Геологічна історія українських карпат і суміжних територій у юрський період

Звичайно, титонський Карпатський геосинклінальний басейн і басейни на прилеглих до нього територiях не можна вважати суцільними. Тут видiляють три фаціальні зони. Їхнє виникнення було зумовлене різними глибинами, якi спричинили нагромадження рiзних фацій та існування різних біот. Прилегла до басейну суша – Мармароський  масив – мало  над ним підвищувалася, тому в Пенінську фацiальну зону зносилося небагато теригенного матеріалу. Дещо більше його потрапляло в Закарпатський пізньоюрський басейн, де титон-берiаський розрiз складений глинистими вапняками.

На тлi загального опускания в юрський період Карпатської геосинклінальної області і прилеглих до неї територій тут періодично, на межі зчленування Внутрішніх структур регіону із Зовнішніми, відбувалися досить інтенсивні вулканічні процеси (чивчинська і кам’янопотіцька світи) [4].

Протягом усього титонського віку між цими басейнами (Внутрікарпатським, Карпатським і Передкарпатським), очевидно, був безпосередній зв'язок, однак зазначимо, що середземноморський характер фауни низів свалявської світи Пенінської зони чіткіше виражений, ніж нижнiвської світи на Волино-Поділлі. Порівняно ще не так давно В.Славін писав, що тут у Карпатах “середньоюрських відкладів або цілком нема, або ж поки що вони ще не розчленовані і не відділені від підстельних відкладів лейяса та перекривних відкладів келовею”[11].

У процесі польових досліджень проведених в 1999/2000 р., у різних літологічних різновидах порід Новоселицького кар’єру вдалося виявити рештки макрофауни, серед яких переважають амоніти і брахіоподи, а також окремі фрагменти двостулкових молюсків і рострів белемнітів. На підставі результатів, отриманих під час вивчення частини найліпше збережених рештків амонітів, серед яких були виявлені такі види: Caliphylloceras disputabile (Zit.), Stephanoceras humphriesianum (Sow.), Phylloceras cf. heterophyllum (Sow.), Perisphinctes defrancei (Orb.), Lytoceras ophioneum Benecke, Oppelia subradiata (Sow.), можна впевнено твердити про наявність у цьому розрізі крім верхньоюрських, також тоар?-ааленських, байоських, батських і келовейських утворень. На підставі раніше опублікованих матеріалів, що стосуються палеонтолого-стратиграфічної характеристики юрських відкладів околиць м. Перечена, можна зробити висновок про поширення тут переважно нижньоюрських утворень, а в Новоселицькому кар’єрі – середньо- і верхньоюрських [2].

Аналіз усіх наявних матеріалів щодо юрських відкладів Українських Карпат і прилеглих територій, а також результати наших досліджень дають нам підстави дещо детальніше і значно впевненіше твердити про особливості розвитку геологічної історії цієї території, яка на той час була складовою частиною Мезотетису і належала до північного відгалуження Середземноморської палеозоогеографічної провінції. Український сегмент Карпат займає важливе положення в Карпато-Балканській системі, тому з’ясування його найдетальнішої юрської історії має важливе значення для розуміння подій, що відбувалися в усій Тетичній зоні. З цих же міркувань також значно цікавить дослідників детальне вивчення юрських відкладів на прилеглих до Карпат територіях і, зокрема, на південно-західному краю Східноєвропейської платформи. Палеогеографічна реконструкція цього регіону впродовж юрського і початку крейдового періодів – дуже складне завдання. Головними причинами цього є закритість території, складна покривна будова, а також дуже рідкісні знахідки в юрських утвореннях палеобіологічних решток – одного з найголовніших індикаторів палеосередовища.

У Передкарпатті внаслідок активізації тектонічних процесів упродовж усього юрського періоду  досить часто і суттєво змінювалися фізико-географічні умови. Це спричинило нагромадження в цьому регіоні різнофаціальних утворень, які різко відрізняються між собою як за літологічним складом, так і за вмістом притаманних кожному генетичному типу порід рештків тогочасної фауни і флори.

