До самої своєї кінцевої відмітини в пустелі Гобі Велика Китайська стіна тягнеться, дола­ючи гори, по болотах і пустелях. Незважаючи на усі її руїни й занедбаний вигляд, з першо­го погляду зрозуміло, наскільки ця споруда грандіозна й велична. Мабуть що, в жодне творіння рук людських на Землі не було вкла­дено стільки праці, зусиль та горя. Понад дві тисячі років тому, в III столітті до наглої ери, перший китайський імператор Цінь Шихуанді вирішив спорудити фортечну стіну, кот­ра мала захистити його державу від набігів із півночі.

Стародавня легенда стверджує: одного ра­зу душа сплячого Цінь Шихуанді, злетівши на Місяць, звідти подивилася на Землю. Із за­хмарних висот Китайська імперія видалась йому маленькою цяточкою, і стислась тоді ду­ша імператора при вигляді беззахисної Піднебесної. Ось тоді й родилася в голові імператора  думка спорудити стіну, котра б оточила всю імперію, сховала б її від жорстоких вар­варів, зробила б її «єдиною сім'єю».

Заради справедливості слід сказати, що ідея належить не йому: окремі фрагменти цієї оборонної стіни збудовано раніше і з тією ж метою правителями маленьких царств на півночі Китаю. Завдання імператора полягало в тому, щоб з'єднати ці ділянки.

Велика Китайська стіна має завдовжки по­над шість тисяч кілометрів. Починаючись із північного сходу від Пекіна, вона гігантською змією в'ється по провінціях Шаньсі та Шеньсі й закінчується в Центральному Китаї, в про­вінції Ганьсу. Двадцять п'ять тисяч сторожо­вих башт спочатку укріплювали її.

Цю найбільшу на Землі оборонну споруду зводили десять років. Такий собі мудрець пе­редрік для Цінь Шихуанді, що тільки тоді, коли під стіною буде похований чоловік на ім'я Ван або десять тисяч осіб, вона може бу­ти завершена.

Імператор недовго сумнівався, він звелів розшукати чоловіка з таким ім'ям, умертви­ти його і замурувати в стіні. Та якби то... За­гибеллю Вана справа не обійшлася. І не де­сять, а сотні тисяч людей були зігнані на будівництво стіни й знайшли тут свою поги­бель. Крім армії, сюди надсилали злочинців з усього Китаю. А стати злочинцем на той час було дуже легко. Якщо в людини знахо­дили книгу, то цього було достатньо, аби не­щасного читача засудити до чотирьох років каторжних робіт на стіні! Загони примусово­го вербування нишпорили по селах, викли­каючи забобонний жах. Недарма ж Велику Китайську стіну називають найдовшим кла­довищем у світі, стіною сліз. Проте китайсь­ка приказка стверджує: «Загибель одного покоління в минулому рятує багато по­колінь у майбутньому».

У деяких місцях паралельно стіні йдуть фортечні вали, вибудувані для захисту від войовничих монголів. Однак після смерті Цінь Шихуанді стіна почала руйнуватися і втратила своє колишнє значення.

Правителі з династії Суй розпочали її ремонт та реконструкцію, а імператори династії Хань продовжили її ще на сто кілометрів.

Своїм теперішнім виглядом Велика Ки­тайська стіна зобов'язана імператорам ди­настії Мін. У багатьох місцях її просто збуду­вали заново, а земляні насипи замінили надійними кам'яними спорудами. Висота (9 метрів) і ширина (5,5 метра) стіни дещо змен­шуються із просуванням її на захід, але при завершенні вона знову набуває величного ви­гляду фортечної споруди.

Дванадцятиметрові дозорні башти, витри­мавши руйнівну дію дощу, вітру й часу, збе­реглися до наших днів. Колись із їхніх май­данчиків у випадку нападу ворога передавали сигнали тривоги.

Востаннє стіну капітально ремонтували за імператора Тайцу, котрий остерігався нашес­тя монголів. Час показав, що остерігався він не марно: у 1211 році, незважаючи на те, що стіна була відремонтована, Чингісхан захопив країну.

