Серед усіх видів декоративно-ужит­кового мистецтва різьба по дереву є чи не найулюбленішою й найпошире­нішою в народі.

Конкретні соціально-економічні, історичні та географічні умови спричи­нилися до створення самобутніх видів декоративного мистецтва Гуцульщини, виділили його серед інших осередків народної художньої творчості в Україні. Багаті природні запаси деревини спри­яли широкому розвиткові різьбярства, яке стало нині чи не найпопулярнішим і найулюбленішим мистецьким ремес­лом місцевих майстрів.

Художня обробка дерева — це чис­ленні вироби з нього, різноманітні за формами, технічними засобами вико­нання й декорування. Побутове при­значення їх визначило характер худож­ньо-технічних прийомів обробки дере­ва. Уже здавна гуцульські різьбярі сла­вилися досконалою професійною май­стерністю створення різних за харак­тером виробів, починаючи від меблів і завершуючи дрібними побутовими речами.

З предметів хатнього вжитку на Гуцульщині прикрашувалися різьбою скрині, ліжка, мисники, полиці, посуд (миски, ракви-масельниці, барильця, баклаги, пляшки), вироби господарсь­кого вжитку (вази, тарниці-сідла, куш-ки, кісята), архітектурні частини (двері, одвірки, сволоки) та предмети, різні за призначенням (палиці, топірці, пісто­лети, рушниці).

Початки розвитку різьби по дереву сягають раннього слов'янського пері­оду історії західних земель України. В епоху Київської Русі вона, як і всі інші види промислів, досягла високого рівня. Під час татарських нападів цей вид художньої обробки дерева підупав, а в XVI — XVIII століттях знову почав­ся період його розквіту.

Найдавнішими такими пам'ятками є ручні дерев'яні хрести. У Львівсько­му музеї етнографії та художнього промислу зберігається хрест XVI сто­ліття. Цікаво, що на ньому нанесено мотиви плоскої різьби, які ще й досі

вживаються на Гуцульщині і мають назви "кривульки" та "шнурочки". Усе це переконливе свідчить, що так зва­на гуцульська різьба по дереву тут лише розвинулася й сформувалася як вид високохудожнього оздоблення де­рев'яних ужиткових виробів.

Найвизначнішими різьбярами II половини XIX століття були Ю. Шкрібляк та його сини Василь, Мико­ла, Федір із с. Яворів Косівського ра­йону. Власне, цими іменами розпочи­нається нова епоха в розвитку різьби по дереву на Гуцульщині. Ю. Шкрібляк жив у середовищі, де шанували ремес­ло різьблення, випалювання та інкру­стації. Початкові навички він ще юна­ком набув у батька-бондаря. Згодом самостійно опанував токарство, різьблення й випалювання. Сконстру­ював оригінальний токарний верстат, що давав змогу шукати нові форми виробів із дерева, які прикрашував різьбою. Спочатку були найпростіші "пасочки", а згодом орнаментальні мотиви ускладнювались. У трудовому процесі він об'єднував дві функції — духовну діяльність (пошук оригіналь­ного задуму, добір відповідного мате­ріалу, прийомів обробки, композиції) та фізичну працю (безпосереднє виго­товлення виробів).

Майстер творчо підходив до спра­ви, відомий як людина обдарована, до­питлива, котра постійно в пошуках нового. Його цікавили не лише кінце­вий результат, а й доцільність та до­вершеність прийомів і способів діяль­ності. Виробивши свій стиль творчості, максимально співвідносив його з інди­відуальними якостями і здібностями. Йому притаманні тонке відчуття фор­ми, пропорції, силуету, пластики ху­дожніх витворів. Вроджене відчуття гармонії яскраво виявляється в компо­нуванні декору, співвідношенні окре­мих елементів із загальним рішенням композиції. Гладку поверхню геомет­ричних мотивів орнаменту на тарілках, баклагах, скринях, пляшках він поєдну­вав з "ільчатим письмом" (густа мере­жа заглиблених штрихів), домагаючись

фактурного контрасту, тим самим "значно посилюючи декоративну ви­разність. Ю. Шкрібляк часто застосо­вував композиційні прийоми поділу декорованої площини на межі поля, де розташовував орнаментальні мотиви.

Його твори експонувалися на гос­подарсько-промислових виставках у Відні (/572;, Львові ^577;, Трієсті (1878), Станіславі (1879), Коломиї (1880), де талант автора проявлявся з дивовижною силою. Основа художньої творчості майстра — традиції гуцульсь­кого різьблення.

Другий період розвитку художньої обробки дерева припадає на кінець XIX століття. Удосконалюються моти­ви плоского різьблення, вводиться інкрустація різноколірним деревом, рогом, перламутром, металом, бісером. На цей час припадає і творчість його синів — Василя, Миколи і Федора, які зберегли батьківські традиції.

Своєрідними майстрами плоскої різьби в Яворові були Іван, Петро та Юрій Гондуряки. Онуки Ю. Шкрібля-ка Юрій і Семен Корпанюки не лише продовжили справу дідуся, а й значно розвинули технічні та технологічні прийоми яворівської різьби по дере­ву, підняли на вищий рівень худож­ньо-стильові можливості, їхній вклад у скарбницю школи різьби по дереву складає пишний, самобутній вінок щедро обдарованих талантом, істинно народних митців Гуцульщини.

У той час в с. Річка творчо працює Марко Мегедилюк, який також зумів удосконалити технічні й художні прийоми обробки дерева. Він почав

прикрашати вироби різноколірним бісером, вибиранням фону, де приділяє велику увагу орнаменту, вважаючи його домінуючою частиною всього тво­ру. Серед майстрів-різьбярів його села особливо вирізнялись Яків і Микола Тонюки, Петро Григорчук.

До розвитку косівської різьби при­клався Василь Девдюк, поєднуючи її з інкрустацією. Він вводить інкрустацію різноколірним деревом, бісером, мета­лом, перламутром та поліруванням виробів. Розробляє нові орнаментальні мотиви різьблення: "сльозки", "гачки". Косівська школа різьби та інкрустації по дереву славна такими майстрами, як Микола Тимків, В. Кабин, В. Гуз, І. Балагурак, М. Федірко.

Оригінальністю й самобутністю ви­різнялась брустурівська школа. Тут плідно працювали П. Ткачук, М. Гре-пиняк, О. Ванджуряк.

Створюються центри гуцульського різьблення: Косів і села Яворів, Річка, Брустури. їхні витвори привертають увагу чистим кольором деревини і грою світлотіней на різьбленій по­верхні, виблискуванням відполірова­них випуклих форм, своєрідним місце­вим колоритом, інкрустацією різними матеріалами. Такі предмети домашньо­го вжитку настільки тісно ввійшли в народні традиції, що стали гордістю кожної оселі. У них проявилися бага­та уява, естетичний смак і м'яка філо­софська натура гармонії.

Народне декоративне мистецтво Гуцульщини — оригінальне художнє явище українського народного мистец­тва.