Історія досліджень печер в Україні

Можна дуже багато розповідати про результати досліджень Карстової експедиції. Це десятки наукових звітів, публікацій, захищених дисертацій. Але в основі їх були дослідження сотень карстових порожнин, відкритих у 1958-1970 рр. Не можна обійти мовчанням й виховну сторону співдружності — молодь, яка юрмилася коло науковців, одержувала не тільки знання, але й світогляд, прагнення до повної самовіддачі, ентузіазм першовідкривача. Як нам не вистачає цього зараз...

   Розглянемо результати досліджень 50-70 рр. за регіонами.

   Крим. 1958-1959 рр. – досліджено перші 2 км Червоної печери (під такою назвою зараз відома Кизил-Коба), що складають об'ємний шестиповерховий лабіринт. подолано перший сифон, за яким відкриті великі продовження (Дублянський, Прибиловський), пройдені на глибину 100-160 м шахти Безодня, Каскадна (Дублянський, Аверкієв), досліджено складний лабіринт у глибовому завалі Скельської печери (В. Ілюхін). У 1960 р. досліджено 36 нових порожнин, у тому числі — шахта Каскадна (246 м, найглибша на той час в СРСР), вийшла на перше місце в СРСР Червона печера (5,5 км), пройдені складні скельні маршрути, внаслідок чого відкриті великі печери в південних урвищах Головного пасма (Висяча, Місхорська та ін., Г. Зеленін, В. Павлотос).

   1961 р. – досліджено 48 нових порожнин. Найцікавіші — шахта Каменепадна (105 м) та Червона печера (8 км).

   1962 р. – досліджено 102 нові порожнини. Довжина Червоної печери збільшена до 12,3 км. Проведені перші підводні спелеологічні дослідження (подолано сифон завдовжки 60 м в Аянській печері, московський аквалангіст В. Бровко та ін.).

   1963 р. – досліджено 208 нових порожнин Карабаського масиву, у тому числі — Молодіжна (261 м), та десятки великих вскритих печер з горизонтальними ходами на дні вхідних 52-100-метрових шахт.

   1964 р. – досліджено 137 нових порожнин Чатирдазького та Демерджинського масивів (глибина до 200 м).

   1965-1970 рр. – спортсменами-спелеологами досліджені та передані науковцям матеріали по майже 40 нових порожнинах, у тому числі — печерах Узунджа (Севастополь, 1500 м), Джур-Джур (Сімферополь, 770 м), шахти – Хід Конем (218 м), Севастопольська (200 м). Науковці (В. Попов) дослідили напівзатоплені морською водою печери Тарханкутського півострова.

   1971-1975 рр. – спелеологи країни дослідили шахти Солдатська (500 м, найглибша в Україні), Каскадна (310, потім 400 м), Надія (270 м).

   1975-1990 рр. спелеологи дослідили печеру Чорна (1200 м), яка повністю заповнена водою та живить Сельське джерело, пройшли коло десяти глибоких шахт (Мамонтова – 102 м, Суворовська – 140 м, Ушакова – 146 м, Нахімовська – 372 м). Червона печера продовжена за рахунок проходження складних бокових допливів до 13,7 км (найдовша у вапняках в Україні). Відкрита та оснащена для туризму найкрасивіша печера Криму — Мармурова на Чатирдазі («ОНІКС-ТУР», кер. О. Козлов), розпочато роботи з обладнання для туризму Ближньої частини Червоної печери (підприємство «Червона печера», кер. М. Леонов).

   1991-1996 рр. — досліджено нові карстові шахти на Бабугані (Т. Немченко, 128 м), Чатирдазі (Кошина, 247 м, О. Цуріков), досліджено сифон на дні шахти Солдатська (-17 м, В. Кисельов), подолано п'ять сифонів у печері Альошина вода, яка стала другою за довжиною печерою Криму (3,2 км, В. Кисельов), відкрита складна система порожнин над Червоною печерою, завглибшки понад 120 м, завдовжки близько 2 км. Проведено цікаві радонометричні дослідження в Мармуровій печері (О. Клімчук), встановлено, що в багатьох місцях печер концентрація радону вимагає проведення радіометричного контролю...

   Сьогодні у Криму відомо 870 карстових порожнин загальною довжиною 71,2 км та глибиною 23,0 км. Серед них найбільші: Червона (13,7 км) та Солдатська (517 м завглибшки), 48 великих (більш ніж 500 м завдовжки та 100 м завглибшки) та 43 значних (більш ніж 100 м завдовжки та 50 — завглибшки). Темпи відкриття нових порожнин значно зменшилися, вони складають 8-10 порожнин за рік. Близько 35 % карстових порожнин Криму можуть бути використані у промисловій, сільськогосподарській, воєнній, соціальній, культурній і науковій сферах.

   Карпати. Перші карстові порожнини українських Карпат були відкриті лише в 50 рр. (геолог В. Славін, зоологи В. Абеленцев, І. Колющев, туристи І. Пташнікова та ін.). У 1963 р. краєзнавець П. Сова вже пише про п'ять сталактитових печер Карпат. У 1963-1967 рр. ймовірні карстові регіони Карпат дослідила Комплексна карстова експедиція (кер. В. Дублянський, Г. Бачинський). Відкрито та описано 15 порожнин, найбільша з яких шахта Дружба (3,7 км, завглибшки біля 40 м). У 1987р. В. Антосяк та ін. говорять уже про 35 порожнин на території Карпатського заповідника (1). В 1990 р. В. Коржик та Б. Рідуш говорять про 100 порожнин різного віку та генезису, загальною довжиною біля 4 км. У 1992 р. І. Турчин описує гравітаційні порожнини на хребті Ключ. Найбільша з них – печера Прохідний двір (520 м). Зараз печери Карпат досліджують у зв'язку з вивченням зимівлі рукокрилих. У 1968 р. на шахті № 8 Солотвинського солерудника відкрита перша в колишньому СРСР алергологічна лікарня, а 1976 р. побудоване підземне відділення республіканської лікарні. В їх розбудові посередню участь брав активний спелеолог П. Горбенко.

