Гренландія - найбільший острів на земній кулі
На 2500 км з півночі на південь простягнувся найбільший острів на земній кулі – Гренландія (що в перекладі означає „зелена країна”). Його площа становить 2176 тис. км кв. Острів розташований на північний схід від Північної Америки і відокремлюється від островів Канадського Арктичного архіпелагу протоками Робсон, Кеннеді, басейном Кейна, протокою Смітта, морем Баффіна та Девісовою протокою. Південний мис Гренландії – Фарвель – лежить на 59°46’ північної широти, а крайня північна точка – мис Морріс-Джесуп – на 83°39’ північної широти. Найбільша ширина із заходу на схід близько 1200 км.
Населення Гренландії на 1997 р. складало 56 тис.осіб. Етнічний склад населення – ескімоси (більшість), європеоїди (11,2%). Мови: ескімоська (гренландський діалект) і датська.
Відкрита Гренландія близько 875 р. норманном Гунбйорном. Близько 982 року на острові поселився з кількома супутниками Ейрік Рауді (Рудий), вигнаний з Ісландії за тяжкі провини. У 983 році в Гренландії були засновані перші норманські колонії (пізніше покинуті). В 1721 році Данія заснувала на острові колонію Готхоб. З 1774 року торгівля з Гренландією стала монополією датського уряду. З 1814 року, після розторгнення унії між Данією і Норвегією (існувала з 1380 року), Гренландія – володіння Данії. У 1931 році східну частину Гренландії хотіла захопити Норвегія, але її домагання не були визнані Міжнародним судом у Гаазі. Під час другої світової війни США добились від Данії згоди збудувати в Гренландії свої військові бази (Туле, Норсарсук та ін.). За Конституцією Данії у 1953 році Гренландія отримала внутрішню автономію. Законодавчу владу має парламент Данії, а також власний парламент (до її складу входить 31 особа, які вибираються на чотири роки); виконавчу – комісар, якого призначає уряд Данії. Основна діяльність жителів острова – видобування нафти, рибальство, розведення овець та ренів (північний олень), туризм, авіатранспорт. У Гренландії знаходиться найбільший у світі національний парк (площа майже 70 млн.га). Щороку острів відвідує приблизно 20 тисяч туристів.
84% острова вкрито льодом. Від льоду вільна тільки прибережна смуга, що подекуди звужується до 1,5 км, але ніде не перевищує 250 км. Льодовик Гренландія тільки місцями виходить до моря. Середня потужність льодового покриву Гренландії становить 2100-2300 м, максимальна – 3400 м. Льодовиковий щит має форму масиву, який поступово підвищується від периферії вглиб острова, утворюючи два пологі куполи. Об’єм Гренландського льодовика становить приблизно 2700 тис.куб.км. Коли б цей лід вдалося розтопити, то рівень Світового океану підвищився б на 7 м і затопив усі прибережні низовинні ділянки материків.
Гренландський льодовик постійно рухається від центру до околиць. Особливо помітний його рух у вузьких льодовикових язиках, де лід переміщується часто із швидкістю до 20 м на добу. При сповзанні льодовиків у море від них відколюються величезні брили – айсберги, заввишки 100 м над поверхнею моря і до кілометра завдовжки. Щорічно біля берегів Гренландії утворюється близько 10-15 тисяч айсбергів. Айсберги від східного узбережжя течіями відносить до південного краю острова і, потрапляючи в теплі води Атлантичного океану, швидко тануть. Ще довший шлях здійснюють айсберги Західної Гренландії. Спочатку вони пливуть до північної частини моря Баффіна, а потім разом з водами холодної Лабрадорської течії прямують на південь до Північної Америки. Бувають такі роки, що айсберги допливають до берегів острова Ньюфауленд, пройшовши понад 3 тисячі кілометрів від місця, де вони утворились. У 1912 році величезний океанський пароплав „Титанік”, який здійснював рейс із Сполучених Штатів у Європу, пропливаючи в тумані вздовж берегів Ньюфауленду, несподівано наштовхнувся на гренландський айсберг. Небагатьом пасажирам і членам екіпажу вдалося врятуватись, більшість їх загинула в крижаній воді Лабрадорської течії. Втрати льоду від утворення айсбергів компенсуються сніговими опадами. Підраховано, що весь гренландський лід повністю відновлюється впродовж 6000 років.
Більша частина Гренландії складена породами докембрію (переважно гнейсами і кристалічними сланцями), зім’ятими в складки і прорваними гранітними інтрузіями. Північна і північно-східна частина острова складена нижньопалеозойськими породами. У палеогеновий період у багатьох районах острова мали місце інтенсивні вулканічні виверження.
Більша частина Гренландії являє собою платформу, середня висота якої становить 125 м. У внутрішній частині острова окремі ділянки платформи під впливом великої ваги льодовика прогнулись і розміщуються нижче рівня світового океану. Основа цієї платформи, виступаючи на півночі і на півдні, утворює могутні кристалічні масиви. На сході і півночі острова простяглися гірські ланцюги, які під впливом давнього і сучасного гірського зледеніння набрали альпійського характеру. Хребти південної частини Гренландії підносяться до 1500-1600 м, а в східній частині навіть до 3000 м. Тут знаходиться гора Гунбйорн – 3700 м, яка є найвищою точкою не лише острова, а й усієї Арктики.