Давнє китайське прислів'я каже: «Тільки той побував у Китаї, хто піднявся на Велику Китайську стіну». Воно стало звичним для мільйона туристів, котрі щорічно відвідують країну. Про те, наскільки велична ця старо­давня споруда, свідчить і той факт, що навіть із космосу, з орбіти космічного корабля, Вели­ку Китайську стіну можна побачити неозбро­єним оком.

ЗА ВЕЛИКОЮ СТІНОЮ - ВЕЛИКА КИТАЙСЬКА РІВНИНА

Велика стіна, або, як її називають ки­тайці, Довга стіна, простяглася через увесь Північний Китай на 4 тис. км. її почали будувати в 4-3 ст. до н.е., коли окремі ки­тайські держави змушені були оборонятися від набігів кочівників Центральної Азії. Всі роботи на цьому гігантському будівництві були завершені в 3 ст. Західна частина Ве­ликої стіни збереглася у першопочатковому вигляді й до сьогодні. Східна - зруйнувала­ся і місцями перетворилася на земляний вал.

Ширина стіни біля фундаменту -9 м, нагорі -6 м, висо­та - 10 м. Приблиз­но через кожні 200 м на стіні стоять чо­тирикутні сторожові баніти  з  отворами-амбразурами. Нагорі стіна викладена пли­тами,   колись  цією дорогою могли швид­ко пересуватися вій­ськові   частини   та обози. У наш час де­які ділянки Великої стіни покриті асфа­льтом та перетворе­ні  на  автомобільні дороги.

Західна части­на    Великої    стіни проходить по лесовому плато у верх­ній течії найбільших китайських річок -Хуанхе   і     Янцзи. Лес - це гірська по­рода  осадового  по­ходження, що скла­дається    з    безлічі -1   з'єднаних   між   собою частинок, принесених за тисячоліття водою річок.

Води Хуанхе і Янцзи тільки взимку від­носно прозорі. Звичайно ж вони забарвлені в жовтий колір через велику кількість суспен­зій, що потрапляють у воду, коли річки те­чуть у горах. Під час особливо сильних дощів і повеней кількість твердих частинок у воді становить близько 40 % загальної її ваги.

Із виходом річки з гір на рівнину роз­чинені у воді суспензії осідають на дно. Так річище річки поступово піднімається. Щоб втримати воду в руслі, на обох берегах річок будують потужні дамби. Але й вони не ря­тують від повеней. Відомо, що за 4 тисячі років Хуанхе (Жовта ріка) руйнувала дамби і розливалася півтори тисячі разів. Після таких проривів вона понад 20 разів зміню­вала річище і в результаті впадала то в Жовте, то у Східно-Китайське море.

Могутні товщі лесу відкладалися не тіль­ки на величезних приморських низовинах, але й у горах, що оточують їх. І схили гір, і лесові плато посічені глибокими ущелинами та ярами. Там, де поверхня рівна і ґрунт при­датний для ріллі, особливо на півдні лесового плато, повсюди зеленіють поля.

Від підніжжя гір до морських узбереж розляглася Велика Китайська рівнина, за­повнена намулами Хуанхе і Янцзи. Рівнина всуціль розорана та засіяна. У дельті Янцзи старанно оброблений кожний клаптик землі.

Крім рису, основної зернової культури Ки­таю, тут вирощують бавовну, чай, шовкови­цю, різноманітні фруктові дерева, пшеницю, кукурудзу, просо, гаолян і чумизу. Гаолян і чумиза (різновиди проса) не бояться посу­хи і засолених ґрунтів, до того ж скорос­тиглі. Не менше за зерно цінні їхні могутні стебла, що слугують на безлісій рівнині і па­ливом, і будівельним матеріалом, і сиро­виною для виробництва паперу. Великі по­сіви олійних культур - арахісу, рапсу, кун­жуту, сої.

Через усю Велику Китайську рівнину простягнувся Великий Китайський канал, довжина якого 1700 км. Коли наприкінці 6 ст. територія Китаю була об'єднана в єди­ну імперію, виникла необхідність з'єднати окремі ділянки каналу. У 13 ст. канал уже з'єднував столицю Пекін із багатими півден­ними районами. По ньому до столиці везли рис, шовк, мідні вироби, морські продукти, перли, дорогоцінні метали, слонову кістку. Не завмерло життя каналу і сьогодні.