   Поділля і Буковина. У 50-60 рр. дослідження печер Поділля почали сільський вчитель П. Техтілов (печера Вертеба), геолог А. Кучерук та палеозоолог К. Татаринов. Саме доповідь останнього на засіданні Географічного товариства в Москві (1961 р.) привернула увагу спелеологів до цього «нового», але забутого карстового регіону. У 1960-70 рр. дослідження тут проводили польові загони Карстової експедиції (кер. В. Дублянський, Г. Бачинський, Б. Смольний, Н. Дрозд), а також – спелеологи Тернопільської (кер. В. Радзієвський), Львівської (кер. М. Савчин) та інших спелеосекцій. Загальними зусиллями тут відкриті та досліджені найбільші у світі лабіринти в гіпсах – печери Оптимістична (188 км), Озерна (111 км), Золушка (88 км), Млинки (24 км), Кришталева (22 км), Вертеба (7,8 км) та ін. Історія їх дослідження дуже цікава. В окремі роки вперед «виривалася» то одна, то інша печера, але, починаючи з 1978 р., печери Поділля зайняли перше місце в Європі за довжиною, випередивши славетну Хель-Лох (123,8 км).

   Серед спелеологів ще й зараз точаться суперечки про те, хто був першим у відкритті тієї чи іншої печери чи її ділянки. Завдяки колективній діяльності, талановитій завзятості (лише в Оптимістичну печеру львів'янами проведено понад 60 експедицій) Україна зараз має «контрольний пакет» усіх найбільших печер світу! Своє слово сказали й науковці. Вони розробили нову, артезіанську гіпотезу спелеогенезу, яка не тільки внесла повну ясність в особливості формування подільських печер, але й виявилась придатною до застосування на Одещині, у рівнинному та навіть гірському Криму. Автор її, талановитий науковець та спелеолог О. Клімчук, уже не один рік очолює створену ним Українську Асоціацію, яка зараз керує всією діяльністю спелеологів країни. До речі, саме О. Клімчук є офіційним представником України в Міжнародному Союзі Спелеологів, а Україна — єдина країна СНД, яка офіційно увійшла в цей Союз!

   На кінець 1996 р. в Поділлі відомо біля 100 карстових порожнин, відкритих або досліджених Тернопільською (43%), Чернівецькою (34%), Київською (9%), Івано-Франківською (5%), Львівською (4%) спелеосекціями та працівниками Комплексної карстової експедиції (5%). За довжиною вони розподіляються нерівномірно: 2 порожнини перевищують 100 км (Оптимістична, Озерна), 1–50 км (Золушка), 2–20 км (Млинки, Кришталева), 2–5 км (Вертеба, Славка). Ще 6 порожнин мають довжину більше 1 км, 35 — більше 100 м. Більш ніж 50 % відомих зараз печер Поділля мають довжину менше 100 м.

   Інші райони. Географія спелеологічних відкриттів в Україні в 1960-1990 рр. зазнала поширення. Цікаві печери з палеозоологічними знахідками відкриті в пісковитих вапняках Кременецьких гір (В. Радзієвський, К. Татаринов, Г. Бачинський), ціла низка невеликих, але цікавих печер відкрита в Товтрах (В. Радзієвський), в докембрійських кварцитах Криворізько-кременчуцького басейну (В. Натаров), в вапняках та гіпсах Донеччини (С. Верболоз, М. Кобелев, О. Клімчук, С. Парфенюк, О. Орлов), в неогенових вапняках межиріччя Дніпра – Дністра (І. Лобанов, Л. Суховей), понтичних вапняках під Одесою (К. Пронін, Л. Суховей), девонських конгломерато-брекчіях о. Зміїний (К. Пронін). Навіть у добре вивченому Криму на Керченському півостровів у 90-ті рр. вивчено кілька нових порожнин на г. Опук (Б. Вахрущев).

   Таким чином, 50-90 рр. ознаменовано цілою низкою географічних відкриттів. Взагалі, географія, традиційно – наука першовідкривачів та землепрохідців, зараз може розраховувати на нові відкриття лише у двох галузях — спелеології на суші та океанології в океані... На жаль, про спелеологічні відкриття досить мало сповіщають у пресі. Отже, роботи останніх десятиліть дали нові географічні об'єкти, за рангом аш трохи не нижчі, ніж відкриття на Землі нової вершини, вищої за Еверест...

   Сьогоднішній стан спелеології України характеризує таблиця.

Результати спелеологічних досліджень України в 1950-1990 рр.

 (розподіл найбільших, великих, значних порожнин)

Карстові області: ГК — Гірського Криму, ЦК — Центрально-Карпатська, ПБ— Подільська-Буковинська, Д—Донбаська, ПА — Причорноморське-Азовська, РК —- Рівнинного Криму.

   Обмежений обсяг статті не дає змоги розкрити наукове значення спелеологічних відкриттів другої половини XX ст. Підкреслимо лише, що українські науковці та спортсмени зробили значний внесок у багато галузей сучасної спелеології. Це й методика досліджень, і проблема спелеогенезу, і мікроклімат карстових порожнин, і дослідження їх відкладів, й проблеми зоології, палеозоології та археології печер. У наш складний час однією з найважливіших є проблема охорони та доцільного використання печер. Підземний світ один. Якщо ми не збережемо його сьогодні – нам не буде прощення від нащадків...