Чорне море — внутрішнє море басейну Атлантичного океану, оми­ває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії і Румунії. Площа 422 тис. км²,. середня глибина 1271 м, максимальна — 2245 м. Кер­ченською протокою Чорне море сполучене з Азовським, протокою Бос­фор — з Мармуровим морем. У Чорне море впадають Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг та інші ріки.

Найбільший півострів — Кримський, найбільші затоки у берегів України - КаркінІтська, Каламітська, Феодосійська, Джарилгацька. Ост­ровів мало (Зміїний, Джарйлгач та ін.). Поширені піщані коси. Взагалі береги розчленовані мало.

Кліматичні умови Чорного моря визначаються розташуванням знач­ної його частини в субтропічному поясі. Зима тепла і волога, літо жарке і сухе.

Середня солоність Чорного моря 21,8%о. Температура поверхневих вод влітку від +24 до +26 С, у мілководних затоках — до +29 С. Взимку температура води в середньому дорівнює +8 С. У суворі зими в північно-західній і півяічно-східній частинах Чорне коре замерзає.

Характерною особливістю моря є наявність у його глибинних водах сірководню, рівень якого підвищується і вже досяг позначок -100-200 м, що негативно відбивається на органічному житті.

У Чорному морі промислове значення мають червоні водорості, із риб — хамса, ставрида, кефаль, камбала, скумбрія, із безхребетних — мідії, креветки, устриці. Узбережжя Чорного моря — головний рекреа­ційний район України: Море відіграє велику роль у внутрішніх і зовнішніх транспортних зв'язках (порти Одеса, ІллІчівськ, Південний та ін.). Роз­почато освоєння шельфу (видобуток газу, у перспективі — нафти).

Інтенсивна господарська діяльність у басейні Чорного моря призвела до виникнення складних екологічних проблем. Це, насамперед, синд­ром морської евтрофікції, пов'язаний з інтенсивним надходженям з річковим стоком біогенних елементів, що спричинило масове "цвітіння" водоростей, зменшення вмісту розчиненого кисню, заги­бель бентосних організмів. Постійним явищем стали "червоні при­пливи" в прибережних водах.

Значним стало забруднення акваторії Чорного моря шкідливими ре­човинами, особливо нафтопродуктами. Після катастрофи на Чорно­бильській АЕС відбулося забруднення вод Чорного моря радіонуклідами. Хімічне та інші види забруднення негативно позначилися на його біоті, що призвело до зменшення запасів промислових риб, а їхню екологічну нішу зайняла медуза аурелія. Значна кількість поживи та відсутність конкурентів надало їй можливість швидко збільшити чисельність по­пуляції. Навесні 1988 р. в районі узбережжя Чорного моря поширився чужоморець, активний хижак - гребінник мнеміопсис, занесений з ба­ластними водами з портів атлантичного узбережжя. СІЛА. Він жи­виться дрібними рачками, личинками та ікрою риб. З його появою кількість фіто- і зоопланктону зменшилася в 10—20 разів, що значно підірвало кормову базу риб. Так, у 1989 р. вилови ставриди зменшили­ся з 115 до 3 тис. т, значно зменшився вилов хамси тощо.

Останніми роками в Чорному морі спостерігається негативна тен­денція підвищення межі сірководневої зони, яка за останні три деся­тиріччя піднялася в середньому на 40 м, що може дуже негативно позначитися на усій екосистемі Чорного моря.

Азовське море

Багато народів, які мешкали тисячоліттями на березі Азовського моря, називали його по-різному, але всі відображали його основну природну особливість - достаток та головну фізико-географічну якість - мілководність. Скіфи називали його Кар-гулак ("Багате на рибу"), Меоти - Темеринда ("Матір морів"), древні римляни - Палюс Меотис ("Болото меотийське"), турки - Бахр Ассик ("Море темно-синє"), араби - Бахр-эль-Азак ("Море - фортеця"). Ця назва і закріпилася з 13 століття. І дійсно, той хто володіє цим морем, той має вихід у Світовий океан. Тому російський цар Петро Великий, створюючи Російську імперію, надавав особливої уваги завоюванню морських просторів. Як ніяке інше море в світі воно мало багато інших назв - враховуючи викривлення - біля чотирьохсот.

Море відноситься до середземноморського басейна Атлантичного океану і розташовано на півдні України та Росії між 45 град.16 хвил. і 47 град. 17 хвилин північної широти та 33 град. 36 хвилин і 39 град. 21 хвилина східної довготи. Його площа 38 тис. кв. км, об'єм 320 куб. км, середня глибина 7,4 м, а максимальна 15 м, що недостатньо для проходу великих океанських судів. Тому до портів України - Бердянськ, Маріуполь та Росії - Таганрог, Єйськ ведуть спеціальні канали по яким на протязі року (тому що море практично не замерзає) пливуть сюди кораблі з Турції, Греції, Італії, Іспанії, Югославії, Болгарії, Куби, Індії та багатьох інших країн. Щорічно ці канали поглиблюють, розчищають, чим завдають великої шкоди морській флорі та фауні.