У ранньоюрську епоху територія сучасного Передкарпаття відрізнялася поступовим опусканням південно-західного краю Східноєвропейської платформи і початком зародження Передкарпатського передового прогину. Очевидно, що вже тоді з північного заходу почалася трансгресія моря, утворивши тут вузьку і довгу лагуну. В ранній юрі Передкарпаття було великою заболоченою покритою лісами рівниною з добре розвиненою річковою та озерною системою. Про це свідчать нижньоюрські континентальні відклади, представлені темно-сірими кварцовими пісковиками, алевролітами та аргілітами, у яких знайдені спори та пилок рослин, звуглені та піритизовані флористичні рештки, а також тоненькі прошарки вугілля. Очевидно, що джерелами знесення теригенного матеріалу були на північному сході – припіднята  частина Східноєвропейської платформи, а на південному заході – Сандомирсько -Добруджинське підняття.

Трансгресія моря наростала, і, починаючи уже з початку середньоюрської епохи, на цій території усталився нормальноморський режим. Відклади, що нагромадилися в цьому басейні, представлені темно-сірими аргілітами з прошарками кварцових пісковиків, гравелітів та алевролітів, у яких знайдено численні рештки типових тогочасних морських організмів – головоногих, черевоногих і двостулкових молюсків, форамініфер, коралів та ін. Більшість із визначених звідси палеоорганізмів мали значне поширення, і тому можна стверджувати, що Передкарпатський середньоюрський басейн був частиною Мезотетису або ж  мав добрий зв’язок з іншими басейнами. Про його безпосередній зв’язок з Переддобруджським морем свідчить комплекс середньоюрських  двостулкових молюсків, описаний нами з Зовнішньої зони Передкарпатського прогину [8, 13], що ідентичний з одновіковим комплексом пелеципод, уперше описаних у 70-х роках Л. Романовим з Переддобруджського прогину [10].

Від Карпатського моря цей басейн, очевидно, був відділений Сандомирсько-Добруджинським пасмом.

У пізньоюрську епоху в Передкарпатті, як і на суміжних територіях, тривала трансгресія. Наступ моря відбувався як з південного сходу, так і з північного заходу. В морський басейн суттєво зменшилося привнесення  уламкового матеріалу, і теригенне середньоюрське осадонагромадження поступово змінилося пізньоюрським карбонатним.

За сприяливих для розвитку умов у пізньоюрському порівняно неглибокому і тепловодному басейні Передкарпаття інтенсивно розвивалися різноманітні групи організмів із карбонатним скелетом чи черепашкою. Це були біогермні рифотворні – губки, корали, гідроїди та ін. Водночас на величезній прилеглій до моря рівнині Волино-Поділля нагромаджувалися сіроколірні озерно-болотні теригенні, а в лагунах – строкатоколірні, також теригенні утворення. Трансгресія тривала впродовж усієї пізньоюрської епохи. Одночасно з цим уздовж Краковецького розлому, починаючи з кімериджського віку і в титоні, на тлі постійного тектонічного опускання розвивався Опарський риф. Головними рифотворними організмами в ньому були гідроїди, губки, корали, водорості, форамініфери, а у відкритому морі – молюски, брахіоподи, риби та інші групи фауни. Найбільших розмірів акваторія Прикарпатського моря досягла в титонському віці.

Очевидно, що на тлі загального поступового, однак незначного опускання цієї території юрська трансгресія в титонський вік досягла кульмінаційного розвитку. Титонські утворення Передкарпаття здебільшого представлені ясно-сірими  різних відтінків вапняками, подекуди з незначною домішкою теригенного або вулканогенного матеріалу.

