___________________________________________________________________________________________ 

 

 

Ознайомлення з основами різьблення по дереву

 

2.1. Техніка різьблення

Перша зарубка, перший жолобок, зроблені людиною колись на дереві ножем чи сокирою, поклали початок практичному використанню деревини, розвитку художньої оброки дерева. Скісні, горизонтальні або перехресні лінії - познаки на дереві стали основою майбутнього орнаментального багатства в оздобленні дерев'яних виробів.

На Україні з давніх давен поширені різні види художньої обробки дерева – плоско-рельєфне та об’ємне різьблення. Крім цих основних видів, пізніше з’явилося прорізне або ажурне різьблення.

Плоско-рельєфне різьблення. Характерною рисою цього виду різьблення є те, що різьблений рисунок заглиблюється у верхній шар деревини оздоблюваного предмета. Верхні точки елементів рисунка лежать у площині поверхні предмета, а низькі – нижче від неї.

Плано-рельєфне різьблення має в свою чергу, своєрідні різновиди, в основі яких лежать специфічні прийомі виконання оздоблення. До них належать плоске (геометричне) різьблення, контури, тригранно-виїмчасте, плоско-рельєфне з вибраним фоном.

Різьблення з вибраним фоном – поширений метод оздоблення архітектурних деталей. різноманітних предметів побуту, адже крім геометричного орнаменту, в цьому випадку можна застосувати рослинні мотиви, зображення людей, птахів і тварин.           

Плоске різьблення. Одним з найдавніших способів оздоблення дерев'яних виробів вважається плоске різьблення, що виконувалося найпростішими інструментами – сокирою чи ножем. На Гуцульщині його називають: “сухим” або “чистим”. Елементами такого різьблення є прості геометричні фігури, утворені поєднанням горизонтальних, вертикальних та скісних (під кутом 45-60⁰) ліній. У неглибокі лінії – заглиблення іноді втирають вугільний пил або сажу з льняною олією, що надає рисунку графічної виразності, чіткості, наближаючи його до гравюри. Такий прийом оздоблення можна побачити на старих гуцульських скринях та столах.

В основ його – давній вид “чистого” плоского різьблення, так зване “кільчасте письмо”.

Неглибокі, тоненькі лінії, що утворюють діагональну або прямокутну дрібну, легеньку сітку на поверхні деревини, дають коли уявлення про такі найдавніші орнаментальні мотиви, як “січені зубці”, “зубці з головами”, “головкате”, “огірочки”, “бесаги”, “кривулька”, “медівники”, “бані”, “п’явки”, “душ” та ін.

У деяких елементах (“січені зубці”, “огірочок” та ін.) основною рисунка є “ільчасте письмо”, але в більшості орнаментів “ільчасте письмо” використовується як фон, на якому лінії сітки паралельні лініям малюнка. “Кільчасте письмо” органічно співіснує з основним рисунком і можна сказати, що воно створює орнаментальний мотив, підкреслює його особливості.

Особливо багате декоративне оформлення можна отримати від поєднання плоского різьблення з тригранно-виїмчастим. Геометричний орнамент тут складається з трикутників, ромбів, квадратів тощо. У деревині вибирають пірамідальні скибочки, і тому орнамент виходить заглибленим з похилими стіночками. У криволінійно окреслених елементах орнаменту деревину вибирають похило з двох боків так, щоб найбільше заглиблення було в центрі елемента, наприклад, у кожній пелюстці розетки, квітки, косиці тощо. Різноманітне поєднання простих елементів і водночас чітких геометричних, дає можливість створювати нові й нові варіанти композицій орнаменту.

На Гуцульщині здавна із різноманітних геометричних елементів створилися усталені орнаментальні мотиви. До найдавніших належать ті, що складаються з форм прямокутника, квадрата, трикутника, вони називаються: “журавлі”, “зубчики”, “моршінка”, “кривулька”, “зубчики”, “завиваник”, “ширинка”, “копанці”, “крижики”, “глибока різьба”, “сікачці”, “очкате”, “віконця”. Основна частина цих орнаментальних мотивів має стрічкову композиційну дубову, їх вживання для оздоблення країв виробів, щоб підкреслити центр композиції.

