___________________________________________________________________________________________ 

 

 

Як вид мистецтва архітектура входить у сферу духовної культури, естетично формує оточення людини, виражає суспільні ідеї в художніх образах. Історичний розвиток суспільства визначає функції і типи споруджень (будинки з організованим внутрішнім простором, спорудження, що формують відкриті простори, ансамблі споруджень), технічні конструктивні системи, художній лад архітектурних споруджень.

В архітектурі взаємозалежні функціональні, технічні, естетичні начала (користь, міцність, краса). Призначення, функції архітектурного спорудження визначають його план і об'ємно-просторову структуру, будівельна техніка — можливість, економічну доцільність і конкретні засоби його створення. Образно-естетичне начало архітектури пов'язане з її соціальною функцією і виявляється у формуванні об'ємно-просторової і конструктивної структури спорудження. Виразні засоби архітектури — композиція, тектоніка, масштаб, пропорції, ритм, пластика об’ємів, фактура і колір матеріалів, синтез мистецтв і ін.

Архітектура Древнього Риму зробила величезний внесок у світову культуру. У цей період римляни будують головним чином споруди практичного призначення – міські мури, дороги, мости, акведуки, базиліки, складські приміщення, цирки. До нашого часу функціонує Аппієва дорога, побудована у 312 р. до н.е., водопровід Аква Аппіа завдовжки 16 км 617 м – критий канал, місцями порублений у скелі або складений з кам’яних плит і піднятий на підпорки, де цього вимагав рельєф місцевості. Значними громадськими спорудами в Римі були базиліки – великі прямокутні будови з великим залом, розділеним рядами колон на декілька приміщень. Збереглися рештки базиліки Еміліїв.

         Центром торговельного і суспільного життя Риму був форум Романум – площа, навколо якої розташовувались культові та громадські споруди: Табулярій (державний архів), храм Сатурна, храм богині Конкордії, базиліка Юлія. Для римської культової архітектури типовим був храм Вести, що мав округлу форму з колонами. Своєрідними були й погребальні споруди – мавзолеї, колумбарії, які мали різноманітні архітектурні форми – у вигляді вежі, хлібного кошика, піраміди тощо.

         Римський геній найбільше проявився в організації простору. Для цього римляни звернулися до нових конструкцій – арки і зводу. У Римі зводили величезні зводи з каменю чи, частіше, з бетону; з’єднувальною речовиною служив вулканічний попіл – пуццолана. Бетон заливали в дерев'яні форми – опалубку. Коли бетон застигав, форми видаляли, але оскільки їхнє створення вимагало чималих зусиль і часу, оптимальним рішенням було використання одних і тих самих простіших структур. Якщо арка чи звід зводилися в камені, необхідно було споруджувати тимчасові дерев'яні конструкції-кружала, що підтримували звід до завершення робіт. Саме в інженерно-будівельній справі римляни досягли найвищих результатів.

         Архітектура Стародавнього Риму – одна із найбагатших у всьому світі і вона гідна того, щоб займати передові місця в світовій культурі.

Загальна характеристика архітектури Стародавнього Риму

Архітектура, чи зодчество,— мистецтво будувати будинки і їхні комплекси, призначені для повсякденних запитів приватного, громадського життя і діяльності людей. Будь-який будинок укладає в собі життєво необхідне просторове ядро — інтер'єр. Його характер, виражений у зовнішній формі, визначений призначенням, умовами життя, потребою в зручності, у просторі і волі руху. Зв'язана у своєму розвитку з постійно мінливими матеріальними потребами людини, з розвитком науки і техніки, архітектура є однієї з форм матеріальної культури.

Разом з тим архітектура — один з видів мистецтва. У художніх образах архітектури відбиваються і лад громадського життя, і рівень духовного розвитку суспільства, і його естетичні ідеали. Архітектурний задум, його доцільність розкриваються в організації просторів інтер'єра, в угрупованні архітектурних мас, у пропорційних відносинах частин і цілого, у ритмічному ладі. Співвідношення інтер'єра й обсягу будівлі характеризує своєрідність художньої мови архітектури.

Велике значення має художнє оформлення зовнішнього виду будівель. Як ні один інший вид мистецтва, архітектура постійно впливає своїми художніми і монументальними формами на свідомість маси людей. Вона відкриває своєрідність навколишньої природи. Міста, подібно людям, мають неповторне обличчя, характер, життя, історію. Вони оповідають про сучасне життя, про історію поколінь.

