Відкриття Америки – Нового Світу – пов'язане з пошуками морського шляху до Індії, її відкрив у 1492 р. Христофор Колумб. Проте, як випливає із скандинавських саг, це відкриття не було першим. Ранні плавання європейців до північно-східних берегів Північної Америки відбулися ще у Х ст. Близько 982 р. в Гренландії поселився з кількома супутниками Ейрік Рауді (Рудий), вигнаний з Ісландії за тяжкі провини. У 1000 р. син Ейріка Лейф Щасливий спорядив судно, на якому, рухаючись з Гренландії на південь, досяг скелястої землі, яку назвав Хеллуланд – «Країною плоских каменів» (очевидно, це був півострів Лабрадор).

 Плаванням Лейфа Щасливого його сучасники не надавали великого значення, але з ними, без сумніву, пов'язані пізніші відкриття, здійснені на захід від Гренландії в пошуках Північно-Західного проходу.

 Христофор Колумб висадився власне на материк лише під час IV плавання, коли його каравели у 1502 році досягли центральноамериканського узбережжя в районі Гондурасу. А до цього він був лише на островах. Вперше Колумб побачив сушу 12 жовтня 1492 року. Це був о. Сан-Сальвадор (Уотлінг) в Багамському архіпелазі.

 Паралельно з відкриттям X. Колумба було зроблене повторне (після норманнів) відкриття Північної Америки. Так, у 1497 р. венеціанець Дж. Кабот, який був на службі в англійського уряду, відкрив острови Ньюфаундленд і Гренландію. В 1513 р. губернатор Пуерто-Ріко Понсе де Леон досліджував береги Флоріди. В 1517 р. іспанці відкрили півострів Юкатан і затоку Кампече. У 1524 р. флорентієць Вераццано дослідив східне узбережжя Північної Америки від 33° пн. ш. до Ньюфаундленду і піднявся вгору по р. Гудзон.

 У період з 1534 по 1542 рік француз Жак Картьє відкрив протоку Бель-Іль і вивчав береги затоки Св. Лаврентія та річку цієї самої назви; відкриті на північному сході материка землі він назвав Новою Францією.

 Продовжуючи справу Дж. Кабота, М. Фробішер у 1576 р. досяг Баффінової землі, а Д. Девіс (1585–1587 рр.) піднявся протокою, названою пізніше його ім'ям, до 72°2’ пн. ш. Г. Гудзон в 1667—1671 рр. відкрив річку, протоку і затоку, які тепер носять його ім'я.

 У кінці XVI ст. виникають перші колонії Англії на атлантичному узбережжі (Віргінія, Нова Англія).

 Пізніші відкриття і дослідження у Північній Америці можна поділити на три частини: дослідження південних територій, берегів північної частини і внутрішніх районів континенту.

 Відкриття і дослідження в південній частині Північної Америки припадають переважно на першу половину XVI ст. і були здійснені головним чином іспанцями.

 Вперше Панамський перешийок перетнув у 1513 р. В. Бальбоа, який і досяг берегів Тихого океану, а А. Пінеда обійшов північні береги Мексиканської затоки (1519 р.) і відкрив пониззя р. Міссісіпі; Е. Кортес досягнув Мексики і завоював тут країну ацтеків (1519–1521 рр.), а потім відкрив півострів Каліфорнію (1523 р.).

 На завойованих землях іспанські конкістадори мечем встановлювали своє панування, внаслідок чого Іспанія перетворилася у велику колоніальну країну того часу.

 Крім іспанців, до берегів Північної Америки в XVI ст. добиралися португальці і французи.

 Вагомий вклад у справу дослідження і вивчення Північної Америки внесли росіяни. Російські дослідження, початком яких можна вважати відкриття в 1648 р. Семеном Дежньовим Берингової протоки, особливо розширилися у XVIII ст. С. Берінг і О. Чіріков відкрили в 1728 р. острови Діоміда і Св. Лаврентія, а в 1741 р. – північно-західні береги материка на південь від Аляски і кілька Алеутських островів. І. Федоров і М. Гвоздьов дослідили в 1732 р. мис Принца Уельського і нанесли на карту американські береги в Беринговій протоці. Г. Прибилов у 1786–1787 рр. відкрив острови Св. Георгія і Св. Павла. Г. Шеліхов на о. Кадьяк, півострові Кенай і О. Баранов на островах архіпелагу Олександра заснували кілька російських поселень. Внаслідок російських досліджень на початку XIX ст. було вивчено не лише північно-західне узбережжя Північної Америки, а й західне – до широти бухти Сан-Франциско.

 Відкриття і дослідження внутрішніх областей Північної Америки, що розпочалося майже одночасно з дослідженням берегів, здійснювали експедиції й окремі мандрівники різних країн – Англії, Франції, США та ін.

 Відкриття англійців і французів, як і раніше іспанців, супроводжувались колоніальним поневоленням корінного населення Північної Америки – індіанців. З кінця XVIII ст. на нові землі претендують також і США, які за півстоліття розширили свої володіння від Аппалачів до Каліфорнії. Першими відкриттями і дослідженнями американців було відкриття Кордільєр, Колумбійського плато та ін.

 У 1778 році Дж. Кук в пошуках Північно-Західного проходу пройшов вздовж західного узбережжя материка, відкрив Гавайські острови, а в 1792-94 pp. О. Макензі першим з європейців перетнув Північну Америку зі сходу на захід і в зворотному напрямку. В цих, же роках Д. Ванкувер, керівник експедиції навколо світу, дослідив тихоокеанське узбережжя і склав дуже точні карти від Каліфорнії до Аляски. В 1819-27 pp. англієць Д. Франклін керував експедиціями по вивченню американського арктичного узбережжя і Канадського Арктичного архіпелагу.

Література

1. Гаврилюк В.С. Природа Північної Америки. - Київ, 1971.

2. Гілецький Й.Р., Богович М.М., Сливка Р.Р. Географія. Універсальний посібник для випускників та абітурієнтів. – Львів: ВНТЛ-Класика, 2003. – С. 89.

3. Магидович И.П. Очерки по истории географических открытий. – Москва: Просвещение, 1967. – С.533-549.