Особливістю Азовського моря є його майже повна відокремленість від Світового океана. Через Керченську протоку довжиною близько 41 км при ширині від 4 до 45 км відбувається обмін водою з Чорним морем в незначній кількості. Головними джерелами постачання води є ріки і природні опади. Основні водні артерії Дон, який приносив у море біля 30 куб. км води та Кубань - 11 куб. км, а також ріки Приазов'я, які вносять біля 1 куб. км води щорічно. За рахунок опадів - біля 322 куб. км опрісненої води. Але випаровування відбирає майже 282 куб. км. Отже для моря лишається 40 куб. км води. В басейні Азовського моря нараховується близько 130 штучних водоймищ з загальною площею водного дзеркала 6000 кв. км і сумарним об'ємом 40 куб. км. Отже, можна вважати, що для моря це нульовий баланс. Але за рахунок господарської діяльності, особливо індустрії, безповоротні втрати води складають майже 15 куб. км. Зважаючи на те, що через ріки відбувається винос солей з сільськогосподарських полів - майже 2,5 млн. тон та за рахунок притоку чорноморської води у кількості біля 38 куб. км, що еквівалентно вносу 200 млн. т солей, сумарний приріст солоності води в Азовському морі складає біля 1 проміле відносно багаторічного середнього значення (10-11 проміле).

В акваторії щорічно накопичується біля 12 млн. тон речовин, з яких за рахунок річкового зносу твердих більше 8 млн. тон, органічних речовин фітопланктону та бентосу більше 2 млн. тон і майже стільки ж карбонатів. До цього слід додати 2,5-3 млн. тон продуктів абразії берегів. Все це сприяє осадконакопиченню на дні із швидкістю 2 мм за рік. Це один з факторів поступового обміління моря - за 1000 років майже на 2 метри. Але цьому процесу протистоїть інший процес - повільне прогибання дна, яке найбільш виражене у центральній частині моря. Це супроводжується поступовою абразією берегів. З-за цього відбувається їх розмив - для берега Керченського півострова не більше 0,2 м за рік, а для східного берега Бердянської коси біля одного метра за рік. З - за цьго маса абразії щорічно складає у мільйонах тон: на ділянці Білосарайської коси біля 13, а на Керченському півострові тільки 0,21.

Сучасні абразійно-акумулятивні явища посилюються або слабшають завдяки неотектонічним рухам, які відбуваються у прибережних смугах і сприяють накопиченню мулу на дні моря. Досліджуючи абсолютний вік донного мулу було встановлено, що він дорівнює 230-360 мільйонів років, що і визначає вік Азовського моря. За іншими даними їх вік 400-650 млн. років. Але море не завжди було таким як нині. Був час, коли воно перетворювалося на систему озер, по яким протікав палео-Дон. Геологічна історія Азовського моря розглядається в літературі (Андрусов М.І., Архангельський А.Д., Бондарчук В.Г., Страхов М.М., Федоров П.В.), як історія розвитку однієї з великих заток Чорного моря. В пізньому пліоцені (біля 2-3 млн. років тому) вода в морі була дуже прісною. У ранньочетвертинній епосі завдяки епейрогенічному підняттю Українського щита рівень води в Азово-Чорноморському басейні знизився майже на 100 метрів нижче сучасного, обумовлюючи посилення ерозійної діяльності. Ріки Північного Приазов'я мали вигляд гірських потоків, які виносили багато гірського матеріалу. Очевидно він приймав участь у формуванні сучасних кіс, про що писав І.М. Лобанов (науковий співробітник Бердянського державного педагогічного інституту) у 1940 році.

Важливу роль в Азовському морі відіграють течиї, на які впливають три основні причини: впливи вітрів, охоплюючих всю або значну частину моря; компенсаційні явища, які відновлюють нормальну рівневу поверхню моря та береговий водний стік . Перший фактор вирішальний і визначає як систему течій, так і середню циркуляцію водних мас. Компенсаційні течиї - наслідок сгінно-нагінних явищ, які мають суттєве значення для окремих районів моря. Вплив берегового стоку домінує лише при тривалих штилях і малій швидкості вітрів або при наяві льодового покриву. Змінність течій - специфічна риса гідрологічного режиму Азовського моря. Вони швидко виникають і втягують до руху всю товщу води, досягаючи в окремих випадках значних швидкостей, і також швидко згасають з припиненням дії причин, які викликали їх - в основному вітру.