До іншої групи можна віднести орнаментальні мотиви, що утворюються за допомогою півкола еліпса, а саме: “гадючки”, “дужки”, “копитця”, “плайи”, “жолобки”, “парканець”, “ряска-сльози”. Окрему групу становлять мотиви, які мають у своїй основі коло, поєднане з квадратом або прямокутником, як –от: “соняшник”, “сонечко”, “віночки”, “пацьорки”, “калачики”, “зорки”, “кучері”, “ружа”, “грибки”. Ці найскладніші мотиви вживають для створення центральної частини композиції.

Щоб виконувати складні орнаментальні композиції, початківець повинен засвоїти деякі прийоми геометричного різьблення. Тримаючи різак у правій руці, виконують вправу: ріжуть окремі лінії уздовж й упоперек шарів деревини. Дошку потрібно тримати перпендикулярно до напряму руху різака.

Для початкових вправ краще брати дошку з деревини липи або осики розміром 10 х 20 х 2 см. Вирізувати легше уздовж шарів деревини, важче – упоперек. Треба вчитися правильно тримати різак і водити ним у різних напрямках з неоднаковим нахилом.

Під час роботи треба стежити за тим, щоб своєчасно змінювати напрям руху різака, згідно з вирішуваним рисунком незалежно від напряму шарів деревини.

Вправа І. Мета – різьблення правильних ліній (уздовж шарів). На поверхні дощок за допомогою лінійки та косинця наносять паралельні лінії на відстані 8-10 мм. Дошку закріплюють і підтримують лівою рукою. З нахилом у правий бік під кутом 45⁰ ведуть різак на себе по наміченій лінії. При цьому п’ятка різака повинна бути на 3 мм піднята над площиною дошки.

В кінці лінії рух руки з різаком треба трохи притримати, щоб не було зарізування. Потім дошку повертають на 180⁰ і знову проводять різаком по цій самій лінії і під таким самим кутом, але вже з другого боку, тобто роблять підрізку. Натискуючи на кінчик різака, відокремлюють стружку трикутного перерізу.

Повторення нарізування і підрізування прямих смуг зверху вниз допомагає засвоїти різьблення паралельних ліній уздовж шарів деревини.

Вправа ІІ. Різьблення паралельних ліній упоперек шарів деревини виконується так само, як і у здовж шарів. У цьому випадку рух різака дещо утруднений, бо доводиться перерізати торцеві частини шарів деревини, які завжди тверді. Виконуючи цю вправу не треба забувати піднімати п’ятку різака: рух його буде вільнішим.

Добре засвоївши різьблення прямих паралельних ліній уздовж і впоперек шарів, можна приступати до виконання складніших вправ, в основі яких – сполучення горизонтальних та вертикальних смуг,  а також навчитися відчувати можливості матеріалу, інструментів підкоряти їх своїм рукам.

Вправа ІІІ. Мета – вирізьбити сітку з квадратів за допомогою перетинів горизонтальних та вертикальних ліній.

На дошку наносять рисунок сітки, після чого закріплюють її на верстаку. Різьблення починають з прорізування серединної лінії. Кінчик різака ставлять вертикально на початку лінії так, щоб п’ятка інструмента була трохи вище від площини дошки. Рухом до себе прорізають лінію приблизно на глибину 3 мм. В кінці лінії п’ятку різака опускають у деревину з тим щоб прорізати кінець смуги. У такий спосіб ріжуть усі середні лінії. Робити це треба чітко по лініях рисунка вертикально і на одній глибині. Прорізаючи горизонтальні лінії різак тримають обома руками: ручка різака у правій руці, а ліва притримує і спрямовує інструмент.

Середню лінію виїмки ріжуть вертикальним надрізом зліва направо, а бічні грані виїмки – також зліва направо, але з нахилом різака від себе й до себе. Закінчивши вирізування виїмок, підрізають кінчики стружки.

Вправа IV. Мета – навчитися різати діагональну сітку.

На підготовлену дошку наносять рисунок з діагональних ліній. Зробивши першу надрізку ліній сітки справа наліво, повертають дошку і роблять другу надрізку зліва направо. Після цього в тому ж порядку підрізають кінчики стружки.

