Українські Карпати
Область Українських Карпат розташована на південному заході країни. Вона простягаються завдовжки 280 км, завширшки – на 100-110 км. Площа гірської системи – понад 24 тис. км2, а разом з Передкарпаттям і Закарпаттям – 37 тис. км2.
Абсолютні висоти гірської системи коливаються від 120 м біля підніжжя до 800 м у міжгірних улоговинах та 1500-2000 м вздовж основних хребтів. Усі найвищі вершини – Говерла, Петрос, Бребенескул, Піп-Іван, Ребра, Гутин-Томнатик – зосереджені на масиві Чорногора.
Клімат Карпат визначається географічним положенням гір та значною висотою над рівнем моря. На їх територію має вплив континентальне й морське повітря помірних широт, а інколи сюди проникають арктичні повітряні маси. Клімат Карпат дуже вологий з порівняно низькими річними температурами повітря. Температура січня у Передкарпатті становить - 4°...-3°С, у Закарпатті – -2°С, а в горах – -6°...-12°С. Зима м'яка і багатосніжна. Зрідка бувають дуже холодні зими.
Середні температури липня в Передкарпатті становлять +18°С...+19°С, Закарпатті - +20°С, у горах - +7°...+13°С. Опадів у передгір'ях - 900 мм, у верхів'ях гір - до 2000 мм (с. Руська-Мокра, Тячівський район, Закарпатської області).
Із підняттям на кожні 100 м у Карпатах літо запізнюється на 8-10днів і на 5-6 днів закінчується раніше. У замкнутих котловинах часто застоюється важке холодне повітря і температура може бути на 100 м нижча, ніж у навколишніх горах. Це явище називається інверсією температур.
У Карпатах бере початок багато річок: Прут, Дністер, Тиса, Лімниця, Черемош, Латориця, Уж, Теребля, Бистриці Надвірнянська і Солотвинська. Течія їхня стрімка, вони несуть велику кількість уламкового матеріалу, який відкладають у своїй нижчій течії. Живлення річок мішане.
Грунти у Карпатах різноманітні і відповідно до кліматичних умов розміщуються вертикальними поясами. В Передкарпатті сформувалися дерново-підзолисті грунти, вище 1200-1400 м – бурі гірсько-лісові грунти, на висоті 1500-1600м – сіро-бурі, вище 1600м (під субальпійськими луками) – гірсько-лучні.
На Закарпатській низовині переважають дерново-підзолисті грунти. На схилах гір росте 1950 видів квіткових рослин і 10 видів представників хвойних. Рослинність Карпат змінюється з висотою. У передгір'ях ростуть мішані ліси, що складаються з дуба, граба, ялини. На висоті від 600 до 1200 м розкинулися букові і буково-ялинові ліси. Вище 1200 м переважають смереково-ялинові, які в підверховинній смузі змінюються смерековими лісами. Вершини гір (вище 1500 м) вкриті альпійськими луками з низькорослими травами (полонини).
У Карпатах охороняються неогенові релікти: тис ягідний, водяний горіх плаваючий, сосна кедрова європейська, сосна звичайна, ялівець козачий, ясенець білий, ковила найкрасивіша.
Самобутність природи Карпат зумовлює багатство і своєрідність фауни. Типовим представниками лісів є дикий кабан, козулі й благородні олені, заєць-русак, лисиця, лісова куниця, горностай. Рідкісними в Карпатах стали борсуки. Зменшилася і чисельність таких хижих звірів, як вовк, рись та дикий кіт.
У Карпатах багато птахів – ластівки, лелеки, шпаки, снігурі, омелюхи, пуночки, синиці, корольки, повзики, шишкарі, чижі, дятли, яструби, сови, сірі куріпки, тетереви і глухарі.
В Українських Карпатах є понад 1500 природозаповідних об'єктів. Найбільший серед них – Карпатський природний національний парк. Серед важливих природоохоронних територій відомі природо-заповідні території: "Синевир", Вижницький, Міжнародний біосферний заповідник "Східні Карпати", Карпатський та Горганський заповідники та ін.
Література
1. Андрєєв А. Г., Гук В. И. Новые данные о морфологии и неотектонике Подольской рифогенной зоны // Мат-лы по геологии, гидрогеологии и геохимии Украины, Казахстана, Алтая и Забайкалья. – 1970. – № 6. – С. 27-35.
2. Выржиковский Р. Р. Новая гряда сарматских рифовых известняков на Подолии (геол. исследования в долине р. Каменки в 1926 г.) // Вісник Укр. геол. комітету, 1928. – Вип. ІІ.
3. Геренчук К. И. Подольские толтры (геоморфологический очерк) // Изв. ВГО, 1949. – Т.81. – Вып.5. – С. 530-536.
4. Геренчук К. И. Геоморфология Подолии // Учён. зап. Черновицкого ун-та, сер. геол.-геогр. Наук. – 1950. – Т. 8. – Вып. 2. – С. 89-111.
5. Гофштейн И. Д. Неотектоника Западной Волыно-Подолии. – К.: Наук, думка, 1979. –156 с.
6. Давиташвили Л. Ш. К экологии животных рифовой фации среднего миоцена Украины // Проблемы палеонтологии, 1937. – № 2-3.
7. Денисик Г. І. Товтри України // Мат-ли Всеукр. наук.-практ. конф. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С. 79-80.
8. Знаменська Т. О. Товтровий кряж та його місце в структурі південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи // Геологічний журнал, 1976. – Т. 36. – Вип. 5. – С. 54-62.
9. Знаменская Т. А., Чебаненко И. И. Блоковая тектоника Волыно-Подолии. – К.: Наукова думка, 1985. – 152 с.
10. Ковалишин Д., Каплун І. До питання про формування рельєфу і ландшафтів Подільських Товтр // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Географія.– 1998. – № 2. – С. 38-42.
11. Коржик В. П. Карст Товтр Чернівецької області // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С. 100-103.
12. Королюк И. К. Подольские Толтры и условия их образования. // Труды ИГН АН СССР, геол. сер., 1952. – Т. 110. – № 56. – 140 с. 