Різноманіття суспільних потреб людини народжує розмаїтість типів архітектури: житлової, суспільно-цивільної, промислової. Містобудування враховує характер місцевості, економіки, умови транспорту, розміщення населення. У періоди художнього підйому архітектура гармонічно розвивається в співдружності з іншими видами мистецтва. Скульптура, живопис, декоративні мистецтва втілюють у конкретних образах ідеї, закладені в спорудженні. І архітектура й образотворче мистецтво збагачують один одного в цьому синтезі.

Під Древнім Римом мається на увазі не тільки місто Рим античної епохи, але і всі завойовані ним країни і народи, що входили до складу колосальної Римської держави — від Британських островів до Єгипту. Римське мистецтво — вище досягнення і підсумок розвитку древнього мистецтва. Його створювали не тільки римляни (чи італіки), але і древні єгиптяни, греки, шини, жителі Піренейського півострова, Галлії, Древньої Німеччини й інші народи, покорені Римом, що колись стояли на більш високій стадії культурного розвитку. Римське мистецтво склалося на основі складного взаємопроникнення самобутнього мистецтва місцевих італійських племен і народів, у першу чергу могутніх етрусків, власників древньої високорозвиненої самобутньої художньої культури. Вони познайомили римлян з мистецтвом містобудування (різні варіанти зводів, тосканський ордер, інженерні спорудження, храми і житлові будинки й ін.), настінним монументальним живописом, скульптурним і мальовничим портретом, що вирізняється гострим сприйняттям натури і характеру.

У художній майстерності, безумовно, панувала давньогрецька школа, зате на форми мистецтва в кожній провінції Римської держави впливали місцеві традиції. Особливо великий внесок у створення римської культури внесли грецькі колоністи в Південній Італії і Сицилії, їхні багаті міста були центрами наукового життя і художньої культури античності.

Широта містобудування, що розвивалося не тільки в Італії, але і в провінціях, відрізняє римську архітектуру. Сприйнявши від етрусків і греків раціонально організоване, строге планування, римляни удосконалили його і втілили в містах більшого масштабу. Ці планування відповідали умовам життя: торгівлі величезного розмаху, духу вояччини і суворій дисципліні, тяжінню до видовищності і парадності. У римських містах у відомій мірі враховувалися потреби вільного населення, санітарні нестатки, тут зводилися парадні вулиці з колонадами, арками, монументами.

Римська архітектура не може зрівнятися в художній чарівності з грецькою, але вона грандіозна, дуже ефектна і по своїй інженерно-будівельній техніці іде далеко вперед від простої балкової конструкції грецького храму. В ній вперше з’являється конструкція зводів. Типи римських споруд різноманітні, світські не менш значимі, ніж культові, і багато з них утвердилось в світовій архітектурі на століття. Це, наприклад, тип базиліки із склепінним перекриттям, який в результаті ліг в основу християнських церков (в Римі базиліка була світською спорудою); це потужні акведуки – багатоярусні кам’яні мости, які несуть водопровідні труби; це пишні тріумфальні арки, які споруджували в честь військових перемог. В І і ІІ ст. були збудовані знаменитий Колізей – амфітеатр, що поміщав десятки тисяч глядачів, де проходили гладіаторські бої і цькування тварин, і грандіозна купольна ротонда – Пантеон, “храм всіх богів”, в якому вперше образний акцент був перенесений із зовнішнього вигляду на внутрішній простір храму.

 Римляни вперше стали будувати «типові» міста, прообразом яких явились римські військові табори. Прокладалися дві перпендикулярні вулиці — кардо і декуманум, на перехресті яких зводили центр міста. Міське планування підкорялося строго продуманій схемі.

Практичний склад римської культури позначався в усьому — у тверезості мислення, нормативному уявленні про доцільний миропорядок, у скрупульозності римського права, що враховувало всі життєві ситуації, у тяжінні до точних історичних фактів, у високому розквіті літературної прози, у примітивній конкретності релігії.

У римському мистецтві періоду розквіту ведучу роль грала архітектура, пам'ятники якої і тепер, навіть у руїнах покоряють своєю міццю. Римляни поклали початок новій епосі світового зодчества, у якому основне місце належало спорудженням суспільним, що втілили ідеї могутності держави і були розраховані на величезну кількість людей.

В усьому древньому світі римська архітектура не має собі рівної по висоті інженерного мистецтва, різноманіттю типів споруджень, багатству композиційних форм, масштабу будівництва. Римляни ввели інженерні спорудження (акведуки, мости, дороги, гавані) як архітектурні об'єкти в міський, сільський ансамбль і пейзаж. Краса і міць римської архітектури розкриваються в розумній доцільності, у логіці структури спорудження, у художньо точно знайдених пропорціях і масштабах, лаконізмі архітектурних засобів, а не в пишній декоративності. Величезним завоюванням римлян було задоволення практичних побутових і суспільних потреб не тільки пануючого класу, але і мас міського населення.