Виконуючи вправи необхідно стежити за нахилом різака та рівномірністю ширини смужок.

Після засвоєння цих вправ можна переходити до тригранно-виїмчастого різьблення. Основним його елементом є тригранна виїмка. Залежно від техніки виконання ці виїмки можуть бути: рівнобедреними, рівносторонніми з заглибленнями у центрі, рівнобедреними з заглибленнями біля основи. Тригранно-виїмчасте різьблення (особливо на початковому етапі) потребує попереднього рисунка. Тому спочатку треба зробити креслення на папері, а потім перенести рисунок на площину виробу. Для різьблення користуються різаком але спочатку слід виконати деякі вправи (дошка розміром 10 х 20 х 2 см).

Вправа V. Мета – навчитися різати прості тригранні виїмки – кути.

На дошку наносять рисунок сітки з горизонтальних і вертикальних ліній на відстані 1 мм одна від одної. Потім за допомогою похилих ліній у кожному квадраті будують трикутники. Тримаючи різак вертикально, надрізають сторони трикутників від вершин до основи. Надрізку треба робити вертикально і на однакові глибину, стежачи за тим, щоб не торкатися різаком горизонтальних ліній. Зробивши надрізки нахиляють різак до себе і вздовж основи трикутника роблять підрізку. Відкол має вигляд рівнобедреного трикутника. Біля основи трикутника глибина підрізки незначна, але біля вершини вона може бути від 1 до 5 мм. Засвоївши різьблення кутів, можна виконувати різні орнаментальні мотиви у вигляді смуг з кутів, як-от: “зубчиків”, “кривулька”, “дублетові зубчики”, або “глибока різьба” та ін.

Вправа VI. Мета – навитися різьблення тригранних виїмок із заглибленням у центрі.

На дошку наносять сітки з квадратними клітинами. За допомогою олівця проводять похилі лінії, з лівих та правих кутів квадратів, утворюючи ними трикутники. При цьому основним буде центральний трикутник у кожному квадраті в якому буде різьба.

Починаючи різьблення, треба поставити кінчик різака в центр трикутника так, щоб його п’ятка була спрямована в один з кутів. Центр можна визначити приблизно, на око. Тримаючи різець вертикально, роблять надрізку від центра до кута. У кожному трикутнику треба зробити по три надрізи.

Таким чином, на поверхні кожного квадрати в центральній його частині утворюються три трикутники.

Зробивши надріз, ставлять різак у нижньому лівому кути трикутника і, нахиливши його до себе під кутом близько 60⁰, зрізають нижню грань так, як різали кути. Зрізаючи праву грань, різак тримають у правій руці кінчиком до себе. Кінчик ставлять у нижній правий кут трикутника і, нахиливши різак управо, зрізають і цю грань. Великий палець лівої руки, впираючись у ребро різака, допомагає його руху. Так само, нахиливши різак уліво, зрізають ліву грань.

Виконуючи цю вправу, необхідно добиватися, щоб лінії сторін трикутників були чіткі і прямі.

Вправа VII. Мета – навчатися різати багато променеву розетку. Кожний промінь – витягнута тригранна виїмка.

У роботі користуються тими самими прийомами, що й у різьбленні тригранних виїмок із заглибленням у центрі.

На дошку наносять рахунок квадратів. З кутів квадратів проводять діагоналі.  З центра квадрата циркулем креслять два концентричних кола. Радіус зовнішнього кола більший від радіуса внутрішнього 3-5 мм (залежно від розміра розетки). Велике коло ділять на 16 секторів мале на 32. кінцеві точки радіусів внутрішнього і зовнішнього кіл сполучають прямими.

Різьблення починають з вертикальних надрізів. Їх зручно робити рухом до себе, тому дошку повертати по колу. Потім ріжуть грані променів від центра розеток рухом до себе з нахилом різака вправо і вліво. При цьому однією рукою притримують у процесі вирізування, а другою рукою ріжуть. Третю коротку грань променя ріжуть в останню чергу. Це роблять так само як і підрізування кутів, але в цьому випадку різак рухається не по прямій, а по дузі.