Кожен гірський масив у Гренландії – півострів, бо між ними є простори води, що розривають гірське пасмо і йдуть від океану вглиб суші. Це фіорди, вузькі, але дуже глибокі затоки (до 400-800 м), що досягають інколи понад 150-180 км у довжину. Найбільшими з них є Готхоб-фіорд, Серне-Стрем-фіорд, Франц-Йосиф-фіорд та ін. Фіорди густою сіткою розчленовують узбережжя Гренландії. Довжина берегової лінії острова – 39 тис.км. Це майже дорівнює екваторові.
Надра Гренландії багаті на корисні копалини. З мінеральних багатств велике значення мають поклади кріоліту, який містить до 13% алюмінію. Його родовища містяться на південному заході острова, в районі Івігтута. У деяких місцях південної частини острова є магнітний залізняк, золото, срібло тощо. На острові Діско знайдено шпат, самородне залізо. Відкрито родовища свинцю, а також нікелеві, хромові і молібденові руди. В 1945 році поблизу Готхоба було виявлено уранову руду. З інших мінералів на острові є графіт, мармур, азбест, тальк тощо. На заході Гренландії є буре вугілля і торф.
За кліматичними умовами маже весь острів належить до арктичної зони атлантичної області, лише крайній південь має помірний морський клімат.
Кліматичні умови окремих районів Гренландії мають деякі відмінності, що особливо помітно взимку. У внутрішніх чаcтинах острова, вкритих потужною товщею льодовика, впродовж усього року панує антициклон, температури досить низькі (-10°С , -45°С). Сильне випромінювання поверхні льодовика дає можливість поглинати лише 19% тепла, що надходить від сонця. Тому взимку температури в центрі острова знижуються до -60°, -70°, а влітку вони постійно нижчі від нуля. Навіть у липні температури часто знижуються до -25°, -28°.
Клімат західного узбережжя порівняно із східним – м’якший і тепліший. Над морем Баффіна часто проносяться циклони, які рухаються вздовж теплої Західно-Гренландської течії на північ і приносять на узбережжя Гренландії морське полярне повітря. Тому на південному заході середня річна температура вище від 0°, річна кількість опадів досягає 1000-2000 мм. Середня температура січня в Івігтуті (61° північної широти) -7.4°, у Готхобі (64°північної широти) -10.1°.
Східне узбережжя впродовж всього року забите льодом, який приносить з півночі холодна Східно-Гренландська течія. Взимку тримається сонячна погода з морозами до -30°.
На півночі Гренландії зима також сувора. Впродовж тривалої полярної ночі морози досягають -50°. Середня температура лютого у Туле становить -29,4°. У районі протоки Робсон середня річна температура становить -28.8°. Це – найхолодніше місце Північної Америки. Річна кількість опадів на півночі незначна – 200-220мм.
Влітку в прибережних районах погода прохолодна. В Івігтуті середня температура липня +9.9°, в Готхобі +6.5°, в Ангмагаліці +7.1°, в Туле +4.7°.
Безпосередньо над льодовиковим щитом кліматичні умови набагато суворіші, ніж на прибережних ділянках, вільних від льоду. Холодне важке повітря зумовлює постійний високий тиск над Гренландським льодовиком. Маси повітря розтікаються від його центру до периферії. Охолодженню сприяє значна висота над рівнем моря й інтенсивне випромінювання тепла в світовий простір. Тому у периферійних районах льодовика часто спостерігаються сильні вітри, швидкість яких досягає 160-200 км на годину.
У прибережних районах Гренландії, на яких немає льодового покриття, налічується понад 1000 видів рослин, з них близько 450 видів – вищих. Це – переважно льодовикова флора, яка проникла сюди з Північної Америки.
На півдні Гренландії рослинність представлена лісотундровими видами з переважанням верби, вільхи, карликової берези, ялівцю. Іноді тут трапляється й американська горобина.
З трав’янистих видів рослин на півдні Гренландії значно поширені деревій, з чагарників – костяниця.
На достатньо зволожених ділянках південного узбережжя, крім карликової берези, полярної верби, росте лохина, брусниця, а також трав’янисті види – тонконіг, смолівка, ломикамінь.
На півночі Гренландії на ділянках вільних від льоду, переважають лишайники і мохи, яких на островах налічується до 600 видів.
З культурних рослин на острові вирощують ячмінь, картоплю, а в парниках цибулю, огірки, моркву.
Тваринний світ також не вирізняється багатством, проте з усіх арктичних островів тут найбільше видів наземних ссавців. Це мускусні бики, полярні вовки, північні олені, білі ведмеді, полярні зайці, білі і голубі песці, лемінги. У водах навколо Гренландії водяться морські зайці, нерпи, гренландські тюлені і рідко – моржі. На західному узбережжі зустрічаються білуха і нарвал, які є об’єктом полювання ескімосів.
Влітку поблизу берегів Гренландії з’являються косатки, дельфіни.
У Гренландії налічується понад 170 видів птахів (в тому числі перелітних). Промислове значення мають кайри, гаги звичайні, білі куріпки, пуночки, білі сови, ворони, кречети, чечітки, орлани. З перелітних, які впродовж літа гніздяться на острові, звичайні білі гуси, гуси-гуменники та ін.
На острові водиться близько 600 видів комах. Влітку, особливо на західному і східному узбережжях, справжнім лихом є міріади комарів і мошки.
Література
1.Гаврилюк В.С. Природа Північної Америки. – Київ, 1971.
2.Дубовіч І. Країнознавчий словник. – Львів, 2003.
3.Ігнатьєв Г.М. Найбільший острів Землі // Хрестоматія з фізичної географії. – К.,1973. 