Для Азовського моря найбільш характерні дві системи течій, які створюються найбільш часто повторюваними вітрами північно-східного та південно-західного напрямків. Тривалість вітрів інших напрямків, як правило, не перевищує трьох годин на добу і тому якихось інших стійких систем течій не виникає. В залежності від швидкості та тривалості дії вітру, рух водних мас в мілководних частинах моря декілька відрізняється. На мілководді, особливо уздовж північного та західного берегів моря, течія від поверхні до дна має один напрям і при помірному, 3-5 балів вітрі, виникає одна черга швидкостей. При вітрах силою 5-7 балів і тривалістю більше ніж 8-10 годин швидкість течиї в шарах, що знаходяться нижче, на 0,35-0,75 км за годину менше, ніж на поверхні.

У глибоководній частині моря на початку впливу вітру рух усієї товщи води також спрямований за вітром, але вже через кілька годин (в залежності від сили вітру) виникає двушарість. У поверхневому шарі течія продовжує рухатися за вітром, а в шарах, що лежать нижче - проти вітру, заповнюючи зменшення води біля підвітрених берегів. Чим триваліший і потужніший вітер, тим міцніший струм компенсіційної течії. Якщо швидкість вітру зменшується, рух водяних мас в поверхньому шарі приймає напрям руху нижніх шарів води.

При помірних вітрах північно-східних та південно-західних напрямів тривалістю 4-6 годин в навигаційному шарі води (0-5 м) утворюються власні системи течій. При цьому чітко виділяються течії, які проходять уздовж берегів (не заходячи до заток) широкою смугою до 37-36 км. Цей основний потік створює замкнене коло течій із підвищенними швидкостями (0,2-0,75 км за годину) по відношенню до центральної частини моря. При вітрах 5-7 балів, триваючих біля 8-10 годин, швидкість течії в навігаційному шарі в північно-західній частині моря досягає 1,0-1,3, а в південно-східних 0,75-0,9 км/год. При потужних і штормових вітрах швидкість течій в північно-західному напрямку сягає 3,7 км/год, в північно-західному - 2,8 км/год.

Середній багаторічний рівень Азовського моря дорівнює 0,328 м в балтийській системі відміток. Зміна рівня обумовлюється закономірностями його багаторічних, річних і добових рухів, які у великій мірі обумовлюються сгінно-нагінними явищами. Останні залежать в основному від форми та положення акваторії відносно домінуючих вітрів і мають першорядне значення при короткочасних рівневих змінах. Сгінно-нагіні явища спостерігаються на всій акваторії Азовського моря протягом всього року, однак в різних районах вони проявляються по-різному. Сильні вітри напрямків із сходу, північного сходу та із заходу, південного заходу складають приблизно 80 % загальної кількості штормів усіх напрямів. Напрям їх збігається із тривалістю хвилювання моря, що призводить до максимальних рухів рівня в Таганрогзькій затоці (амплітуда 5 м) та біля Арабатської стрілки. Повторюваність штормів північно-західних румбів 12 %. Найбільший їх вплив проявляється у Темрюкській затоці. В районі Сивашу переважають вітри східного і північно-східного напрямів, які зумовлюють визначений гідродинамічний режим в межах Сивашу та прилягаючий частині Азовського моря (сгін і нагін води і т.п.).

Всі вище вказані фактори - температурні градієнти, швидкість і напрямки вітрів та течій сприяють біоекологічній рівновазі у морі. Важливим показником цього є концентрація планктону і донних організмів. Так, за нашими даними біомаса фітопланктона складає в середньому 250-295 г/м3, при загальній біомасі майже 35 млн тон при перерахунку на суху вагу, з якої діатомові складають 52,5 %, перидинієві - 42, а синьо-зелені - 5,5 %. Середня біомаса бентоса складає біля 325 г/м2, або майже 21 млн тон. Органічні речовини у загальному балансі Азовського моря складають майже 3,6 млн т, з яких розчинних біля 3 і взважених - 0,6 млн. тон. Все це повинно було б сприяти збільшенню рибних запасів, але з-за інтенсивного хімічного забруднення (ріки Дон, Кубань, малі річки, комунальні стоки), спостерігається загибель риб, зміна більш організованих екосистем менш структурованими, але більш стійкими. Це чорноморські медузи, атлантичний гребневик, а також інші інтродуценти, які руйнують аборигенні екосистеми.

