Азія. Загальна характеристика.

Особливості геологічної будови і рельєфу

Азія — найбільша частина світу, яка займає майже 30% площі суші — 43,4 млн км². Від арктичних островів на півночі до індоне­зійських островів на півдні Азія простяглася на 10 тис. км. Більш ніж на 9,5 тис. км Азія витягнута із заходу на схід — від мису Баба на п-ові Мала Азія до мису Дежньова на Чукотському п-ові.

Азія — єдина частина світу, що омивається водами всіх чотирьох океанів, проте вплив їх обмежений. Розміри Азії обумовили континентальність і різку континентальність клімату її внутрішніх областей.

Серед інших частин світу Азія виділяється великою контрастністю рельєфу, що пов'язано зі складною геологічною її будовою.

Найдавніші ділянки Азії — докембрійські платформи, як і в інших материків. Але на відміну від інших континентів, що формувалися навко­ло одного давнього платформеного ядра, в Азії таких ядер декілька: Си­бірська, Китайська, Аравійська та Індостанська платформи.

В Азії проходили всі етапи гороутворення — байкальський, каледонський, герцинський (усі в палеозої). Гори байкальської складчастості розташовані в районі Байкала. Каледонські і герцинські гори мали потім різну долю. Одні з них зруйнувалися і перетворилися в пенеплен («майже рівнину»), наприк­лад, Казахський дрібносолковик. Другі занурилися на дно моря, покрилися; осадовою товщею і стали основою (складчастим фундаментом) молодих плат­форм — Західно-Сибірської, Туранської (у рельєфі їм відповідають одной­менні низовини). Треті були зруйновані, але в епоху альпійської складчас­тості відродились, тобто були підняті, іноді на дуже велику висоту (Тянь-Шань), іноді менш високо (Урал, хребти Південного Сибіру).

Мезозойська складчастість призвела до утворення гір на сході Азії — від Чукотки до Малаккського п-ва. Тут виділяються хребти Сіхоте-Алінь, Черського, Верхоянський та ін,

В епоху альпійської складчастості (кайнозой) виник величезний Аль-пійсько-Гімалайський пояс. До молодих гір цього поясу належать Кав­каз, Памір, Гімалаї, Копетдаг та ін., до нагір'їв — Малоазіатське, Вірменське, Іранське. У кайнозої сформувалися і западини, що зараз займають низовини — Месопотамська, Індо-Гангська та ін.

Зараз активне гороутворення відбувається на стику Євразійської і Тихоокеанської плит. Вершини гір, як правило, є вулканами (Ключевська Сопка, Фудзіяма і багато ін.)

2. Азія. Внутрішні води, їх розподіл по території.

Живлення та водний режим великих річкових і озерних систем

Азія має найбільше великих рік. Тільки азіатські ріки несуть свої води до всіх чотирьох океанів Землі. Водночас, майже 40% території Азії належить до басейну внутрішнього стоку. Цьому сприяють і кліматичні особливості (сухість внутрішніх частин Азії), і особливості рельєфу (на­явність великих улоговин).

Ріки басейну внутрішнього стоку або губляться в пісках великих пу­стель, або несуть свої води в озера. Найбільші з таких рік — Амудар'я і Сирдар'я, що починаються високо в горах. На рівнинах їхню воду роз­бирають на зрошення, через що ці ріки вже не впадають в Аральське море, як це було в недавньому минулому.

До басейну Північного Льодовитого океану належать Об, Єнісей, Лена. Найдовша з них — Лена (4400 км), найбільша по площі басейну — Об (близько 3 млн км²), найповноводніша — Єнісей. Основну масу води ці ріки пропускають під час весняної повені.

Ріки басейну Тихого океану живляться переважно мусонними доща-ми.'Найбільші ріки басейну — Амур, Хуанхе, Янцзи.

Каламутні темні води Амура розливаються після літніх мусонних дощів. На початку осені на узбережжя обрушуються тайфуни зі злива­ми, і ріка розливається на десятки кілометрів.

Хуанхе — друга за довжиною ріка Азії (4845 км) — починається в горах, у середній течії перетинає лесове плато. Лес — пилювата гірська порода жовтого кольору. Він обумовлює жовтий колір Хуанхе.

Янцзи — найдовша річка Азії (580.0 км). На відміну від Хуанхе, вона чиста, глибока і придатна для судноплавства від гирла до підніжжя гір. У низов'ях стік ріки регулюють численні озера.

Режим Хуанхе і Янцзи складний. Ріки розливаються не тільки через мусонні дощі і тайфуни (наприкінці літа — початку осені), але і на­прикінці весни — початку літа, коли в горах тануть льодовики і сніг.

Ріки басейну Індійського океану (Інд, Ганг, Брахмапутра, Іраваді) мають режим, типовий для рік мусонного клімату. У Перську затоку впадають ріки Тигр і Євфрат, що живляться за рахунок танення снігів.

До басейну Атлантичного океану належать невеличкі річки, що впа­дають у Середземне і Чорне моря.

Значні озера Азії розташовані частіше в посушливих районах, а не у вологих. Це залишкові озера, що збереглися на місці давніх великих водойм.

Каспійське море за розмірами перевищує будь-яке озеро світу. Гли­бина місцями більше 1000 м. Солоність вод — 12-13 %о. Рівень води в озері лежить на 27 м нижче рівня Світового океану, з котрим Каспій колись був з'єднаний через Чорне море. Аналогічне походження й Араль­ського моря — нині водоймища, що швидко висихає. Озером—«мандрівником» є Лобнор, що часто змінює своє місце розташування у вели­чезній, тепер уже майже сухій улоговині.

В Азії багато тектонічних озер. У грабенах лежать Байкал (найглиб­ше озеро світу, його глибина 1620 м) і Мертве море. До тектонічних озер належать Іссик-Куль, Туз, Ван та ін. Є завальні (Сарезьке та ін.), вул­канічні, карстові та ін. за походженням озера.