Треба пильнувати, щоб грані були прямими, чіткими, а ширина та глибина їх – однаковими. Від цього залежить краса орнаменту.

Скобоподібне або нігтеподібне різьблення є різновидом плоско-рельєфного. В основі його лежить заглиблення у вигляді скобл, підківки, яке можна зробити напівкруглою стамескою.

Скобоподібне різьблення найчастіше зустрічається в творах полтавських та чернігівських майстрів. За допомогою овальних заглиблень – “зернят” або “пелюсток” різьбярі створюють різноманітні композиції, поєднуючи ці лементи з геометричним та плоским різьбленням.

Щоб вільно володіти скобоподібним різьбленням, необхідно виконати вправи із скобами уздовж та впоперек шарів деревини.

Вправа VIII. Навчитись вирізувати скоби уздовж шарів деревини.

На підготовлену дошку наносять сітку з прямокутників. У кожному з них ріжуть склоподібні елементи.

Розмір стамески добирають з таким розрахунком, щоб вона була на 2 мм вужча від майбутньої виїмки.

З лівої сторони кожного трикутника на відстані 2-3 мм роблять стамескою неглибокі надрізи, тобто у прямокутника зліва будуть напівкруглі угнуті лінії. Після цього справа в напрямі надрізок уздовж шару деревини роблять рух стамескою до угнутої лінії, в наслідок чого утворюються виїмки з напівкруглими краями.

Вправа ІХ. Мета – навчити вільно володіти скобоподібними елементами у різьбленні впоперек шарів деревини.

Для цієї вправи добре гострять леза стамески, бо в процесі різьблення упоперек шарів деревини можливі відколи. Виконуючи це завдання треба пам’ятати, що надрізати потрібно “на себе”, тримаючи стамеску угнутою стороною на себе, а підрізати – “від себе”.

Такі елементи, як “зернятка” або “пелюстки”, ріжуть напівкруглою та кутовою стамескою. Ці елементи можна різати із заглибленням біля овального контура (тоді середня лінія буде опуклою) або із заглибленням всередині.

2.2. Матеріали та обладнання

Високий художній рівень твору значною мірою залежить від правильного вибору деревини, знання всіх її властивостей. Велике значення, наприклад, має текстура, тобто рисунок, що утворюється на поверхні зрізу деревини. Чим складніша будова деревини і різноманітніший взаємозв’язок окремих її елементів, тим багатша текстура.

Колір деревини залежить від її породи, але разом з тим, у деревини однієї породи він може бути різним. Багаті на відтінки деревина явора, груші, вільхи, а деревина горіха взагалі має широкий кольоровий діапазон – від жовтого до чорного з різними відтінками.

Для невеликих виробів, як-от: скриньки, баклаги, полички, тарілочки тощо, з дальшим оздобленням їх різьбленням орнаментом, краще використовувати добре висушену і видержану деревину м'яких порід – липи, вільхи, осоки, тополі, рідше берези. Одним з найкращих матеріалів, особливо для плоскорельєфного різьблення, а липа. Її деревина однорідна, м’яка, легка та біла, іноді злегка рожевувата. Після просушування і тривалого витримування деревина липи набуває золотавого відтінку, стає міцною, не жолобиться. Вона добре піддається обробці, легко ріжеться в усіх напрямках без відколів.

Червонувата деревина вільхи так само м’яка, однорідна, легко обробляється під час різьблення, проте дерево вільхи завжди тонке, і має в ядрі трухлявину, тому що породу доцільно використовувати лише для дрібних виробів.

Осика має легку, міцну і, головне яскраво-білу деревину. Цей колір зберігається досить довго. Матеріал досить стійкий проти гниття, тому з давніх часів його застосовували для будівництва колодязних зрубів та виготовлення посуду. Під час роботи з цією деревиною треба бути особливо уважним, бо деревина осики (а також тополі) має здатність відколюватись під різцем.

Сріблясто-сіра деревина берези твердіша від деревини липи та вільхи, ріжеться однаково в усіх напрямах, не відколюючись, але надзвичайно жолобиться і розтріскується. Для різьблення краще брати березу віком 40-60