Династія Мін

Мін — династія в Китаї в 1368—1644 pp. Заснована в 1368 р. після вигнання монголів і повалення монгольської династії Юань колишнім буддійським ченцем, вихідцем з соціальних низів Чжу Юаньчжаном. Це був жорстокий правитель, але йому вдалося повернути країну до процві­тання. Величезні земельні володіння, що належали монгольській знаті, були передані у власність держави. Значну частину цих земель потім передали у володіння феодалам або в користування чиновникам. Були створені також маєтки, що належали безпосередньо імператорському дому. Частина державного земельного фонду була передана в користу­вання селянам. Був посилений контроль держави за містами. Мінська імперія вела напружені війни з монголами і японськими піратами, що нападали на береги Шаньдуна.

У 1374р.японськийфлотзазнавсерйозноїпоразкибіляостроваЛюцю. Корея та Тонкій визнали себе васалами Китаю. Територія імперії простя­галася від Південної Маньчжурії до Тібету й Індокитаю. У мінський пе­ріод зростали міста, збільшився грошовий обіг, розквітало ремісниче ви­робництво, розвивалася мануфактура. Останні спеціалізувалися на ви­робництві шовку, фарфору, зброї. Вже в XV ст. мінські кораблі були озбро­єні гарматами.

У країні існувало 33 великих торгових пункти, куди привозили това­ри з усього Китаю і з-за кордону. На початку XV ст. до берегів Індокитаю, Яви, Суматри, Цейлону, Індії та Африки здійснено кілька морських екс­педицій. Сім найбільш вдалих з них очолював видатний флотоводець Чжен Хе.

Китай придбав зручно розташовані торгові факторії і встановив пану­вання на морських шляхах значної частини Тихого та Індійського океа­нів. У XVI ст. Китай вів напружені війни з монголами і японцями. Остан­ні нападали на узбережжя Фуцзяні і гирла р. Янцзи, а в 1592—1598 pp. вторгайся в Корею. У1618 р. почався наступ на Мінську імперію маньч­журських племен. У результаті цього вона втратила свої володіння в Пів­денній Маньчжурії.

Усі зовнішні досягнення Мінської імперії нейтралізувалися тим, що становище селян не тільки не поліпшувалося, але й погіршало. Посили­лася практика захоплення у селян їхньої землі. У 1628 р. в Шеньсі поча­лися масові антиурядові виступи. У1631 р. розрізнені групи повстанців, об'єднавши свої сили, здійснили похід на схід. З цього часу повстання охопило весь Північний Китай.

У1636 р. уряд зняв з маньчжурського фронту частину військ і напра­вив їх проти повстанців. Імператор видав едикт, в якому пообіцяв амніс­тію тим, хто складе зброю. Повстання пішло на спад. Але в 1639 р. повс­танці знову почали збиратися під знамена одного зі своїх колишніх вож­дів — Лі Цзичена. Зібравши величезне військо, Лі Цзичен у 1640— 1643 pp. захопив кілька великих міст і оволодів обширною територією. Він реорганізував своє військо, знищивши самостійні загони, і намага­вся створити єдину армію з централізованим командуванням. У провін­ції Сичуань на чолі повстанців стояв Чжан Сяньчжун, давній соратник Лі Цзичена, який разом з ним брав участь у повстанні в провінції Шень­сі, а потім вступив зі своїм загоном в Сичуань. Чжан Сяньчжун у Ченду заснував свою державу, проголосивши себе «царем Великої західної держави».

У1644 р. повстанці здійснили похід на столицю і 25 квітня вступили в Пекін. Останній імператор династії Мін повісився. Знатні землевласни­ки вирішили використати для боротьби з повстанцями війська, що зна­ходилися на маньчжурському фронті під командуванням Саньгуя, який просив маньчжурських князів надати йому допомогу. Об'єднані сили китайських феодалів і маньчжурів завдали поразки повстанцям і приму­сили їх відступити. У Пекіні з 1644 р. встановилася влада маньчжурської династії Цін.