Атлаські гори - система середньовисоких хребтів Африки, що простягаються майже на 2000 км в субширотному напрямку. Північні хребти (Ер-Ріф та Телль-Атлас) утворилися в альпійську епоху складчастості, а інші - в герцинський орогенез. Герциніди були розбиті на окремі блоки та омолоджені альпійським орогенезом з утворенням обширних геоантиклінальних піднять та геосинклінальних опускань окремих брил та масивів. Тому в рельєфі гір значне поширення мають високі міжгірські плато та обширні улоговини.

 Гори на півночі та заході мають типові середземноморські, а на сході та півдні - типові сахарські ландшафти. Гірські ланцюги заходу затримують вологі вітри з Атлантики, які тут панують взимку. Тому в Атлаських горах виділяється три природні області - північна з субтропічними середземноморськими ландшафтними комплексами, перехідна з субтропічними континентальними та південна з тропічними пустельними ландшафтами сахарського типу.

 Північна природна область включає, крім хребтів, і вузьку смугу узбережжя (до 150 км завширшки). Гори тут мають дуже еродовані схили, які крутими вапняковими уступами обриваються на північ. Схили ж південної області (Сахарський Атлас), які складені сланцями та мергелями не такі круті і прорізані широкими річковими долинами. Тривалий час Атлаські гори були зв'язані з горами Піренейського півострова (С'єрра-Невада, Андалузькими) і лише після утворення Гібралтарської протоки в результаті блокового опускання і виникнення обширного грабена вони опинилися в Африці, стали самостійною гірською системою.

 Між Телль-Атласом і Високим Атласом, в якому знаходиться найвища вершина Атласу - гора Тубкаль (4165 м) та Сахарським Атласом і Антиатласом знаходиться перехідна природна область -Високі плато шоттів, в улоговинах (шоттах) яких розміщені солоні озера - себхи. Ці плато більше схожі на засушливі аридні ландшафти Сахари, незважаючи на те, що знаходяться в субтропічному континентальному типі клімату. В Сахарському Атласі та Антиатласі, які утворюють гірський бар'єр на межі з Сахарою, панують типові пустельні ландшафти.

 Всі хребти Атласу характеризуються як сейсмічне активні, бо майже щороку бувають землетруси, які іноді (Агадирське в 1960 р.) приводили до численних жертв та руйнувань.

 Різноманітна геологічна будова Атласу, поширення давніх кристалічних порід, вулканічних масивів і відкладів давніх морів та лагун - все це обумовило значне багатство гір на корисні копалини. В Антиатласі з виходами дуже давніх порід пов'язані родовища жильного золота, марганцевих, кобальтових, нікелевих, мідних руд тощо. Високий Атлас, де багато інтрузій, виділяється рудами кольорових та рідкоземельних металів (свинець, цинк, вольфрам, молібден та ін.). Палеозойські метаморфічні осадові породи багаті на залізні руди, а мезозойські - на марганцеві. В морських палеоген-неогенових відкладах західної частини утворилися величезні родовища фосфоритів світового значення та вторинних поліметалічних руд. В передгїрських прогинах є нафта та кам'яне вугілля. Крім того, в горах багато великих родовищ таких цінних нерудних корисних копалин, як флюорит, азбест, графіт, слюди, мінеральні солі, сировини для будівельних матеріалів.

 Для гір характерні два типи субтропічного клімату - середземноморський та континентальний, а на півдні переважає тропічний пустельний. Взимку західні вітри несуть вологу з Атлантики, бо полярний фронт зміщений в цей час на південь. Максимум опадів (до 1000 мм на рік) отримують навітряні схили хребта Ер-Ріф. Середньомісячні температури зими в горах +4...+8°, а на узбережжі +10...+13°, проте майже щороку бувають короткочасні похолодання. В результаті вторгнення континентального помірного повітря випадає сніг, який тримається 2-3 тижні на висотах до 1500 м. Вище сніг тримається 2-3 місяці. На узбережжі взимку постійно бувають тумани.

 Влітку панує тропічне морське повітря, яке приходить з північно-західними, північними та північно-східними вітрами, що відтікають по східній периферії Азорського максимума. Але низхідні потоки повітря виключають можливість випадання опадів - панує суха, хоча і не дуже жарка погода з температурами +25...+27°. Іноді з Сахари дмуть дуже гарячі і сухі вітри (сірокко), які прориваються на північ долинами річок.

 Річки мають в основному дощове живлення, хоча в окремих високогірних районах відчутний вплив і снігового живлення. Максимально повноводні вони взимку, а влітку міліють, дрібні ж річки пересихають повністю. Лише найбільші (Себу, Мулуя та ін.) не пересихають, хоча і дуже міліють влітку. Основне використання води - для зрошення. На високих плато стік спрямований до обширних улоговин, тому в цих депресіях утворюються солоні озера. На узбережжі є також лагунні та заболочені озера - мержі, які небезпечні для людей тим, що є середовищем життя малярійних комарів.

 Рівнина узбережжя та нижні частини схилів до 500 м вкриті маквісом - вторинними формаціями ксерофітної рослинності з мирту, дроку, олеандру, суничних та оливкових дерев, коркового та кам'яного дубу на коричневих грунтах. При зрошуванні на цих ґрунтах отримують досить високі врожаї винограду, цитрусових, фруктів, зернових -пшениці, ячменю, вівса. Зустрічаються гаї карликової пальми хамеропс. До 1300 м збереглися ліси з вічнозеленого коркового дуба, які мають промислове значення. Достатня кількість вологи з Атлантики створює для цих дерев оптимальні умови і через 6-8 років з коркових дубів знімають кору з найкращим у світі корком. Вище (до 2000 м) ростуть змішані ліси з вічнозеленим кам'яним дубом, листопадним лузітанським дубом та хвойними (головним чином атлаським кедром). До 2500-3000 м переважають хвойні ліси з атласького кедру, який має цінну деревину. Проте в підліску тут поширені бореальні види дерев - клен, каштан, дика груша, тис, барбарис, дикий виноград, ліана ломонос тощо, тому переважають змішані ліси.

 Закінчується лісова зона заростями ялівцю, які вище 3000 м змінюються гірсько-степовою рослинністю (в улоговинах).

 Інша зональність підвітряних схилів - східних та південних. Основні формації тут ксерофітні - ліси з алепської сосни з підліском з берберської туї та рідколісся з ялівцю, кам'яного дубу тощо.

 Ліси середземноморської природної області дуже вирубані, а надмірний випас худоби на звільнених від лісової рослинності ділянках спричинив надмірну ерозію грунтів.

 У внутрішніх районах, на Високих плато шоттів панують напівпустельні формації - ксерофітні злаки та чагарники. Основні рослини - ковила (особливо відома альфа, заввишки до одного метра, з волокон жорстких листків якої виготовляють міцні канати та цінні сорти паперу, які використовуються для виробництва паперових грошей), полин, дрок. Зустрічаються гаї камедної акації та чагарнику ююба. Поблизу шоттів ростуть галофіти (геттаф, солянка, полин).

 Тваринний світ Атласу поєднав у собі європейські та африканські види. Тут багато гризунів (зайців, тушканчиків) та травоїдних даманів. З хижаків поширені шакали, вівери, дикі коти та гієни. З мавп зустрічається безхвостий макак. Багато ящірок, плазунів (гадюк). Особливої шкоди населенню завдає сарана, періодичні напади якої з півдня та сходу знищують посіви сільськогосподарських культур і молоді лісонасадження.