Історія Риму поділяється на два етапи. Перший — епоха республіки, — наставша у кінці VI ст. до н.е., коли з Рима були вигнані етруські царі, і тривав до середини I ст. до н. е. Другий етап — імперський — почався правлінням Октавіана Августа, перейшовшого до єдиновладдя, і тривав до IV ст. н.е. [2, c. 102-103]

АРХІТЕКТУРА ЧАСІВ РЕСПУБЛІКИ

Початок давньоримського мистецтва відноситься до періоду республіки (кінець VI — середина I ст. до н.е.). Воно досягло розквіту в період утворення світової рабовласницької держави, різнорідної в етнічному і соціальному складі, складною по господарській і громадській організації.

Потреби римського суспільства породили багато типів споруджень: амфітеатри, терми, тріумфальні арки, акведуки й ін. На римському ґрунті одержали нове архітектурне рішення палаци, особняки, вілли, театри, храми, мости, надгробні пам'ятники. Раціоналізм, що лежить в основі римської архітектури, виявлявся в просторовому розмасі, конструктивній логіці і цілісності гігантських архітектурних комплексів, строгій симетрії і чіткості.

З поширенням римського панування на Грецію й елліністичні держави в Рим проникнули витонченість і розкіш елліністичних міст. Приплив багатств із завойованих країн протягом III-I ст. до н.е. змінили натуру римлян, породжуючи серед панівних класів марнотратство. Ввозилися у величезній кількості знамениті грецькі статуї і картини грецьких майстрів. Римські храми, палаци перетворилися у свого роду музеї мистецтва.

Захоплення грецьким мистецтвом проявилося насамперед у звертанні до ордерної системи. У той час як у грецькій архітектурі ордер відігравав конструктивну роль, у Римі він використовувався головним чином у декоративних цілях.

Опорні функції в римській архітектурі виконувала звичайно стіна. Римляни винайшли бетон — найважливіший будівельний матеріал, за допомогою якого закріплювали споруджувані будівлі. Вони відкрили новий спосіб зведення будинків — монолітно-оболонковий замість стояково-балкової системи. При стояково-балковій системі, як зрозуміло з назви, основу конструкції складають дві стійки, на яких лежить горизонтальна балка. Основу монолітно-оболонкової системи складають дві вузькі цегельні стіни, між якими залитий битий щебінь з бетоном, зовні вони облицьовувалися мармуром чи іншими породами каменів. Переваги нової системи будівництва видні і зараз: від багатьох грецьких храмів з їхніми колонами, на яких лежать перекриття і фронтони, залишилося по 2-3 колони, багато ж римських будівель дожили до наших днів.

Велике місце належало арці, що спиралася на масивні стовпи. Колони не могли нести на собі навантаження багатоповерхових споруджень зі склепінними і купольними перекриттями і лише в аркадах зберігали конструктивну роль, причому частіше застосовувалися запозичений у греків пишний коринфський ордер і строгий тосканський, успадкований від етрусків.

Головне завоювання римлян у будівництві суспільних споруджень — створення величезних внутрішніх просторів, вільних від внутрішніх опор. Необхідність їх перекриттів викликала розвиток могутніх склепінних і купольних конструкцій, що лише обмежено застосовувалися на Сході й у Греції. Римська техніка стала широко використовуватися в цивільній і культовій архітектурі. Вона послужила зразком для розвитку візантійської і європейської архітектури.

Основною формою перекриттів був циліндричний звід з бетону і каменю. Його бічний тиск сприймала опорна стіна, що грала важливу роль у римській архітектурі. З перетинання двох циліндричних зводів однакової висоти в підніжжях зводу (п'ятах) і вершині (де закладений замковий камінь) вийшов хрестовий звід. При рівності прольотів він дає в плані квадрат. Внутрішня поверхня зводів утворює у перетинанні гострі краї — ребра, у основі яких зосереджується тиск зводу. Це дало можливість прорізати опорні стіни напівциркульними арками, замінити стіну окремими стовпами, що приймали на себе тиск арки.

Витягнуті в довжину приміщення залів-галерей звичайно поділялися на квадрати і перекривалися ланцюгом хрестових зводів, що породжувало ефектне розчленовування внутрішнього простору. Із перекриття, що рівномірно піднімалося нагору, круглої в плані будівлі виник купольний звід, що утворив півкулю. Багатокутні в плані приміщення перекривалися зімкнутими зводами (монастирський звід) чи сферичним куполом. В останньому випадку купол спирався своїм кільцем тільки на середину бокових стін, а перехід від форми окружності до багатокутника заповнювався увігнутими сферичними стінами — «вітрилами».

