко , ме­телика. Коли поєднати ці елементи, то створимо чудові композиції: "Букет квітів", "Ромашки". Після такого про­стого завдання бажано переходити до виконання складніших виробів: хлібничок, вазочок, кошичків різних розмірів та форм, поступово вивчаючи косич­ки та види переплетень.

Заняття з лозоплетіння дадуть змо­гу учням навчитися ще одному виду народної творчості. Узявши до рук лозу, дитина матиме можливість ство­рити речі, які раніше здавались їй не під силу.