У Зовнішній зоні Передкарпатського прогину і на волино-подільському краю Східноєвропейської платформи відклади титонського ярусу представлені нижнівською світою. Вона складена мілководно-морськими утвореннями –губковими , органогенно-детритовими, псевдооолітовими та пелітоморфними вапняками з поодинокими прошарками вапнистих пісковиків і мергелів, а в деяких інтервалах – конгломератів  і брекчій; уздовж Краковецького розлому одновікові утворення представлені рифогенними вапняками. Потужність верхньоюрських відкладів змінюється від 200 до 900 м. У межах цієї території титонські відклади схарактеризовані великим комплексом фауни, представленим головно черевоногими молюсками, більшість з яких є надійним палеогеографічним індикатором. Зокрема, в нашому випадку вони свідчать про те, що Передкарпатський пізньоюрський басейн, у якому вони існували, був теплим і мілководним, з нормальною соленістю, багатою і різноманітною біотою та достатньою для неї кількістю кормів. Протягом титонського віку денудація слабопіднятих над рівнем моря волино-подільського краю Східноєвропейської платформи і Сандомирсько-Добруджинського пасма відбувалася досить повільно, й у морський басейн надходила незначна кількість теригенного матеріалу. Клімат у пізньоюрську епоху був теплим, помірновологим (в окремі фази – сухим), про що свідчать виявлені у верхньоюрських породах мікрофлористичні залишки.

Унаслідок багаторазових і складних тектонічних процесів, що відбувалися в Карпатському регіоні, ширина геосинкліналі звузилася мінімум у 5-7 разів. Переважна більшість відкладів, що утворилися впродовж юрського періоду, містяться не у корінному заляганні, тому часто важко визначити їхнє первинне залягання. У багатьох випадках цілі структурно-фаціальні зони зірвані і пересунені у північно-східному напрямі на 30-40 км, а може й більше.

  1. Андрусов Д.Н. Зона Утёсов (клиппенов) в Карпатской системе // Материалы Карпато-Балканской ассоциации. К., 1960. №1. С. 63-74.

2. Гоцанюк Г. І., Лещух Р. Й. Про вік юрських відкладів з Новоселицького кар’єру // Геол. наука та освіта в Україні на межі тисячоліть: стан, проблеми, перспективи.Львів, 2000. С.18.

3. Гофштейн И.Д. Палеонтологическая изученность юрских отложений Карпат //  Геол. сб. 1956. № 2-3. С. 242-247.

4. Кульчицкий Я.О. Основные черты геологического строения Мармарошской и Пьенинской  зон Украинских Карпат// Вопр. геологии Карпат: Сб. науч. ст. Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1967. С. 35-46.

5. Лещух Р.Й. О времени проявления вулканизма юго-востока Украинских Карпат// Геология и геохимия горючих ископаемых.  1978. Вып.51. С.13-18.

6. Лещух Р.Й., Бубняк І.М., Молюски середньоюрських відкладів Зовнішньої зони Передкарпатського прогину // Палеонтол. зб. 1991. №28. С. 30-34.

7. Лещух Р.Й.,  Пермяков В.В.,  Полухтович Б.М. Юрські відклади півдня України.  Львів: Євросвіт, 1999.

8. Лещух Р., Шайнога І. До палеонтологічної характеристики юрських відкладів Передкарпатського прогину // Геоморфологія в Україні: новітні напрямки і завдання. К., 1999. С. 62-63.

9. Муратов М.В. Тектоника и история развития альпийской геосинклинальной области юга Европейской части СССР сопредельных стран // Тектоника СССР: Сб. науч. ст. 1949.

10. Романов Л.Ф.  Юрские морские двустворчатые моллюски междуречья Днестр – Прут. Кишинев: Штиинца, 1973.

11. Славин В.И. Триасовые и юрские отложения Восточных Карпат и Паннонского срединного массива.  М.: Госгеолтехиздат, 1963.

12. Тесленко Ю.В. О виде Sagenopteris kamenkensis Thomas // Палеонтол. сб. 1990. № 27. С. 60-63.

13. Шайнога І. В. Палеонтологічне обгрунтування стратиграфії середньоюрських відкладів Зовнішньої зони Передкарпатського прогину// Геологічна наука та освіта в Україні на межі тисячоліть: стан, проблеми, перспективи. Львів, 2000. С.61.

14. Wein J. Foldtani szelveny as. Ung. Menten. Besz. a m. Kir. Foldtani intezet Votauleseinek munkalairol // V. ovf., z fuz. Budapest , 1943. S.73-76.