Берегова лінія сучасного моря порізана затоками та косами, територія яких є заповідними або курортно-рекреаційними зонами. Комплексні геолого-геофізичні дослідження показали, що всі вони приурочені до грабенів, а не до горстів. При цьому Ногайський та Обіточенський розломи контролюють Обіточенський грабен, Бердянський та Новопетрівський - обмежують Бердянський грабен, Білосарайський та Кальміуський - Білосарайський грабен. Це передбачає відносну нестійкість берегових ліній кіс, особливо при необміркованих антропогенних діях - видобуток піску, будівництво великих об'єктів, що призводить до руйнування перед усім геологічних структур, а також екосистем. Є також в морі і невеликі острови, які слугують місцями гніздування водоплаваючих птахів, їх відпочинку при перельотах.

Морське узбережжя - це чудові пляжі з кварцового піска золотисто-жовтого кольору. Комфортний клімат - купальний сезон починається у квітні, а завершується у вересні, велика кількість безхмарних сонячних днів - біля 250 на рік, висока температура морської води - від 25 до 28 градусів за Цельсієм у липні, ваблять сюди сотні тисяч людей на відпочинок та лікування. На узбережжі є неглибокі (до 1 м) солоні озерця, більшість з яких містять лікувальні грязі, які є основним лікувальним фактором Приазов'я.

Становище погоди на Азовському морі обумовлюється мірою впливу Сибірського (азіатського) та Азорського (атлантичного) антициклонів. Річні коливання температури повітря тут досить значні. Мінімальна температура простежується в січні - лютому - 30-320 С (1952 р.), при середній -4,2О, а максимальна у липні - серпні - до +380 С (1998 р.) при середній +23О С. Середньорічна температура повітря дорівнює 10,30 С. Кількість безморозних днів коливається від 205 до 240 - це майже на 100 днів більше, ніж в більш північних районах. Значення атмосферного тиску (мм рт. ст.) за сезонами розподіляються так: взимку - 766, весною - 761, влітку - 758, восени - 764. Отже, різкі його коливання не характерні. Опади не стабільні і для них характерні різкі коливання. Найбільша їх кількість спостерігається у холодних порах року взимку та навесні. Річна кількість опадів за багаторічними даними коливається від максимуму - 620 мм (1894 р.) до мінімуму - 180 мм у 1921 році, при середньому значенні 380 мм за рік. Кількість туманів складає 10 % від року. Найбільша їх кількість спостерігається у грудні - 8,2 %, найменше у червні - 0,3 %. Відносна вологість повітря найменша у серпні - 60 %, найбільша у жовтні-листопаді та березні - 80 %.

Зима починається в середньому 5-10 грудня, а закінчується на початку березня, коли встановлюється стійкий перехід середньодобової температури через ноль градусів від негативних значень до позитивних. Але вона не стійка і для неї характерні відлиги. Загальна кількість морозних днів складає в середньому 40-50 діб. Середня температура мінус 1-1,5 о С, січня - 4,1 О С, лютого - 5-5,5 О С.

За багаторічними даними весна розпочинається 10-12 березня, коли зникає сніговий покрив. Останні заморозки можливі ще на початку квітня (9-15 квітня). Середньодекадні температури складають у березні -1,6; 0,8; 2,8, у квітні 6; 8,5; 11 і у травні 14; 16 і 20 градусів за Цельсієм. Кінець весни спостерігається 5-10 травня, коли середньодобова температура переходить позначку +15 ОС, що характерно для літньої пори року. Отже, фенологічне літо розпочинається в середині травня. Середні температури у кожній декаді літніх місяців відповідно складають - у червні 20; 21; 22 О С, у липні - 23; 24 і 25 О С, а у серпні 24; 23; і 21 відповідно у кожній декаді. Середня тривалість сонячних днів у червні - 320 годин, у липні 355 і у серпні 332. Опади у мм складають - у червні 53, у липні 42 і у серпні 54. Відносна вологість коливається від 74 % у червні до 72 у серпні. Кількість днів з сильним вітром в середньому дорівнює 7 у кожному місяці. Закінчується літо, коли середньодобова температура становить менше +15 О С. В середньому це 4-6 жовтня. Отже літній сезон довгий (майже 5 місяців) і сприяє відпочинку, туризму.

Осінь, за фенологічними ознаками, триває майже 4 місяці - з жовтня і до середини грудня. Але перші приморозки можуть спостерігатися 17-20 листопада. Середньомісячні температури за період з 1991 по 1998 рік складають - у вересні 17, у жовтні 11, листопаді - 4 градуси за Цельсієм. Абсолютні максимуми спостерігалися у серпні 33 О С - 1923 рік, у жовтні 28 - 1918 рік, 21о С у листопаді і у грудні 1947 року - 12 градусів за Цельсієм. Отже осінь у Північному Приазов'ї досить м'яка, що сприяє оздоровленню та відпочинку на північному узбережжі Азовського моря.