Геологічна будова Закарпатської області

Закарпатська область відзначається надзвичайно різноманітними формами рельєфу. Майже ідеальна рівнина її південно-західної частини переходить у передгір'я, а на півночі і сході – в гірську країну з високими вершинами, мальовничими міжгірними долинами. Ці відмінності зумовлені особливостями тектонічної будови і геологічного розвитку території, поширенням гірських порід.

 Область розташована в межах двох тектонічних структур – альпійської складчастої споруди Карпат і Закарпатського прогину.

 Складчаста споруда Українських Карпат порівняно молода (їй близько 25 млн.років), входить в альпійсько-гімалайський пояс складчастих гір. Горотворчі процеси тут розпочалися ще у палеозої (силурійський та кам'яновугільний періоди), в результаті чого утворились т. зв. Пракарпати. Але вони були невисокими і згодом внаслідок опускання суші затопилися морем Тетіди, яке існувало від початку крейдового періоду аж до кінця палеогену. В цьому морі відбувалось інтенсивне нагромадження осадових відкладів з органічних решток і знесених з прибережних частин суші уламків гірських порід у вигляді флішу. Фліш – це особливе утворення, для якого характерне ритмічне нашарування одноманітного набору осадових порід (пісковиків, глин, глинистих сланців, конгломератів), що повторюються в геологічному розрізі сотні разів. Протягом мільйонів років на морському дні нагромаджувались потужні (5-7 км) товщі флішу. Внаслідок нових горотворчих процесів, які інтенсивно проявились в палеогеновий період (альпійське горотворення), ці товщі були підняті на значну висоту і зім'яті в складки, наче застиглі хвилі. В місцях стику флішевих відкладів із твердішими кристалічними породами, які покривали прибережні ділянки суші і виконували роль жорстких опор, складки "переливались" через них, утворюючи покриви (насуви). Отже, Карпати мають не тільки складчасту, а й покривно-складчасту будову.

 У геологічній будові Українських Карпат флішеві відклади крейдового і палеогенового періодів переважають: ними складені Вододільно-Верховинські, Полонинські хребти, Свидовець і Чорногора. Лише на півдні гори побудовані з вулканічних і кристалічних порід, частково з вапняків.

 З вулканічних порід (андезитів, трахітів, туфів) складається Вигорлат-Гутинський хребет. Його формування на межі Карпатської складчастої споруди і Закарпатського прогину розпочалося в палеогені, коли поряд із підніманням центральної смуги гір відбувалося опускання її периферійних ділянок. Значна амплітуда вертикальних рухів призвела до розломів земної кори, які супроводжувалися виливами магми. Продукти вулканізму перешаровувались з морськими відкладами мілководь. В кінці неогену море відступило, і на Закарпатському прогині запанували континентальні умови. Проте вулканічна діяльність вздовж тріщин земної кори продовжувалася, внаслідок чого й виникли Вулканічні Карпати.

 Давні кристалічні породи (кристалічні сланці, кварцити, мармур) виходять на поверхню в південно-східній частині області – в Мармароському масиві; на решті території вони занурені на значну глибину і перекриті молодшими відкладами. Вапняки (разом з мармуром) виходять на поверхню у вузькій смузі між флішовою і вулканічною зонами.

 Під час стискання земної кори і утворення гірських складок в процесі горотворення виникали глибокі розломи вздовж і впоперек складок. Найбільшими з них, поздовжніми, є Центральнокарпатська депресія (між Вододільно-Верховинським і Полонинським хребтами) і Внутрішньокарпатська депресія (між Полонинським і Вигорлат-Гутинським хребтами). В рельєфі їм відповідають знижені гори і міжгірні долини, а у Внутрішньокарпатській депресії знаходиться своєрідна зона карпатських скель (стрімчаків).

 Поперечні розломи мають північно-східний напрям. Вони розділяють карпатські складчасті структури на окремі гірські масиви. По цих розломах утворилися долини рік Уж, Латориця, Боржава, Ріка, Теребля, Тересва та інші.

 Контури сучасних Карпат оформились в кінці неогенового – на початку четвертинного періодів. Але горотворчі процеси тривають і досі, хоча й не інтенсивно. Про це свідчать повільні підняття окремих ділянок (1-4 см на рік) та землетруси, сила яких може досягти 6-7 балів. В сучасних умовах зміна поверхні Карпат відбувається не стільки під дією внутрішніх сил, скільки під впливом зовнішніх процесів – вивітрювання, дії поверхневих вод, льодовиків тощо.

 Закарпатський прогин, на відміну від гірської споруди Карпат, виповнений молодими неогеновими відкладами. Це – продукти руйнування гір – моласи (пісковики, конгломерати, андезити, глини та ін.). В південно-східній частині прогину простягається ланцюг соляних куполів, деякі з них чітко виступають у рельєфі.

 На всій території області є антропогенні (четвертинні) відклади, які утворюють суцільний покрив лише на рівнині, а по берегах рік Латориця і Тиса – в гірській частині. Найпоширеніші серед них – елювіальні відклади – продукти вивітрювання корінних порід, які залишаються на місці їх утворення. Значні також делювіальні відклади – дрібні продукти вивітрювання гірських порід, винесені дощовими і талими водами, а також уламковий матеріал від зсувів, осипів, обвалів та ін. Алювіальні відклади утворюються постійними і тимчасовими водотоками і найбільше поширені в рівнинній частині області. Льодовикові відклади представлені моренами гірських льодовиків, які покривали найвищі вершини Карпат в період четвертинного зледеніння. До четвертинних відкладів відносяться галечники, глини, туфіти, брило-пісковиковий матеріал, супіски, гравій, пісок, лесовидні суглинки та ін.