У республіканський період склалися основні типи римської архітектури.
Сувора простота життєвого укладу в умовах постійних запеклих воєн знайшла відображення в конструктивній логіці монументальних інженерних споруджень. У них раніше всього проявилася своєрідність римського мистецтва.

Звертають увагу грандіозні спорудження — древні оборонні стіни Рима, що виник ще в VIII ст. до н.е. на трьох пагорбах: Капітолії, Палатині і Квирипалі, вимощені з каменю (рання — VI ст. до н.е. і так звана Сервієва стіна — 378—352 р. до н.е.).

         Римські дороги мали важливе стратегічне значення, вони поєднували різні частини країни. Ведуча до Рима Аппієва дорога (VI-III ст. до н.е.) для руху когорт і гінців була першою з мережі доріг, що вкрили пізніше всю Італію. Біля долини Аріччі дорога, мощена товстим шаром бетону, щебеню, плитами лави і туфу, йшла через рельєф місцевості по масивній стіні (197 м довжиною, 11 м висотою), розчленованою в нижній частині трьома наскрізними арковими прольотами для гірських вод.

Поступово в наступні століття Рим стає найбільш багатим водою містом світу. Могутні мости й акведуки (акведук Аппія Клавдія, 311 р. до н.е., акведук Марція, 144 р. до н.е.), що пробігають десятки кілометрів, зайняли помітне місце в архітектурі міста, у вигляді його мальовничих околиць, входячи невід'ємною частиною в пейзаж Римської Кампаньї. До найдавніших склепінних конструкцій відноситься стічний канал (клоака Максима) у Римі, що зберігся до наших днів.

Громадське життя протікало на ринковій площі. Наприклад, у греків вона називалася агорою і звичайно, як в Афінах, знаходилася в підніжжі акрополя. У римлян це був форум. Спочатку це був центр ремесел і торгівлі, але потім, включивши в себе прилягаючий до нього коміцій (місце народних збор) і курію (будинок сенату), форум об'єднав у собі також адміністративні і політичні функції. Тут відбувалися події, що торкалися повсякденного життя рядового римлянина, але тут же розігралося і багато драматичних епізодів римської історії. Тут відбувалися всі головні міські події: збори, ради, тут оголошували важливі рішення, навчали дітей, торгували, вона служила ареною політичної діяльності, народних зборів, військових тріумфів. Форум був домівкою римського красномовства, а разом зі своїми нащадками, сусідніми імператорськими форумами, він став колискою римського права. Форум постійно згадується в римській літературі. Слово «форум» застосовується як до простору під відкритим небом, так і до прилягаючих будинків. Походження слова “forum” було неясно самим древнім. Варрон, «самий вчений з римлян», зв'язував його з дієсловом “ferre” («нести») і витлумачував як місце, куди «виносилися» усі суперечки, а також товари. Така інтерпретація цінна вже тим, що вказує на дві споконвічні функції форуму. Сучасні учені воліють зводити його до слова “fores” («двері») і прислівникам “foras”, “foris” («зовні»), припускаючи, що із значення «місце перед» згодом вийшло позначення «площі поза міськими ворітьми», а виходить, «базарної площі». Однак контексти, у яких використовується близьке слово “forus”, вказують у більшому ступені на «закрите місце», так що для римлян архаїчного періоду форум цілком міг означати «обгороджену площу в долині за міськими стінами», що приблизно відповідає ринкам поза стінами провінційних італійських міст у Середньовіччя і новий час. Згодом зв'язок, що спостерігався в слові «форум» із судовими засіданнями і політичними дебатами, привів до виникнення більш абстрактного значення, прийнятого в сучасному світі: форум – це «місце дискусій». В архітектурний ансамбль входили храми, базиліки, крамниці торговців, ринки. Площі прикрашалися статуями знаменитих громадян, політичних діячів і були оточені колонами, портиками.

Найдавніший форум у Римі — республіканський форум Романум (VI століття до н.е.), до якого сходилися всі дороги. З його трибун лунали промови найбільших римських ораторів, воєначальників. Надалі до цього форуму примкнули форум Цезаря, імператорів Августа, Весисіана, Нерви і Траяна. Зараз від Форуму Романум залишилися лише фундаменти будівель; первісний його вид представляє реконструкція.

Область форуму утворилася в результаті ерозії вулканічних і озерних відкладень у ту геологічну епоху, коли цей потік ніс з гір і височин набагато більшу кількість води, ніж в історичний час. З цієї причини область форуму виявилася заболоченою. У найбільш ранні епохи люди, що обживали пагорби і використовували нижню частину їхніх схилів для поховання, воліли не заходити на ненадійну підтоплюючу заплаву цієї долини. Після об'єднання гірських селищ активність місцевих мешканців довгий час обмежувалася лише деякими ділянками злегка піднятих країв низини. Політичним цілям служили розташовані в північній частині даної території коміцій і курія – місце зборів і будинок сенату. Тут було чотири головних культових центри: на півд.-заході – вівтар Сатурна, пов'язаний з насінним зерном; на північ.-заході – вівтар Вулкана, присвячений вогню в його руйнівній іпостасі, яку потрібно було умилостивити, і благодійної іпостасі, що кликали на допомогу ремісники і художники; до півд.-сходу розташовувалося святилище Вести, міський очаг з його негасимим вогнем і запасами хліба; поблизу від нього до заходу – ключ Ютурни, джерело цілющої вологи. Цю початкову стадію можна відносити до періоду, що асоціюється в літературній традиції з іменами чотирьох перших легендарних царів Рима, з 753 по 600 до н.е.

Друга стадія розвитку форуму збігається з правлінням щонайменше напівісторичної етруської династії Тарквініїв, останніх трьох царів Рима, з 600 по 510 до н.е. Цей період представлений найбільш древніми знахідками, у тому числі основою чотирикутного в перетині стовпа з фрагментарним написом під «Чорним каменем» (“lapis niger”), тобто чорною плитою між форумом і коміцієм; він залишив свій слід і в орієнтації деяких будинків на підступах до площі форуму (при зміні осей ця орієнтація була надалі практично цілком втрачена). Древні руїни мають правильну, хоча і приблизну орієнтацію по осях північ – південь і захід – схід, у той час як усі будинки, побудовані починаючи з перших років Республіки, тобто з 509 р. до н.е. (храм Сатурна, звичайно датується 497 р. до н.е., храм Кастору і Поллукса, 496–484 до н.е.), повернені щодо первісної осі приблизно на 45°. У силу цього використання сторін світу для визначення положення різних будівель виявляється досить умовним. Наприкінці царського періоду на вершині Капітолійського пагорба, у кінцевому пункті ритуального обходження Палатіна, яке здійснювали тріумфальні процесії, що обгинали форум чи проходили через нього (згодом цей шлях стали іменувати Священною дорогою), був зведений величезний державний храм, де вшановували Юпітера Всеблагого Величнішого (Optimus Maximus), Юнону і Мінерву. Далі слідували два вже згаданих храми початку республіканської епохи, що виходили на форум з південного заходу і південного сходу. Храм Сатурна свідчить про зміну в релігійних поняттях, про перехід до персоніфікованого божества, що живе в будинку. Храм Кастору і Поллукса, зведений у пам'ять перемоги, здобутої над латинами бл. 496 р. до н.е. біля озера Регіл, зробився офіційним святилищем римських вершників, які відзначилися в бою завдяки допомозі Божественних Вершників. Тим часом долина була осушена, що відбулося в результаті зусиль Тарквініїв по регулюванню протикавшого тут потоку. Згодом потік був перекритий зводами і схований під бруківкою і новими будинками форуму; спорудження одержало назву Клоака Максима. Курцієво озеро, що знаходилося поблизу русла струмка і довгий час залишалося заболоченим місцем, згодом було також осушене. У результаті цих змін невелика долина, що стала звичайним місцем ділових зустрічей мешканців пагорбів, що уже відчули себе громадянами єдиної держави, здобувала для них усе більшу привабливість. Почалася багатовікова історія цього місця як центра громадського життя Рима. У наступні сторіччя відбувався упорядкований процес переробок форуму. З ростом населення і підвищенням адміністративної і політичної активності, з одного боку, і збільшенням площі Рима – з іншого, чисто утилітарні і відволікаючі заняття, такі, як торгівля, підприємництво і ремесла, поступово витіснялися з форуму. Довгі ряди крамниць, що облямовували витягнуті північну і південну сторони відкритої площі, були поступово замінені будівлями нового типу, базиліками, що, при деякій архітектурній подібності зі своїми попередниками, утворили за перевагою адміністративне і фінансове серце міста. Центральний відкритий простір зробився основним місцем похоронних церемоній, що супроводжувалися двобоями гладіаторів і інших видовищ. Панегірики покійному вимовлялися зі спеціальних узвиш (одне з них знаходилося перед храмом Кастору і Поллукса), а глядачі розташовувалися на балконах верхніх поверхів базилік.